Діяльність, документи, підсумки роботи з 1998 по 2013 роки

Від редакції. Сайт «Кобза. Українці Росії» розпочинає публікацію «Історії Комісії Людських і Громадянських Прав Світового Конґресу Українців». Комісії, яка впродовж більш ніж 12 років відстоювала і захищала права етнічних українців у всьому світі. На жаль, з 2008 року СКУ, який очолив тоді  Евген Чолій (Монреаль), поступово позбавився структури, що досліджувала дотримання цих прав, привертаючи до них увагу міжнародної спільноти. Негативні наслідки такого рішення не заставили себе довго чекати. Особливо для українців в Російській Федерації. Але ми не втрачаємо надію, що історія та досвід роботи КЛГП стануть в нагоді тим правозахисним організаціям і правозахисникам, які продовжать справу зруйнованої  Комісії.

Матеріалом для написання «Історії» стали документи щодо роботи КЛГП, які збереглися у власних архівах членів Комісії, публікації в Інтернеті і періодичних виданнях. Для тих, хто науково цікавиться історією життя українських громад за кордоном, ми посилаємося на заархівавані  нами більш ніж  200 документів.  Через відповідні лінки, або номер документу (в тексті подається в дужках), якого немає в інтернет-мережі, але який є в нашому архіві, документ може бути наданий вам за зверненням на пошту сайту «Кобза-українці Росії».

Прикро, що на оновленому сайті Світового Конґресу Українців не було збережено архів попередніх публікацій, що стосувалися, зокрема, і роботи КЛГП, особливо на початковій стадії  роботи Комісії.

Отож, Комісію Людських і Громадянських Прав у структурі  Світового Конґресу Українців було  утворено у  травні 1998 року.  Першим керівником КЛГП була громадянка США українського походження, учасниця  Гельсінського процесу у захисті прав людини, зокрема, дисидентів та їхніх близьких у Радянському Союзі Христина Ісаїв з Торонто (пізніше співголова і заступник голови КЛГП).  У 2016 році вона видала свою книгу спогадів «Переговори на захист прав людини і дисидентів в епоху совєтів». А першим заступником Х.Ісаїв стала  член Президії Секретаріату СКУ (1978-1988 рр.)  від Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО) Олександра Ковальська.

У грудні 1999 року після VІІ Світового Конгресу Українців новообраний Президент СКУ Аскольд Лозинський запросив на  посаду Голови КЛГП вченого-фізика, уродженця  Львівщини, відомого діяча української діаспори  професора  Юрка (Юрія) Василя Даревича з Канади, який  до цього  два роки очолював Комісію  Прав Людини  (КПЛ) при Світовому Конгресі Вільних Українців.

Голова Комітету КЛГП по Росії   Василь Коломацький у статті «Блискуча громадська біографія» так характеризував Ю. Даревича: «КЛГП він очолював 12 років, завжди був з нами, правозахисниками, організовував Комісію, підтримував контакти із керівними органами СКУ, слідкував за бюджетом, писав, редагував і перекладав на англійську правозахисні звернення, надсилав їх до адресатів (президентів, голів міжнародних організацій), писав звіти КЛГП до Ради директорів СКУ, проводив засідання Комісії, підтримував контакти між КЛГП і політичними та науковими діячами, що часто відвідують  Торонто. Професор Даревич кілька разів власним коштом виїжджав в Україну, де проводив Сесії КЛГП під час Світових Конгресів Українців та Річних зборів СКУ. До нього завжди можна звернутися із питанням з історії України і діаспори, або спитати про потрібний контакт. Крім того, професор має рідкісний дар розуміти людей, а також входити у суть справи. У спілкуванні із колегами він завжди чуйний, уважний, кожного зрозуміє, вислухає і дасть пораду. Одним словом, унікальна людина і ідеальний керівник».

