Або завдяки чому і кому не піднялася Українська церква в адміністративному центрі нашого “Зеленого клину”

Будьте здорові пане В'ячеславе! Велике прохання до Вас: допоможіть зконтактуватись з настоятелем чи старостою парафії в ім’я Миколи Чудотворця УПЦ КП, одним із засновників якої був пан Анатолій Криль. Буду вдячний Вам за яку завгодно інформацію про цю парафію.

Наприклад, коли саме вона була зареєстрована, під якою назвою, скільки там вірних, хто староста, яку веде чи вела діяльність, де люди збираються на службу Божу, чи працює у вас зараз настоятелем парафії отець Валентин Мельник?

Чи бував в парафії хоч раз владика-єпископ і коли саме? Які відносини з РПЦ МП і місцевою владою? Чи була переєстрація парафії?

Я готую Дослідження КЛГП СКУ про сучасний стан парафій українських церков в Росії і ніяк не можу отримати ніякої інформації про парафії Тобольсько-Єнисейської єпархії УПЦ КП та зконтактуватмсь з її єпископом владикою Варухом, який на листи мені не відповідає. 

Відгукніться, будь ласка!

З повагою,

Ваш Андрій Бондаренко,

головний редактор сайту «Кобза-Українці Росії”

sloboda@samaramail.ru

07.01.2007.

Шановний пане Андрію! Парафія наша фактично не існує. Вона була лише зареєстрована восени 2003 року. І далі діло не пішло. Ми не змогли добитися від місцевої влади ні землі під будівництво храму, ні приміщення. Наші зусилля по здобуванню грошей (в тому числі в Україні) успіху не мали, А тому отець Валентин Мельник десь із рік тому змушений був покинути наше місто, бо сім'я його жила в Нижньому Новгороді.

Є у нас ще один священник Української православної церкви Київського патріархату, який висвятився у владики Андріяна та повернувся до Хабаровська ще 2000 року з наміром створити парафію, але також успіху не мав. І зараз заробля собі на хліб мирською працею. Він також свого часу писав єпископу Сибірської митрополії Варуху листи. Але теж відповіді не дочекався. Так що це вже мабуть тенденція.

08.01.2007.

Що я ще можу додати до своєї інформації? Організацією парафії займався і я. Отець Валентин Мельник безпосередньо на мене вийшов. Я знайшов людей, які увійшли до „десятки”, в тому числі й Анатолія Уляновича Криля. Він цю ідею щиро підтримав.

Я збирав підписи, оформлював папери. Реєстрацією займався сам отець Валентин, бо у нього були особисті зв’язки у юридичному відділі адміністрації Приморського краю. Ну а що було далі я вже писав. Не отримали ми ні землі, ні приміщення через позицію міської влади.

Намагалися ми добитися зустрічі з мером, але він всіляко її уникав. А потім до нас через треті руки дійшла така інформація, що нібито мер міста Владивостоку висловився, що він особисто не проти, оскільки ці справи церковні йому „по барабану”. Але місцевий владика Російської православної церкви Московського патріархату архієпископ Владивостокський і Приморський Веніамін (Пушкар), що служить на владивостокській кафедрі з 1992 року, українець за походженням, який нібито навіть любить українські колядки, заявив, що українська церква тут, в його парафії, може бути тільки через його труп.

А мер Владивостоку пан Володимир Ніколаєв (як і Юрій Копилов, що був мером до липня 2004 року) зобов’язаний архієпископу Владивостокському і Приморському Веніаміну тим, що він його під час передвиборчої кампанії вивів на Патріарха Московського і всєя Русі Алексія ІІ - і той „благословив” його на мерство. Так що українська церква у нас може бути тільки через труп українця-архієпископа Веніаміна. Владика цей РПЦ МП, кажуть, дуже шкодував, що взагалі дійшло діло до реєстрації парафії, не догляділи...

Тому ніякої релігійної діяльності парафія не вела.

Писав я минулого разу про іншого священика Української православної церкви Київського патріархату. Це – отець В’ячеслав Бубнюк. Він, наскільки я знаю, короткий час правив служби (десь 2000 року) у шкільній майстерні селища імені Тельмана недалеко від міста Біробіджану Єврейської автономної області. Причому, без реєстрації парафії (кажуть, зареєструватись він так і не зміг через те, що на той час не мала реєстрації і Московсько-Богородська єпархія УПЦ КП). Ходила на ті служби невеличка кількість місцевих бабусь без різниці національності.

