Станиця Уманська - Ленінська - Ленінградська - і знову… Уманська?
Пропоную читачам сайту kobza.com уривки зі своєї майбутньої книги «Кавказький щоденник», видання якої заплановане на травень-червень 2012-ого року в Чернігові. Майбутня книга присвячена моїй мандрівці 2010 року кавказькими регіонами Російської Федерації, від Чорного моря - до Каспійського. Не перший рік я подорожую різними світами і в багатьох географічних точках знаходжу українців: у Карелії та в Магадані, у Фінляндії і на Командорських островах, на Кавказі та, навіть, у Лівані. А відтак, на сторінках моїх книг розповідаю про життя-буття співвітчизників на віддалі від рідної України. Вважаю, що саме цим роблю свій особистий скромний внесок у справу єднання українців усього світу.
Під час мандрівки Кавказом я дієво спілкувався із представниками українства Кубані та Кабардино-Балкарії, цій темі присвятив кілька розділів «Кавказького щоденника». Саме їх і пропоную увазі користувачів сайту kobza.com.
Олександр Волощук, автор «Кавказького щоденника».
Глава «Станиця Уманська. Україна на Кубані».
Присвятивши ще один день знайомству із Краснодаром (дивився храми й музеї), вранці 29 липня вирушив на північ краю, до станиці Ленінградської. Там на мене чекав військовий старшина Уманського відділу Кубанського козачого війська Іван Іванович Давиденко. Двісті кілометрів від Краснодара до Ленінградської подолав відносно швидко - за чотири години, трьома машинами-попутками. Дорога йшла переважно через степи, налиті золотом стиглих хлібів. Як і в попередні тижні, панувала спека, і навіть вітер не рятував, тіло обдавало жаром. Ось і в'їзна табличка - "Ленинградская".
Довідка. Станиця Ленінградська - районний центр на півночі Краснодарського краю, на річці Сосика. Заснована 1794 року козаками Уманського куреня Чорноморського козачого війська. До 1934 року станиця називалася Уманською. Населення 38 тисяч чоловік.
Іван Іванович Давиденко - 72-річний бадьорий і енергійний дідусь із довгими козацькими вусами - зустрів гостя з України щирою усмішкою та обіймами. Якраз за місяць до нашого знайомства він приїздив у Чернігів, відвідав редакцію газети «Сіверщина» і отримав у подарунок від голови обласної «Просвіти» Василя Чепурного книгу «Автостопом на край світу» (її автор також Олександр Волощук, - ред.). Прочитавши її, Іван Іванович захотів особисто познайомитися із автором, а тут якраз і мій телефонний дзвінок із Краснодара…
Народився Іван Іванович на Прилуччині, а в Ленінградській живе з 1969 року. Справжній козак і патріот України, і дуже не любить імператрицю Катерину ІІ. Мати назвала його Іваном на честь батька, а свого чоловіка. Його за «58-ою статтею» ще до синового народження запроторили у радянські табори. Ненька горювала і навіть не сподівалася, що Іван-старший із сталінського карального пекла повернеться додому живим…
Офіційно станиця Ленінградська має статус "сільського поселення". Тривалий час Іван Іванович обіймає поважну посаду в районному козачому товаристві, користується шаною та авторитетом у односельчан. Разом із дружиною Ганною Олексіївною виростив і виховав двох синів - Андрія та Олександра, які, наслідуючи батька і традиції предків, також стали вправними козаками. Молодший Олександр створив у станиці центр народної культури "Козацьке подвір'я", виховує молоде покоління Ленінградської у повазі до традицій дідів-прадідів.
Ніхто із Давиденків - принципово - не вживає алкоголю і не палить. На гостинах у цієї дружної української родини я й зупинився. Смачний обід з українським наваристим борщем та відпочинок, а далі Іван Іванович повів мене вулицями станиці, розповідаючи принагідно про її історію.
Станиця Уманська (радянська назва «Ленінградська») була одним із сорока куренів Чорноморського козачого війська, що заселяло кубанські степи у 1792-1794 роках. Козацькі традиції та звичаї, закладені ще на Запоріжжі, упродовж десятиліть були основою життя в Уманській. Чоловіки-козаки пахали землю, сіяли хліб, збирали врожаї, а за потреби всі, як один, виходили на захист кордонів, інтересів держави. Щоправда, відтепер не Запорізької Січі, а Російської імперії. Жінки народжували і ростили дітей та чекали із кривавих походів чоловіків, братів, любих синів, вимолюючи їм у Всевишнього життя та вояцького успіху.
Така вже козацька доля, що на мирну працю часу - лишень між війнами та походами, а Росія ж і любить повоювати!.. У 1842-1869 роках Уманська була адміністративним центром Азовського округу. На фронти Першої Світової війни з Уманської рушили три кінних полки і один пластунський батальйон. Якраз уманські пластуни виявляли чудеса героїзму при штурмі неприступної гори Шипки, визволяючи болгар-єдиновірців від турецького панування.
Не обійшли стороною станичників і політичні та економічні катаклізми першої половини минулого століття. Спочатку вже радянська держава зробила спробу «знищити козацтво як клас», і сотні сімей були "розкуркулені", відправлені на вірну смерть до Сибіру та безлюдні північні краї. Потім чорною косою по Уманській пройшов голодомор 1932-1933 років.
1934-го року в Уманської відібрали її історичну (ще прадідівську козацьку) назву, «навісивши» їй ім'я вождя усіх пролетарів Леніна, а 1936-го войовничі безбожники зруйнували Трьохсвятительську церкву - один із найвеличніших храмів Кубані.
А вже під час Великої Вітчизняної у станиці Ленінградській базувалося Чернігівське військово-авіаційне училище, про що свідчить літак-пам'ятник на вулиці Дальній.
Сьогодні у Ленінградській небагато родин, які ведуть свій родовід від перших поселенців - запорізьких козаків. Та вони все ж є і разом з іншими станичниками намагаються відродити і зберегти колишню славу своєї милої серцю прабатьківщини. Кілька років тому в станиці споруджено нову церкву, і відтепер районний козацький осередок гордо йменується Уманським.
А от сама станиця поки що носить чуже ім'я. Головний аргумент проти повернення історичної назви, що начебто це коштуватиме великих грошей, а саме: на зміну вивісок, штампів, печаток, бланків тощо. Але ж людей не обдуриш! І пусті балачки нинішніх проросійських можновладців про «економічну недоцільність» вже нікого не переконають! Яскравий приклад: старовинне російське місто Сергієв Посад, що повернуло собі справжню свою назву у 1991 році. (Від 1930 року називалося Загорськом, на честь партійного діяча, секретаря Московського міськкому партії). Тоді, на зорі «перебудови», міський бюджет витратився лише на вивіску міської адміністрації та дороговкази, але ж їх і без того постійно міняють. Власне, стосовно останніх: шляховики їх і так хотіли міняти, відповідно до реалій нового часу. Усі організації упродовж кількох років поступово замінили свої вивіски, печатки, бланки, як перевзувають зношені черевики. Нову адресу клієнтам, родичам повідомляли у черговому листі. І картографам повідомили про нову назву, відтоді усі наступні видання мап вже виходили із рідним найменуванням міста. Все дуже просто, було б бажання...
До речі, чудовий приклад для наслідування є і в Краснодарському краї: 1994 року було повернуто ім'я станиці Полтавській, яку перейменували на Красноармійську одночасно із Уманською. Допоки ж славній станиці Уманській носити чуже ім'я? Козаки колись казали: "З чужого возу - хоч серед дороги!" То ж чи не варто пересісти на свої колеса, тим більш, якщо назву їх славній станиці дала сама Історія?
Олександр ВОЛОЩУК
мандрівник, дослідник українського світу,
автор майбутньої книги «Кавказький щоденник»
із столиці Уманської (Ленінградської) Краснодарського краю, РФ
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: Олександр Волощук - автор книги 'Кавказький щоденник'. На дореволюційній світлині - станиця Уманська, зруйнована більшовиками церква Трьох Святителів. Щербина, Запорожець, Кухаренко, Шрамко, Рева, Скрипка - у кубанських станичників українські прізвища, 1909 рік. Кубанські козаки - охоронці православної віри,1900 рік. Потомки чорноморців - І-ий Лабинський козачий полк, 1910 рік. Козаки станиці Засовської, Кубань. Хутір Гнутове Єсауловської станиці, збір козацької старшини.
Кубанські козаки - Холодний Яр (Черкащина), 1919 рік. 1927 рік, станичники Уманської, остання світлина Трьохсвятительської церкви. Герб станиці. Парад відродженого Кубанського козачого війська. Новозбудована православна святиня станиці Ленінградської. Сучасний вид центральних вулиць станиці Ленінградської. Господи на Кубані та в Україні дуже схожі. Мандрівник, дослідник українського світу Олександр Волощук під час свого льодового походу на Ельбрус.
