Дослідження
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Перехід Стародубщини до України за умовами Берестейського миру. Небажання більшовиків покидати Стародубщини. Щорс та інші бандити. Визволення Стародубщини українськими та німецькими військами. Більшовицькі провокації.
У лютому 1918-го року німецько-австрійські війська розпочали широкомасштабний наступ проти більшовиків по всій лінії фронту. Разом з ними у цьому наступі брали участь і війська Української Народної Республіки, які до того оборонялися від більшовиків на лінії Житомир-Коростень-Сарни. Під тиском німецьких, австрійських та українських військ більшовики почали швидко тікати з України, майже не чинячи опору своїм ворогам. Лише за кілька тижнів від більшовиків був визволений Київ, а на стародубському напрямі німецькі війська підійшли до Гомелю. В умовах загрози самому існуванню більшовицького режиму, новітні російські владарі змушені були згодитися на продовження мирних переговорів з країнами Четвертного блоку та Україною, які закінчилися підписанням представниками Радянської Росії 3 березня 1918-го року у місті Бересті на Берестейщині умов так званого Берестейського миру. Згідно з цими умовами Радянська Росія визнавала повну державну незалежність Української Народної Республіки, а також і її державні кордони, що були оголошені нею у ІІІ-му Універсалі. Таким чином, приналежність Стародубщини до незалежної України не повинна була викликати ніяких сумнівів для нової російської влади. Крім Росії, державну незалежність України визнали тоді ще п'ять держав - Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Румунія та Туреччина (тобто всі сусіди України, що мали власну державність).
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Розбудова українського державного життя на Стародубщині. Більшовицькі провокації. Звірства російської ЧК на окупованій частині краю. Каральні дії Ленінського полка. Бажання мешканців Стародубщини жити у незалежній Україні. Міждержавні переговори України з Росією щодо Стародубщини. «Білоруський казус».
Майже одночасно з переговорами у Бересті про визнання більшовицькою Росією незалежності Української Народної Республіки, уряд УНР, що опанував уже ситуацією у Києві, 2-4 березня 1918-го року ухвалив закон про адміністративно-територіальний устрій України, згідно з яким Стародубщина, яка ще була окупована більшовиками, але згідно з підписаними ними умовами миру визнавалася частиною Української Народної Республіки, ставала повноправним утворенням у складі незалежної України - землею під назвою Сіверщина, а Стародуб її земським центром. До складу Сіверщини увійшло п'ять північних повітів Чернігівської губернії, тих, що за часів Гетьманщини входили до складу козачого Стародубського полка - Стародубський, Мглинський, Новозибківський, Суразький та Новгород-Сіверський. Своїм іменем ця земля України повинна була нагадувати її мешканцям, що саме тут найбільшою мірою збереглися стародавні традиції, мова та ментальність давньоукраїнського племені сіверян, територією існування якого були за часів Київської Русі землі Чернігівського та Переяславського князівств, але чий життєвий уклад після Батиєвого погрому 1239-1240 рр. зберігся найповніше саме на Стародубщині.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Повалення царського уряду на Україні. Освітній рух на Стародубщині 1917-го року. Спроби Тимчасового уряду Росії відірвати Стародубщину від України. Боротьба українців Стародубщини та України за національну єдність. Підтримка українців Стародубщини з боку прогресивних діячів російської культури. Збройний рух українців Стародубщини. Підготування Тимчасового уряду до анексії Стародубщини. Тимчасова окупація Стародубщини більшовиками.
В лютому 1917-го року у Петрограді відбулася демократична революція, в наслідок якої в Росії нарешті була повалена самодержавна монархічна влада, а імператор Микола ІІ Кровавий змушений був відмовитися від імператорського престолу. Велику роль у перемозі революції в столиці Росії відіграли солдати Волинського полку, переважна більшість з яких була вихідцями з України. Усю повноту влади в Росії після повалення царату взяв на себе Тимчасовий уряд, який повинен був керувати країною до тих пір, доки не будуть проведені загальнодержавні всенародні демократичні вибори з метою утворення Загальноросійських Установчих Зборів, які й вирішатимуть подальшу долю Російської держави.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Українство Східної Стародубщини у 19-му ст. Олександр Галич. Наукові дослідження про психологічну відмінність мешканців Східної Стародубщини від навколишніх росіян.