А той архиєпископ Тобольський і Єнісейський Варух, мабуть, зберігаючи традиції катакомбників, перебуває у підпіллі, бо на листи від настоятеля нашої другої української парафії на Зеленому клині ієрея отця В’ячеслава він також не озивався. Отець В’ячеслав зараз працює за фахом на залізниці...

З повагою

В’ячеслав ЧОРНОМАЗ,

голова УНКА «Просвіта» (Владивосток),

кандидат історичних наук.

vaka69@mail.ru

14.01.2007.

Додатки:

Стосовно реакції архієпископа Тобольського і Єнісейського Варуха, управляючого Сибірської митрополії Істинно православної церкви Київського патріархату цікаво прочитати лист з запискою його секретаря диякона Агапіта, що надійшов мені 8 січня цього року у відповідь на мого листа з проханням розповісти про парафії очолюваної єпархії . Ось що він написав:

Главному редактору сайта «Кобза»

Андрею Бондаренко

от секретаря Архиепископа Варуха

Дьякона Агапита

Уважаемый Андрей! На ваше письмо мы отвечаем, что для получения запрашиваемой информации вы должны взять благословения у Святейшего Патриарха ФИЛАРЕТА. Иначе ни один из правящих епископов не предоставит вам подобной информации.

Секретарь Управления Сибирской Митрополии Дьякон Агапит

30.12.2006

г. Курган

Журнал Української Всесвітньої Координаційної Ради “Вісник УВКР” в кінці 2003 року опублікував бесіду прес-секретаря УВКР пані Світлани Остапи, яка в неї відбулась під час поїздки на Далекий Схід у місто Владивосток з священиком парафії в ім’я Миколи Чудотворця Української православної церкви Київського патріархату ієреєм отцем Валентином Мельником. Ось що він тоді їй казав про свої плани і надії на подальшу роботу в центрі Приморського краю:

Перш за все я українець

Отець Валентин (Мельник) народився у Кам'янець-Подільському Хмельницької області. Протягом 10 років був священиком Російської православної церкви у Владивостоці, потім працював у Москві та Нижньому Новгороді. У столиці Росії познайомився зі співробітниками українського посольства, які розповіли, що є можливість створення Української православної церкви у Владивостоці.

Відверто скажу, я мріяв повернутися у Владивосток, а тут випала така нагода. Знаю багато представників української діаспори у Владивостоці, які підтримали б цю ідею. Тоді я без вагань вийшов з Московської патріархії і написав прохання на ім'я Київського патріарха Філарета призначити мене служити до Приморського краю. Повернувся у Владивосток місяць тому.

- Ви уже одну церкву тут побудували. З чого зараз будете починати?

- Ми вже зібрали всі необхідні документи, щоб зареєструвати приход. Коли завершиться реєстрація, відкриємо рахунки парафії, почнемо збирати пожертви на будівництво церкви. Вірю, що ми побудуємо церкву, якої ще у Владивостоці немає.

- На Заході церква дуже об'єднує українську діаспору. Тут, в Росії, українці в значній мірі асимільовані, майже всі розмовляють лише російською мовою. Як Ви, скажімо, зможете об'єднати українців?

- Знаєте, тут тільки українська культура зможе допомогти. Під час сьогоднішнього концерту, коли артисти співали українські пісні, всі плакали. У наших українців національні почуття живуть на рівні підсвідомості.

- Ви дуже правильно зробили, що перед концертом поздоровили присутніх і прочитали вітальну телеграму від Філарета. Якби Ви ще й помолилися, вони відчули б свою єдність. На Заході будь-який поважний захід починається з молитви.

- Згоден з Вами. Хочу звернутися до жителів України - моліться за нас, підтримуйте нас морально, а хто зможе, то й матеріально. Ми не зречемося своєї мети. Адже перший камінь закладено уже тим, що діаспора об'єдналася в парафію, прагне її зареєструвати.

Далекий Схід, зокрема, місто Владивосток, - молодий край, йому всього 150 років. Тут дуже мало церков і це місце не намолене (є у священиків таке поняття). Тому наше найперше завдання - об'єднати українців і побудувати для них церкву.

Записала Світлана ОСТАПА

http://www.uvkr.org.ua/visnik 

грудень 2003 року.

На світлинах: В’ячеслав Чорномаз. Веніамін - українець Пушкар, що заборонив українську церкву в своїй єпархії на терені українського Далекого Сходу - Зеленому клину. Настоятель парафії Святого Миколая отець Валентин Мельник (зліва) і Дмитро Ткачук, директор ТОВ “Діфенс” у Владивостоці. Московський владика