Дослідження
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Багато зробив для вивчення історії та життя українців Східної Слобожанщини відомий український історик Дмитро Багалій, який створив у Харкові справжню наукову школу, яка займалася історією рідного Слобідського краю. 1918-го року, під час важкої боротьби України за свою незалежність, Дмитро Багалій видає у Харкові українською мовою ґрунтовну працю «Історія Слобідської України», у якій, вперше в українській науці, ретельно розглядає історію становлення українського життя і на землях Східної Слобожанщини. Дещо з цієї праці Дмитра Багалія доцільно процитувати і зараз.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Острогозький полк було засновано 1652-го року українськими козаками-переселенцями з Наддніпрянщини, які прийшли на притоки Дону під проводом полковника Івана Зінківського. Українська земля тоді дуже потерпала від постійних воєн з поляками та турками, а Московська держава запрошувала українських козаків на життя до себе, бо своїми силами боронити не могла південні кордони Росії від нападів татар. Українці оселялися на придонських землях так званими «слободами», мешканці яких, на відмінну від корінних росіян, не знали утисків кріпацтва, та залишалися вільними, «свобідними». Через ті «слободи» й одержала ця земля ім'я «Слобідської України», або Слобожанщини, а першими поселенцями на ній стали саме козаки Острогозького полка, які заснували на берегах річки Тиха Сосна своє полкове місто Острогозьк, та оселилися навколо нього слободами. Незабаром, на захід від Острогозького, виникає ще чотири слобідських українських полки - Охтирський, Сумський, Харківський та Ізюмський, але Острогозький полк серед них був першим, і саме з нього розпочинається для нас історія заселення українцями Слобожанщини.
Відношення поміж українцями Острогозького полка та російською владою складалися украй непросто. Московські чиновники постійно утісняли українських козаків, у першу чергу своїм надмірним хабарництвом, бо без хабару у Російській державі ніколи жодна справа не вирішувалася, а острогозькі козаки спочатку скаржилися на місцевих чиновників у Москву, але швидко зрозуміли, що коріння цього жорстокого хабарництва тягнеться саме зі столиці. Тоді острогозькі українці вирішили боротися проти московських утисків із зброєю у руках, підтримавши 1670-го року разом зі своїм полковником Зінківським антидержавне повстання донських козаків проти Москви на чолі зі Степаном Разіним. Але це повстання було придушене у крові російською владою - полковника Зінківського четвертовано і повішено, так само, як і більшість його однодумців (навіть жінку полковника покарано на горло, а дітей вислано до Сибіру).
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Ще одна давня легенда оповідає, що своїм початком та назвою місто Рильськ зобов'язане знаменитому болгарському святому Івану Рильському, що жив у Болгарії в 10 ст.
Преподобний Іван Рильський (876-946) є найшановнішою у болгарській церкві людиною. Недаремно його називають святим патроном болгарського народу. Започаткований їм Рильський монастир до нашого часу є найбільшим православним монастирем у Болгарії, а нетлінні мощі святого, як вважають болгари, довгий час оберігали їхню столицю від всіляких негараздів.
