Дослідження
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Правнук гетьмана Розумовського. Відчуття Толстим Стародубщини як своєї справжньої батьківщини. Участь Олексія Толстого в українському русі. Толстой та Шевченко. Історичні погляди Толстого на Київську Русь та «зтатарщену» Росію. Сатира Толстого. На шляху до українства.
Найвизначнішим представником українського антиімперського культурного руху на Стародубщині у середині 19-го ст. став правнук українського гетьмана Кирила Розумовського, племінник сіверського письменника Антонія Погорільського, двоюрідний брат борців проти російського самодержавства Олексія та Льва Жемчужникових - Олексій Костянтинович Толстой.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Розумовські у Почепі. Перовські. Олексій Перовський - Антоній Погорільський. Символіка «подвійності» освіченого українства в Російській імперії. Олексій Жемчужников. «Журавлі». Лев Жемчужников і Тарас Шевченко. Повернення до України.
Стала притулком Стародубська земля й для нащадків останнього українського гетьмана Кирила Розумовського, якому після скасування Катериною ІІ гетьманського устрою на Україні залишився у володіння Почеп та маєток Красний Ріг неподалік від нього. Усі північносіверські володіння старого гетьмана перейшли у спадок до його сина Олексія, людини грубої, запальної та важкої вдачі. Володар незчисленних багатств і 53 тисяч кріпаків, граф Олексій Розумовський не мав жодного покликання до державних справ, але гроші й титул робили все за нього, і в роки царювання Олександра І син українського гетьмана був навіть міністром народної освіти Російської імперії. Звичайно ж, за близькість до імперського двору нащадку українських козаків довелося відмовитися від предківської мови, історії та культури, зрусифікувавшись та перетворившись зі справжнього українця на «природного» росіянина. Так само й дітей своїх «вельможний граф» бажав бачити росіянами, вірними слугами імперії та престолу, адже лише таким чином могли вони залишитися при владі та «у фаворі». Крім двох «законних» синів мав граф Олексій Розумовський й десять дітей позашлюбних, долею яких опікувався. Для п'ятьох дітей, матір'ю яких була Марія Соболевська, виклопотав граф дворянське звання і дав їм прізвище Перовських, за назвою свого маєтку під Москвою - там, де у місцевій церкві вінчався колись таємно його дядько Олексій з російською імператрицею Єлизаветою.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Нащадки козацької старшини. Родина Миклашевських. Поширення «Історії Русів» зі Стародубщини. Осип Каменецький. Олександр Покорський-Журавко. Іван Бороздна.
Не зважаючи на ліквідацію російським урядом Гетьманщини на Україні, український рух на Стародубщині й у 19-му ст. не завмер, а продовжував ширитися далі. Представники Новгород-Сіверського патріотичного гуртка на цей час уже покинули урядову службу та жили у власних маєтках, у тому числі й на Стародубщині. Стародубщина ще з 17-го ст. стала місцем проживання для багатьох представників української козацької старшини. На початку 19-го ст. тут мешкали знані та поважані на Україні роди Миклашевських, Безбородьків, Завадовських, Рубців, Борозднів та інших. Їхні маєтки ставали центрами українського суспільного життя у краї. Тут, подалі від караючого ока російського царату, збиралися кращі сини українського народу, які читали та обговорювали «Історію Русів», що набула цього часу великої популярності на Стародубщині та розповсюджувалася у рукописних списках, мріяли про той час, коли Україна знову буде незалежною, та повернеться до рідного кола європейських народів. З усіх стародубських маєтків більшої слави набули Гринів та Понурівка - маєтки, що належали козацьким родам Безбородьків та Миклашевських.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Стародубщина у 18-му столітті
Стародубська енциклопедія
Українські традиції Східної Стародубщини. Адміністративний розквіт та занепад Сівську. Трубчевська промисловість. Українська церква. Будівництво Троїцького монастиря у Сівську.
18-те століття стало часом подальшого відриву Східної Стародубщини від її західної, історичної частини. Залишившись поза межами української Гетьманської держави, Східна Стародубщина активно заселялася російськими військовослужбовцями та чиновниками, а імперський уряд наділяв місцевими землями своїх поміщиків, які розповсюджували на Східній Стародубщині характерне для Центральної Росії кріпацтво, що вельми гальмувало економічний розвиток цієї частини нашого краю, та все більше відривало Східну Стародубщину від решти українських земель та від Європи. Але, не зважаючи на це, у 18-му столітті Східна Стародубщина залишалася, все-таки, українським краєм: ментальність місцевого населення, його мова та звичаї, навіть архітектурне оздоблення його міст та сіл мало виразно українські риси. Іноземні мандрівники, яким довелося побувати у 18-му ст. на Східній Стародубщині, відзначали у своїх спогадах, що, приїхавши з Центральної Росії до Корачева, Сівська чи Трубчевська, вони потрапляли ніби у зовсім іншу державу, де місцеве населення мало у своєму характері та звичаях більше спільного саме з українцями, ніж з росіянами. Подекуди ці українські риси збереглися на Східній Стародубщині й дотепер.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Релігійна література. Наука та освіта. Захар Валькевич. Микола Ханенко. Новгород-Сіверський гурток. Опанас Лобисевич та брати Дівовичі. Церковна архітектура. «Історія Русів».
Період після Полтавської катастрофи був часом повільного але рішучого наступу російського імперіалізму на українську державність в межах Гетьманщини. В умовах постійного обмеження та ліквідації національних прав українського народу, політичні установи Гетьманщини зазнали руйнівного занепаду, і єдиною цариною, де міг продовжуватися розквіт української національної ідеї, залишалася галузь культури, науки та освіти, тобто ті національні установі, які меншою мірою були пов'язані з адміністративно-політичним апаратом. В умовах імперського тиску саме діячі культури, науки та освіти перебрали на себе функції головних проводирів українського народу на шляху до здобуття нової державності та збереження великих надбань великих предків у боротьбі з тотальною русифікацією та паплюженням власної історії імперською владою. Не оминули ці процеси й Стародубщини, для якої 18-те століття стало часом неабиякого піднесення української національної культури у краї.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Полковники Стародубського полку. Полковники наказні та карабінерні. Сотники Почепської сотні.
До цього реєстру мною внесено імена тих полковників Стародубського полка, які відіграли найбільш значиму роль в історії Стародубщини та України, та чиї імена згадуються у цій праці.
З 1654-го по 1663-й рік Стародубський полк існував як частина Ніжинського полку Гетьманщини, а його полковники носили найменування наказних полковників.
Наказні полковники Стародубського полку (1654-1663):
Панас Єремієнко (1654)
Тиміш Оникієнко (1655)
Іван Гуляницький (1657)
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Відійшов у Вічність канадський дослідник діаспори у Росії
Ділимося сумною вісткою про те, що 16 березня 2011 р.в Калґарі, Альберта, у віці 85 літ відійшов у Вічність блаженної пам'яті, Доктор Олександер Малицький.
Др. Олександер Малицький народився 15 листопада 1925 р. в Чорткові,Україна в батьків Миколи й Ірини Малицьких. Гімназію закінчив в Чорткові. Воєнна хуртовина занесла його через цілу Європу аж до Канади. В Едмонтоні він з'єднався з ріднею, тіткою Оленою і Михайлом Росляками, які заопікувалися ним як рідним сином. Він, разом із своїм двоюрідним братом Ярославом Росляком, відразу вступили в Едмонтонський Університет, який він закінчив зі ступенем бакалавра і мастерс. Після чого переїхав до Синсинаті, США, де продовжив навчання в місцевому університеті. Там же в 1956 р. одружився з Ненсі Марія Малоні. В 1961 р., захистивши свою наукову працю, дістав ступінь докторату.
В 1964 р. з ріднею, дружиною, донею Наталкою та сином Андрієм переїжджає до Канади, діставши професорську позицію на факультеті германістики й славістики Калґарського Університету. Вільно володіє шістьма мовами і наполегливо вивчає мови: китайську, арабську і єврейську (іврит). На цій позиції видав понад 100 наукових праць. Стає співзасновником The Research Center for Canadian Ethnic Studies at the University of Calgary and the Canadian Ethnic Association (Дослідний центр канадійських етнічних досліджень при Університеті Калгарі та Канадійській етнічній асоціації).
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Турбота українських гетьманів про Стародубщину. Семен Галецький. Полковники-росіяни. Афанасій Радищев. Стародубщина на Великому гербі України 1766-го року. Яків Завадовський. Полковники-карабінери. Гетьман Розумовський у Почепі.
Посилення імперської реакції на Україні після Полтавської катастрофи різко понизило можливість українських гетьманів та полковників самостійно керувати власним народом, віддавши українське населення краю на поталу російській адміністрації. Майже єдиною можливістю зробити що-небудь на користь рідному народові залишилася праця у царині освіти та культури. Тому українським гетьманам та полковникам Стародубщини залишалося тільки вкладати гроші у розбудову культурного та релігійного життя рідного краю, адже допомогти Вітчизні по-іншому вони не могли. Але тут у них перед очима завжди був приклад їхнього великого попередника, гетьмана Івана Мазепи, під час гетьманування якого Стародубщина та Україна розквітли, перетворившись на край високої культури, науки та освіти. От і тепер, під час і після петровського лихоліття, українські гетьмани та полковники продовжували відбудовувати у культурному напрямку рідний край, сподіваючись, що настане час, і Україна, відродившись культурно, відродиться й політично. Не залишалася осторонь цього культурного процесу й Стародубщина.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Нищення української автономії. Меншиков на Стародубщині. Російські полковники. «Дуровщина». Використання російським урядом старообрядців. Зубожіння українського населення краю. Ліквідація Гетьманщини.
Поразка українського визвольного руху в битві під Полтавою вельми швидко призвела до небаченої дотоді хвилі репресій, що також поглинула й Стародубщину. Небажання стародубського козацтва захищати російську державу під час входження шведських військ на Україну, так само як і економічне багатство земель Стародубського полка, неабияка роль Стародубщини у суспільно-політичному житті Гетьманщини – усе це змусило російський уряд прийняти рішення про встановлення імперського контролю над цими землями, про знищення тут всіма можливими шляхами українського духу, та встановлення російської гегемонії у Стародубському краї.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Полковник Скоропадський. Участь Стародубського полка у бойових діях у Прибалтиці та Польщі. Карл ХІІ на Стародубщині. Як росіяни Стародубщину руйнували. Відношення місцевих українців до шведів та росіян. Старообрядці. Рух шведського війська. Мазепа та Скоропадський. Народна пам'ять про Шведську війну.
Новим стародубським полковником після загибелі Михайла Миклашевського у 1706-му році став Іван Скоропадський. Він був соратником гетьмана Мазепи, так само, як і небіжчик Миклашевський. Проте похилий вік (йому було на той час уже 60 років), деяка природна обережність і нерішучість призвели до того, що у вирішальний для України час нової війни з Москвою Скоропадський не зміг прийти на допомогу своєму гетьманові. Навіть не зважаючи на власне небажання, став безвільною іграшкою в руках російського уряду.
