Історія

Факт про намір московських зайд повісити Марію Заньковецьку було оприлюднено зовсім недавно – під час презентації у Львові поновленого спектаклю, що став легендою, – «Марія Заньковецька»

Останнім часом між сайтом «Кобза – Українці Росії» та освітньо-пізнавальним часописом «Український дім», що видається Центром гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, склалися приятельські творчі стосунки. Напевно, далася взнаки тематична спорідненість обох видань, але не тільки це: як нам здається – ще й спільні погляди обох редакцій на ті чи інші події, явища, факти, визначних постатей української історії та сьогодення. В новому числі «Українського дому» з’явився передрук інтерв’ю, опублікованого на нашому сайті, докторантки факультету соціальних наук Університету Оттави Клавдії Татар, яке підготував член Національної спілки журналістів України, редактор «Кобзи» Віктор Гіржов. Ми, в свою чергу, знайшли у ніжинському часописі цікавий  матеріал київського професора Миколи Тимошика, який пропонуємо вашій увазі, про книгу директорки Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою НДУ ім. М. Гоголя Надії Онищенко, в якій досліджується особиста доля видатної української акторки, що народилася в Ніжині, Марії Заньковецької та доля її спадщини – будинку, в якому мешкала родина Заньковецьких. 

Редакція «Кобзи»

 

Причины начала Второй мировой войны и ее итоги по-разному трактуются Европой и Россией. Первые говорят: «Никогда больше», другие – «Можем повторить»

8 мая Украина, следуя европейской традиции, отметила День памяти и примирения. Эту памятную дату Верховная рада установила 9 апреля 2015 года в рамках реализации политики декоммунизации. Тогда же было принято решение отмечать 9 мая как День победы над нацизмом во Второй мировой войне вместо установленного с советских времен Дня Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов. Символом 8 мая стал красный мак – во многих западных странах он является данью памяти жертвам всех военных и гражданских вооружённых конфликтов после 1914-го года.

Пропонуємо увазі читачів матеріал Надії Онищенко, опублікований у часописі «Український дім», який видає Центр гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

«Немає великих звершень розуму без великих випробувань душі...»

Микола Миклухо-Маклай

Це твердження Микола Миклухо-Маклай, філософ, атрополог, етнограф, анатом, біолог, географ, письменник і художник, записав у щоденнику в одинадцятирічному віці.

16 лютого 1918 року Кубань була прилучена до України. Що сталося після цього

Я хотів би звернути увагу читачів на визначну подію в історії України (ця подія зараз чомусь майже не афішується) – проголошення 16 лютого 1918 року самостійної Кубанської Народної Республіки, яка за рішенням делегатів Законодавчої Ради Кубані, була прилучена на федеративних умовах до України. До складу Кубанської Народної Республіки входили Кубанська область, Ставропільщина, Терек, Дагестан і Чорноморщина (Чорноморська губернія).

Українець, у якого вкрали відкриття променів, які потім назвуть  рентгенівськими

2 лютого минуло 175 років від народження одного з найвідоміших українців у світі - Івана Пулюя, фізика та електротехніка, винахідника, публіциста, перекладача  Біблії українською мовою, громадського діяча. «Але чи багато українців знають про Пулюя? Чи звертають на нього увагу наші мас-медіа? Чи достатньо пропагується це ім’я та його справи?» - запитував напередодні ювілею професор, заслужений діяч науки і техніки України Петро Кралюк . І тривожився: «Чи збирається влада належним чином відзначити ювілей з дня народження цієї видатної особистості?»

Союз с Россией помог Украине выжить. Но за это пришлось платить столетиями

366 лет назад, 18 января 1654 года, в городе Переяславе гетман Богдан Хмельницкий и казацкая старшина присягнули на верность русскому царю Алексею Михайловичу. Как это событие повлияло на дальнейшую историю Украины и России? Почему вскоре после этого между Москвой и Украиной произошел конфликт, приведший сначала к разрыву, а затем ко второй Переяславской раде? Могла ли Украина остаться в составе Речи Посполитой как «Руськое княжество»? Обо всем этом «Ленте.ру» рассказала доктор исторических наук, профессор, директор Центра по изучению истории Украины Санкт-Петербургского государственного университета Татьяна Таирова-Яковлева. «Лента.ру» повторно публикует ее интервью 2018 года.

Тридцятого грудня 2019 року в Торонто відійшов у вічність політв’язень, дисидент, митець Григорій Герчак

Григорій Андрійович Герчак народився 10 грудня 1931 року у Польщі, на Тернопіллі, неподалік від кордонів з Румунією і Радянським Союзом. Матір змалечку виховувала його в патріотичному дусі. Спостерігав несправедливості, які чинять щодо пригноблених українців поляки, потім “совєти”, потім німці і знову “совєти”… Наприкінці 1946-го Гриць (так він називав себе усе життя) та хлопці-земляки створили групу “Опришки” – аби карати кривдників і допомагати їхнім жертвам. Потім зв’язався з серйознішою організацією, ОУН (“Я не бандерівець... я тільки з ними співпрацював, я присяги не складав”, – з інтерв’ю, яке записав у 2003 році Василь Овсієнко: “Герчак Григорій Андрійович. Опришко”)  Був у підпіллі, роками переховувався – у тому числі по криївках, власноруч викопаних ямах.

Історик Сергій Громенко прокоментував слова Путіна про українців як окремий етнос

Наприкінці минулого року президент Росії Володимир Путін видав чергову порцію свого дуже специфічного українознавства. Зокрема, призначив такого собі графа Потоцького відповідальним за формування української ідентичності. Про те, хто такий граф Потоцький і яким він чином відноситься до української ідентичності? Про це журналіст Дмитро Шурхало поговорив з істориком Сергієм Громенком.

 

Національний банк України випустив у листопаді цього року пам’ятну п’ятигривневу монету – до 100-річного ювілею Національної заслуженої академічної капели «Думка». Так само, як і минулорічний випуск ідентичної монети з нагоди 100-річчя Національної заслуженої капели бандуристів імені Георгія Майбороди, цей жест України є своєрідним поклоном кобзарському мистецтву, що донесло до нас духовну енергетику пращурів. У такі вікопомні моменти годилося б частіше звертатися до минулого, виносячи на світ Божий забуті, а кимось і зовсім не знані імена, які, мов світлячки, мали б осявати нам цей тернистий столітній шлях національного пісенного епосу. Ось узяти хоча б і Федора Жарка (1914–1986), родом із Черкащини...

У Національному культурному центрі України у м. Москві відбулася презентація нової наукової праці «Історія України», що вийшла у світ у 2015 році у видавництві «Алетейя» (Санкт-Петербург)

Відкриваючи зустріч, присвячену презентації книги, генеральний директор Центру Валерій Юрченко відзначив наукове та суспільне значення видання, яким уперше за останні 30 років зроблено спробу представити російському читачеві сучасний академічний огляд історії України.

«Історія України», книга, яку підготував авторський колектив, є другим доопрацьованим і доповненим виданням колективної монографії. Певною мірою вона є унікальною. По-перше, тому, що це перша у новітній пострадянській історіографії спроба російських істориків дати у популярній формі загальний огляд української історії, а по-друге, – у російській історіографії пострадянської пори часто, лише трохи завуальовано, ставиться під сумнів право українського народу мати свою, окрему від російської, історію.

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка