Дослідження
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Від Конотопської битви до Руїни
1654-й рік на Стародубщині. Створення Стародубського полка у складі Ніжинського. Перші бойові перемоги. Стародубщина за гетьмана Виговського. Участь стародубців у Конотопській битві. Руїна на Стародубщині. Створення окремого полка. Перший полковник.
У 1654-му році представники від стародубського козацтва у складі делегації Ніжинського полка брали участь у Переяславській Раді, коли було укладено союзний та воєнний договір між Україною та Росією. Саме на початку 1654-го року й було прийняте рішення про формування Стародубського полка, як окремої військово-адміністративної одиниці у складі полка Ніжинського. Взагалі-то стародубське козацтво адміністративно та територіально більше тяжило до Чернігова, але впродовж шестирічної війни з поляками сили як стародубців так і чернігівців були настільки виснаженими, що після смерті чернігівського полковника Небаби Чернігівський полк на деякий час перестав існувати, тому разом зі Стародубщиною Чернігівщина була підпорядкована Ніжинському полку, яким керував шурин Богдана Хмельницького Іван Золотаренко. Про виснаження сил стародубського козацтва за роки Визвольної війни свідчить той факт, що згідно з переписом 1654-го року у Стародубі налічувалося лише 538 козаків, хоча іще у 1648-му році вся Стародубщина надала Україні 36 тисяч здібного козацького війська. Але після створення Стародубського полка на чолі з наказним полковником, почалося нове масове зростання кількості стародубського козацтва, не зважаючи на ті обмеження, які існували згідно з козацькими реєстрами. Документи того часу свідчать, що населення стародубських сіл знову почало козачитись та записуватися в козаки. Тільки хворі та немічні залишалися у селянському стані, приписаними до магістратів Стародубського, Мглинського чи Погарського. Так відбувалося у селах Олехнові, Рохманові, Кустичах, Решітках та інших.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Етнографічне дослідження
Дослідження весільного обрядодійства Диканщини я розпочну з села Великі Будища – колишнього сотенного козацького містечка, найбільшого в другій половині ХVІІ-ХІХ століть. Хоча в 1980-1990-ті роки весільний обряд Великих Будищ майже втратив традиційний колорит, нині це село – найбагатша скарбниця для етнологів у Диканському районі. Тепер у місцевому клубі функціонує єдиний в Україні музей весілля! Відкрито його було у вересні 2008 року. Організатор і керівник, ініціатор та фанатично віддана справі збереження свого, рідного – Оксана Борисівна Трипольська (принагідно висловлюю вдячність їй особисто, та усим, хто сприяв у збиранні поданого матеріалу), з допомогою місцевих жителів та школярів зуміли облаштувати його експозицію унікальними експонатами, створивши урочисто-таємну атмосферу давнього весілля, записали понад 100 весільних пісень, які співали колись у Великих Будищах. Але найважливіше те, що сучасні молодята в день свого весілля обов’язково відвідують цей музей, в якому учасники місцевого фольклорного ансамблю «Берегиня» зустрічають їх хлібом-сіллю, співають весільних пісень …
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубщина під час Хмельниччини
Причини початку боротьби українців проти Польщі. Звільнення Стародубщини від поляків. Народна справа. Формування нових козацьких загонів на Стародубщині. Роль стародубців у визволенні України. Боротьба стародубців за волю у 1650-1652 рр. Народна пам'ять про Богдана.
Не зважаючи на те, що в складі Речі Посполитої економічний та соціальний розвиток Стародубщини, як і рівень життя її мешканців, значно підвищився, невирішені національні та релігійні питання призвели до крайнього погіршення міжетнічних стосунків між українцями та поляками у другій чверті XVII ст. по всій Україні. Українська козацька еліта, яка стала в цей час поважною силою на теренах Наддніпрянщини, вимагала від польського уряду проведення важливих реформ у державі, серед яких чільне місце займала проблема перетворення двоєдиної Речі Посполитої на союз рівноправних суб’єктів – Польщі, Литви та України, а також вирішення релігійного питання, адже католицька влада Польщі поступово позбавляла православне населення України тих державних прав, що воно мало раніш, ще з часів перебування у складі Великого Князівства Литовського. Саме небажання уряду Речі Посполитої починати вирішувати ці проблеми, призвело до низки повстань на козацькій Україні, жорстоко подавлених польським урядом. Але приборкання цих повстань призвело лише до нового, нечуваного раніш, сплеску народної боротьби під проводом Богдана Хмельницького у 1648-му році, і ця боротьба українців за волю стала початком кінця могутньої Речі Посполитої. Держава, що вирішувала колись долю усієї Східної Європи, потерпівши поразку у війні з українцями, перетворилася незабаром на нікчемну іграшку в руках своїх сусідів – росіян, шведів, австрійців, а наприкінці XVIII ст. взагалі на довгі роки втратила свою незалежність. Такою була ціна, що заплатило польське суспільство за небажання вирішувати наболілі проблеми з українцями у 1648-му році.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Під владою Москви
Роз’єднання стародубських земель. Злидні та негаразди на теренах російської Стародубщини. Гірка доля Корачева. Заселення Сівську українськими козаками. Сівська в’язниця. Перехід Трубчевську під владу Росії. Знищення залишків місцевої автономії.
Саме з періоду визволення Стародубщини з-під московської влади у 1618-му році, можна казати про розділення краю на дві половини – Східну та Західну. Більша частина Стародубщини увійшла до складу Речі Посполитої, де з’єдналася з іншими українськими землями. Менша частина, з містами Сівськом та Корачевом, залишалася у складі Московської держави. З цього часу розпочинається поступове формування розбіжностей у психології державного та суспільного життя, у своєму ставленні до Європи та Росії серед мешканців обох частин колись єдиного краю. Теренами Стародубщини простяглася невидима межа, яка розділила її простір на Схід та Захід, на сфери тяжіння до Європи та Азії. З одного боку – заселення краю російськими кріпаками, переміна місцевих прізвищ на російські, формування рабської покірливості та страху перед владою. З іншого – вільний козацький край, міста з магдебурзьким правом, дія Литовського статуту. Але попри всі намагання російської влади перетворити східних стародубців на звичайних росіян, відчуття своєї українськості, своєї єдності з усією Великою Україною ще дуже довго трималася у серцях місцевих стародубців, а близькість Західної Стародубщини, близькість Сіверщини, не давала забути про те, що вони є також справжніми українцями.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Після смерті короля Сигизмунда ІІІ
Початок війни. Бойові дії на Стародубщині. Банда Балаша. Поразка Росії у війні.
У 1632-му році помер польський король Сигізмунд ІІІ, який зробив такий вагомий внесок у розвиток стародубської економіки, у створення правових засад діяльності органів міського самоврядування та стародубського козацтва. Російський уряд вирішив використати добу „безкоролів’я” у Польщі задля своїх імперіалістичних планів, і, порушивши умови Деулінського перемир’я, розпочав бойові дії проти Речі Посполитої. Метою російського уряду було повернення всіх, відвойованих у неї Польщею земель – Смоленська та Сіверщини. Головні події цієї війни відбувалися під Смоленськом, чому й сама війна одержала назву Смоленської, але й на теренах Стародубщини сталося чимало знаменних подій, завдяки яким війська Росії зазнали поразки, а Стародубщина зберегла й цього разу свою свободу.
Але розпочиналася ця війна на Стародубщині нещасливо для українців. 17 листопада 1632-го року російські війська з Брянську на чолі з воєводою Алад’їним перейшли стародубську межу та оточили Почеп. Головні сили польсько-литовського війська були задіяні в цей період під Смоленськом, а місцеве козацтво було не настільки численним, аби довгочасно протистояти росіянам, та все ж місцевий гарнізон на чолі з урядником Яном Лапинським вирішив вийти на бій проти москалів, та у кривавій битві зазнав поразки. Почеп було здобуто росіянами, а місцеві збройні загони відступили до Стародуба. Стародубські українці розпочали справжню партизанську війну проти своїх загарбників. Цілий місяць московські воєводи не могли й носа показати з Почепу, бо всі ті загони, котрі вони висилали звідти, розпорошувалися та зникали на стародубських шляхах. Стародубські українці настільки відчули себе сильними, що у середині грудня вирішили навіть спробувати звільнити всю Стародубщину від російських військ, та пішли походом на Почеп. Але тут стародубці занадто переоцінили власні можливості. Під почепськими мурами російські воєводи знову взяли верх, та розбивши захисників Стародубщини, рушили слідом за ними аж до Мглина, який і здобули 20 грудня. Найбільш поважаних у Мглину українців на чолі з Іваном Мичурою привезли до Почепу, який став тимчасово головною російською базою в окупованому краї, та примусили „цілувати хрест государю” від імені всього мглинського населення 26 грудня. В той же самий час росіяни нанесли по Стародубщині удар з півдня – спочатку московські війська захопили Новгород-Сіверський, а звідти воєвода Єропкін рушив на Стародуб, який захопив наприкінці грудня.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Рецензія на видання книги "Україністика в Росії: історія, стан, тенденції розвитку"
Нещодавно у московській Бібліотеці української літератури відбулося представлення збірника "Україністика в Росії: історія, стан, тенденції розвитку" (матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 11-12 листопада 2009 року, м. Москва). З цієї нагоди в читальному залі була розгорнута експозиція, що містила видання російських украинознавців, зокрема й учасників торішнього наукового форуму, засідання однієї з секцій якого - "Українські освіта і друковане слово в Росії" - проходило тут же, в Бібліотеці.
