Українці в Росії

Заслужений працівник культури України і Росії  Людмила Засенко

Спілка Українських Жінок Росії (СУЖР) при підтримці Світової Федерації Українських Жіночих Організацій та Всеукраїнської ГО «Територія Жінок» започаткувала проект #українкоюжянародилася. За словами голови СУЖР Людмили Мельник, мета проекту -  «популяризувати постаті українок, які все своє життя присвятили служінню Україні,  які живуть з Україною в серці». Одна з таких жінок (на жаль, нині покійна), з якою знайомить нас сторінка Спілки Українських Жінок Росії в Фейсбук -  українка Сахаліну Людмила Засенко (Кикоть): 

«Пані Людмила народилась 25 червня 1948 року у селі Сушки Канівського району Черкаської області. У 1981 році закінчила Київський інститут культури ім. Корнійчука. У ранньому дитинстві хотіла стати пілотом, потім – лікарем, а коли побачила й почула Черкаський народний хор, увесь час мріяла співати в ньому. Навчаючись у Київському інституті, співала у вокальному тріо та ансамблі «Дарничанка». У Луганську працювала завідувачем відділу БК будівельників, директором Палацу культури ім. Пархоменка, керівником фольклорного колективу «Рідні співанки».

Свідчення очевидця – трудового мігранта в Росії про те, як агресивна антиукраїнська істерія, породжена телевізійною пропагандою, захлиснула Росію

Ігор, 48 років, мій однокласник з Івано-Франківська, вже понад 20 років мешкає в Сибіру. За фахом він геолог.

Знайшов мене через соцмережу, щоб докричатися до цивілізованого світу з далекої російської Півночі.

Там його за проукраїнську позицію пресингують місцеві жителі та російська влада.

Він відверто розповідає, як там і що «за порєбріком», і особливо як українці, котрих у тих автономних округах понад 50 відсотків населення, почуваються під час війни з РФ.

Але про всяк випадок просить не називати місто, в якому мешкає.

Минув місяць з того дня, коли відійшов у вічність щирий українець із Санкт-Петербурга Валентин Іващенко

Місяць тому,12 червня, перестало битися серце відомого активіста українського руху в Росії, автора і виконавця українських пісень Валентина Іващенка. Поховали нашого побратима-діаспорянина 25 червня на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі.

Спогади голови нижнєкамської «Вербиченьки» Євгена Савенка про Валентина Іващенка

До редакції «Кобзи» продовжують надходити відкуги на передчасну смерть керівника хору «Рось» і неформального лідера українців Санкт-Петербургу Валентина іващенка. Своїми спогадами про зустрічі з ним і враженнями поділився і голова Нижнєкамської національно - культурної автономії «Українське товариство «Вербиченька» в Башкорстані Євген Савенко. «Не можу прийти до тями  ось уже котрий день. Не стало Валентина Іващенка, - пише він. -ь Ця смерть тисне на плечі і коробить. Він старший за мене всього на 4 роки. Проклятий коронавірус збирає свою страшну данину....

Напередодні 70-річчя одного з лідерів української діаспори в Росії Василя Яковича Бабенка редакція «Кобзи» звернулася до не менш відомого і шанованого Стефана Григоровича Паняка з Єкатеринбургу з проханням розповісти про ювіляра. «Знаю Василя дуже давно, - написав нам Стефан Григорович, - з  самого започаткування українського руху в РФ. З першого знайомства він викликав симпатію,  дружелюбний, щирий у спілкуванні, з манерами зваженого інтелектуала. Досконало вивчив українську мову, знає історію і українську класичну літературу, хоч ніколи не жив в Україні. Міг поправити мене, галичанина, коли я вживав русизми. Якби мене спитали про негативні риси в його характері – не зміг би найти. 

У Санкт-Петербурзі на сімдесятому році життя перестало битися серце відомого українського активіста Росії Валентина Іващенка

Сумна звістка прийшла з міста на Неві від Української національно-культурної автономії Санкт-Петербурга – 12 червня  відійшов у вічність Валентин Іващенко.

Народився Валентин Володимирович Іващенко в Богуславі на Київщині, де починався життєвий шлях легендарної української героїні Марусі Богуславки, першого українського космонавта Павла Поповича. 

Як українці  Росії відсвяткували 206-річницю з дня народження Тараса Шевченка

Протягом березня-квітня «Кобза» інформувала своїх читачів про заходи з нагоди святкування українцями Росії 206-річниці з дня народження свого національного  генія Тараса Григоровича Шевченка. Тепер прийшов час зібрати до купи цю інформацію, бо саме у такому узагальненому вигляді видна,  як на долоні,  реальна картина нинішнього самопочуття українців в Російській Федерації, їхніх свобод і  в цілому життя національно-культурних автономій і організацій. Які б процеси не відбувалися в середовищі українців Росії, які б ідеологічні і політичні суперечки не точилися в ньому, 9 березня, день народження Кобзаря, завжди був днем, який об’єднував їх у розумінні величі цієї постаті та її вшануванні.

Інтерв’ю для «Кобзи» керівника української громадської організації та хору з Хабаровська Наталі Романенко, яка нещодавно відвідала Україну

Пані Наталю, чим Вас вразила Україна цього разу? Розкажіть, будь ласка,  де були, що бачили? З якими емоціями повертались додому?

Я здійснила свою поїздку в Україну після довгої чотирирічної перерви. Минулого року змогла влаштуватися на роботу, заробила відпустку і приїхала до Києва з молодшим сином. Митниці пройшли на диво швидко, митники з обох сторін ніби поспішали, і без затримок за розкладом відправляли наш поїзд Москва-Київ. Коли на світанку я побачила улюблене місто − було відчуття незвичайної радості! Уявляла, як побачу своїх рідних і друзів, як пройдуся по своїх місцях. Це передчуття радісних емоцій було майже як і раніше, тільки зараз у мене на очі наверталися сльози від того, що вже не повернути минулого…

Раптово помер карельський активіст В'ячеслав Олександрович Мовчан

Він був надзвичайною людиною. У Карелії його знали всі, багато років він успішно очолював Карельське басейнове управління з рибальства та збереження водних біологічних ресурсів «Карелрибвод».

В'ячеслав Олександрович був широко ерудованим, здавалося, знав усе і все для нього було цікаво: історія Карелії, Росії, України...

Сьогодні відомій активістці українського руху в Росії Любові Дяченко виповнюється 70 років

Любов Дяченко відома серед українських організацій Росії як багаторічна й активна учасниця українського руху в Російській Федерації.

У 1975 році Любов Петрівна разом із чоловіком приїхала до Якутії. Є «ветераном» українського громадського руху в РФ − майже впродовж трьох десятиліть працює на цій ниві. До 2010 року була головою регіонального Українського культурно-громадського земляцтва "Криниця" ім. Тараса Шевченка Республіки Саха (Якутія), а в травні 2012 року українці Росії обрали її головою загальноросійської громадської організації «Український Конгрес Росії». Вона лауреат республіканської премії імені Кирила й Мефодія.

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка