Дослідження
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
З віків страждань, з віків руїни
Крізь кров'ю зрошені літа,
Встане нова моя Вкраїна,
Моя Вітчизна золота.
Андрій Кравченко, 1943 р.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Відродження стародубського козацтва. Аферисти. Стародубці та донці. «Кацапокозаки» чи «клоуни»? «Веселий екіпаж». Стародубські козаки у Білорусі.
Із незадоволенням стежачи за спробою організації українського громадського руху на Стародубщині, російська влада, тим не менш, змушена була більш прихильніше поставитися до стародубського козацького руху, адже відродження козацтва з початку 90-х років ХХ століття охопило величезні простори російської держави, у першу чергу Дон та Кубань, і московська адміністрація не могла не рахуватися з цими фактами. Але і тут влада зробила все можливе, аби нівелювати якомога сильніше національну складову цього козацького руху, змусивши козаків позабути свій національний зв'язок з Україною, перетворивши їх на «вірних слуг російської Вітчизни». Розпочавшись як щире прагнення козацьких нащадків відродити славну минувшину своїх предків, адміністративними намаганнями козацька справа дуже швидко перетворилася на бюрократичну чиновницьку організацію, верхівку якої відтепер складали не натхненні аматори предківської старовини, а адміністратори-посадовці, які виконували державне замовлення, фінансоване владою, на висвітлення козацької історії та сьогодення у потрібному для влади державному руслі. Так на рубежі двох тисячоліть зростало та занепадало новітнє стародубське козацтво.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Український рух на Стародубщині на початку 90-х років 20-го ст. Економічний та культурний занепад громадського життя у Росії. «Злинківська ініціатива». Українці і сіверці. Стародубщина та Україна. Громадські організації стародубців у Росії. Стародубський рух у Білорусі.
Занепад Радянського Союзу та отримання Україною довгоочікуваної свободи у серпні 1991-го року породив у серцях багатьох українців Стародубщини (українців не обов'язково за паспортом, а скоріше за духом своїм) надію на те, що тепер зміниться на краще і їхнє національне життя, і на те, що незалежна Україна уважно слідкуватиме за дотриманням урядом нової демократичної Росії основоположних прав української національної меншості на своїй території. Сучасний дослідник стародубського життя Олександр Воропай згадує, що «в кінці 1991-го року, відразу після оголошення незалежності України, у нас (тобто на Стародубщині), з'явилася вельми енергійна партія з назвою ''Україна''». На хвилі національного піднесення українського народу ця організація, під гаслом «Пам'ятайте діти, чиї ви!», розпочала навіть, як натякає на це той же Олександр Воропай, «активну пропаганду за повернення Стародубщини до складу ''історичної батьківщини''». Але російська влада, певна річ, не могла допустити виникнення у краї вогнища антиросійського сепаратизму, тому за допомогою ФСБ «вирішила питання про ''історичну батьківщину'' дуже швидко».
Українцям, по суті, було відмовлено у створенні власних національних організацій на теренах краю. Дозволялося створити офіційне українське товариство лише в обласному центрі Брянську, де воно і виникло 1993-го року під назвою «Блакитна Десна». Але відірваність від справжніх центрів української культури на Стародубщині та постійні утиски і стеження за її діяльністю з боку місцевої влади призводили до того, що громада цього Товариства української культури тривалий час складалася лише з 15 осіб, а вже у середині 90-х років фактично розпалася, відчувши що займатися відродженням української культури в умовах постійної недовіри до себе з боку властей, є важкою та небезпечною справою. Після цього функції налагоджування нових зв'язків Стародубщини з Україною перебрало до своїх рук об'єднання «Стародубське козацтво», якому теж довелося торувати свій шлях у вельми небезпечних умовах, та шукати постійного компромісу як і з владою, так і з іншими козацькими організаціями Росії (про діяльність «стародубського козацтва» буде сказане у наступній главі).
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Урятування Москви від радіаційної біди урядом Михайла Горбачова за рахунок забруднення Стародубщини. Наслідки злочинної політики Москви для Стародубщини. «Столиця російського Чорнобилю».
26 квітня 1986-го року сталася жахлива катастрофа на Чорнобильській АЕС. Кілька днів після аварії радянський народ нічого навіть не знав про це, бо комуністична влада намагалася засекретити будь-яку інформацію про те, що відбувалося в ці дні на атомній станції під Києвом. І лише коли європейські радіологічні служби помітили раптове підвищення радіаційного рівня, що насувалося на Європу з території Радянського Союзу, та почали висловлювати свою стурбованість від цього, у радянських газетах, прямо напередодні травневих свят, з'явилися коротенькі повідомлення про те, що відбулося у Чорнобилі, але з запевненням, що наслідки цієї аварії не матимуть катастрофічного характеру для жителів України та навколишніх земель. Але сама комуністична влада у Москві під керівництвом генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова чудово розуміла, яку страшенну загрозу має для країни цей атомний вибух. Комуністи у Москві отримували тривожну інформацію про те, що отруєні радіацією хмари з України вітер несе прямо на Москву та центральні райони Росії. Тоді комуністичною верхівкою було ухвалене секретне рішення про те, аби підняти у повітря спеціальні авіаційні загони, та розпилити ці хмари до того, як вони наблизяться до суто російських земель. Цей наказ комуністичної влади було виконано, і радіаційні хмари з Чорнобилю розпорошилися отруйним дощем прямо над територією Стародубщини, і таким чином фактичним відданням на важку смерть від майбутніх хвороб жителів нашого краю, від радіації була врятована Москва і Росія.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
«Інтернаціоналізм та русифікація». Руйнація української культури на Стародубщині. Життя українців Стародубщини. Стародубщина та Україна. Патріоти української Стародубщини.
Політика, що проводилась радянською владою на Стародубщині по закінченні ІІ-ої Світової війни, мала ту саму мету, що і раніш - перетворити Північну Сіверщину на російський край, у якому б більш нічого не нагадувало про його історичний зв'язок з Україною. Впроваджувалась ця політика у життя двома засобами - нав'язливою пропагандою, яка ще зі школи привчала дітей, що ніякі вони не українці, а їхня мова є лише зіпсованою російською, та звичайним страхом, коли людину, що бажала відродити власну історичну пам'ять, звинувачували в «українському буржуазному націоналізмі», та лякали різноманітнішими тортурами за це. Так було, наприклад, з моєю бабусею, яку запросили одного разу до Новозибківського відділу КДБ, та оголосили, що на її адресу з Америки надійшла посилочка (а на початку 20-го ст. навіть зі Стародубщини була таємна еміграція до Сполучених Штатів, і серед переселенців були і наші родичі). Але від бабусі кедебісти вимагали, аби вона, навіть не бачачи, що у цій посилочці, написала під їхнє диктування «відписний» лист, у якому повідомляла родичів, що відмовляється від будь-якого спілкування з ними, як з «українськими націоналістами». Довелося бабусі, яка працювала у школі вчителькою, так і зробити, і що було у цій посилочці вона так ніколи і не довідалась, і вісток від родичів зі Сполучених Штатів більше не мала. Так радянська влада грубо втручалася у приватне життя власних громадян.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Окупація Стародубщини німцями. «Новий порядок». Партизани. Розстріли нацистами євреїв. Співпраця нацистів зі стародубськими росіянами. Локітська республіка. Повернення до Стародубщини радянської влади. Український повстанський рух на Стародубщині.
22 червня 1941-го року нападом нацистської Німеччини на Радянський Союз розпочалася і для Східної України ІІ Світова війна. Радянські війська, не зважаючи на всю передвоєну агітацію про те, що Червона Армія розіб'є ворога «малою кров'ю на його території», швидко тікали на Схід, залишаючи німцям власну воєнну техніку - літаки та танки. Уже за півтора місяці після початку війни гітлерівці були на Стародубщині. Чудово розуміючи, що пройшовши Стародубщину та здобувши Брянськ, німецькі війська зможуть обійти Смоленськ з півдня та нанести удар на Москву, 16 серпня радянська Ставка Верховного Головнокомандування створила Брянський фронт, війська якого отримали наказ захищати територію Стародубщини не зважаючи на жодні втрати та не допускати німців далі на Схід. Для організації оборони краю Сталін направив у Новозибків свого друга ще з часів Громадянської війни маршала Будьонного, але горезвісний кавалерист колишньої Першої Кінної Армії не зміг розібратися у нових реаліях більш технічно розвинутих бойових дій, та поклавши в лісах під Новозибковим безліч радянських бійців, безславно на літаку тікав з фронту, залишивши решту армії просто напризволяще, оточеною з усіх боків ворожими військами. Вже 17 серпня німці здобули Сураж та Унечу, 18 серпня були у Стародубі, а 19 серпня 47-й танковий корпус другої танкової групи генерала Гудеріана вийшов на околиці Почепу, практично на колишній кордон між українською Гетьманщиною та Росією. Після важкого бою німці здобули Почеп та просувалися далі на Схід, займаючи навколишні села - Витівку, Калинівку та Зелений Кущ. Радянські війська закріпилися на східному березі річки Судості, неподалік від Почепу. 23 серпня радянська Ставка видає новий наказ, згідно з яким червоні війська мали не тільки не пустити німців далі на схід, обороняючи Судость та селище Погар, але й перейти у контрнаступ та відібрати в німців Почеп і Стародуб. Розпочалися нові важкі бої. Знову загубивши багато вояків, радянські війська повернулися до Почепу, але на здобуття Стародубу сил у них уже не вистачало.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Голод та більшовицькі репресії на Стародубщині 1919-го року. Відрив Стародубщини від України. Загравання Москви з білоруськими націонал-комуністами. Павло Розторгуєв. Радянські переписи. Незнищенність українського духу на Стародубщині. Петро Дятлів. Микола Рославець. Боротьба українців за Стародубщину.
Відразу по окупації Стародубщини розпочала радянська влада процес юридичного оформлення відриву цього краю від України. Вже через кілька тижнів після входу на Стародубщину Червоної Армії, у січні 1919-го року, Москва розглядає план створення окремої Гомельської губернії у складі Радянської Росії, до якої, разом зі східнобілоруськими землями, повинна була увійти й українська Стародубщина. Але для того, аби уникнути масового опору місцевих українців з приводу прийняття цього рішення, треба було репресіями приборкати стародубське населення, страхом змусивши людей відмовитися від будь-якого виявлення власних бажань та пошуку справедливості. А бажання перебувати у складі незалежної Української держави виявлялося в стародубських українців протягом 1917-1918 рр. дуже значною мірою, причому не лише в старих козацьких містах та українських селах, а навіть у старообрядських слободах та посадах, які з кінця 19-го ст. активно заселялися українцями. Так було, наприклад, у Клинцях. Ось що пише у своїх спогадах місцевий краєзнавець Павло Храмченко про події 1917-го року: «У перший травневий день, розповідав батько, на майдані була проведена велика демонстрація. Зібралися сотні людей з прапорами, транспарантами. Тоді в Клинцях різні партії вперше вийшли на вулицю зі своїми гаслами, тоді ж клинчани вперше побачили гасла із закликами "За самостійну Україну"». Увійшовши у грудні 1918-го року до Клинців, більшовики в першу чергу винищили саме цей український осередок міста, без жалю розстрілюючи на околиці посаду, біля міського парку, не лише чоловіків-українців, але й жінок та дітей, як про це розповідає той же Павло Храмченко. Такий самий геноцид проти українців відбувався й у Стародубі після заняття міста радянським полком Василя Боженка, так було і в багатьох інших українських містах та селах Стародубщини.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Війна стародубців з більшовиками. Кара людська та Божа. Захоплення Щорсом Києва. Розуміння стародубцями нелюдської сутності більшовиків. Страта українцями Боженка та Черняка. Убивство Щорса. Втеча Хайкіної з тілом Щорса зі Стародубщини на Волгу. Тінь Щорса тяжіє над Стародубщиною.
Майже відразу по захопленні Стародубського краю більшовиками довелося місцевим жителям на власнім житті зрозуміти, чим відрізняється влада чужинська від рідної української. Разом з більшовицькою окупацією закінчилося для стародубців минуле привільне життя - мирне та сите, та розпочалося нове - примхливе та повністю залежне від жорстокої волі прибулих господарів. Більшовикам же у першу чергу потрібні були люді для свого війська, аби їхньою кров'ю здобувати для себе Україну та йти далі на Захід, будувати «всесвітню республіку Рад», а по-друге, потрібний був український хліб, аби годувати ним своє військо та своїх робітників у Москві та Петрограді. І першого і другого здобули вони зі Стародубщини вдосталь.
Ще під час підготовки операції захоплення Стародубщини розповсюджували більшовики по краю свої листівки, у яких розповідали стародубцям про те, що за радянської влади утисків ніяких нікому не буде, а житиме «трудящий народ» у мирі та спокої у новій, радянській Україні. Але з перших днів свого перебування у краї, довели більшовики своїми діями, що вся їх агітація була лише відвертою брехнею, словами, за якими не було реальної справи. Хоча раніше оголошувалося ними, що до Червоної Армії примусового збору не буде, людей збирали на мітинги, де під загрозою зброї зобов'язували записуватися до війська нібито «добровільно». Про такий «мітинг» у Клинцях весною 1919-го року згадує місцевий краєзнавець Борис Петрів.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Вістки про німецьку революцію на Стародубщині. Спроба більшовиків нацькувати німців на українську владу. Початок агресії. Бої під Клинцями. «Стародубська різанина» більшовиками українців. Героїчний опір українського війська. Загибель кращих синів Стародубщини. Окупація краю.
Більшовики даремно часу не марнували. Вони тільки й чекали на початок німецької революції, аби, скориставшись тим безладдям, яке розпочнеться у німецькій державі, ввести свої війська на територію України та окупувати її. На меті більшовиків було розпалення ворожнечі поміж українцями та німцями, аби не дати їхнім арміям спільними зусиллями зупинити більшовиків у цій агресії. Тому більшовицький уряд на чолі з Леніним немало уваги приділяє ситуації саме на Стародубщині, адже головний удар проти незалежної України більшовиками сплановано зробити саме тут. Щорс же та інші ватажки більшовицьких банд отримують з Москви суворий наказ висловлювати до німецької армії приязнь та прихильність, «подружитися» з німцями, оголосивши спільним ворогом російського та німецького «трудового народу» тільки українців, яких треба змушувати до покірливості силою зброї. З цього періоду ленінський уряд починає показувати дивні фортелі, то забороняючи своїм псевдоукраїнським дивізіям, які з таким натхненням створював до того, називатися українськими, то вустами самого Леніна кидаючи німцям надію, що майбутня радянська Україна буде частиною радянської Німеччини, тобто робити все можливе, аби тільки схилити німців на свій бік та зорганізувати їхніми руками повалення незалежної України. Зрозуміло, як важко Щорсу було тепер виказувати приязнь до німців, яких він до того з такою маніакальною насолодою убивав, але після перебування у Москві та на Уралі він добре розумів, що буває з тими, хто не виконує наказів своїх кремлівських господарів, та як вірний пес, без зайвих міркувань виконував тепер усе, що вони від нього бажали. Свою ж хворобливу лють Щорс тепер переніс на українців, з якими воював не з меншою жорстокістю, як до того з німцями.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Цинізм більшовиків. Створення у Москві псевдоукраїнських більшовицьких організацій. Формування збройних частин на українському кордоні. Щорс на Стародубщині. Полк імені «товариша» Богуна. Криваві злочини більшовиків на Стародубщині. Відмова українців полку воювати проти незалежної України.
Не зважаючи на те, що радянський більшовицький уряд підписав 3 березня 1918-го року Берестейську угоду про визнання державної незалежності України, а в травні того ж року зобов'язався розформувати всі ті псевдоукраїнські збройні формування, які були створені червоними на державному кордоні з Україною, насправді жодне з цих рішень більшовиками не виконувалось. Вже 16 березня 1918-го року, тобто всього через тринадцять днів після підписання, Ленін, виступаючи на IV Всеросійському з'їзді Рад, назвав умови підписаного у Бересті договору «похабним миром». А в середині травня, відразу після підписання з Україною та Німеччиною нової угоди, в Кремлі приймається рішення про посилення підпільної антидержавної боротьби на Україні. Таким чином, для радянського уряду Росії всі підписані ним угоди були лише фікцією, чекали же вони на перемогу «всесвітньої революції» у Європі, а в першу чергу у Німеччині, яка знемагала у битвах Першої Світової війни з військами Англії, Франції та США. У більшовиків було налагоджено багато дружніх та ділових зв'язків із соціал-демократами Німеччини (а серед них, як і серед російських комуністів, було багато євреїв), і у випадку поразки Німеччини у війні, тамтешні соціал-демократи обіцяли російському урядові розпочати соціальну революцію у Німеччині. От тоді більшовики й сподівалися відмовитися від умов Берестейського миру, та розпочати свою агресію проти України. А поки вони готували на українському кордоні свої війська, цинічно називаючи їх «українськими», нібито це сам український народ хоче залізти знов під імперське російське ярмо.