Основні тези діяльності майбутньої КЛГП Юрій Даревич визначив ще у своєму виступі (009) на Конференції ООН з прав людини у Відні 1993 року. У подальшому основні  завдання роботи  КЛГП (071) були сформовані ним та його соратниками так:

- «слідкувати за людськими правами українців у всіх країнах світу, зокрема в тих, де знаходятьсь автохтонні та більші поселення українців, як теж інтервенювати у випадках загрози чи порушень прав українців…»

- «збирати інформації про стан українського населення різних країн, зокрема з точки погляду прав на збереження і розвиток їх української культури, мови, шкільництва, та способу життя»

- готувати і надсилати  листи та меморандуми у справах захисту прав українців у різних державах.

Василь Коломацький згадує: «Первісний склад КЛГП був підібраний за керівництва попередньої Голови – пані Христини Ісаїв, яка і створила Комісію за доручення тодішнього Президента СКУ Дмитра Ціпівника у травні 1998 р.  В початковому складі КЛГП було три члени…: Пізніше, вже при головуванні Юрія Даревича в КЛГП було створено комітети, що працювали на конкретні країни… Всі голови комітетів проживали в Торонто або в околицях і раз на три місяці збиралися на засідання Комісії. На засіданнях вислуховували звіт Голови Комісії, звіти голів комітетів, приймали протокол попереднього засідання, інші рішення. Протокол завжди вівся і завжди розслався електронно всім членам КЛГП (включаючи і тих хто проживав за межами Канади і на засіданнях не був присутній). На засіданнях (або сходинах) атмосфера завжди була ділова, дружня, творча. Часто жартували. Не пригадую жодного конфлікту чи суперечки. Іноді після засідань ішли у кав’ярню через дорогу погомоніти про життя і про книги».

При КЛГП, голова і члени якої працювали виключно на добровільних засадах і безкоштовно, були створені комітети за різними країнами і напрямками роботи.

Так, у 1999 році були створені Комітети у справах української громади в Росії (голова – Василь Коломацький),  в Польщі (Богдан Шевчик), в Словаччині (Павло Лопата, із 2002 р.-  Юрій Бача), в країнах бувшої Югославії (голова – Михайло Ляхович), Комітет зовнішніх зв’язків (Мотря Онищук), а також відповідальні в КЛГС за  адвокатські справи (Марта Трофименко), за зв’язки з УККА (Уляна Мазуркевич), з міжнародними правозахисними організаціями  (проф. Тарас Закидальський),  з пресою (Оксана Башук-Гепбурн, Мирон Куропась),  та інші – всього більше 20 осіб.  Згодом структуру КЛГС поповнили  Комітети  у справах свободи слова і україномовних меншин в Україні (Юрій Шпір та Сергій Редькін, пізніше – Марта Онуфрів), у справах української громади в Канаді (Леся Хичій),  в Білорусі (Олександр Басмат),  у справах українців-русинів в Словаччині (Максиміліян Маслей).

Василь Коломацький та Сергій Редькін, разом із Головою Христиною Ісаїв були першими членами КЛГП, що заснували Комісію у 1998 році. Назву Комісії запропонував Головний редактор газети «Гомін України» Олег Романишин (Торонто). Було побажання, щоб назва відрізнялася від КПЛ, оскільки Комісія відтворювалася після перерви і у новому складі.

Ми міркували, як подати «Історію КЛГП», щоб вона не була сухим переліком справ, і вирішили, що найкраще буде викласти «Історію» як історію  діяльності комітетів КЛГП, тим більш, що справи, якими вони займалися, не вкладаються у чітку хронологію «з… і  по…». Почнемо з діяльності Комітету у справах української громади в Росії.

Комітет у справах української громади в Росії 

Комітет у справах української громади в Росії, в  початковий склад якого входив лише Василь Коломацький, але з часом розширився до 3-4 осіб,  розпочав свою діяльність у червні 1998 року, разом із заснуванням КЛГП. Очолив його правозахисник, журналіст, активіст українського руху в Російській Федерації та Канаді, учасник І Конгресу українців Росії Василь Коломацький (Торонто).

Діяльність Комітету  з грудня 1998 р. по серпень  2003 р.:

Однією з перших справ Комітету стало дослідження, відоме як «Ногинский Документ»,  або «Історія Богоявленського приходу Української Православної Церкви  Київського Патріархату у Ногінську (1989-1998 рр.)», що складається з 41 сторінки і опубліковане  у 2001 р. на сайті «Кобза – українці Росії» російською, а згодом і українською мовою. Драматична історія парафії була добре відома В.Коломацькому, адже, підтримуючи постійний контакт із її релігійною громадою та настоятелем отцем Адріаном, він  у 1998 р. брав безпосередню участь у створенні Міжнародного Ногінського Комітету, який провів біля 10 пікетувань дипломатичних представництв Росії в Україні, підготував і видав крім  «Ногінського Документу»  «Свідчення ногінських парафіян», сприяв проведенню  Правозахисної Конференції «Уроки Ногінська» у Москві (за участі Голови ОУН Руху Москви Віктора Гуменюка, сам Василь Коломацький перебував у Канаді). Ще до того, як очолити Комітет, В.Коломацький у грудні 1998 р. на VII Світовому Конгресі Українців в Торонто, виступаючи на секції «Україна і діаспора», закликав світове українство та керівництво Об’єднання Українців Росії (ОУР) до захисту парафіян у Ногінську. На цьому Конгресі від Росії були також присутні Митрополит Адріан та Голова ОУР Олександр Руденко-Десняк.

Що ж трапилося у Ногінську? Якщо коротко (читач може познайомитись більш детально за вказаним нами вище посиланням на «Ногинский Документ») то, як свідчать зібрані Комітетом документи та свідчення очевидців, навесні 1989 року ієромонах Адріан (Старина) прибув до м.Ногінська на відновлення напівзруйнованого Богоявленського собору. Будівля собору знаходилася в аварійному стані, багато років тут діяло хімічне виробництво.

У наступні 4-5 років на території Богоявленського собору було проведено велике будівництво: створено Свято-Тихвінський жіночий монастир, Богородську духовну семінарію, православну гімназію з десятирічним терміном навчання,  збудовано каплицю,  господарський будинок та інші приміщення. У медичному пункті при Богоявленському соборі та двох благодійних їдальнях безкоштовно отримували медичну допомогу та щодня харчувалися до тисячі мешканців Ногінська. Як випливає з численних свідчень, все будівництво було проведено силами парафії, яка залучила кошти приватних спонсорів та організацій. Московська єпархія для проведення будівництва коштів не виділяла. Богоявленська парафія поступово перейшла до  юрисдикції УПЦ КП.

Втім, Російська Православна Церква Московського Патріархату, намагаючись взяти  Богоявленську парафію та її приміщення з-під контролю УПЦ КП, розпочала юридичний, моральний і навіть фізичний тиск на громаду. 

 Вночі 29 вересня 1997 року близько 100 озброєних офіцерів ОМОНу насильно вигнали парафіян із приміщення Богоявленського собору. Під час цього архієпископ Адріан (Старина) був кинутий на підлогу, побитий та в кайданках доставлений до місцевого відділення міліції «для розмови». Настоятельниця монастиря мати Марія (Парфухіна) зазнала погроз зброєю. Сім священників УПЦ КП було побито.

Протягом кількох років КЛГП докладала  чимало зусиль, щоб привернути увагу вищого керівництва РФ та міжнародної спільноти до подій в Ногінську і відстояти єдину в Росії церкву УПЦ КП – Свято-Троїцький храм у Ногінську, куди вимушено  перейшли  парафіяни Богоявленського собору. Зокрема, про Ногінськ згадувалося у Зверненні  (1999 р.) КЛГП щодо становища українців в Росії і Польщі за підписами  Президент СКУ Аскольда Лозинського і голови КЛГП Юрія Даревича. Того ж 1999 року КЛГП звертається до губернатора Московської області Анатолія  Тяжлова (пізніше з  листом до  його правозаступника Бориса Громова). Ці листи залишаються без відповіді, але на початку «нульових» влада поступово зняла блокаду Свято-Троїцького храму. 

