Дослідження
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Володимир Мономах. Боротьба із половцями. Війна з Олегом. Постання династії Ольговичів на Чернігівщині
Уперше в українських літописах Стародубщина згадується під час князювання в Чернігові іншого видатного давньоукраїнського князя – Володимира Мономаха. Осінню 1078-го року батько Володимира Мономаха Всеволод став великим київським князем, а сина свого посадив у другому по значенню після Києва місті – Чернігові. Ставши чернігівським князем Володимир Мономах усі свої сили прикладає для того, аби здобути для себе любов та пошану своїх теперішніх підданих – сіверян. На цей час найголовнішим ворогом Руської землі були половці, які щорічно творили набіги на руські землі. Своїми набігами непокоїли вони не лише прикордонні зі степом Київські та Переяславські землі, бували вони й у Чернігівщині, та доходили навіть до стародубських лісів. Так і у першу зиму Мономахового князювання у Чернігові, великий половецький загін на чолі з ханами Асадуком, Сауком та Белкатгином раптом, неждано з’явився під стінами Стародуба.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Приєднання Сіверщини до Київської Русі. Політика Володимира Великого. Князівські поселення на Стародубщині. Стародубські міста.
У 884 році київський князь Олег Віщий пішов походом на сіверян та підпорядкував сіверські землі владі Київської Держави. Літописець, автор «Повісті временних літ», пише про це так: «У рік 884. Відправився Олег на сіверян, і переміг їх, і поклав на них легку данину, і не дозволив їм платити данину хозарам, кажучи так: "Я ворог їх, і вам їм платити нема за що"».
Наступного року, таким самим чином, Олег підпорядкував і радимицькі землі. Стародубщина, разом з усією Сіверською землею, увійшла до складу Київської Держави. Колишня хозарська данина, яку сіверяни платили кілька століть на ознаку своєї васальної залежності від Хозарського каганату, була замінена на таку саму необтяжливу данину до скарбниці київських князів. Щороку князь та його дружина виїжджали на полюддя у підпорядковані Київській Державі землі, де й збирали ту саму данину. Цілком вірогідно, що стародубські землі, які були розташовані великою мірою у лісових хащах на крайній півночі Сіверської землі, досить тривалий час знаходилися поза увагою князівських збирачів данини, і якщо данина там і збиралася, то, скоріш за все, збиралася вона нерегулярно, представниками чернігівської адміністрації, які звозили її до Чернігова, звідки вона йшла вже до князівської скарбниці у Києві. В усякому разі, ані літописних свідоцтв, ані археологічних джерел щодо існування на Стародубщині місць збору князівської данини до кінця 10 ст., ми не маємо.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Культ Божої Матері. Чубківська ікона. Баликинська ікона. Трубчевська ікона. Знущання більшовиків над стародубськими святинями.
Як і скрізь по Україні, переважна більшість народу Стародубщини є дуже релігійною. Майже в кожному селі є власна церква. Будування невеличких дерев'яних церков розпочинається в епоху гетьманування Івана Мазепи, і з цього часу традиція мати свій храм і свої православні святині, поширюється по всьому краю. Як і скрізь по Україні, найбільш вшанованими в краї є ікони Божої Матері, серед яких є три головних – Чубківська та Баликинська ікони на Західній Стародубщині, та Човнська Богоматір на Стародубщині Східній.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Про прадавні та давні часи
Перші люди на теренах краю
«Палеолітична Мекка». Мамонтові кладовища. Юдинівська стоянка. Сучасні негаразди.
Стародубщина є одним з тих унікальних регіонів, в яких практично без хронологічних розривів просліджується вся історія становлення людства. Археологічні пам'ятники краю розповідають про прибуття сюди неандертальців, більше як 120 тисяч років назад, про поступову зміну їх кроманьйонським населенням, про засвоєння в якості головної сировини кременю, кістки, бронзи та заліза. Недаремно археологи вважають Стародубщину "палеолітичною Меккою". На теренах краю знайдена величезна кількість слідів перебування людей камінного віку, так званих «мамонтових кладовищ», які свідчать про те, що вже в епоху мамонтів тут жили люди, які полювали на цих тварин, та мали досить розвинену матеріальну та духовну культуру.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Традиції стародубської архітектури. Спорідненість з усією Україною. Будови часів Гетьманщини. Народний стиль 19 ст. Старообрядська архітектура. Будівлі на півдні та на півночі краю.
Чільне місце у стародубському народному будівництві займала в усі часи дерев’яна архітектура. Саме географічне розташування краю на сході українського Полісся призвело до наявності місцевих архітектурних форм, що точно відповідають тотожним формам народного будівництва в інших лісових районах України, причому не тільки Полісся або Волині, а навіть Галичини. Зразків давньої архітектури доби Київської Русі на Стародубщині не збереглося, внаслідок татаро-монгольскої навали та короткотривалого, з погляду століть, часу існування дерев’яних споруд взагалі. Але, спираючись на дані давньоукраїнських літописів, які підтверджують факт існування на Стародубщині тих часів розвинутої мережі невеликих міст, цілком логічно можна припустити, що народна архітектура мала свій розвій вже тоді. Проте, часом найбільшого розвою народного будівництва в нашому краї є кінець 17-го та початок 18-го століть, тобто епоха Гетьманщини на Україні, а особливо часи гетьманування Івана Мазепи, коли будівництво храмів та інших потрібних народові споруд стало обов’язком не лише культуролюбного гетьмана України, але й кожен полковник та сотник у гетьманській Україні мав за честь залишити після себе в спогад для потомків яку-небудь корисну народові споруду.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Стародубська говірка. Мова давніх сіверян. Прислів’я та приказки. Пісні. Народна кухня. Стародубські прізвища. Мова старообрядців. Шаповали.
Як вже зазначалося вище, у побуті, мові та почутті національної свідомості стародубських українців значною мірою відбилося географічне розташування краю на північному сході українських етнічних земель. Багатовікове сусідство стародубців з білорусами, взаємопроникнення двох близьких слов’янських культур одна в одну, призвели до збагачення мови та побуту стародубців багатьма білоруськими елементами. Але якщо близькість та подібність стародубської мови до деяких білоруських діалектів надавала можливість окремим спеціалістам цілком механічно, лише за зовнішніми виявами, ставити стародубців поруч із білорусами, то національна свідомість корінних мешканців краю довгий час єднала їх в одно ціле з українцями. Спільна доля від часів утворення Київської Держави аж до 1919 року, а особливо козацька минувшина Стародубського краю в часи Гетьманщини, не забувається і зараз. Коли читаєш стародубцю вірші Тараса Шевченка, або даєш йому послухати українських козацьких пісень, завжди можна розраховувати на взаємність, на те, що розчулений стародубець зітхне та скаже: „А це ж колись із нами було! Це наша історія!”
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Етнографічні та лінгвістичні дослідження життя українців
Перші дослідники Стародубщини. Костомаров, Максимович, Гнатюк. Втручання імперської політики в справу дослідження Стародубщини. Марія Косич. Національні суперечки 1919-1926 рр. Експедиція Сержпутовського. Радянська ідеологія. Павло Розторгуєв. «Ленінградська школа». Сучасні українські дослідження. Професор Горленко. Східнополіський діалект. «Стародубці».
Наукові дослідження життя та мови стародубських українців розпочалися з 19 ст. Про українців Стародубщини писали такі відомі українські науковці 19-го - початку 20-го ст.ст. як Микола Костомаров, Михайло Максимович та Володимир Гнатюк. Приділяли увагу своїм землякам і місцеві краєзнавці, такі як Г. Єсимонтовський, Олександр Покорський-Журавко, Олександр Рубець, виходець зі знатного стародубського козачого роду Вадим Модзалевський. Усі вони держалися тієї думки, яку висловив у примітках до своєї повісті „Кудеяр” визначний український історик Микола Костомаров, наводячи зразок місцевої мови, якою розмовляють у Новозибківському повіті: „Народ, що живе у цьому краї, розмовляє наріччям, яке є перехідним від українського до білоруського”. Одностайними були науковці й у своїх висновках, що місцева мова розвивалася на основах стародавніх українських сіверських говірок, які у 17-18 ст.ст. зазнали значного впливу білоруської мови, яку принесли з собою білоруські переселенці на Стародубщину. Але з початком 20 ст. з’явилися й нові праці, автори яких спробували довести, що корінні мешканці Стародубщини розмовляють лише діалектом білоруської мови, який не має жодного відношення до мови української.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Етноси та національні групи
Археологічні дослідження краю. Деснянська, середньодніпровська, юхнівська, почепська, колочинська культури. Сіверяни та радимичі. Стародубщина у 10-16 ст.ст. „Беззаконна литва”. Розділення Стародубщини на Східну та Західну. Східна Стародубщина. „Золотий вік”. Переселенці-білоруси та старообрядці. Займанщина та осадчі грамоти. Євреї та цигани. „Хохли”, „кацапи”, „литвини”. Адміністратори- „москалі”. Не „малороси”, а „руські”. „Брехливий перепис” 1897 року. Справжня кількість українців та інших етнічних груп. Приєднання до Росії. Радянський геноцид у цифрах.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Природні особливості краю
Східне Полісся. Стародубський степ. „Стародубський ландшафт”. Рослини та тварини. Водна система. Риби та птахи. Рівнини та „гори”. Ґрунти. Погарський тютюн. Як тютюн моєму прадіду допоміг. Південь та північ. Працелюбність стародубців. Місцевий виноград. Страуси та женьшень.
Стародубщина розташована на території відразу двох природних зон. Більша частина краю відноситься до східної зони українського Полісся, відразу за східним кордоном стародубської етнічної зони розпочинається вже Брянський ліс. Частина південних районів Стародубщини – Стародубського, Погарського, Трубчевського, Суземського та Сівського знаходиться в зоні так званого „стародубського степу” – польової смуги, частково реліктової, частково створеної як наслідок сільськогосподарської людської діяльності. Насправді це скоріш лісостеп, бо справжнього степу, такого, щоби навколо не було видко жодного, хоча б маленького лісочку, аж до небокраю, тут немає. Навпаки, мінлива смуга полів та невеличких гаїв є справжньою прикрасою південної Стародубщини. В науці ця природна особливість отримала назву „стародубського ландшафту”, під яким розуміються ряснолисті ліси на сірих лісових опідзолених ґрунтах, чергування лісу та степу.
- Деталі
- Розділ: Дослідження
Природа і люди
Від автора: В цій своїй праці я намагався висвітлити ту роль, яку мали та мають українці в житті Стародубського краю. Адже вельми та вельми багато в історії Стародубщини є такого, що пов’язує її життя з життям цілої України. І під час існування Чернігово-Сіверського князівства, і в роки Великого Князівства Литовського, в епоху Гетьманщини та під владою Російської імперії Стародубщина та Україна були разом, і горнулися одна до одної. І хоча історична доля розпорядилася так, що тепер Стародубський край є частиною Російської Федерації, але не слід забувати про ту велику спадщину українського минулого, яке залишилося на Стародубщині в вигляді пам’яток культури та спогадів місцевого населення. Відразу хочу заявити, що я поважаю усі двосторонні угоди, які мають між собою Росія та Україна, поважаю право Росії на територіальну цілісність та недоторканість власних кордонів. Метою моєї праці є лише відновлення історичної правди щодо нашого спільного минулого. Сподіваюся що зусилля мої не залишаться марними, і українці в Україні згадають нарешті про свою „забуту частинку”, а росіяни-стародубці, може бути, узнають трохи більше про своїх земляків-українців, що живуть разом з ними на теренах Стародубської землі. Дуже сподіваюся на це!