Тож працівникам бібліотеки приємно відзначити, що усього лише кілька місяців після його проведення фонд російської україніки нашої Бібліотеки поповнився чудовим новим виданням - ваговитим томом, який увібрав у себе доповіді та повідомлення учасників конференції. В п'ятдесяти опублікованих на його сторінках статтях розглядаються різні питання історії, етнографії, демографії, мови, освіти, культури, сучасного громадського життя українців Росії. Матеріали збірника віддзеркалюють як тематичну широчінь українознавчих досліджень у Російській Федерації, так і їхню географію, яка охоплює під сучасну пору не тільки Москву та Санкт-Петербург, але й Оренбург, Краснодар, Волгоград, Бєлгород, Томськ, Твер, Уфу, Владивосток, Саратов...
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Национально-культурное развитие украинского населения Дальнего Востока в начале ХХ века
Украинцы составляют вторую, по численности, этническую группу в населении Приморья и Дальнего Востока в целом. Их доля достигает 8,2% в населении Приморского края, 6,2% - Хабаровского, 6,7% - Амурской области. Однако в массовом сознании дальневосточников бытует несколько иное представление о доле украинцев в составе современного населения региона, особенно его южной части. В этом легко убедиться в разговоре с простыми приморцами, многие из которых считают, что украинцы и их потомки составляют гораздо более значительную часть населения Приморья, по сравнению с данными официальных переписей. При этом называются различные цифры - от 50 до 80% (1). Понятно, что эти данные носят весьма субъективный характер, но, тем не менее, они, в известной степени, реально отражают проблему присутствия украинского фактора в общественном сознании и истории юга российского Дальнего Востока, игнорировать которую, учитывая вклад украинцев в освоение региона, по меньшей мере, несправедливо.
Как известно, украинские крестьяне были одним из ведущих колонизационных элементов, осваивавших территорию южной части российского Дальнего Востока, которую они назвали Зеленым Клином. Это название широко бытует и по сей день в украинской литературе, как в Украине, так и среди украинской диаспоры. Именно сюда, на территорию бывших Приморской и Амурской областей, располагавших огромными просторами свободных, пригодных для ведения сельского хозяйства земель и был с 1880-х годов направлен основной поток переселенцев.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Збереження місцевих традицій. «Замкова прислуга». Створення «козацьких хоругв». Пільги для козаків. Український характер стародубського козацтва.
Увага польсько-литовської влади до народних звичаїв та традицій стародубських, їхні намагання побудувати нове життя на Стародубщині з урахуванням та збереженням місцевих особливостей, особливо виразно відобразилося у взаємовідношеннях поміж владою та стародубським козацтвом. Влада змогла побачити в козаках Стародубщини потужну народну силу, за допомогою якої можна було разом відбудовувати Стародубщину, захищати край від нападів ворожих зайд, та налагоджувати взаєморозуміння між громадянами Речі Посполитої різних національностей та віросповідань – українцями, поляками, литовцями.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Відродження Стародубщини
Зміни на краще у житті стародубців. Розвій економіки. Відбудова міст та сіл. Європейські стандарти. Адміністративна реформа. Релігійні питання. Загострення релігійної боротьби.
Відразу ж після возз’єднання Стародубщини з іншими українськими землями, місцеві мешканці змогли на власні очі побачити, наскільки життя у Польсько-Литовській Державі у кращу сторону відрізняється від їх колишнього існування під владою Москви. На зміну хабарництву та владної байдужості, голоду та злидням, прийшла турбота властей про оборону краю, про розвиток стародубських міст та сіл, про конкурентоспроможність української торгівлі у Європі. Після майже вікового лихоліття війн та смертей розпочався для стародубських українців час розквіту рідної землі, час відбудови та відродження Стародубщини, який продовжився й далі, в епоху Української Гетьманщини.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Про рейди українських козаків на допомогу стародубцям проти московської влади
Україна в Лівонській війні. Бойові дії на Стародубщині. Козацьке військо. Наслідки Лівонської війни для України та Стародубщини.
Після двадцятилітньої перерви знову розпочалися бойові дії між Росією та Польсько-Литовською Державою, і причиною тих бойових дій була Лівонська війна, яку розпочала Росія у Прибалтиці, з наміром приєднати до себе балтійські землі. Не залишилася осторонь від цієї війни й Україна. Головним завданням української політики в цій війні було об’єднання українських земель під владою Польсько-Литовської Держави. Уже йшли розмови про майбутню нову угоду поміж Польщею та Литвою, про створення єдиної держави на нових засадах, і українській еліті бажалося на рівних брати участь у створенні цієї держави, а для цього потрібно було стати потужною силою, об’єднати усі українські землі, та мати сильне, добре озброєне, національне військо. Тому з величезним завзяттям розпочинає Україна боротьбу за Сіверські землі, а головною силою у цій боротьбі стало українське козацьке військо.