Протягом наступного 2000-го року Комісія направила кілька листів і Меморандум щодо  глибокої стурбованості щодо складного становища української меншини і  порушення прав українських громад в Росії  (040) до Комісії з національних меншин ОБСЄ, очолюваної  Верховним Комісаром Максом ван дер Стулом.  Також КЛГП прийняла участь в організації візиту Верховного  Комісара ОБСЄ до Москви у 2000 році. На жаль, пан Стул ситуацію в Ногінську проігнорував і обмежився у своєму Звіті про стан української меншини у Росії після поїздки лише рекомендаціями Уряду РФ щодо надання більших можливостей дітям українців вивчати рідну мову.  Свої зауваження про вищезгаданий документ КЛГП надіслало тоді  до нового Комісара ОБСЄ Рольфа Екеуса, який також відвідав Москву для ознайомлення із правами української меншини у Росії.

У 2001 році Комісія двічі надсилала  листи (033, 042) до Президента Російської Федерації Володимира Путіна, у справі переслідування парафіян УПЦ  КП в Ногнську. У них , зокрема,  було сказано: «Ми звертаємося до Вас з проханням допомогти вірним УПЦ КП у Росії здобути ті ж самі права, якими користуються вірні УПЦ МП в Україні.  Зокрема першим кроком на захист парафіян могло б стати повернення Богоявленській парафії її архіву, бібліотеки, рухомого майна, підключення газу до Свято-Троїцького храму, припинення погроз влади виселити парафію із храму на вулиці Совєтскої Конституції 17, м.Ногінськ». Аналогічного  листа було направлено також спікеру Держдуми РФ Геннадію Селезньову. 

У квітні 2003 року КЛГП у Зверненні до українців доповідає про свою роботу із захисту Богоявленського приходу і зазначає: «завдяки цим зусиллям вдалося добитися того, що у Свято-Троїцькому храмі нарешті було включено світло (загально храм перебував без електрики протягом 4-х років). Нині ми добиваємося того, щоб до храму було також підключено і газ, а місцева влада, нарешті, дала гарантії того, що припиняться погрози виселення парафіян з будівлі за адресою Ноґінськ, вул. Советской Конституции, 17, а парафіянам повернуть їх майно, архіви та бібліотеку».

25 травня 2003 р. КЛГП звертається з листом до Президента України Леоніда Кучми і з проханням, щоб він особисто звернувся до влади РФ на захист вірних парафій УПЦ КП в Ноґінську. «Владні органи Росії  зіґнорували численні численні звернення парафіян та правозахисних організацій – йшлося у цьому листі. -  З деталями цієї справи ви можете ознайомитися із Ноґінського документу та Свідчень парафіян,  які ми долучаємо... Ми сподіваємося, що Ваше втручання у цю справу допоможе покласти край цьому беззаконню. Адже в Україні вільно і без жодних утисків діє понад 5,000 парафій  Української Православної Церкви  Московського Патріархату. У Ваших руках важіль впливу.  Ваше слово може вирішити справу на користь вірних УПЦ КП у Росії…  Ми також прохаємо Вас, щоб державні ЗМІ України приділяли більше уваги висвітленню проблем української діаспори у Росії, а уряд України більш активно займався захистом прав української національної меншини в Російській Федерації».

Звичайно ж, Комітет у справах української громади в Росії КЛГП СКУ за часи свого існування  опікувався не тільки релігійними питаннями.

 У Пропозиціях Василя Коломацького щодо роботи представників КЛГП в Росії, наданих СКУ ще у 1999 р.,  зокрема, пропонувалося мати представників КЛГП,  які будуть у Москві та регіонах РФ займатися збором інформації та виготовленням відповідних робочих документів по фактах порушення прав українців у Росії, правовим захистом  потерпілих і передачею правозахисних справ до КЛГП у випадку вичерпання можливостей правозахисту в рамках законів РФ.

Отже, Комітет по Росії почав активно діяти. Змістовний аналіз стану української діаспори в РФ по регіонах станом на 2003 р. було  зроблено на Сесії КЛГП VIII Світового Конгресу  Українців у виступі Леоніда Харамбури (Воскресенськ, Росія), який співпрацював разом з   Комітетом у справах української громади в Росії над низкою спільних досліджень.

У липні 2000 р.  Комітетом підготовлено і направлено від КЛГП Верховному Комісару ОБСЄ у справах національних меншин Ван дер Стулу Меморандум щодо  глибокої стурбованості складним становищем української меншини в Росії. «Цей Меморандум, - йшлося у зверненні до Верховного Комісара за підписами голови КЛГП Ю.Даревича і голови Комітету В.Коломацького, -  є виразом нашої глибокої стурбованості важким становищем української меншини в Росії, зокрема щодо збереження та розвитку її самобутності, мови та культури. Ставлення російської влади до української меншини можна охарактеризувати одним реченням як доброзичливу недбалість, у кращому випадку, і відверту ворожість, у гіршому». Меморандум у Додатках містив докладну інформацію про ситуацію з українськими недільними школами в Росії, курсами української мови і літератури в університетах, україномовними ЗМІ і періодичними виданнями, бібліотеками, українськими церквами в РФ. Таким був стандарт документів КЛГП. Меморандум був англійською, а його український переклад було опубліковано «Кобзою». 

Діяльність Комітету з серпня 2003 по серпень 2008 року:

У квітні 2005 року КЛГП публікує своє чергове Звернення за підписом Голови Комісії Юрія Даревича, цього разу до IV Конгресу українців Росії. «Враховуючи, - йдеться у ньому, - що Конгрес є найвищим органом української діяспори в Росії і приймає рішення та програму дій на наступний 3-х річний термін, ми звертаємося до вас із пропозицією створити в ОУР Комісію, що  спеціально  опікувалася б справами українських церков та прав людини. Створення такої Комісії сприяло б підвищенню ефективності і нашої роботи. У свою чергу КЛГП готова надати методичну та матеріальну  підтримку новоствореній Комісії»…

Додамо, що на цей час для того, щоб захистити настоятеля  Богоявленської парафії у Ногінську  о. Адріана правозахисним міжнародним статусом,  на запрошення Василя Коломацького його було включено до членів КЛГП.

Ногінська історія була не єдиною справою, якою опікувалася КЛГП. Вона, відштовхуючись від цього інциденту  започаткувала збирання документації про інші українські православні та греко-католицькі парафії  в Російській Федерації. До VI Конгресу українців Росії (квітень 2005) було надіслано прохання КЛГП про створення в Об’єднанні українців Росії Групи правозахисту та у справах церкви, також СКУ за ініціативи КЛГП створив Комісію з релігійних питань. На жаль, ні група ОУР, ні Комісія так і не запрацювали, оскільки в ОУР не було належних кадрів. А «Правозахисна група в ОУР» завершила своє існування у 1996 році після відїзду із Москви до Канади її Голови Василя Коломацького. Згадана Група існувала у Москві з 1993 по 1996 роки і рік і встигла підготувати кілька правозахисних справ.

У Виступі члена КЛГП професора Стефана Паняка (Єкатеринбург) на ІХ Конгресі СКУ у вересні 2008 р. про стан в українській діаспорі РФ, зазначалося, з посиланням на дослідження, зроблене головним редактором (на той час)  сайту «Кобза – українці Росії» Андрієм Бондаренком (Самара), про стан і проблеми українських церков в Росії: «Згідно досліджень п. Андрія Бондаренка на теренах Росії існує три єпархії Української православної церкви Київського патріархату – Московсько-Богородська (Московська область), Білгородсько-Обоянська (Білгородська область) і Тобольська Сибірської митрополії. В регіонах Росіі також діють коло 10 греко-католицьких парафій під опікою ординарія для католиків візантійського обряду єпископа Йосифа Верта (м. Новосибірськ). Дослідження показало, що фактичне функціонування Української православної церкви Київського патріархату маємо лише в Богородській єпархії і багато в чому завдяки невтомній роботі подвижника, митрополита УПЦ КП Адріана (Старини). Це його церква була брутально розгромлена у Ногінську Московської області у 1997 році. У двох інших єпархіях українського релігійного життя майже не спостерігається, або воно проявляється тимчасово і проходить в приватних приміщеннях напівлегально.

Як показує практика, зареєструвати релігійну громаду, отримати приміщення або земельні ділянки під храми за останні роки стало неможливо. До речі, серед організаторів православної української парафії УПЦ КП у місті Владивостоці був і Анатолій Криль, український громадський активіст, вбитий пізніше невідомими злочинцями.

Греко-католицькі парафії в Росії працюють в Кемеровській, Томській, Тюменській, Новосибірській, Омській і Челябінській областях. В Московській області греко-католиками – заробітчанами опікується священик Олександр Сімченко, на якого за останні роки було зроблено 5 нападів. Основу парафіян греко-католицької церкви складають колишні галичани та їх нащадки з тих 2 млн. 200 тисяч жителів Західної України, які були вивезені до Сибіру з 1939 по 1959 роки. Але і на теренах Сибіру робота уніатських парафій була і зараз фактично залишається напівлегальною і тільки опіка католицьких священиків зберігала і зберігає ці греко-католицькі осередки». (Кін. цитати).

До цього списку додамо і проблему із реєстрацією парафії УПЦ КП у Санкт-Петербурзі, про що сповіщала КЛГП.

Також, як зазначав С. Паняк, «Федеральний закон «Про свободу совісті і про релігійні об’єднання» від 26 вересня 1997 року, який визначив пріоритет – «особливу роль православ’я в Росії» - ускладнив реєстрацію релігійних громад, особливо іноземних. Зверніть увагу, 26 вересня 1997 року прийнято закон, а вже через 3 дні зроблено відомий погром Богоявленської парафії у місті Ногінську. То ж чи можуть нормально працювати українські церкви в РФ якщо сама українська державність і автокефалія української церкви розглядається тут як «український сепаратизм» чи «українська хвороба» російської нації?

На IV-му Конгресі ОУР групою активістів була підготовлено резолюцію «Про порушення прав парафіян українських церков у Росії», у якій акцентувалася увага на так званому Ногінському погромі. Резолюція прийнята не була. Більше того, вже після Конгресу головою Рад обох федеральних українських громадських організацій, членом Ради Федерації Федеральних зборів РФ п. Василем Думою була проголошена ліквідація Комісії з релігійних питань. Тому, враховуючи сказане, а також приймаючи до уваги сьогоднішні політичні тенденції в РФ, можна прийти до висновку, що у найближчій перспективі розгортання релігійного життя для українців Росії маловірогідне». (Кін. цитати).

Маємо залучити до списку  тодішніх справ Комітету у справах української громади в Росії також і  Пропозиції  його Голови Василя Коломацького до доповіді Голови Координаційної ради федеральних українських організацій Росії Василя Думи на IV Всесвітньому форумі українців, в яких пропонувалося: «включити пункт про порушення прав парафіян Свято-Троїцької парафії УПЦ КП у Ногінську,  вимогу виділення земельної ділянки парафії УПЦ КП у Владивостоці». Нагадувалося, що КЛГП «вислала листа, з датою 28 грудня 2007 р., до Президента Російської Федерації В. Путіна з нагоди 10-ої річниці погрому парафії Української Православної Церкви Київського Патріархату в Ноґінську біля Москви». В листі Комісія підкреслює, що УПЦ КП «не є і ніколи не мала антиросійського характеру, та що існування декількох парафій УПЦ КП в Росії не є загрозою для Російської Православної Церкви Московського Патріярхату. Комісія закликає Президента Путіна зробити все можливе, щоб запевнити безпеку української меншини в Росії, включно з її церквами та організаціями. Копії листа, який долучений до цього звіту, розіслано до Ради Європи, Європейської Унії, Організації Безпеки і Співпраці в Європі, ООН та Міністерства Закордонних Справ України».

