Дослідження
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Найдивовижнішими природними куточками Східної Слобожанщини є райони крейдяних гір на правому березі ріки Дон, на території сучасної Воронізької області. Ці місцини були остаточно заселені українцями у середині 17-го століття, і майже відразу були присвячені Богові - тут були побудовані найзначніші українські монастирі Східної Слобожанщини ? Дивногірський та Білогірський.
Свою назву Дивногір'я отримало від величних крейдяних стовпів, пам'яток природи, які місцеві українці називають «дивами» (від слова «диво»). Колись тут жили сіверяни, але під натиском кочовиків вони були змушені покинути ці предківські землі. Повернулися сюди їхні нащадки - українські слобідські козаки.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Здавалося б, що українське життя на Східній Слобожанщині знищено нанівець зусиллями спочатку радянської, а потім сучасної російської влади. Але, в якому б пригніченому стані не знаходився сучасний український рух, іноді дії місцевих владарів настільки вражають своїм цинізмом та нахабством, що навіть у до всього звиклого місцевого українця закипає кров у грудях, і він наважується на протест і спротив. Можна довго нав'язувати місцевому українцю думку про те, що він є природним росіянином, а народні хори наряджати в сарафани та кокошники, змушуючи їх співати пісні Рязанщини чи Тамбовщини, але надходить час, і народний терпець уривається. Що буває після цього, сподіваюся, видно буде із подальших сторінок цього розділу.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Майже 350 років, від часу переселення українських козаків на Східну Слобожанщину до постання незалежної України, східнослобідський край знаходився з Україною в єдиному державному тілі, хоча і відділений від неї адміністративним кордоном. Спочатку це було Московське царство, потім Російська імперія, а після повалення останньої - СРСР. І хоча це завжди було чуже для українців державне тіло, тем не менш відсутність перепон у вигляді державного кордону сприяло єдності та спільному розвитку українців як Східної так і Західної частин Слобідської землі. Здобуття Україною незалежності в 1991-му році і розділ Слобожанщини між двома державами призвело до того, що доля двох частин цього краю з кожним роком все більше і більше відрізнялася одна від одної. Якщо Харківщина і Сумщина, незважаючи на негаразди останніх років, змогли відчути себе невіддільною часткою єдиної української спільноти, то українська громада Курщини, Білгородщини і Подоння змушена була доводити у важкому протистоянні з ворожими силами своє право на власне існування. За ці 20 років змінювалася Україна, змінилася і Східна Слобожанщина. Цікаво простежити та порівняти ту Слобожанщину, що була, з тією, що існує зараз. Пропоную Вашій увазі два погляди на Східну Слобожанщину з України - погляд початку 2000-х років, та погляд сучасний. Погляди різних людей, погляди з різних боків, але від цього тільки більшає їхня цікавість.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Не зважаючи на шалений тиск, який відчувають на собі українські організації в Росії з боку офіційної влади, на Східній Слобожанщині продовжують існувати зорганізовані громади місцевих українців. Мені нічого не відомо про існування офіційно зареєстрованих українських товариств на Курщині та Білгородщині. Найстарішою сучасною українською організацією Подоння є Товариство української культури «Перевесло», на чолі з Миколою Бірюком, яке виникло у 1990-му році. В останнє десятиліття чільні позиції в українському русі Вороніжщини перебирає до себе Відділення Об'єднання Українців Росії у Воронезькій області. Раду цього Відділення очолює Дмитро Денисенко, про якого ми уже згадували в даній праці у зв'язку із подорожжю делегації УВКР на Подоння 2010-го року. Саме Об'єднання Українців Росії, центральні установи якого знаходилися у Москві, у цьому (2012-му році), було остаточно заборонено російською владою. Замість нього у Москві була створена нова українська організація - Український Конгрес Росії, який також офіційна влада Росії поки що не визнала. У майбутньому Воронізьке відділення ОУР мабуть увійде до складу УКРу.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина. Сучасність
Ознайомившись із попередніми главами цієї праці, читач мій може мати цілком справедливу уяву про сучасне становище українців на Східній Слобожанщині. Все місцеве українське населення можна розділити на три нерівномірні групи. До першої, найчисельнішої, треба віднести всіх тих українців, що відмовилися від батьківського коріння, та визнали себе росіянами, бо так у російській державі легше жити (а якщо, не дай Бог, Росією опанують китайці, мабуть також легко визнати себе китайцями). До другої групи відносяться такі Люди, які попри все, мужньо тримаються за свою українськість - таких небагато, але вони, як то кажуть, «сіль землі», бо до цієї групи здебільшого належать представники найінтелігентніших верств місцевого населення. І, нарешті, найцікавішою є третя група - ті, хто відчувають свою відмінність від росіян, але не наважуються у «толерантній» російській державі визнати себе українцями, і вигадують найфантастичніші теорії щодо походження своїх предків, живучи за принципом - хай навколишні відверто посміхаються над моїми фантазіями, аби тільки не визнали, що я українець.
Про першу групу, думаю, не варто і казати, бо з ними і так все чітко зрозуміло. Представники третьої групи існують по всьому українсько-російському етнічному прикордонню. На Стародубщині вони називають себе «руськими» або «сіврюками», на Східній Слобожанщині - «черкасами», на Кубані - «козаками». Об'єднує їх усіх нелюбов до своїх сусідів - не тільки українців з України, але й росіян, яких вони на Стародубщині називають «кацапами», а на Східній Слобожанщині і Кубані - «москалями». «Москалі» і українці хочуть знищити, як вони кажуть, їхню національну ідентичність, але свою цноту вони просто так не віддадуть нікому. Усі навколо них погані, вони одні добрі - на цьому нехитрому постулаті тримається все їхнє світосприйняття.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Як вже неодноразово згадувалося у цій праці, найдавнішим містом Східної Слобожанщини є Курськ. Колись один з центрів провінційного життя племених сіверян, столиця удільного князівства, з переходом під владу Росії на початку 16-го ст., Курськ швидко стає адміністративним осередком Московської держави на її південно-західному кордоні, і з цього часу безповоротно зросійщується. Але українська складова у житті міста повністю не зникає - близькість до України, як і українська минувшина Курська доби Київської Русі не давали засохнути тут до кінця цілющому українському джерелу. У попередніх главах цієї праці писалося про долю українського художника Костянтина Трутовського, який народився у Курську в першій половині 19-го ст. У цьому розділі розповідь буде про тих українців, чия доля була пов'язана з Курськом в столітті двадцятому.
Знаменною подією для Курська стало перебування тут митрополита української греко-католицької церкви Андрія Шептицького в 1914-1915 рр. При чому потрапив митрополит у Курськ не за власним бажанням. 1914-го року, з початком Першої Світової війни, російські війська увійшли до Львова, який входив тоді до складу Австро-Угорської монархії. З переходом Галичини до складу Росії одразу розпочалися тут справжні репресії проти всього українського. При чому воєнна російська влада у краї визнавала національні права місцевих німців, поляків, євреїв, та тільки не українців, адже згідно з офіційною імперською термінологією в Росії, ніякої окремої української нації взагалі існувати не могло. Таким чином у Львові знищувалися всі написи та українські установи, на протилежність польським, і це призвело до різкого зростання антиросійських настроїв серед місцевих українців, і навіть тих, які перед війною вважали себе відвертими «москвофілами». Зазнала утисків і греко-католицька церква, яку російські урядовці не вважали рівною до православ'я. Митрополит Шептицький, як провідник українського руху у місті, був заарештований, та відправлений під конвоєм у центральну Росію. Так він з'явився у Курську.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Відомим парадоксом російської історії є той факт, що дуже часто на чолі цієї великої держави були люди, які не були представниками титульної нації, етнічними росіянами, і саме з їхніми іменами пов'язані найпомітніші сторінки історії цієї країни. З цього, по суті, і розпочинається історія російської державності за розповіддю літописця - з того, що у 862-му році мешканці російського Новгорода покликали до себе на княжіння чужих, варязьких князів зі Скандинавії. «Земля наша розкішна і багата, а порядку в ній немає. Прийдіть княжити і володіти нами», - з цих слів саме і розпочинається російська історія.
Перші російські князі та царі пишалися тим, що ведуть свій родовід від варязького Рюрика. Так само царі і імператори з династії Романових пишалися тим, що їхнім предком був міфічний виходець із німецької Пруссії у 14-му ст. А після того, як у 1762-му році російський престол зайняла природна німкеня Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбург, яку росіяни знають під іменем імператриці Катерини Великої, до самої революції 1917-го року на російському троні сиділи етнічні німці, і навіть сама династія офіційно іменувалася у цей час Гольштейн-Готторп-Романовською. Усі російські імператори у 19-му ст. одружувалися з німецькими принцесами (тільки Олександр ІІІ узяв за себе датчанку), і таким чином останній російський імператор Микола ІІ етнічно був справжнім германцем, а не слов'янином, і обличчям дуже походив на своїх кузенів, англійського короля і німецького імператора.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Ще сто років тому значна частина Східної Слобожанщини була суцільною українською етнічною територією. Авторитетна в Росії Енциклопедія Брокгауза і Єфрона так визначала тоді зону розповсюдження української мови - «південна частина Воронізької, невелика частина Курської (поміж ріками Сіверським Дінцем і Осколом) губернії». А «Воєнно-статистичний огляд Російської імперії» за 1850-й рік так писав про тодішні відмінності поміж українцями і росіянами на Вороніжчині:
«Северные уезды, как пограничные Великороссийским губерниям, наполнились Русскими, южные же, по соседству с Малороссией, Малороссиянами. В самом начале, эти два народа, резко отличались и языком и нравами и обычаями… эти различия заметны еще и до сих пор. Что же касается до Русских, ... жилища крестьян - избы, большею частью деревянные; но есть и меловые и каменные; они отапливаются дровами, соломою и в южных уездах приготовляют кирпичи из навоза; освещаются маслом и лучиною; одежда - суконная домашнего изделия; обувь на более богатых - сапоги; пища ржаной хлеб, щи, гречневая каша, молоко и т. п. … Увеселения: в праздничные дни молодые парни и девки составляют хороводы, а пожилые собираются в кружок и ведут беседу, нередко оканчивающуюся уже слишком оживленным спором. Малороссияне почти во всем отличаются от Русских: наречие их совершенно особое, платье также отличается покроем, женщины носят плахты, повязки особого рода, любят украшаться разными провесками и цветами, на шее много носят бисеру и тому подобных ожерельев; любимые цвета, на платках и платьях, яркие и пестрые; зимнее же платье общее: серый халат и овчинный тулуп; избы их вообще все белые, мажутся внутри и снаружи мелом с частью красной глины. Места, где ставятся образа, разрисовываются разными пестрыми полосами; полы больше земляные, но всегда сухие; вообще опрятность в избах у них соблюдается во всем; приготовление пищи делается по утру и вечером, и нередко, приехавшему после обеда, уже нечего поесть, кроме хлеба; хлеб предпочтительно любят пшеничный, или смешанный с ячменною мукой и одна нужда заставляет есть ржаной; свиное сало есть уже лакомый кусок; бани решительно исключены из их жизни. Русские, в домашнем быту, редко соблюдают чистоту и даже часто живут вместе с животными, от чего смрад и отвратительный запах всегда существуют в их жилищах, в особенности когда начинает холод; посуды вообще бывает в хозяйстве мало и та всегда запачканная».
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Майже нічого не знають на сучасній Східній Слобожанщині про свого видатного сина, літописця українського життя рідного краю 19-го - початку 20-го століть, Аркадія Животка. У Воронізькій обласній науковій бібліотеці є його твори про минувшину українського Подоння, але сучасні українці Східної Слобожанщини, у переважній більшості, не знають української літературної мови, якої не навчають у школах Російської Федерації, тому і праці Аркадія Животка залишаються для них хіба що не загубленими. Тож нехай трохи більше дізнаються про них хоча би українці з України.
Аркадій Животко народився 1(13) березня 1890-го року в слободі Пуховій Острогозького повіту Воронізької губернії, що тепер належить до Лискинського району Воронізької області. У дитячі роки, разом з батьком, об'їздив Аркадій майже увесь рідний край. Добре освічений в українській справі батько розповідав хлопцю про видатних земляків - Костомарова, Крамського, та інших, показуючи місця, де вони жили, і ті батьківські розповіді закарбувалися в серці юнака навіки.
Маючи неабиякий талант, Аркадій зміг вступити до Петербурзького університету, який закінчив у буремний 1917-й рік. Пожвавлення українського руху після повалення ненависного царату, призвело Аркадія Животка до лав Української Партії Соціалістів-Революціонерів. А створення на Україні Центральної Ради та боротьба між нею і Тимчасовим урядом Росії за визнання території автономної України, покликало Животка додому, на Східну Слобожанщину, адже він відчував у собі сили бути причетним до створення нової, самостійної України.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Бурхливі події Епохи Визвольних Змагань на Україні 1917-1921 рр. мали безпосереднє відношення і до Східної Слобожанщини. І уряд тодішньої України, і українське населення Східної Слобожанщини неодноразово виявляли непохитну волю до єдності українських етнічних земель в єдиній державі, східний кордон якої мав проходити по узбережжю Середнього Дону, і таким чином мати у складі незалежної України і Подоння, і Білгородчину разом з іншими українськими регіонами Курської губернії. Про те, як відбувалася ця боротьба українців Східної Слобожанщини за незалежну Україну, і йде мова у цьому розділі.
Український історик Іван Гошуляк, у своїй праці «Проблема соборності українських земель у добу Центральної Ради» розповідає про те, як боролася Центральна Рада за те, аби всі українські етнічні землі були об'єднані в межах єдиної України - спочатку автономної, а потім незалежної держави. Нижче наводяться уривки з праці Івана Гошуляка, згадки про землі Східної Слобожанщини в документах Центральної Ради тієї пори виділені мною жирним шрифтом.