Не згасало українське життя у 19-му ст. й на Східній Стародубщині, не зважаючи на те, що цей край перебував на той час у складі Росії вже більше трьохсот років, та навіть адміністративно був відлучений від Стародубщини Західної та України, входячи до складу російської Орловської губернії. Але у ІІ-й половині 19-го ст., після відміни кріпацтва у імперії, економічні та культурні зв'язки поміж Східною Стародубщиною та Україною навіть пожвавилися, і до цього призвело будівництво залізниці від Москви до Києва, що прямувала через Брянськ та повз Східну Стародубщину, з'єднуючи таким чином цей край з усією Україною. Збідніле, пограбоване російськими поміщиками селянство Східної Стародубщини прямувало тепер цією залізницею на південь, на Україну, шукаючи роботи на підприємствах Донбасу, Криворіжжя та Брянських заводах у Катеринославі. Дехто з цих селян залишався на Україні назавжди, вливаючись до лав місцевого пролетаріату, інші же поверталася з заробітків додому, приносячи на батьківщину предківський український дух, та не даючи цим рідному краєві назавжди позбутися свого духовного зв'язку з Україною.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
«Білоруська авантюра» імперського уряду. Народні повстання на Стародубщині у 1905-1907 рр. Початок реакції. Нові пільги для старообрядців. Український рух. Вадим Модзалевський. Стародубщина в роки Першої Світової війни.
Початок 20-го ст. Стародубщина зустріла новими спробами імперського уряду відірвати наш край від України. Не спромігшись довести суспільству як так сталося, що за підсумками всеросійського перепису 1897-го року на Стародубщині опинилося лише трохи менше від 800 осіб українців, та яким чином кількість росіян у краї перебільшила 60%, при тому що кількість старообрядців тут не перевищувала 7%, імперський уряд зробив нову спробу довести світові, що Стародубський край не є українським. Не змігши знайти доказів того, що переважна більшість мешканців Стародубщини розмовляє російською мовою, імперські кола розпочали нові етнографічні та лінгвістичні розшуки, намагаючись тепер доказати, що сіверська українська говірка, якою розмовляють тутешні жителі, є відгалуженням білоруської мови, а не українською. В той час, коли імперськими силами на державному рівні чинилися всілякі перешкоди для українського слова, якому офіційно було відмовлено у літературному вжитку на Україні, уряд Російської імперії раптом виявив неабияку прихильність до національного білоруського руху, якому з початком 20-го ст. надається можливість майже без перешкод розвивати власну літературу та національно-історичну ідентичність. Таким чином державницькі сили Російської імперії намагалися розпалити ворожнечу поміж представниками української та білоруської інтелігенції, а Стародубщина в їхній уяві ставала вельми зручним плацдармом для втілення цих планів у життя. Так 1901-го року розпочинається так звана «білоруська авантюра» російського уряду на Стародубщині.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Геральдична традиція в історії Стародубщини. Герби Західної Стародубщини. Східностародубська геральдика.
Наприкінці XVIII ст. урядом Катерини ІІ було ухвалено рішення про те, що відтепер кожне губернське, повітове та «заштатне» місто імперії повинно мати свій власний герб. Створенням гербів займалася Геральдична комісія у Петербурзі, але через те, що традиція створення гербів не була притаманною російському народові, петербурзькі герольди, більшість з яких була іноземцями на російській службі, часто вигадували герби для російських міст самостійно, спираючись на першу-ліпшу вістку, що мали вони про те місто, якому робили герб. Так символами російських міст на століття ставали незрозумілі ні кому з мешканців постаті, що не мали аж ніякого відношення до історії та справжніх реалій цього міста. Ця ситуація з гербами збереглася в сучасній Росії й дотепер. На гербі підмосковного міста Серпухова зображено павича, тільки через те, що герольди довідалися з джерел, що колись до сусіднього монастиря привезли такого птаха. І нехай павич той через кілька років околів, а більше тих птахів не було у Серпухові ніколи, символом міста, вигадкою іноземного герольда, він став назавжди. Вигаданими символами відзначалися й інші російські міста. На гербі іншого підмосковного міста, Коломни, навіки змалювали колону, хоча назва цього населеного пункту походить з фінно-угорської мови, а не від цього слова, а на гербі тверської Стариці - стару жінку в небагатому вбранні, не довідавшись навіть про те, що стариця, це старе русло ріки, на якому знаходиться місто.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Родина Миклашевських. Олександр Рубець. Петро Левандо. Український рух у Мглину. Стародубці в Росії. Микола Миклухо-Маклай. Культурний зв'язок Стародубщини з Україною. Українці Почепу. Українці в старообрядських слободах.
Друга половина 19-го ст. стала періодом нового етапу розвитку українського національного культурного руху на Стародубщині. Тепер поруч із старою козацькою аристократією, яка очолювала цей рух раніш, на культурну арену краю виходить нова сила українства, представники більш широких кіл народних мас - рядового козацтва, селянства та міщанства Стародубської України. Зростання національної свідомості українського народу, що ширилось у цей час по всій Україні, торкнулося, звичайно ж, і її складової частини - Стародубщини. І як і скрізь на Україні, на Стародубщині цей рух об'єднав поміж собою усі національні сили, незалежно від майнового чи станового положення тієї чи іншої особи, адже в умовах постійного державного тиску з боку Російської імперії, тільки об'єднавшись та допомагаючи один одному, українці краю могли розраховувати на здобуття перемоги у боротьбі з імперським режимом за права українського народу на рідній землі. Як відомо, друга половина 19-го століття стала одночасно періодом нового наступу імперської державної машини на права українців - українська мова, згідно з валуєвським указом, була заборонена, а громадянам держави української національності постійно вбивалася у голову офіційна думка, про те, що ніякої «особливої» української нації «ніколи не було, нема та бути не може». Ось у таких скрутних умовах доводилося жити та існувати українцям краю.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Як це було (ФОТО)
Ганс Кох ще раз намагався вплинути - він різко заявив головуючому, що той грається з вогнем. Стецько не менш різко відповів, що грається з вогнем не менше, як Німеччина, яка вже має досвід Першої світової війни...
В історії визвольного руху є чимало важливих, ключових дат. А якщо брати до уваги історію українського державотворення - то й в історії України. Йдеться про 30 червня 1941 року - день, коли у Львові було проголошено Акт відновлення української державності.
Два недавні друзі Гітлер та Сталін готувалися на європейській шахівниці розіграти партію, яка раз і назавжди мала змінити політичне обличчя Європи. Перший хід 22 червня 1941 року зробив Гітлер. Він не допускав думки, що в цю партію має намір втрутитися стороння сила - Організація українських націоналістів та її лідер Степан Бандера.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Адміністративні та економічні аспекти імперської політики на Стародубщині. Політика брехні та розбрату. Зубожіння місцевого населення. Індустріалізація. Переселення до Сибіру. Перепис 1897-го року. Український дух стародубської народної культури 19-го ст.
19-те століття позначилося для Стародубщини новим сплеском активності імперської адміністрації у намаганні перетворити цей край з українського на російський. Імперський уряд чудово розумів, що у роки Гетьманщини Стародубський полк був найрозвинутішим економічно серед усіх козацьких полків України, тому російська влада намагалася зробити все можливе, аби позбавити Україну тієї міцної бази, якою була для неї саме Стародубщина. З цією метою російська адміністрація у краї провадила тотальну русифікацію, підтримуючи неукраїнські елементи на Стародубщині, й у першу чергу росіян-старообрядців, протиставляючи їх адміністративно та економічно стародубським українцям.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
РЕКОНВЕРСІЯ РАДЯНСЬКОЇ ПАРТІЙНО - ГОСПОДАРСЬКОЇ НОМЕНЛАТУРИ В ПОЛІТИЧНУ СИСТЕМУ УКРАЇНИ (1990-2008рр.)
Доброго дня, шановний пане Василь!
Прочитав на сайті матеріал «Про болючі моменти історії і «прості» спроби їх трактування» Н. Литвиненко-Орлової. Питання та проблеми, які підняті в ньому зачепили й мене. Дійсно - чому на 20 році незалежності дії влади дуже нагадують дії ЦК КПУ в 1989 - маю на увазі творення «керованої провокації». Ось наприклад цитата з секретного циркуляру розісланого обкомам партії 14 грудня 1989 р., як реакція на проведення Установчого з'їзду Руху: «…створити інформаційно-пропагандистські групи з числа членів партійних комітетів, депутатів місцевих Рад, профспілкового, комсомольського активу, авторитетних робітників і спеціалістів… Рішуче викривати намагання переводу всієї діяльності «Руху» в екстремістсько-сепаратистське русло…». Більше двох десятків років, а таке враження що опис 2011 р. Тому я вирішив надіслати свою статтю, яка може дати відповіді на багато питань, і в першу чергу на те, чому Україна знову опинилася в Східно-Європейському імперському заказнику.
З повагою,
Влад МОРОКО
