Історія

Злочини проти людяності – спільна відповідальність владних режимів і суспільств, які їх підтримують

5 серпня 2018 р. виповнилася чергова 81-а річниця трагедії Сандармоху, де у 1937-1938 рр. сталінський режим масово вбивав українців, поляків, естонців та в’язнів інших національностей, де вбивали росіян, які не сприймали злочинну політику Сталіна.

Без перебільшення можна сказати, що найбільш знаменною подією у вшануванні українських жертв репресій став Пам’ятний Хрест у Сандармосі «Убієнним синам України». Скромна жінка Лариса Скрипникова увійшла в історію: лише завдяки її заповзятливості, патріотизму, щирій українській душі в урочищі Сандармох з’явився цей величний гранітний пам’ятник.

Як і в минулі роки, в Карелії відбулося вшанування загиблих борців за волю, правду, життя. В заходах взяли участь українці Карелії, представники українських організацій Москви, Санкт-Петербурга, члени санкт-петербурзького Меморіалу.

До Сандармоху прибули Тимчасовий повірений у справах України в РФ Руслан Німчинський, представники Генконсульства України в Санкт-Петербурзі, генеральний консул Леся Лозинська, генконсули Польщі, Фінляндії, США, Литви, Латвії, Естонії. Присутні поклали квіти та запалили свічки пам’яті за невинно убієнними.

Пам’яті Левка Лук’яненка

Левко Лук’яненко закарбував своє ім’я в українській історії – хоча б тим, що був автором Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. І саме в цей день був його день народження. Символічно! А, може, це знак згори?

Життєвий ірраціоналіст?

Не скажу, що добре знав Лук’яненка, але доводилося в різний час зустрічатися з ним. І чомусь у мене склалося враження, що це світла людина, яка «не зовсім від цього» світу, щось у ній є містичне й водночас ірраціональне.

22 роки тому Основний закон України народжувався в муках, до того ж…  ─ уночі. Як це було ─  згадує учасник тих подій, колишній нардеп, а нині голова Української Всесвітньої Координаційної Ради Михайло Ратушний

Часто говорячи про прийняття Конституції 28 червня 1996 року, згадують лише про «конституційну ніч», маючи, напевно, на увазі, що Основний Закон країни приймався поспіхом, з примусу, не зовсім продумано й підготовлено.

Але це не зовсім відповідає історичній правді та розвитку подій, що мали місце напередодні й під час голосування постатейно цього доленосного документа в історії незалежної Української Держави.

 

Судьбы советских и российских политзаключенных очень похожи: яркий тому пример – истории Марченко и Сенцова

В "Новом издательстве" вышел трехтомник Анатолия Марченко, основанный на рукописях, изъятых у автора в ходе обысков и хранившихся в архиве УФСБ по Владимирской области.

Марченко погиб в 1986 году в Чистопольской тюрьме после четырехмесячной голодовки с требованием освободить всех политзэков СССР, и их вскоре действительно начали выпускать.

Многие проводят параллели между судьбами Марченко и Олега Сенцова, держащего сейчас голодовку в колонии ИК-8 Лабытнанги за свободу всех украинских политзэков в России.

Павел Марченко несколько лет готовил к печати рукопись своего отца, получившаяся в итоге книга является не только историческим источником, но и литературным памятником.

Голос Анатолия Марченко – свободного человека, погибшего за нашу свободу, – нужен нам всем.


Празднуя ежегодно День Победы, русские должны помнить, что этот праздник зиждется не только на большой крови их соотечественников, но и на большой подлости тогдашнего руководства страны в отношении своих военнопленных

Советское руководство бросило на произвол судьбы миллионы красноармейцев, оказавшихся в немецком плену во время Второй мировой войны. Об этом свидетельствуют документы, обнаруженные историками после оцифровки Архива внешней политики. Константин Богуславский изучает переписку, касающуюся отношений Советского Союза и Международного Красного Креста. Письма, которые исследователь предоставил Радио Свобода, раскрывают шокирующую историю о том, что Кремль не только не интересовался судьбой своих граждан, но и препятствовал попыткам иностранных государств облегчить их участь.


Ровно полстолетия назад – в ночь с 30 апреля на 1 мая 1968 года, вышел в свет первый  самиздатовский выпуск «Хроник текущих событий», ставших рупором диссидентского и правозащитного движения в бывшем СССР

Пятьдесят лет назад поэт и правозащитник Наталья Горбаневская на титульном листе первого выпуска "Хроники текущих событий" напечатала: "Год прав человека в СССР". Именно "годом прав человека" был объявлен 1968 год Организацией Объединенных Наций. И как раз в тот год начался один из самых громких судебных процессов брежневского времени – процесс Гинзбурга, Галанскова, Добровольского и Лашковой, а на Красную площадь в знак протеста против ввода войск в Чехословакию вышли семеро диссидентов.

Сумна і водночас славна доля Слобожанщини завжди викликатиме непідробний науковий інтерес у дослідників 

Чимало сторінок історії Слобідської України залишаються маловідомими. Хто такі «викотці» і чому їх не любили гетьмани? Які амбіції були в слобідських полковників? Хто з відомих діячів походив з тієї частини Слобожанщини, яка згодом відійшла до Росії? Про це та інше Радіо Свобода розповів член правління Національної спілки краєзнавців України Олег Корнієнко.

– Від якої дати чи події починається історія української Слобожанщини? Деякі дослідник називають 1638 рік – мовляв, тоді, після поразки повстання Якова Острянина, туди переселилися перші козаки-втікачі.

– Думаю, що історія Слобідської України має тяглість ще від доби Київської Русі й Великого Князівства Литовського. Але ці темні часи в історії краю залишаються малодослідженими.

Вважається, що Слобідська Україна, як історико-географічна область, постала у середині – другій половині XVII століття, коли почалися масові переселення з Правобережної та Лівобережної України козаків, селян, міщан. Їх тоді називали «викотці». Це люди, які рвали усі свої зв’язки з колишнім місцем перебування і йшли на території незаселені.

Подписанный сто лет назад – 3 марта 1918 года Брестский мир, по праву считается самым тяжелым и унизительным мирным соглашением в российской истории, но Украине он давал шанс на независимость

"Могилёв. Анне Львовне Скалон. Прощай, дорогая, ненаглядная Анюта, не суди меня, прости, я больше жить не могу, благословляю тебя и Надюшу. Твой до гроба Володя".

Такую записку нашли на столе в комнате, где в три часа пополудни 29 ноября (12 декабря по новому стилю) 1917 года застрелился генерал-майор русской армии Владимир Скалон. Новое большевистское правительство России назначило его, опытного и авторитетного офицера-штабиста, военным консультантом делегации, которая прибыла в Брест-Литовск для подготовки мирных переговоров с Германией и ее союзниками. Было ясно, что условия возможного мира будут чрезвычайно тяжелыми для России, чья армия развалилась, разложенная революционной агитацией. Генерал Скалон, монархист по убеждениям, решил не дожидаться того, что считал невыносимым позором для своей страны и армии. Предчувствия не обманули несчастного генерала: Брестский мир, после многих перипетий подписанный ровно сто лет назад – 3 марта 1918 года, по праву считается самым тяжелым и унизительным мирным соглашением в российской истории.

Українська революція: сто років боротьби

22 січня – особлива дата в українській історії: у 1918 році Центральна Рада IV Універсалом проголосила державну незалежність Української Народної Республіки. У 1919-му – було проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР. У 2010-му президент Віктор Ющенко підписав указ про присвоєння провідникові ОУН Степану Бандері звання Героя України. Але... на сьогодні ця дата позначена зовсім свіжими подіями й незагоєними ранами: 22 січня 2014 року відкрився рахунок героїв, котрі й донині гинуть за свободу Батьківщини в боротьбі з російським агресором і окупантом українських земель. Першими жертвами Революції Гідності стали Сергій Нігоян, Михайло Жізневський, Юрій Вербицький, Роман Сеник, Павло Мазуренко. Жоден з убивць досі не покараний. Святкуючи державні свята, пам'ятаймо, якою ціною дається на сьогодні свобода!

Боротьба українців за свою незалежність розпочалася давно, але внаслідок Переяславської угоди (тексту якої ніхто не бачив), на кілька довгих століть Україна опинилася під московським чоботом. У 1917-му внаслідок більшовицького перевороту в Росії, українцям випав шанс стати незалежними. Однак, зовнішні фактори і внутрішній розбрат призвели до втрати заповітних надій. У цьому короткому історичному нарисі простежимо, як все відбувалося… Сподіваємось, що український народ зробить належні висновки з трагічних уроків історії і цього разу доведе справу до кінця – нарешті виборе бажану Свободу.

 

Чем обернулась для Украины Переяславская рада

364 года назад, 18 января 1654 года, в городе Переяславе гетман Богдан Хмельницкий и казацкая старшина присягнули на верность русскому царю Алексею Михайловичу. Как это событие повлияло на дальнейшую историю Украины и России? Почему вскоре после этого между Москвой и Украиной произошел конфликт, приведший сначала к разрыву, а затем ко второй Переяславской раде? Могла ли Украина остаться в составе Речи Посполитой как «Руськое княжество»? Обо всем этом «Ленте.ру» рассказала доктор исторических наук, профессор, директор Центра по изучению истории Украины Санкт-Петербургского государственного университета Татьяна Таирова-Яковлева.


Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s