Жив святий Іван Рильський у добу розквіту середньовічного Болгарського царства. Але незабаром після його смерті захопили болгарські землі візантійські греки. Хоч і були греки, так само як і болгари, православні, але знущалися вони над слов'янською мовою болгар, забороняючи їм у церквах молитися рідною мовою (подібно до сучасних священиків Російської Православної Церкви, що забороняють українцям в Україні вести службу Божу українською). Але, бувши забороненою у Болгарії, розквітла церковна слов'янська мова в Україні-Русі, яка від часів Володимира Великого стала теж християнською державою. Довідавшись про це, тікають болгарські ченці до України-Русі, узявши з собою в якості оберега праву руку (правицю) від нетлінних мощів святого Івана Рильського. Зупинилися болгари для життя на українському Посем'ї, де на високому узвишші біля ріки заснували новий монастир, який назвали ім'ям Івана Рильського. З усіх навколишніх околиць почали стікатися до монастиря люди, які оселялися неподалік від того пагорба, сподіваючись на допомогу від шанованого болгарами святого. Місце, де знаходився монастир, стало називатися Горою Івана Рильського, річка, що текла під цією горою, теж отримала назву від неї, адже і в Болгарії, під стінами Рильського монастиря протікала так само Рильська ріка. Так розпочалося місто Рильськ на Посем'ї, а в Україні вшанування великого болгарського святого.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
В добу існування Київської Русі Рильське князівство знаходилося в тіні більш могутнішого Курського князівства, яке, в свою чергу, значно пасувало в політичному значенні перед іншими, більш відомими уділами України-Русі. Період політичного розквіту Рильського уділу розпочинається тільки після Батиєвої навали, коли, як твердять місцеві перекази, місто Рильськ, єдине на степовому порубіжжі Русі, було врятовано від монгольського погрому, як вважають рильські мешканці завдяки заступництву святого Івана Рильського.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Незважаючи на те, що в політичному житті України-Русі Курське князівство не відігравало значної ролі, ця земля зайняла відоме місце в українській літературі свого часу. Ми вже згадували про яскраві описи мешканців краю, що збереглися в таких визначних пам'ятках нашої літератури як «Житіє Феодосія Печерського» і «Слово о полку Ігоревім». В іншому видатному творі 12-го століття, «Слові Данила Заточника», так само збереглася згадка про Курське князівство, та ще й така, що свідчить про те, що у ті далекі часи події у цьому неблизькому до Києва князівстві набули раптом загальнодержавного змісту і залишились у пам'яті народу навіть у вигляді прислів'я.
Данило Заточник був, скоріше за все, уродженцем міста Переяслава (сучасного Переяслава-Хмельницького на Київщині). Його твір недаремно називають одним з найзагадковіших творів з доби Київської Русі. Історичні події, які відобразились у творі та мають відношення до Курського князівства, мають під собою таку підоснову:
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Тарас Григорович Шевченко в історії української літературної мови
...І мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій не забудьте пом'янути незлим тихим словом! Саме для цього ми зібрались. Саме у ці дні по всьому світу згадують нашого Кобзаря. «Заповіт» Тараса Шевченка перекладений на 120 мов світу!
Шевченко - геній. Це аксіома, а генія важко втиснути в окреслені рамки. Кожне покоління буде мати його суб'єктивний образ, наближаючись до реального, правдивого. Щороку відзначаються його річниці та роковини, написані тисячі наукових праць, відкрито сотні величних гранітних постаментів. Його ім'ям названі вулиці, освітні заклади, літературні фонди... Шевченко - художник, поет, письменник.
Важко переоцінити роль Тараса Шевченка в українському національному пробудженні, в утвердженні української нації. Іван Дзюба зазначав: "Ми певні, що в українській літературі з'явиться ще багато діячів рівних Шевченкові талантом, але не буде рівного йому в справі національного відродження»... Шевченко першим поставив точний діагноз національному «каліцтву» - малоросійству, «хворобі» меншого брата. Своєю творчістю утвердив українську мову, як літературну мову нації,
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Курське князівство знаходилося на периферії політичного життя тодішньої Русі-України. Через те ми знаємо не дуже багато подробиць з його історії, адже загальноукраїнські літописи приділяли Курську недостатньо уваги. Здається, першим князем у Курську з династії Рюриковичів був Всеволод, у 1068-1069 рр. Але остаточно князівським уділом Курськ стає приблизно з 1094-го року. Ми навіть не маємо достеменних дат, коли у князівстві князював той чи інший князь, тому і досить деякі історики продовжують сперечатися на цю тему. У наведеному нижче списку курських князів ми додержуємося тієї хронології, що наводить у своїй праці «Князівські династії Східної Європи» сучасний український дослідник Леонтій Войтович.
КУРСЬКЕ КНЯЗІВСТВО.
Ізяслав Володимирович (1094-1095)
Ігор Ольгович (1115-1125)
Ізяслав Мстиславич (1125-1129)
Гліб Ольгович (1136-1138)
Ігор Ольгович (1138-1138)
Святослав Ольгович (1138-1139)
Іван Юрійович (1146-1147)
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Станиця Уманська - Ленінська - Ленінградська - і знову… Уманська?
Пропоную читачам сайту kobza.com уривки зі своєї майбутньої книги «Кавказький щоденник», видання якої заплановане на травень-червень 2012-ого року в Чернігові. Майбутня книга присвячена моїй мандрівці 2010 року кавказькими регіонами Російської Федерації, від Чорного моря - до Каспійського. Не перший рік я подорожую різними світами і в багатьох географічних точках знаходжу українців: у Карелії та в Магадані, у Фінляндії і на Командорських островах, на Кавказі та, навіть, у Лівані. А відтак, на сторінках моїх книг розповідаю про життя-буття співвітчизників на віддалі від рідної України. Вважаю, що саме цим роблю свій особистий скромний внесок у справу єднання українців усього світу.
Під час мандрівки Кавказом я дієво спілкувався із представниками українства Кубані та Кабардино-Балкарії, цій темі присвятив кілька розділів «Кавказького щоденника». Саме їх і пропоную увазі користувачів сайту kobza.com.
Олександр Волощук, автор «Кавказького щоденника».
Глава «Станиця Уманська. Україна на Кубані».
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Заселення слов'янами земель сучасної Східної Слобожанщини розпочалося ще в добу формування першої держави українського народу - Київської Русі. Вже у VIII ст. майже усі місця відомих нам у майбутньому найбільших міст Східної Слобожанщини були зайняті поселеннями східнослов'янського племені сіверян - найсхіднішого з усіх українських племен, територія якого простягалася на величезному обширі від Стародубу та Новгороду-Сіверського на півночі до узбережжя середнього Дону на півдні, там де у Дін впадає Сіверський Дінець, який свою назву також має від племені сіверян.
У ці часи землі сучасної Східної Слобожанщини були прикордонною територією поміж Київською Руссю та Великим Степом, що знаходився під контролем Хозарської держави - могутнього утворення степових кочовиків. Сучасні археологи знаходять зовсім неподалік від слов'янських поселень на місцях майбутнього Острогозьку, Білгорода та Курську міцні хозарські фортеці, з яких наймогутнішою є мабуть фортеця ІХ ст. на крейдяних кручах сучасного Дивногір'я, яку археологи називають Маяцьким городищем. Ця білокам'яна фортеця, як і подібні до неї, контролювала з боку хозарів торгові шляхи по найбільшим східноєвропейським рікам, адже саме тут, через середній Дін проходив караванний шлях «із булгар у Київ». Край гегемонії хозар у цьому місці поклав лише похід київського князя Святослава Хороброго проти Хозарської держави у 965-му році, коли Маяцьке городище було зруйновано, і від того часу археологічні знахідки тут уже не трапляються зовсім.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Лише декілька імен українських діячів Східної Слобожанщини - несправедливо забутих сучасною Україною.
Олександр Склабовський (1793-1831). Після закінчення Воронізької семінарії навчався у Харківському університеті. Професор Харківського університету, де викладав поезію. У 1819-1820 рр. разом з Григорієм Квіткою-Основ'яненком був редактором журналу «Український Вісник», а у 1824-1825 рр. «Українського Журналу» (разом з Гулаком-Артемовським). Обидва журнали ліквідовані за вимогою імперських урядових кіл.
Григорій Вашкевич (1837-1923). Український філолог, шевченківець. Уродженець Подоння. Співробітник українських видань - «Основи» і «Київської старовини». Друг і поклонник Тараса Шевченка, Миколи Костомарова. Брав участь у редактуванні останнього прижиттєвого видання «Кобзаря» 1860-го року, і першого посмертного 1867-го, набагато повнішого. В архіві Вашкевича збереглися автографи творів Тараса Шевченка («Гамалія», «Тарасова ніч», «Марку Вовчку» та інші), лист Кобзаря до Д. Каменецького, шевченківський офорт «Старець на кладовищі», фотографії та копія посмертної маски поета, які під час святкування 100-річчя Шевченка, 1914-го року, Вашкевич передав Українському науковому товариству в Києві. Два портрети поета Вашкевич переслав до Вороніжу, але вони загубилися у Росії, і дотепер не знайдені. В 1911-му році брав участь у організації шевченківської ювілейної виставки в Києві.
