Ігор Роздобудько

2016-й рік: Крим. 

В серпні цього року мені довелося побувати в Криму. Звичайно з порушенням українського законодавства, літаком з Москви в Сімферополь, але якщо трапилася раптом така нагода, хотілося вже побачити на власні очі, як змінилася там ситуація у порівнянні з 2013-м роком, коли я був у Криму в перший, і як виявилося, в останній за української влади раз.

Перше що кидається в очі – пропаганда. В Сімферополі та на виїзді з нього на автошляхах, майже через кожні сто метрів, на великих рекламних щитах, там де раніш була різна реклама, тепер портрети Путіна з цитатами із нього – про те, як гарно житиме Крим всього через кілька років. Якщо нема на портреті Путіна, значить замість нього Аксьонов (але в значно меншій кількості), або ще менший керівник районного масштабу. Як розумієте, звичайна реклама трапляється узбіч дороги тепер не так часто, для неї просто не вистачає місця.

На бетонних огорожах вздовж траси також пропаганда. Але цього разу руками школярів місцевих шкіл, які за завданнями учителів змальовують там матрьошок, кремлівські башти, російські прапори та двохголових орлів. Правда двохголових орлів довелося побачити й перекреслених іншою фарбою, а поверх них – СЛАВА УКРАЇНІ, і теж перекреслено, але не дуже дбайливо.

В ставленні до України, Росії та всіх останніх подій місцевих мешканців чітко можливо поділити на дві групи – суто за віком. Люди середнього та похилого віку часто і дотепер в захопленні від «Володимира Володимировича», сумують за часами СРСР, згідні з тим, чим розважає їх телевізор, і вірять в те, що якби Путін не ввів війська, кривавий «Правий Сектор» перерізав би всіх російськомовних на півострові за одну ніч.

Молоді люди, що зростали в Криму за української Держави, не такі категоричні. Вони розуміють, бо бачили на власні очі, що та фантастична Україна, яка існує на екранах російських телевізорів, і Україна реальна – дві різні речі. Вони розповідають про труднощі, які виникли після референдуму 2014-го року, і яких би ніколи не було, якби не було і референдуму. Розповідають про те, як заборонили в Криму українські автомобільні номери (при тому що зі старими радянськими номерами машини їздять Кримом вільно), і тепер в Україну з Криму водіям потрапити неможливо, як неможна і продати в Росії машини з новими номерами, бо ніхто не хоче купувати автомобіль з двома різними реєстраціями -   українською та російською. Розповідають, як зникли з прилавків Криму якісні і недорогі українські продукти, особливо молочні, як зрослі ціни на російські продукти, а зарплатні та пенсії зросли не дуже («ціни на продукти у нас московські, а пенсія аж ніяк не московська, вісім тисяч рублів», - розповідає бабця, що розносить малину та ожину на пляжі, при чому коли російські пляжники випитують в неї, що то за дивна ягода «єжевика», якою вона торгує, вона їм відразу відповідає – «ну тож ожина українською!», мабуть в пам’ять про старих туристів, що приїжджали з України).

Правда українські продукти з Криму зникли не всі. В барах та приморських ресторанах на розлив часто пропонують «Чернігівське» пиво, яке, між іншим, часто трапляється і в московських магазинах, найдемократичніша ціна на «Чернігівське» на кримському ринку – 80 рублів. Великим попитом користується у туристів і українське морозиво, яке, за словами багатьох, набагато якісніше від російського, але через те і дорожче – дніпровська «Ласунка» продається в Криму за ціною до 100 рублів за стаканчик. Пообідати на узбережжі без зайвої розкоші родині з чотирьох чоловік (одна з них – дитина), доводилося у середньому за 1500 рублів за обід.

Російських туристів у Криму цього року забагато, пляжі майже скрізь переповнені. Заборона на відпочинок на недорогих курортах Єгипту та Туреччини, як і загальне падіння рівня життя росіян завдяки санкціям та економічній кризі в Росії, змусило людей їхати у відпустку саме до Криму. Багато тут і білорусів, які літають сюди в обхід України. Немало і мешканців Донбасу з так званих ДНР і ЛНР – на трасі з Сімферополя нам постійно зустрічалися великі автобуси, що їхали за маршрутом Донецьк-Ялта, Донецьк-Севастополь, багато було автобусів і з Ростову, всі вони їхали через керченську переправу.

Дороги в Криму в жахливому стані, особливо ті, що йдуть від Керчі – єдиного транспортного шляху, що зв’язує Крим з Росією. В Сімферополі дороги ще ремонтуються, в інших районах – ні. Здається, що ті великі кошти, які надала Москва на розвиток інфраструктури, місцева влада потратила лише на те, аби знищити скрізь українські дороговкази та назви населених пунктів українською мовою, замінивши їх на російську. Взагалі з українським словом борються у Криму нещадно – у порівнянні з 2013-м роком тепер напис українською зустрічається дуже нечасто, незважаючи навіть на те, що офіційно українська та кримськотатарська мови залишаються в Криму офіційними, поруч з російською. Але на всіх вулицях, державних установах, дорогах, всі написи виключно російською, тільки деінде у приватних заведеннях зустрінеш ласкавий привіт від старих часів – так у нашому готелі залишився «Куток споживача» та два годинники над столом адміністраторки, з написами «Москва» та «Київ» під ними.

Саме під час мого перебування у Криму трапилася трагедія – з дороги поблизу селища Щебетівка впав у прірву рейсовий автобус з пасажирами, п’ять осіб загинуло. Я був на місці трагедії наступного ранку. Здається, якщо б кримська влада замість боротьби з українськими табличками на дорогах більше ремонтувала ті дороги, трагедії можна було уникнути.

В газетних і книжкових кіосках часто можна натрапити на старі українські розважальні журнали російською мовою, навіть від 2011-го року, які продаються за такою ціною, ніби вони є сучасними. Але на чільному місці в отих кіосках, від сімферопольського аеропорту до узбережжя – збірка творів Олеся Бузини, у кількох томах, в красивій обкладинці, з портретом, і перший том, звісно – «Вурдалак Тарас Шевченко». Відчувається, що це мабуть держзамовлення, бо Бузина дивиться на вас майже з усіх кіосків, але його мало хто бере, судячи з того, наскільки його багато.

Військової присутності Росії в Сімферополі та на узбережжі не відчувається. Але коли їдеш в гори, зовсім не туристичними маршрутами, військові частини та військовослужбовці зустрічаються дуже часто.

Маленькі магазинчики, кафе та їдальні на узбережжі належать, як і раніше, здебільшого кримським татарам. Статистика каже, що татар у Криму значно менше, ніж росіян, але завжди здається що всі татари в Криму завжди на роботі в курортний сезон – торгують і готують, сидять за кермом автобусів та таксі. «А чим займаєтесь ви?» - запитую у місцевих росіян. «А ми самогончик гонимо, - відповідають. – А всіх татар треба знову з Криму, як при Сталіні». Так кажуть саме ті, що так радіють з приводу «Володимира Володимировича». Що думають про референдум самі татари, мені дізнатися не довелось, вони неохоче розмовляють з «чужими» на політичні теми, але як запевняють прихильники «В.В.» - «точать зуби». 

Що цікаво – серед місцевого російськомовного населення Криму відчувається дуже сильний крайовий патріотизм, який не був таким помітним раніш, за української адміністрації на півострові. Кримчани дуже вихваляють свої місцеві вироби, харчові продукти кримського виробництва, яких стало теж набагато більше ніж раніш, кримське вино та пиво (останнє дійсно – дуже смачне) і не полюбляють коли критикують щось місцеве, навіть ті самі жахливі дороги. Складається враження, що Крим зараз – це дійсно острів, відірваний як від України, так і від Росії, і здається що ніяким мостом цієї відірваності вже не подолати. 22 останні роки (до відомих подій 2014-го) Крим і Росія рухалися різними шляхами, і той авторитаризм в усіх його проявах, до якого природно і непомітно вповзла Росія, залишається для Криму чимось дивним і незрозумілим. А чарівна казка, яка віяла на кримчан з програм російського телебачення до 2014-го року, так і залишилася казкою.

Який же висновок у мене від всього побаченого? Як це не банально сказано – надія на молодих. «Обіцяли, що після референдуму життя стане кращим. За те й голосували. А воно кращим не стало, тільки на словах. Мабуть і не треба було голосувати, якщо воно і за України не погано було?» - таке довелося почути від одного сімферопольця. Що ж, хай думають, міркують – може й доміркуються до чогось путнього колись.

Ігор РОЗДОБУДЬКО

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 

На світлинах: Ігор Роздобудько. Судак. Генуезька фортеця. Скелі Карадагу. Крим залишається Кримом.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Уфимський філіал МДГУ ім. М.О. Шолохова

Уфимський  філіал МДГУ ім. М.О. Шолохова