Дослідження

Сколько бы не выходило в свет изданий о Кобзаре – их всегда будет мало. Но все они должны быть качественными

Немногие люди в мировой истории увековечены в персональных исторических атласах. В СССР к 100-летию со дня рождения В. И. Ленина был опубликован соответствующий историко-биографический атлас, вскоре переизданный [1]. Следуя советскому примеру, на Кубе создали роскошный атлас о Хосе Марти [2]. В Украине национальной святыней является Тарас Шевченко. Как известно, он был другом потомка запорожцев, украинского писателя и генерал-майора Я. Г. Кухаренко, исполнявшего в 1852–1856 гг. обязанности наказного атамана Черноморского казачьего войска, а потому памятник Тарасу Шевченко неслучайно стоит на одноименной улице в Краснодаре.

Не засуджені злочини сталінського режиму проростають новими рецидивами

На меморіалі Сандармох у Карелії, де поховані розстріляні жертви радянських політичних репресій, розпочало розкопки Російське військово-історичне товариство (РВІТ). Родичі розстріляних у Сандармосі в роки Великого терору звернулися до Міністерства культури Росії та уряду Карелії з проханням припинити розкопки, які можуть порушити цілісність меморіального кладовища. Раніше розкопками в цьому районі займався російський історик, правозахисник, керівник Карельського відділу товариства «Меморіал» Юрій Дмитрієв. Проти нього російська прокуратура веде праву за звинуваченням у педофілії. Російські правозахисники побоюються, що тепер квазі-державна структура намагається дискредитувати діяльність Юрія Дмитрієва, розмити її цінність і нівелювати масштаби трагедії в урочищі Сандармох.

Виповнилося десять років з дня вторгнення російських військ на територію Грузії, що стало прологом нинішньої агресії проти України

В українському інформаційному полі найчастіше згадують, що Росія напала на Грузію 8.08 2008 року. Ця "красива" дата обігрується у листівках і дописах... але є неправильною. В Тбілісі наголошують, що повномасштабне вторгнення армії РФ на грузинську землю почалося ще напередодні, а отже, і відлік йде не з 8 серпня.

Причому в даному разі відмінність у 1 день – вкрай важлива. Чому – пояснюється у публікації грузинського автора Давіда Баташвілі.

Внаслідок 5 денної війни загинуло 408 громадян, 30.000 біженців втратили житло, а Росія окупувала і продовжує утримувати 20% території Грузії.

Неспроможність Заходу поставити на місце агресора, розв’язала Путіну руки: наступною  стала Україна.      

Карта, как инструмент познания исторической правды, требует к себе уважительного отношения

Никакой источник кроме карты не способен ясно показать территориальные аспекты исторического процесса. К сожалению, карту традиционно недооценивают как в России, так и в Украине, подготовка специалистов по исторической географии и исторической картографии не ведётся ни в одном высшем учебном заведении. Поэтому исторические карты часто делают на любительском уровне, вносят произвольные искажения, а многие издатели и редакторы не понимают, что такая карта является объектом авторского права, ибо абсолютное большинство исторических карт печатают без указания автора или составителя. Так, в книге Е. И. Дружининой «Южная Украина в период кризиса феодализма» помещена карта-вклейка между страницами 186 и 187 ([1]), на которой выделена земля Азовского казачьего войска (АКВ), но нигде в книге не указано, что её на основе архивной карты составил Б. Г. Галкович. Такая безымянность карт приводит к тому, что многие авторы воспринимают карту лишь как иллюстрацию, картинку, в которую можно вносить произвольные изменения, либо заимствовать, не думая, что это плагиат.

Біографія Анатолія Авраменка

Публікуємо біографію історика, україніста Анатолія Михайловича Авраменка

Авра́менко Анато́лій Миха́йлович (народ. 7 жовтня 1955, м. Львів, Україна) — український та російський історик, кандидат історичних наук (1985), доцент (1990), фахівець у галузі історичної картографії, історичної географії, громадський діяч. Член Наукового Товариства ім. Шевченка (голова осередку НТШ на Кубані від грудня 2017 р.), Російського географічного товариства, керівник наукового центру Краснодарської регіональної громадської організації «Співдружність Кубань – Україна» (від 2006 р.).

Біографія

Народився у сім’ї офіцера. Батько – Авраменко Михайло Трохимович (1927–2003), українець, народився у с. Чаплище (Чаплища; нині не існує, знищене під час створення Кременчуцького водосховища) у родині, що мала козацьких предків. Мати – Авраменко (у дівоцтві – Мазепа) Надія Онисимівна (1933–2008), українка, народилася у с. Мирівка (нині Кагарлицького району Київської області) під час Голодомору у родині, яка зазнала репресій (її батько загинув на Колимі у концтаборі).

