Про сайт і редакцію

Народився 27 листопада 1956 року на Полтавщині.

Громадянин України.

Одружений. Має двох дорослих синів.

Член Спілки журналістів України з 1991 року.

Офіцер запасу.

Полковник Українського реєстрового козацтва.

З дитинства мріяв стати журналістом: перша його замітка з'явилася у місцевій районній газеті в шостому класі, а через роки він став головним редактором цього видання.

Ігор Роздобудько, редактор 'Кобзи'.
Ігор Роздобудько, редактор 'Кобзи'.

Автор 150-ти історичних публікацій на «Кобзі» приєднався до редакції

Народився 2 травня 1971-го року в Росії (Москва). По батьківській лінії російський українець у другому поколінні (предки живуть в Росії з 1936-го року). З боку матері зі Стародубщини - посад Воронок Стародубського району та місто Новозибків. Прадід - Терентій Остапчук, переселився на Стародубщину з української Берестейщини (м. Кобрин). Так що в мене коріння з двох українських етнічних територій за межами України - Стародубщини та Берестейщини.

За фахом - історик. Закінчив історичний факультет Коломенського педінституту. У 1996-2000 рр. прес-аташе Українського Історичного Клубу м.Москви.

Автор праць "Стародубщина. Нарис українського життя краю", "Східна Слобожанщина", "Донщина та далі на Схід", що публікувалися сайтом «Кобза - українці Росії».

Друкувався у виданнях: "Український тиждень", "Молодь України", "Український історичний календар" та інших.

Слово про голову Українського Історичного Кубу в Москві та чергову річницю незалежного сайту діаспори “Кобза” – українці Росії”

Колись я жив у Москві і дружив із цікавою людиною істориком Віктором Ідзьо. Де ми познайомились не пригадую, мабуть в українській бібліотеці на Велозаводській. Тоді в 1994 році ще не завершився первинний етап формування московської діаспори, вірніше її організованої верхівки: хтось щойно переїхав в незалежну Україну, хтось пішов працювати у Посольство України, хтось навпаки приїхав у Москву із провінції і лише заявляв про себе, тоді лише складалося ОУР... І в цьому казані людей, дискусій, надій і ідей з’явився худорлявий і живий, вічно збуджений і захоплений науковими проектами Віктор Ідзьо (це вже пізніше він став Віктором Святославовичем і професором). І ми відразу потоваришували. Пригадую зустрічі з Віктором як духовну розкіш, як дотик до історії України, як московську богему. Ось ми на дачі українського художника Ігоря Сукманського в Шеремет’єво. Віктор розповідає про Візантію, про русів на службі імператора. Потім про взяття Києва татаро-монголами у грудні 1240 року. Все в діалогах, артистично, як молодий Микола Гоголь. Слухаєш заворожено і мороз по шкірі. А на вулиці травень, цвіте бузок і співає соловейко. Навколо по периметру кімнати геніальні картини Сукманського стоять прямо на підлозі, притулені до стіни. Потім ми п’ємо чай і до ночі говоримо про мистецтво. Про Україну, в якій народилися, вивчилися, і лише потім приїхали до Москви.

Наталя Литвиненко-ОрловаНародилася 9 травня 1951 року в місті Харкові. Моя мама Марія і батько Іван походили з села Пушкарне, нині Грабовське, що на Сумщині, але своїми прізвищем, - Литвиненко, і ім’ям по-батькові, - Георгіївна, я  щиросердно завдячую своєму татові – вітчиму Литвиненко Георгію Назаровичу. Маю всі підстави припускати, що він був пасажиром на тому лихозвісному пароплаві, історична доля якого була запозичена до сценарної кіноверсії російського худ. фільму “Запад-Восток”. Тепер вже немає в кого розпитати в якому віці батьки його вивезли до Франції, однак очевидне полягало в тому, що він розмовляв без найменшої краплі акценту українською, російською, французькою та англійською мовами. Дуже вірогідно, що його батьки були однодумцями Симона Петлюри і в такий спосіб місцем еміграції його родини була Франція. В Парижі він отримав вищу освіту. На оманливе запрошення Сталіна цей чоловік, як і багато інших патріотів, прибувши на історичну батьківщину, пережив неймовірні випробування, пройшов через тортури, - зазнав приниження і великого розчарування. Нажаль, мені дуже мало довелося зростати біля такої достойної людини. Мама і тато розлучились.

Пізніше, в м. Макіївка Донецької області мені довелося бачитися з моїм  рідним батьком. Він був дуже майстровитим чоловіком, його поважали на шахті, проте цих якостей було замало, щоби здобути повагу дитини.

