Публіцистика
- Деталі
- Розділ: Полеміка
Не Иван Ургант первый начал острить неполиткорректно
Как в Москве, так в Киеве на прошлой неделе не было недостатка в комментариях по поводу неудачной шутки Ивана Урганта в программе «Смак»: «Порубил зелень, как красный комиссар жителей украинской деревни».
Кстати, любопытно, что в Киеве на Урганта обижались не только представители националистических партий и организаций, оскорбившиеся за жителей украинской деревни, но и, к примеру, лидер Компартии Украины Петр Симоненко, усмотревший в словах телеведущего поклеп на красных комиссаров…
- Деталі
- Розділ: Російсько-українські відносини
Принаймні, такої думки Генконсул РФ у Львові
Генеральний консул РФ у Львові Євген Гузеєв вважає, що українську мову завезли на Західну Україну більшовики.
Про це він заявив 16 грудня, на зустрічі з представником учасників акції протесту проти "кавказького терору" у Росії, що відбулася перед будівлею консульської установи.
"Було дві руські школи у Львові. "Руські" вони називались, не "українські". Тому що в поляків не було української мови тут. Не було ні професорів українських - всі були або австріяки, або євреї, або німці, або поляки. Українців не було, і студентів не було українців - так, трошечки було", - сказав він.
"До 40-го, коли прийшла Червона армія, комуністи... Вони сказали: "Які ви русини? Ви - українці. Ви були русинами всі тут. Українську мову принесли більшовики сюди, зі Сходу України. Вони організували тут українські школи і назвали вашу російську мову українською мовою", - додав Генконсул.
- Деталі
- Розділ: Українці в Росії
Нарис Олександра Довженка
Напишу я слово про хату за тисячу верст і за тисячу літ від далеченних сивих давен, аж до великого мого часу всесвітньо-атомної бомби. На Україні і поза Вкраїною сущу. Біду, з теплою солом'яною стріхою, що поросла зеленим оксамитовим мохом, архітектурну праматір пристанища людського.
Незамкнену, вічно відкриту для всіх без стуку в двері, без «можна?» і без «войдіте!» високонравственну людську оселю. Бідну і ясну, як добре слово, і просту, ніби створили її не робочі людські руки, а сама природа, немов би виросла вона, мов сироїжка в зеленій траві. Опишу її неповторну зовнішність, привітну Ї веселу, часом сумну, молоду й стареньку вдовицю, чепурну і уважну, журливу і ніколи не горду. У полі, на горі й під горою, на городі серед квітів весною і влітку, серед насіння восени. Насіння у ній і на ній од стріхи до самого долу. Здається, щезни вона, і спустіє земля, заросте бур'яном, споганіє, і світ стане чорний від голоду й злоби. Опишу її внутрішній образ. Все, що в ній є й чого нема й не було ніколи, хоч і могло би бути. А не було й нема в ній безлічі речей. Нема в ній челяді, немає гайдуків, прислужництва нема. Немає кабінетів, віталень, спалень, де довго сплять, і не було в ній розпусти й лінощів паразитаризму. Немає на стінах фамільних портретів і скарбів нема в сундуках, і ковані панцирі предків не красуються по її кутках, бо билися гаразд лицарі - їдкі - небораки без панцирів з одверто голими грудьми. А потім погнили онучі, потрухли клейноди до нитки, не стало й сліду на землі. Не змовлявся в ній ніхто й ніколи заволодівати світом чи поневолювати сусіда, не було в ній бучних бенкетів, ні великих урочистих зустрічей, не грали органи ні оркестри в її тісних стінах і ніколи не засідали далекорозумні дипломати. Не було в ній, будем говорити, щастя, не було тривалих радощів. А було в ній плачу і смутку багато і вельми багато журби поміж насінням отим і квітами. А знала вона багато розлук і прощань невтішних. І співала вона здебільшого, і так талановито й натхненно, як ніяка оселя в світі, журбу, і прощання, і спогади про далеке минуле, коли ріки були глибші, риба більша, трави густіші, коні прудшi й шаблі гостріші. Опишу я покинуту хату. Споконвіку кидали її, і хто кидав, мало вертався. Носило його скрізь усіма вітрами, чи сам, мов собака, бігав усе життя за чужим возом і лише згадував її, як щасливе дитинство, занедбану свою СОВІСТЬ і мову занедбану свою.
- Деталі
- Розділ: Українці в Росії
Корифею баянної та акордеонної школи музики ? 70!
В ці дні член Нижньогородської української громади «Джерело» Голубничий Віктор Іванович святкує свій 70-річний ювілей.
Віктор Іванович - корифей сучасної баянної та акордеонної школи музики, професор кафедри народних інструментів Нижньогородської консерваторії ім. Глінки, лауреат міжнародних конкурсів, заслужений діяч мистецтв. Віктор Іванович веде педагогічну, науково-методичну і музично-громадську діяльність. Автор робіт, присвячених проблемам теорії баянного виконавства, газетних і журнальних публікацій, радіо- і телепрограм. Голова ДАК і член комісій з державної атестації в музичних ВУЗах і ССУЗах. Брав участь у роботі журі і оргкомітетів міжнародних, Всесоюзних, Всеросійських і міжрегіональних фестивалів і конкурсів (виконавців на народних інструментах, виконавців на духових та ударних інструментах, піаністів, вокалістів, камерних ансамблів).
Його заслуги відзначені премією Президента Росії В.В. Путіна (2002 р.), «Срібним диском» Міжнародного фестивалю «Баян і баяністи» (2011 р.).
- Деталі
- Розділ: Полеміка
Кому потрібне цькування патріота і активіста?
З Віктором Ідзьом я познайомився 1996-го року, випадково потрапивши на засідання Українського Історичного Клубу міста Москви, яке відбувалося у приміщенні Української бібліотеки на Велозаводській вулиці. Знайомство наше, більш-менш активне, продовжувалося до 2001-го року, в цей рік Віктор Ідзьо назавжди покинув Росію. Мені завжди здавалося, що ніхто в тодішньому московському осередку не зробив стільки для української справи, як Віктор. Кожної суботи, в приміщенні бібліотеки, збирався Історичний Клуб, хтось з громади завжди робив виступ з історичної тематики, доволі часто, на запрошення Віктора, з лекціями виступали відомі науковці з московських університетів та гості з України. Одного разу члени Історичного Клубу провели виїзне засідання на квартирі провідного російського історика Бориса Рибакова, який, людина похилого віку, не зміг приїхати до нас на гостину, але на запрошення Віктора, зустрівся з московськими українцями в себе дома. За моїми спостереженнями, головним контингентом Історичного Клубу були люди самітні, або ж пенсіонери, для яких ці щотижневі зібрання були своєрідною віддушиною, місцем, де вони могли зустрітися всі разом, почитати нові українські газети з зібрань бібліотеки, поспілкуватися та віддатися почуттю ностальгії за Україною. Віктору це іноді заважало, він як Голова та ініціатор створення Клубу, завжди хотів залишатися в центрі уваги товариства.
- Деталі
- Розділ: Українці в Росії
Літературно-музична вистава
23 березня 2013 року в палаці Праці і злагоди м. Красноярська відбувся Святковий концерт? літературно-музична вистава, присвячена 199-й річниці з Дня народження Т.Г.Шевченка.
Захід проходив в плані підготовки «До 200-річчя з Дня Народження Т.Г. Шевченка», «Шевченкіана 2014» під гаслами
Шевченко був!
Шевченко є!
І Шевченко буде!
Перед початком концерту в вестибулі палацу для артистів, гостей і глядачів були організовані різноманітні виставки, розпродажі і українське подвір'я з українськими національними стравами на будь-який смак.
- Деталі
- Розділ: Українці в Росії
Якщо ми хочемо бачити свій народ сильним і гордим ? наші діти повинні знати, хто вони
Що відрізняє існуючу націю від загиблої? Адже кров загиблої нації не зникає - вона продовжує текти у жилах нащадків. Але все ж таки нації більш не існує. В історії багато прикладів коли нація зникала и хоч генетичні дані говорять, що кров цього етносу мають сучасні носії будь-якої території, але самі носії поважають себе іншім народом і вже не пам'ятають, що їх предки звалися інакше…
Дуже часто мені трапляється спілкуватися з росіянами, які мають українське прізвище, але вважають себе руськими (тут я навмисне використовую слово «руські», щоб відрізняти цей етнонім від «росіянин», бо в Росії «русский» і «россиянин» - це слова з різним сенсом, у відмінність слову «українець» в Україні. На жаль, в Україні адже африканця (громадянина України) можливо назвати українцем - нарівні з тими справжніми українцями, чиї батьки століттями жили в Україні - хіба це справедливо по відношенню до народу, який проливав кров за свою країну?). Це змушує мене задуматись - що ж таке зробилося, що українці не пам'ятають - хто вони? Та не просто не пам'ятають - вони щиро вважають себе руськими. Повна відповідь на цей запит затягне нас в трясовину історії, що зараз нам не треба. Те, чому стільки українців живе в Росії і чому більшість не розмовляє українською - тісно пов'язано з історію та політикою. Але є ще одна причина, яка може сказати нам, чому українці Росії не знають, що вони українці. Це родовід.
- Деталі
- Розділ: Українці в Росії
«Криниця» ? Нижегородська регіональна громадська організація української культури
Шановні друзі! Повідомляю Вас про державну реєстрацію Нижнегородської громади української культури «Криниця», основною метою якої є збереження і популяризація української культури на теренах Поволжя.
З повагою,
Голова правління НРГОУК «Криниця»
Олександр КРИНИЦЬКИЙ
- Деталі
- Розділ: Українці в Росії
«Думи Тараса не вмруть, не загинуть!»
«Думи Тараса не вмруть, не загинуть!» - під таким девізом українська громадськість міста Красноярська відзначила 198-му річницю від дня народження великого українського поета, революціонера-демократа, художника, пророка національного відродження України, Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка.
Вже давно доброю традицією для українців Красноярська стала зустріч у цей день: збираємося разом, щоб вшанувати пам'ять Кобзаря, вклонитися нашому Великому землякові.
- Деталі
- Розділ: Полеміка
Об украинских «Хлестаковых» и российских «Голохвастовых»
Недавно посчастливилось побывать в Италии. Да-а! Понятно, почему Российская Академия художеств отправляла молодых художников на стажировку в Италию. Туда же ездили и наши певцы оттачивать своё мастерство. Три года провёл в Италии Глинка. А из своих 43 лет Гоголь прожил в Италии целых 10 лет! Он говорил, что писать о России он может только в Риме. На Капри Горький дописывал свой роман «Мать».
Во Флоренции при входе на балюстраду картинной галереи стоят два мраморных льва - красивых и грозных. Экскурсовод сообщил нам, что один из львов является «уроженцем» древнего Рима, ему две с половиною тысячи лет (!), а второй - новодел, так как настоящий второй лев по пути в современность где-то затерялся. Новоделу же «всего лишь» 500 лет. Экскурсовод предложила определить, какой из них настоящий, а какой - новодел. Мнения разделились. Я у неё поинтересовался, как распределяются мнения. Она сказала - фифти-фифти. Но указала, какой из древнего Рима.
