Дослідження
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Нерозривний зв'язок поміж Стародубщиною Західною та Східною. Народна боротьба за волю. Місцеві козаки. Московська база у Сівську. Економічний та духовний зв'язок Східної Стародубщини з Україною. Києво-Печерська Лавра на Східній Стародубщині. Трагічна доля Корачева. Перед епохою нових випробувань.
Визвольна війна українського народу та створення Гетьманщини на теренах Лівобережної України значним чином позначилися й на суспільно-політичній ситуації у Східній Стародубщині. Відокремлена від загальної частини Стародубщини, східна її частина відчула у цей час палке бажання возз’єднатися з Гетьманською Україною у єдине державне тіло. Адже відчуття українськості, єдиного козацького духу з усією Україною було в цей період на Східній Стародубщині вельми міцним. Стихійні козацькі загони, на кшталт запорізьких, створюються тут скрізь – у Корачеві, Сівську, Трубчевську, і московський уряд довго ніяк не може приборкати цей народний рух, який загрожує російській владі прямою непокорою. І тільки з початком російських каральних акцій на Гетьманській Україні (по смерті Богдана Хмельницького), владі вдалося потрохи загасити український народний рух у Східній Стародубщині. Про те як знищувався козацький рух на сході нашого краю і розповідається в цій главі.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Біографія Ракушки. Письменник та історик. Державний діяч, дипломат та священик. Ракушка на Стародубщині. «Літопис Самовидця». Події на Стародубщині у «Літописі». Нащадки Ракушки. «Літопис Самовидця» та «Історія Русів».
Друга половина 17 ст. була також періодом виникнення та розвитку стародубської української літератури та історичної науки. Що, в свою чергу, невід’ємно пов’язана з ім’ям видатного українського державного діяча, дипломата, священика, першого літератора та історика Стародубщини Романа Ракушки-Романовського.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Біографія Миклашевського. Соратник Мазепи. Патріот України. Культурний діяч. Борець за українську незалежність. Загибель Миклашевського. Пам'ять про Миклашевського у Новозибкові.
Роками найбільшого розквіту економічного, політичного та суспільного життя Стародубщини став час гетьманування на Україні Івана Мазепи, цього патріота нашої Батьківщини, що віддав своє життя справі визволення України. Вірним соратником Мазепи був стародубський полковник Михайло Миклашевський, який справою свого життя вважав визволення України від іноземного поневолення, та прикладав усі можливі зусилля для подальшого підвищення добробуту стародубців, для розвитку української культури на Стародубщині.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Розквіт української культури на Стародубщині. Пожежа 1677-го року. Будівництво полкового собору в Стародубі. Інші церкви. Стародубські будівники, художники та музиканти. Народна освіта. Церква у Старому Ропську. Стиль українського бароко на Стародубщині.
Створення національної системи державності на теренах Гетьманської України призвело до помітного зросту української культури на Стародубщині в умовах вільного самостійного життя місцевих українців, і навіть спроби імперської Москви приборкати український народний рух, до певного часу не могли завадити її буйному розквіту. Друга половина XVII-го ст., а особливо час гетьманування Івана Мазепи, став часом великого розквіту культури та освіти у Стародубському краї, намагання гетьмана та полковника зробити зі Стародубщини ідеал майбутньої європейської України, знайшов вдячний відгук у серцях стародубських українців, приклад вищого керівництва почали наслідувати адміністратори на місцях, сотники стародубських містечок намагалися у власних сотнях створити також осередки культури та освіти, і це все разом сприяло загальному підвищенню рівня культурного життя у краї.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Причини переселень на Стародубщину за часів Гетьманщини. «Займанщина». Осадчі грамоти. Монастирські землі. Народні легенди. Виникнення старообрядських слобод. Містифікації російських істориків. 300-річчя Клинців. Старообрядці у Понурівці. Відмінності у житті українців та росіян на Стародубщині.
Економічний розквіт на Стародубщині за часів Гетьманщини призвів до кількісного зростання населення на теренах краю. Руїна, що розпочалася на Наддніпрянщині після того, як Росія та Польща домовилися між собою про розподіл України, стала причиною великого переселення українців з Правого берега Дніпра, а також і з південних районів Лівобережжя, найбільш потерпілих від постійних татарських набігів. Ці переселенці займали лісові хащі Стародубщини, розробляли лісові ділянки під ріллю, а заплави річок під сінокоси, крупні ділянки лісу закріплювали за собою як бортні угіддя. Цей період “вольного заселення” в історії Стародубщини залишився як “займанщина”, коли «кожен вольний був займати землі стільки, скільки йому було потрібно, розчисти - і твоє», як згадували про це нащадки стародубських переселенців у 19 ст. Лише за кілька років уся стародубська територія опинилася в руках земельних власників, серед яких була як козацька старшина Стародубського полку, так і прості козаки, яким належали величезні шматки території як рільної землі, так і лісових угідь. Але економічний зріст краю вимагав присутності великої кількості найомних робітників, а козаки не могли виконувати цієї функції, адже були у першу чергу військовим населенням, та постійні бойові походи не давали можливості займатися їм як-слід промисловістю, торгівлею та сільським господарством. Тому сприятливі економічні умови життя на Стародубщині у складі Гетьманщини викликали появу на теренах краю нових хвиль переселенців, на цей раз іноземних, з Росії та Білорусі.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Причини та наслідки економічного розвою на Стародубщині. Торгівля, промисловість та сільське господарство. Стародубська буржуазія. Зруйнування стародубської економіки імперською Росією.
