Східна Слобожанщина
Курське князівство знаходилося на периферії політичного життя тодішньої Русі-України. Через те ми знаємо не дуже багато подробиць з його історії, адже загальноукраїнські літописи приділяли Курську недостатньо уваги. Здається, першим князем у Курську з династії Рюриковичів був Всеволод, у 1068-1069 рр. Але остаточно князівським уділом Курськ стає приблизно з 1094-го року. Ми навіть не маємо достеменних дат, коли у князівстві князював той чи інший князь, тому і досить деякі історики продовжують сперечатися на цю тему. У наведеному нижче списку курських князів ми додержуємося тієї хронології, що наводить у своїй праці «Князівські династії Східної Європи» сучасний український дослідник Леонтій Войтович.
КУРСЬКЕ КНЯЗІВСТВО.
Ізяслав Володимирович (1094-1095)
Ігор Ольгович (1115-1125)
Ізяслав Мстиславич (1125-1129)
Гліб Ольгович (1136-1138)
Ігор Ольгович (1138-1138)
Святослав Ольгович (1138-1139)
Іван Юрійович (1146-1147)
Гліб Юрійович (1147-1147)
Олег Святославович (1159-1164)
Ігор Святославович (1164-1178)
Всеволод Святославович «Буй Тур» (1178-1196)
Святослав Ігоревич (? - 1206)
Олег Святославович (1207 - після 1228 р.)
Юрій Ольгович (після 1228 р. - 30-ті роки 13-го ст.)
1239-й рік - татарська руйнація та занепад.
Дмитро Ольгович (50-ті роки 13-го ст.)
Василь Дмитрович (? - 1278)
Останній князь Курський Василь Дмитрович був убитий ординцями, після чого Курськом, за деякими відомостями, керував татарський баскак Ахмат.
З усіх наведених у цьому списку князів, мало хто заслуговує на пильну увагу. Згадаємо лише Ігоря Святославовича, славнозвісного героя «Повісті про Ігорів похід», який до того як стати князем у Новгороді-Сіверському та очолити похід проти половців у 1185-му році, князював саме у Курську, у 1164-1178 рр. Разом з ним у поході був і молодший брат Всеволод, який тоді, після Ігоря, успадкував його престол у Курську та Трубчевську, та привів до брата відважних курян-вояків. «А ті куряни - свідомі воїни, під трубами повиті, під шоломами злеліяні, з кінця списа вигодувані. Шляхи їм відомі, яруги їм знайомі, луки в них напружені, сагайдаки відчинені, шаблі вигострені; самі скачуть, як сірі вовки у полі, шукаючи собі честі, а князю слави» - сказав про них автор «Слова».
Згадаємо тут і курського князя Олега Святославовича, учасника битви на Калці з татарами 1223-го року. Навіть після жахливого спустошення Русі Батиєм, змогло на недовгий період відродитися Курське князівство, але 1278-го року остаточно його занапастив золотоординський правитель Ногай. Відродилося руське життя у Курську лише у 1-й половині 15-го століття, коли Курська земля, разом із іншими українськими землями, добровільно увійшла до складу Великого Князівства Литовського.
І.Р.
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлині: Печатка з тризубом Ізяслава Володимировича, курського князя у 1094-1095 рр.