З матеріалів Третьої міжнародної наукової конференції 22–23 жовтня 2013 року, м. Київ

Серед популярних тем, які стали об’єктом енциклопедистики в пострадянський період, помітне місце займає історія козацтва, як російського, так і українського. У царській Росії вивчення історії козацтва або не заохочувалося, або спотворювалося на догоду самодержавству. У радянський час було спотворення іншого роду: робився акцент на участі козацтва у повстаннях, найбільші з яких отримали в СРСР статус «селянських війн». Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького вивчалася до 1654 року, після чого всі наступні події розглядалися як російсько-польська війна 1654–1667 років, де українські козаки або допомагали російським воєводам закріпити Україну за Росією, або як зрадники намагалися цьому перешкодити. Така антинаукова концепція мала на меті довести прогресивність уявного «возз’єднання України з Росією». Інші сюжети історії козацтва вивчалися фрагментарно, наприклад, участь козаків у географічних відкриттях (фактично йшлося про приєднання Сибіру і Далекого Сходу до Росії), роль козаків у боротьбі проти французького імператора Наполеона I, участь козацтва у громадянській війні 1918–1922 років (в останньому випадку підкреслювалася реакційна роль «білокозацтва» і замовчувалися злочини більшовицького режиму, які змусили козаків піднятися на боротьбу). Такий вибірковий підхід не дозволяв об’єктивно показати історію козацтва в радянських енциклопедіях, незважаючи на окремі досягнення.

Продовжуємо публікувати праці кубанських дослідників щодо нинішнього стану такої важливої науково-прикладної галузі, як російська регіональна україністика

З точки зору сучасної політичної географії Кубань – один із регіонів Російської Федерації, але величезна частина місцевого населення має українське походження, тому цей регіон є важливим об’єктом дослідження для україністів. На жаль, всі спроби відродити українську наукову традицію в краї зустрічаються зі спротивом місцевої адміністрації, яка фінансує лише дослідження, спрямовані на закріплення російської ідентичності кубанців українського походження, в тому числі і нащадків козаків-чорноморців. З іншого боку нечисленні україністи Кубані не маючи підтримки від наукових інституцій України, провадять свої дослідження на одному ентузіазмі..  Сучасні українські наукові видання майже невідомі не лише широкому загалу кубанців, але й більшості місцевих науковців і тому досягнення сучасної української науки використовують лише одиниці.

Матеріал з Міжнародної наукової конференції, що відбулася у місті Києві 5–6 листопада 2011 року

Сучасна Росія протягом останнього десятиріччя все більше стає авторитарною державою. Президент В. Путін з кожним роком поширює свою владу і тільки на чотири роки поступився посадою щоб знову бути президентом ще двічі, формально не порушуючи Конституцію. Політична партія «Єдина Росія» все більше нагадує колишню КПРС, а путінський режим інколи називають «необрежнєвізмом». Справжньої дієздатної політичної опозиції в Росії зараз немає – вона нечисленна і розпорошена. Влада навіть не перешкоджає створенню нових партій і рухів, тому що це спосіб виявити активних потенційно небезпечних для неї людей. А далі все залежить від конкретної ситуації. Деяких наближають до себе, даючи величезні гроші й блага, від яких важко відмовитися. Інших піддають арештам, намагаються дискредитувати. Третіх убивають. Четвертих змушують емігрувати.

«Кобза» продовжує публікувати ретроспективні матеріали кубанських дослідників, опубліковані в Інтернеті

Росія − країна багатонаціональна. За радянських часів комуністична пропаганда стверджувала, що в братній сім'ї народів українці мають такі ж прекрасні умови для розвитку своєї культури, як і росіяни, але насправді здійснювалася планомірна асиміляція. Російська мова мала явну перевагу. Якщо українець дбав про свою кар'єру, то він переходив на російську мову, на ній писав доповіді, виступав на зборах, а коли його помічали у Москві, то з'являлися прекрасні шанси для просування по службі.

Найжахливішим для такого кар'єриста було обвинувачення в українському націоналізмі.

І щоб цього уникнути, така людина готова була доводити, що вона більше російська, ніж самі росіяни.

«Кобза» розпочинає публікувати цикл матеріалів відомого кубанського дослідника, україніста Анатолія Авраменка

Сьогодні ми розпочинаємо публікацію матеріалів українознавчого й історичного циклів, що належать українським дослідникам Кубані.  Більша частина матеріалів, що потрапила до нашої уваги, була написана близько десятка років тому, але вони не втратили своєї актуальності й сьогодні. Більше того: деякі прогнози щодо подальшого розвитку українсько-російських стосунків та рекомендації автора стосовно необхідності боротьби України з наслідками радянського (колоніального) минулого знайшли своє підтвердження і свідчать про неабиякі аналітичні здібності провідних кубанських науковців, людей, якими може пишатися наша діаспора. Відкриваємо публікацію досліджень матеріалом, створеним за підсумками двох науково-практичних конференцій, що відбулися у Краснодарі в 2007 та 2008 рр.


Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s