Часи існування Гетьманської держави на Україні були періодом найбільшого розквіту економічного та культурного життя на Стародубщині. Позбавившись від іноземного поневолення, Стародубщина зазнала кращої доби у своєму розвиткові, а Стародубський полк на довгі роки став найрозвинутішою в економічному плані територією Гетьманщини. Були на це й об’єктивні причини. У другій половині 17 ст. Наддніпрянська Україна стала ареною збройної боротьби поміж трьома великими державами – Росією, Польщею та Туреччиною. Постійні військові сутички та татарські набіги призвели до цілковитого зруйнування економіки Наддніпрянщини, до початку сумнозвісної Руїни на Україні. У цій ситуації тільки землі Північної України, землі Стародубського полка стали надійною базою та тилом для збереження української державності, для створення розвинутої економіки, яка б могла задовольняти усім вимогам та потребам часу. На Стародубщину розпочинається переселення українських селян та козаків з інших регіонів України, постраждалих від регулярних воєн. Переселяються на Стародубщину й представники значних старшинських родин, які створюють тут власні маєтки, і таким чином також сприяють подальшому економічному розквіту краю. Так за часів гетьманування Самойловича та Мазепи на Стародубщині виникають великі господарства таких відомих в Україні родів, як Сулими, Кочубеї, Гамалії та Ломиковські, що будували на Стародубщині млини, буди, гути, рудні, широко провадили торговельні й фінансові операції. Напередодні Шведської війни дістав маєтності у Стародубському полку й генеральний писар Пилип Орлик (села Кривець і Риловичі, Топальської сотні), де побудував Карпівську рудню. Село, яке виникло поблизу від цієї рудні, одержало назву Орликівки, на згадку про майбутнього українського гетьмана. Створювалися на Стародубщині й власні сотницькі династії, які не лише керували рідними сотнями, але й вкладали величезні кошти у розбудову краю. До таких династій належали Рославці (1654-1709) і Губчиці (1710-1763) — у Почепській, Єсимонтовські — у Мглинській (1669-1732), Рубці — в Топальській (1669-1782) сотнях.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Про Сьому (заочну) Міжнародну наукову конференцію
Українсько-Російський інститут Московського державного відкритого університету (Чернігів), Фундація доброчинних громадських ініціатив «Україна-діаспора» (Чернігів), Фонд професора Ореста Цапа (Вінніпег) проводять Сьому (заочну) Міжнародну наукову конференцію “Українство у світі”
До розгляду пропонуються питання за напрямками:
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Дещо про навчальну книжку з української літератури
Демократизація суспільного устрою у республіках колишнього Радянського Союзу покликала до життя призабуту і притлумлену владою потребу відкриття у східній діаспорі шкіл з українською мовою навчання для тисяч дітей українського походження.
Намітилося кілька шляхів відродження української освіти в діаспорі : відкриття повнотижневих чи суботніх шкіл, впровадження у школах, де вчаться діти українців, класів з українською мовою навчання тощо.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська енциклопедія
Петро Рославець. Боротьба стародубців проти московської окупації. Культурна та політична єдність Стародубщини та України. Тимофій Олексіїв та Федір Мовчан. Брати Самойловичі. Страта у Сівську Григорія Самойловича. Початок відродження Стародубщини за гетьмана Мазепи.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Асортимент глиняного посуду у весільному обряді Полтавщини
До середини ХХ століття невід’ємним елементом родинної та календарної обрядовості українців був глиняний посуд. Без його використання не обходилося й традиційне українське весілля. Щоправда дослідники весільної обрядовості на цей його незамінний атрибут уваги не звертали. Зокрема в праці антрополога, етнографа і археолога Хведора Вовка (1847–1918) «Шлюбний ритуал та обряди на Україні» написаній на основі джерел кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ століття (1882), про глиняний посуд зустрічаються скупі згадки. Досить часто згадуючи про весільні обіди та вечері, дослідник майже не вказував у чому і яку подавали страву1. Досі найбільш повним дослідженням використання глиняного посуду в народному весіллі є розділ «Глиняний посуд у родинній обрядовості» монографії керамолога Олеся Пошивайло «Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна» (1993 р.)2.
