Історія

У Національному культурному центрі України у м. Москві відбулася презентація нової наукової праці «Історія України», що вийшла у світ у 2015 році у видавництві «Алетейя» (Санкт-Петербург)

Відкриваючи зустріч, присвячену презентації книги, генеральний директор Центру Валерій Юрченко відзначив наукове та суспільне значення видання, яким уперше за останні 30 років зроблено спробу представити російському читачеві сучасний академічний огляд історії України.

«Історія України», книга, яку підготував авторський колектив, є другим доопрацьованим і доповненим виданням колективної монографії. Певною мірою вона є унікальною. По-перше, тому, що це перша у новітній пострадянській історіографії спроба російських істориків дати у популярній формі загальний огляд української історії, а по-друге, – у російській історіографії пострадянської пори часто, лише трохи завуальовано, ставиться під сумнів право українського народу мати свою, окрему від російської, історію.

Як більшовики засвоїли урок з української мови

В українській  колективній  пам’яті про минуле, втім, як і в  книгах з історії України, сприяння розвитку української мови у роки більшовицької влади як правило асоціюється з запровадженою у квітні 1923 р. політикою під назвою коренізація.  Не буду детально зупинятися на хронологічних і понятійних неточностях такого асоціативного ряду, однак підкреслю, що затвердження курсу на коренізацію було б неможливе без добре засвоєного більшовиками українського уроку 1919 року.

Інтерв’ю з директором Музею української діаспори Оксаною Підсухою

Хочете дізнатися, де знаходиться хутір "Україна", хто був українським "батьком футуризму", чому для американських мистецтвознавців прізвище "Архипенко" є майже сакральним? Чи, можливо, хочете ознайомитися з копіями першої моделі гелікоптера та інших літальних апаратів видатного киянина Ігоря Сікорського? Тоді завітайте до Музею української діаспори в Києві, заснованого в 1999 році. У колекції музею зберігаються унікальні експонати, що розповідають про видатних діячів культури, науки та мистецтва українського походження, яких доля завела на чужину. Про цей будинок скарбів, про видатних діаспорян та їхні долі, а також про багато інших цікавинок читайте в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу директора музею Оксани Підсухи.

100 лет восстанию Никифора Григорьева

В этом году исполняется сто лет не только с момента кульминации действий повстанческого движения на территории современной Украины, но и крупнейшего антибольшевистского восстания того времени, поднятого Никифором Григорьевым. В советской историографии из книги в книгу кочуют самые нелестные отзывы о Григорьеве: обвинения в антисемитизме и кровавой расправе над коммунистами. При этом его современники, скорее, говорили о его непривлекательной внешности и военном таланте, о ненависти к большевикам.

Пам’яті Альберта Разіна

Хоча я вже 12 років не займаюся фіно-угорською тематикою, коротко нагадаю хто такі удмурти та де та Удмуртія. У зв'язку з трагічною подією – директор Інституту людини Удмуртського університету Альберт Разін облився бензином і влаштував акт самоспалення на знак протесту проти московщення Удмуртської нації.

Сутінки СРСР для колоній осяяні вогнем живих смолоскипів

Це — знакова подія, дуже (куди важливіша, ніж російські вибори, якими нам забивають ефіри!): від сьогодні в удмуртів (а по факту — в усіх народів РФ, від минулого року приречених Кремлем на втрату рідних мов і стрімке винародовлення-русифікацію в межах одного покоління) з'явився «свій Василь Макух».

Альберт Разін, який здійснив в Іжевську спробу публічного самоспалення на знак протесту проти «звільнення від обов'язкового вивчення»  удмуртської мови в школах Удмуртії (та сама процедура, котру Москва проробила була над нами в 1970-ті і котру досі вихаркуємо з кров'ю!), — за останніми даними, помер у лікарні.

Єльцин, вручив ключи от Кремля представителю кагебистских и бандитських кругов, обрек Россию на репрессии и тотальное разграбление

Двадцать лет спустя вопрос о том, кто первым написал на листе бумаги имя Владимира Путина и подсунул этот листок Борису Ельцину, кажется глубоко второстепенным. В любом случае это был выбор ближайшего окружения Бориса Николаевича. Идея в тяжелейшей ситуации опереться на персонаж второго ряда, тихого и незаметного директора ФСБ, пришла в голову кому-то из представителей так называемой "семьи". Может, Александру Волошину или Валентину Юмашеву, или Татьяне Дьяченко, или даже Борису Березовскому. (Хотя теперь принято считать, что его роль в тех событиях сильно преувеличена.)

У День пам’яті жертв Великого терору в світі згадували загиблих в Сандармосі

У російській Карелії 4 і 5 серпня відбулися вшанування жертв політичних репресій на місцях їх масових вбивств  в Красному Бору і урочищі Сандармох  у 1937-1938 роках. Приурочені до цих подій акції пройшли в ці дні також в багатьох країнах світу.

4 серпня, повідомляє активіст Андрій Литвин, петербурзький «Меморіал» організував поїздку в Красний Бор, де згідно з розсекреченими архівними даними, з 9 серпня по 15 вересня 1937 року та з 26 вересня по 2 жовтня 1938 року було розстріляно 1196 осіб: 580 фінів, 432 карела, 136 росіян і 48 осіб інших національностей (у тому числі двоє українців). У покладанні квітів взяла участь і Катерина Клодт, дочка наразі ув’язненого історика Юрія Дмитрієва, який відомий тим, що в 1997 році експедиції під його керівництвом виявили місця поховання жертв політичних репресій у Сандармосі (поблизу Мєдвєжегорська) й Красному Бору (поблизу Петрозаводська).

До 30-річчя фестивального бунту українців в соціалістичній Польщі

У липні 1989 року під час найбільшого українського культурного заходу тодішньої Польщі – Фестивалю української культури – серед української меншини почався ініційований публікою бунт проти Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ), як би сказали сьогодні, «закерзонська Революція гідності».

Проти «уескатівського бетону» виступили артисти, а також присутні в залі глядачі. Усе почалося від промови депутата польського Сейму від профспілки «Солідарність» Володимира Мокрого. Українська молодь вперше розгорнула у Лісній опері заборонений комуністами «буржуазно-націоналістичний» синьо-жовтий прапор, а 8-тисячна публіка проспівала «крамольний» національний гімн «Ще не вмерла Україна…».

Рассекреченные архивы КГБ в Украине открывают неизвестные факты сотрудничества представителей украинской элиты с советскими  спецслужбами

Биография экономиста Николая Ильича Шрага (1894–1970) кажется безупречной. Сын адвоката и депутата российской Думы I созыва Ильи Шрага. Член партии эсеров, один из основателей недолго просуществовавшей Украинской народной республики, в 1918 году депутат Учредительного собрания. С 1920 года – политэмигрант, в 1924 году возвращается в СССР, в 1931 году арестован по делу "Украинского национального центра", осужден на 6 лет лагерей. Затем – академическая карьера, профессор Николай Шраг преподает на кафедре экономики и организации отраслевой промышленности Львовского политехнического института.

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s