Дослідження

Каток Большого террора, прокатившийся по Украине, уничтожил десятки тисяч лучших представителей украинского народа

В России получить доступ к делам сталинских палачей невозможно. В Украине, где архивы СБУ полностью открыты, исследователи изучают сотни тысяч прежде засекреченных документов советской госбезопасности. Исследователь из Петербурга Константин Богуславский изучает личное дело одного з офицеров госбезопасности – Наума Турбовского, который повинен в массовых убийствах заключенных в Днепропетровске.

Цьогоріч виповнюється 135 років з початку масового переселення українців до Далекого Сходу

Кажучи про історію українців на Далекому Сході, ми розглядаємо переважно проживання українців на території, відомій під назвою Зелений Клин; це південь Далекого Сходу, який зараз входить до Російської Федерації.

Географічний кордон Зеленого Клину на заході співпадає з сучасним російсько-китайським державним кордоном і проходить по р. Амур та Уссурі. На півночі горами Станового хребта, яким пролягає адміністративний кордон між Якутією та Амурською областю, Зелений Клин відокремлюється від східного Сибіру. На сході береги Зеленого Клину омивають води Охотського моря, Татарської протоки, а на півдні — Японського моря.

Продолжаем публиковать материалы исследований кубанского историка Анатолия Авраменко. Предлагаемая статья посвящена истории украинского казачества

Одним из важных направлений исследовательской деятельности Научного общества им. Т.Г. Шевченко всегда была история украинского казачества [1]. Однако до настоящего времени нет обобщающей работы, в которой был бы дан обзор всех земель, принадлежавших казачеству в разные периоды истории. Необходимость такого исследования ясно показала изданная в 2002 г. энциклопедия «Украинское казачество» [2]. Этой цели посвящена данная статья.

Публікуємо черговий матеріал Анатолія Авраменка з циклу досліджень про Кубань, зокрема, щодо стану україністики в регіоні

Незважаючи на катастрофічну асиміляцію українського населення Кубані внаслідок русифікаторської політики імператорського, комуністичного й сучасного режимів Росії, на початку XXI сторіччя в Краснодарі з'явилася маленька філія Донецького відділення «Наукового товариства імені Шевченка», що надалі безпосередньо контактує з Львівським центром НТШ. Очолив НТШ-Кубань професор Краснодарського державного університету культури та мистецтв філолог Віктор Чумаченко. Ученим секретарем став доцент історичного факультету Кубанського державного університету Анатолій Авраменко. Інші члени НТШ-Кубань – провідний бібліограф і історик книги на Кубані Аркадій Слуцький, доктор наук етнолог Валентина Чурсіна, фахівець у галузі народних промислів Кубані Катерина Вакуленко та біолог Святослав Осецький. Не маючи власної поліграфічної бази, НТШ-Кубань публікувало свої праці переважно у збірниках Донецького відділення Наукового товариства імені Шевченка, а також у виданнях Краснодарського університету культури та мистецтв.

Сколько бы не выходило в свет изданий о Кобзаре – их всегда будет мало. Но все они должны быть качественными

Немногие люди в мировой истории увековечены в персональных исторических атласах. В СССР к 100-летию со дня рождения В. И. Ленина был опубликован соответствующий историко-биографический атлас, вскоре переизданный [1]. Следуя советскому примеру, на Кубе создали роскошный атлас о Хосе Марти [2]. В Украине национальной святыней является Тарас Шевченко. Как известно, он был другом потомка запорожцев, украинского писателя и генерал-майора Я. Г. Кухаренко, исполнявшего в 1852–1856 гг. обязанности наказного атамана Черноморского казачьего войска, а потому памятник Тарасу Шевченко неслучайно стоит на одноименной улице в Краснодаре.

Не засуджені злочини сталінського режиму проростають новими рецидивами

На меморіалі Сандармох у Карелії, де поховані розстріляні жертви радянських політичних репресій, розпочало розкопки Російське військово-історичне товариство (РВІТ). Родичі розстріляних у Сандармосі в роки Великого терору звернулися до Міністерства культури Росії та уряду Карелії з проханням припинити розкопки, які можуть порушити цілісність меморіального кладовища. Раніше розкопками в цьому районі займався російський історик, правозахисник, керівник Карельського відділу товариства «Меморіал» Юрій Дмитрієв. Проти нього російська прокуратура веде праву за звинуваченням у педофілії. Російські правозахисники побоюються, що тепер квазі-державна структура намагається дискредитувати діяльність Юрія Дмитрієва, розмити її цінність і нівелювати масштаби трагедії в урочищі Сандармох.

Виповнилося десять років з дня вторгнення російських військ на територію Грузії, що стало прологом нинішньої агресії проти України

В українському інформаційному полі найчастіше згадують, що Росія напала на Грузію 8.08 2008 року. Ця "красива" дата обігрується у листівках і дописах... але є неправильною. В Тбілісі наголошують, що повномасштабне вторгнення армії РФ на грузинську землю почалося ще напередодні, а отже, і відлік йде не з 8 серпня.

Причому в даному разі відмінність у 1 день – вкрай важлива. Чому – пояснюється у публікації грузинського автора Давіда Баташвілі.

Внаслідок 5 денної війни загинуло 408 громадян, 30.000 біженців втратили житло, а Росія окупувала і продовжує утримувати 20% території Грузії.

Неспроможність Заходу поставити на місце агресора, розв’язала Путіну руки: наступною  стала Україна.      

Карта, как инструмент познания исторической правды, требует к себе уважительного отношения

Никакой источник кроме карты не способен ясно показать территориальные аспекты исторического процесса. К сожалению, карту традиционно недооценивают как в России, так и в Украине, подготовка специалистов по исторической географии и исторической картографии не ведётся ни в одном высшем учебном заведении. Поэтому исторические карты часто делают на любительском уровне, вносят произвольные искажения, а многие издатели и редакторы не понимают, что такая карта является объектом авторского права, ибо абсолютное большинство исторических карт печатают без указания автора или составителя. Так, в книге Е. И. Дружининой «Южная Украина в период кризиса феодализма» помещена карта-вклейка между страницами 186 и 187 ([1]), на которой выделена земля Азовского казачьего войска (АКВ), но нигде в книге не указано, что её на основе архивной карты составил Б. Г. Галкович. Такая безымянность карт приводит к тому, что многие авторы воспринимают карту лишь как иллюстрацию, картинку, в которую можно вносить произвольные изменения, либо заимствовать, не думая, что это плагиат.

Біографія Анатолія Авраменка

Публікуємо біографію історика, україніста Анатолія Михайловича Авраменка

Авра́менко Анато́лій Миха́йлович (народ. 7 жовтня 1955, м. Львів, Україна) — український та російський історик, кандидат історичних наук (1985), доцент (1990), фахівець у галузі історичної картографії, історичної географії, громадський діяч. Член Наукового Товариства ім. Шевченка (голова осередку НТШ на Кубані від грудня 2017 р.), Російського географічного товариства, керівник наукового центру Краснодарської регіональної громадської організації «Співдружність Кубань – Україна» (від 2006 р.).

Біографія

Народився у сім’ї офіцера. Батько – Авраменко Михайло Трохимович (1927–2003), українець, народився у с. Чаплище (Чаплища; нині не існує, знищене під час створення Кременчуцького водосховища) у родині, що мала козацьких предків. Мати – Авраменко (у дівоцтві – Мазепа) Надія Онисимівна (1933–2008), українка, народилася у с. Мирівка (нині Кагарлицького району Київської області) під час Голодомору у родині, яка зазнала репресій (її батько загинув на Колимі у концтаборі).

З матеріалів Третьої міжнародної наукової конференції 22–23 жовтня 2013 року, м. Київ

Серед популярних тем, які стали об’єктом енциклопедистики в пострадянський період, помітне місце займає історія козацтва, як російського, так і українського. У царській Росії вивчення історії козацтва або не заохочувалося, або спотворювалося на догоду самодержавству. У радянський час було спотворення іншого роду: робився акцент на участі козацтва у повстаннях, найбільші з яких отримали в СРСР статус «селянських війн». Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького вивчалася до 1654 року, після чого всі наступні події розглядалися як російсько-польська війна 1654–1667 років, де українські козаки або допомагали російським воєводам закріпити Україну за Росією, або як зрадники намагалися цьому перешкодити. Така антинаукова концепція мала на меті довести прогресивність уявного «возз’єднання України з Росією». Інші сюжети історії козацтва вивчалися фрагментарно, наприклад, участь козаків у географічних відкриттях (фактично йшлося про приєднання Сибіру і Далекого Сходу до Росії), роль козаків у боротьбі проти французького імператора Наполеона I, участь козацтва у громадянській війні 1918–1922 років (в останньому випадку підкреслювалася реакційна роль «білокозацтва» і замовчувалися злочини більшовицького режиму, які змусили козаків піднятися на боротьбу). Такий вибірковий підхід не дозволяв об’єктивно показати історію козацтва в радянських енциклопедіях, незважаючи на окремі досягнення.

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s