Народився 25 листопада 1951 року в місті Донецьку (Сталіно) в родині шахтаря. Коренями із козаків Гетьманщини і Слобожанщини і гайдамаків Поділля. Батько молодим селянином з Київщини був після війни мобілізований через воєнкомат для роботи на шахтах Донбасу, де і загинув під час підземного обвалу у 1962 році. Мати, дочка шахтаря, що загинув на фронті, залишилися з 3 дітьми на руках. Але підняла всіх трьох синів і до смерті в 1986 році працювала в шахтоуправлінні.

Освіта:

  • 1969 р. - середня школа N149 м. Донецька.
  • 1973 р. -Одеське вище артилерійське командне училище.
  • 1982 р. – Львівське вище військово-політичне училище (факультет журналістики, заочно).
  • 1990 р.- Війсково-політична академія (редакторське відділення, ВАК, Москва).

Військова служба і робота.

Народився під час війни, в 1942 році (25 січня), в с. Кам'яне Жидачівського району Львівської області. Батьки - сільські інтелігенти.

Після закінчення школи (з медаллю) вчився у Львівському державному університеті ім. Івана Франка. Як випускника геологічного факультету в 1965 році мене направили на Урал. В геологічній експедиції - 8 років, за роботу на виробництві був нагорождений Міністерством геології СРСР знаком "Відмінник розвідки надр".

В 1969-73 рр. навчався в заочній аспірантурі, а після захисту кандидатської дисертації у 1973 році перейшов на науково-педагогічну работу в Уральський гірничий інститут (тепер Академія). Тут пройшов через всі щабелі: від асистента до професора, завідуючого кафедрою.

З 1984 року завідував кафедрою Загальної та історичної геології, а з 2001 року (після об'єднання названої кафедри з кількома геофізичними) став завідувати новою - Геології та геофізики родовищ нафти та газу.

  1. Сайт "Кобза" є незалежним правозахисним сайтом на тему "українці у Росії". Жодна з організацій не може мати прямого контролю над редакторською політикою сайту. Редакторську політику визначає лише редакція сайту. До складу редакції входять: директор сайту і редактор (або редактори). Сайт "Кобза" несе моральну відповідальність лише перед українськими правозахисниками Росії, вважаючи себе інформаційним органом цієї громадської групи. Сайт "Кобза" є неполітичним і позафракційним. Ми підтримуємо УСІХ УКРАЇНСЬКИХ ПРАВОЗАХИСНИКІВ РОСІЇ;
  2. Сайт "Кобза" є некомерційним і неприбутковим. Фінансова політика будується на принципах збереження незалежності редакторської політики;

Василь Коломацький народився у 1965 р. в Чернігові в родині науковця та лікаря.

У 1980 р. закінчив 8 класів середньої школи N1 ім. Миколи Ольшевського м. Сквира, Київської області. У 1982 р. закінчив середню школу N10 у м. Суми. У Сумах через свого батька Анатолія Коломацького познайомився із поетом Миколою Даньком, лікарем Віктором Казбаном та скульптором Олегом Прокопчуком. Ці знайомства сприяли ствердженню національного світогляду.

У 1982 р. вступив до Московського Фізико-Технічного Інституту (м.Долгопрудний). У 1988 р. закінчив фізтех за фахом радіо-електронні прилади. У 1988-95 рр працював за фахом в одному з московських НДІ.

Включився у демократичний рух Росії у 1988 р. на хвилі перебудови. В українському русі з 1991 року. Захищав Білий Дім під час путчу у складі Української Сотні.

Вебсайт "Кобза" вийшов у світ у червні 2001 року. Ініціатива по створенню сайту належала члену ОУР Василю Коломацькому (Торонто), голові ОУН Руху м.Москви Віктору Гуменюку та голові Уральської асоціації українців Стефану Паняку (Єкатеринбург). Пізніше Віктор Гуменюк зосередився на роботі над власним веб проектом - сайтом "Голгота". Усю початкову роботу по створенню сайту "Кобза" провів Василь Коломацький. У серпні 2001 р. у Києві було проведено організаційні збори учасників проекту. Редактором сайту "Кобза" став Стефан Паняк (обов"язки: напрямок сайту і зв"язок із громадою у Росії). Василь Коломацький - директор сайту (обов"язки: організаційні та фінансові питання).

Сайт "Кобза" є незалежним правозахисним сайтом на тему "Українці у Росії". З точки зору редакції сайту національні права українців у Росії масово порушуються владою Росії. При цьому, незважаючи на той факт, що у Росії живе 4.4 млн. українців, діють десятки українських організацій, існує ОУР, також існують такі міжнародні структури як УВКР та СКУ, що специфічно опікуються діаспорою, з нашої точки зору життя та проблеми української діаспори у Росії залишаються малодослідженими і маловідомими широкому загалу громадськості. Мета сайту - надати максимально повну інформацію про життя українців у Росії, при цьому роблячи акцент на порушенні їх прав та боротьбі української діаспори за свої права.

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка