Дослідження
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Визначною постаттю у творчості видатного українського історика Миколи Костомарова є фігура українського гетьмана Івана Мазепи. Неодноразово у своїх працях намагається Костомаров охарактеризувати цього політичного діяча України кінця 17-початку 18 століть, дати оцінку його життя та діяльності на користь України. Для Миколи Костомарова гетьман Мазепа є особою суперечливою, вельми складною, але іншим гетьман, на думку історика, бути і не міг у цей складний, суперечливий час, що зостався у пам'яті українців під іменем «Руїни», коли українському народові доводилося боротися не лише за збереження власної держави чи то державної автономії, але навіть просто за власне існування, за те, аби не зникнути назавжди у жорстокому протистоянні суміжних великих держав - Росії, Польщі та Туреччини. О ту пору, коли офіційна російська історіографія змальовувала постать Мазепи лише чорними фарбами, не бажаючи бачити в ньому нічого іншого крім «зрадника-васала» царя Петра І, Костомаров намагався довести й українському і російському освіченому суспільству своїх часів, що двадцятирічне гетьманування Мазепи на Україні слід розглядати як значну епоху в житті української землі, епоху значного культурного та економічного розвитку української Гетьманщини. Якщо у російській історичній літературі, як за часів Костомарова так і до тепер, Мазепа з'являється перед читачем лише у зв'язку з подіями Північної війни та походом шведського короля Карла ХІІ на Україну 1708-го року, то із праць видатного українського науковця ми дізнаємося про те, що Мазепа для України був перш за все керівником, який знаходився на гетьманському уряді більше від усіх інших українських гетьманів, а саме двадцять два роки, з 1687-го по 1709-й рік. Гетьманування Мазепи, за словами Костомарова, стало часом значного культурного, економічного та політичного піднесення у житті України. Будучи вмілим дипломатом, Іван Мазепа зміг заспокоїти бурхливе до нього внутрішнє політичне життя на Україні, навести лад на українській землі, коли при ньому козацька старшина майже зовсім перестала точити постійні інтриги проти самої себе та проти гетьмана, руйнуючи таким чином остаточно українську державність. Користуючись неабияким авторитетом у Москві, де на нього дивилися як на кращого українського адміністратора аж з часів Богдана Хмельницького, Іван Мазепа рішуче запобігав будь-яким спробам старшинської непокори, набувши в очах українського суспільства ореолу вірного соратника московської імперської влади. Саме ця показова слухняність та вірність щодо Москви, завдяки якій Мазепа зміг добитися відродження української економіки після лихоліть постійних воєн, що точилися на теренах України московськими, польськими та турецькими військами, відродження української культури (в першу чергу архітектури та літератури) у добу так званого «козацького бароко», обернулася згодом, за думкою Костомарова, проти самого Івана Мазепи. Коли у вирішальні часи московсько-шведської війни український гетьман закликав свій народ піднятися на боротьбу проти імперського поневолення, народ не зрозумів свого старого гетьмана, який за довгі роки своєї влади так рішуче насаджував серед українців саме покору до цієї імперії, знищуючи за допомогою Москви усіх тих народних ватажків (у першу чергу із Запоріжжя), що спробували розпочати народне повстання проти Російської держави за свободу України. Так і сталося, за словами Костомарова, що вже цього разу сам народ (за винятком тих же самих волелюбних запорожців та невеличкого гуртка патріотів-однодумців, так званих «мазепинців»), не повірив гетьману та залишився байдужим у його спробах опору російським військам.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Важко переоцінити той внесок, що зробив у розвиток української історичної науки Микола Костомаров. Його ім'я стоїть у єдиному ряду з іменами найбільших українських істориків усіх часів існування українського народу. І якщо наші кращі літописці від доби Київської Русі до доби козацької України були скоріше лише хронікерами того життя, що відбувалося перед їхніми очима та у навколишньому оточенні (тут слід згадати і Нестора-літописця, і авторів Галицько-Волинського літопису, а з доби козацьких часів Романа Ракушку, Самійла Величка та Григорія Граб'янку), то розвиток історії як науки розпочинається на нашій землі вже з початком 19-го століття. Але перші наші історики наукового напряму (Дмитро Бантиш-Каменський і Микола Маркевич), знаходилися ще під великим впливом імперської російської науки, і лише з Миколи Костомарова розпочинається суто український період нашої історичної науки.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Микола Костомаров народився 16 травня 1817-го року в селі Юрасівці Острогозького повіту Воронізької губернії (тепер це Вільхуватський район Воронізької області). За деякими відомостями батько його, Іван Костомаров, походив родом з тих самих козаків-переселенців, які заснували у 17-му ст. Острогозький полк, а мати, Тетяна Петрівна (Костомариха, як звав її Тарас Шевченко), була українською селянкою зі Східної Слобожанщини.
Провівши дитинство у рідному селі, освіту Микола Костомаров здобув у Харківському університеті, на історико-філологічному факультеті.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Великий вплив на життя та творчість видатного російського революціонера, поета-демократа Кіндратія Рилєєва мала українська Східна Слобожанщина та її головне історичне місто Острогозьк. Бувши учасником Європейського походу російської армії у 1814-1815 рр. до Німеччини та Франції, Рилєєв, як і його друзі по повстанському антиімперському товариству (так звані «декабристи»), приніс з Європи до Росії ідеї визвольної боротьби проти імперського самодержавства та деспотії. Але ще більше демократичним європейським духом перейнявся Кіндратій Рилєєв після одруження в 1818-му році з Наталею Тевяшовою, спадкоємницею славного роду острогозьких козацьких полковників Тевяшових, що очолювали острогозьке українське козацтво у 18-му столітті.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Вже більше трьохсот літ російська влада та церква намагаються викоренити з народної свідомості пам'ять про гетьмана Мазепу. Але це їм ніяк не вдається. Пам'ятають про великого українського гетьмана і на Східній Слобожанщині. На центральній площі міста Острогозька, столиці Східнослобідського краю, на площі, що і зараз, як і триста років тому, називається тут Майданом, височить величний пам'ятний знак, напис на якому повідомляє: «16 вересня 1696 р. на Майдані Петро І, повертаючись з Озівського походу, зустрічався з гетьманом України Мазепою і козаками Острогозького полка, дякував їм за хоробрість і вірну службу».
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Від перших галичан-переселенців - до сьогодення…
Завершився новий дослідницький проект Миколи Хрієнка, спеціального кореспондента українського часопису «День», автора і виконавця попереднього масштабного дослідження «Українці за Уралом».
З 17 лютого по 7 квітня цього року пан Хрієнко досліджував життя української діаспори на Балканах, подолавши задля цього відстань у 2 713 кілометрів. Маршрут тривалістю 51 день пролягав чотирма республіками - Македонією, Сербією, Боснією-Герцеговиною та Хорватією.
У відвіданих країнах Микола Хрієнко презентував авторський фотовернісаж, як звіт проведених ним раніш досліджень щодо життя українських переселенців за Уралом. Власне, за підтримки Посольств України дві масштабні фотовиставки відбулися у столиці Македонії місті Скоп'є та сербському місті Новий Сад. А також із автором та його фотоекспозицією познайомились представники українських громад у Белграді, Загребі, у містах Славонський Брод, Баня Лука, Осієк та в селі Тернопіль.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Ще одним розповсюдженим міфом є такий, нібито до складу сучасної Росії увійшла лише територія Острогозького полка, а інші чотири полки Слобожанщини - Сумський, Охтирський, Харківський і Ізюмський цілком увійшли до складу України. Але це не так. В українській Вікіпедії опублікована мапа, яка показує співвідношення території Слобідських полків з сучасним російсько-українським кордоном. Як можна побачити на цій мапі, кожен з п'ятьох слобідських полків віддав частину своєї території сусідній з Україною державі. Сумський полк загубив на користь Росії смугу території на півночі та сході вздовж усього свого кордону. Так само відступив Росії весь північний схід і Охтирський полк. Нема у складі сучасної України і північної частини Харківського полка, а з нею і північної частини Ізюмського. В свою чергу і Острогозький полк, хоча більшістю своєї території залишився у Росії, все-таки долучився до України своїм південним окрайцем, який знаходиться зараз у складі Луганської області України. Так сотенним містечком Острогозького полка був колись Старобільськ, який увійшов потім до Харківської губернії, а звідти до Української республіки. Саме з острогозької Луганщини походить родом Андрій Лавриненко, сучасний дослідник її минувшини, якого я вже неодноразово згадував у цій праці.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
У російській історичній науці, а також частково і серед українців, домінує гіпотеза, що у 17-му ст. українські козаки тікали на Слобожанщину, в межі тодішньої Російської держави, ховаючись від воєнних лихоліть Визвольної війни на Україні під проводом Богдана Хмельницького, і російські можновладці, таким чином, мали всі права для того, аби у подальшому накинути важке ярмо на шию слобідських українців, позбавивши їх козацьких привілеїв та автономії. Але гадаю, що ця гіпотеза не є позбавленою від тих імперських стереотипів, що є взагалі притаманними російській історичній науці. Адже історичні документи свідчать про те, що воля українців до заселення степових просторів сучасної Слобожанщини була сильнішою, і часто йшла всупереч волі російських адміністраторів, які не надавали українцям можливості заселяти ці землі, а змушені були просто миритися з тим, що українські козаки забирали ці землі для себе. Отже декілька слів про шляхи української колонізації у 17-му столітті:
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Східна Слобожанщина
Тісно пов'язаним зі Східною Слобожанщиною був і Григорій Сковорода, видатний український філософ 18-го ст. І тут немає нічого дивного, адже за часів Сковороди ще не існувало ніякого поділу на Слобожанщину Західну чи Східну, і Харків та Суми, Охтирка і Острогозьк були разом, у єдності, спочатку в складі Слобідських українських полків, а потім єдиної Слобідсько-Української губернії.
Будучи філософом-мандрівником, Григорій Сковорода частенько мандрував всією Слобожанщиною, перебуваючи у різних, найвіддаленіших її куточках. Бував він і у навколишніх українських землях. Жив Сковорода і у Курську, а з Білгородом пов'язані були особливі сторінки його життя. Єпископом Білгородським був о цю пору його близький знайомий ще по Переяславу Іоасаф Миткевич, син священика з міста Козельця на Чернігівщині. А архімандритом білгородського кафедрального монастиря був Гервасій Якубович, зі знатного козацького роду Гетьманщини, теж знайомий Сковороди по Переяславу. Українська церковна освіта на цей час далеко випереджала освіту російську, і впливовіші церковні посади в Російській імперії займали тоді саме українці. І Миткевичу, і Якубовичу присвятив свого часу Григорій Сковорода декілька своїх поезій, що увійшли у майбутньому до його збірки «Сад божественних пісень».
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Про музей Марка Вовчка, національний футбол та українські вареники…
Пропоную читачам сайту kobza.com уривки зі своєї майбутньої книги «Кавказький щоденник», видання якої заплановане на травень-червень 2012-ого року в Чернігові. Майбутня книга присвячена мандрівці 2010 року кавказькими регіонами Російської Федерації, від Чорного моря - до Каспійського. Не перший рік я мандрую різними світами, і в багатьох місцях знаходжу українців: у Карелії та в Магадані, у Фінляндії і на Командорських островах, на Кавказі та, навіть, у Лівані. А відтак на сторінках своїх книг розповідаю про їхнє життя на віддалі від рідної України. Вважаю, що саме цим роблю свій особистий скромний внесок у справу єднання українців усього світу.
Під час мандрівки по Кавказу я дієво спілкувався із представниками українства Кубані та Кабардино-Балкарії, цій темі присвятив кілька розділів «Кавказького щоденника». Саме їх і пропоную користувачам сайту kobza.com.ua.
Олександр Волощук, автор «Кавказького щоденника»