У Звіті КЛГП (стор. 128) про його діяльність за час від вересня 2003 р. до травня 2008 р., представленому Юрієм Даревичем на ІХ Світовому Конґресі Українців у Києві (20-22 серпня 2008 р.) перелічуються такі справи Комітету по Росії:

-  дослідний проект зібрання документів і даних про стан українців у Росії. Зібрано інформації про демографічне розселення українців в Росії та про українські організації в Росії;

- зустріч голови КЛГП Ю. Даревича у вересні 2004 р. в Києві з Головою УВКР Михайлом Горинем і обговорення з ним справи українців, які проживають в  реґіонах Росії, що межують з Україною (Білгородщина, Вороніжчина, Кубань і т. п.) та можливих заходів КЛГП щодо захисту їхніх прав;

- у  березні 2005 р. Комісія вислала листа (стор.162)  до Президента РФ Путіна з проханням допомогти з справою нового приміщення для Бібліотеки Української Літератури (БУЛ) в Москві, втім відповіді на це звернення не було одержано. Гостро реагує КЛГП і на подальший розвиток подій навколо БУЛ.  У червні 2007 р. Комісія надсилає листа до  В. Путіна у справі затримання і обшуку особистих речей заступника голови ОУР, голови Бібліотечної Ради Української Бібліотеки у Москві, відомого активіста  Юрія Кононенка (Москва). В листі також йдеться про тиск  на БУЛ та її працівників з боку деяких чиновників уряду Москви та членів підмосковного молодечого політично-«екологічного» руху «Мєстниє». Комісія вимагає захистити БУЛ і її працівників від незаконного тиску та повернення Юрієві Кононенкові його особистих речей. Копії листа надіслано до ООН, Ради Європи, ОБСЄ, МЗС України та Російської Федеральної Митної Служби.

- В листопаді 2004 р. Комісією направлено листа до Президента  Володимира  Путіна щодо резонансного вбивства активіста української громади у Владивостоці Анатолія Криля з проханням подбати, щоб справа  А. Криля була просліджена і вбивці притягнені до відповідальності».

Нагадаємо, що лікаря Анатолія Криля,  керівника українського хору і одного з ініціаторів реєстрації парафії УПЦ КП у Владивостоці,  було вбито 1 квітня 2004 р. Місцеві власті закрили розслідування справи вбивства, покликаючись на брак свідків. У Кремлі відреагували на лист КЛГП і у лютому 2005 р. Комісія  отримала  відповідь від Ґенерaльної Прокуратури Російської Федерації (016), а у  березні 2005 р. від  Прокуратури Приморського Краю РФ, де повідомлялося  що пошук вбивць продовжуватиметься.  Але це вбивство і до цього часу так і залишається нерозкритим.

- 10 листопада 2006 р. Комісія знов звертається з листом (стор. 167) до В.Путіна. Цього разу у справі тяжкого побиття невідомими Наталії Ковальової, спів-голови української громадської організації «Батьківська Стріха» та члена Об’єднання Українців Росії в м. Тула. До листа було долучено статтю Володимира Сенишина, чоловіка Н. Ковальової, про напад на його дружину. А через місяць Володимира Сенишина, голову Тульської української громадської організації «Батьківська стріха» та члена Ради Об’єднання Українців Росії було вбито. Комісія негайно розіслала наступне повідомлення про цей жахливий злочин. КЛГП звернулася до проводу української громади в Росії, щоб від Об’єднання Українців Росії і Федеральної Національно-Культурної Автономії «Українці Росії» були вислані відповідні листи до Президента Росії у справі цього та інших вбивств і нападів на українських діячів в Росії.

23 січня 2007 р. голова Комітету КЛГП у Справах Української Громади в Росії Василь Коломацький та член КЛГП, перший заступник голови ФНКА «Українці Росії» професор Стефан Паняк публікують спільне Звернення «Ні – убивствам і розправам!», в якому звертають увагу на політичний характер вбивств одних українських активістів та замахів на життя інших, і закликають підтримати правозахисну кампанію спрямовану на захист активістів українських громадських і релігійних організацій Росії. А у березні 2007 р. КЛГП ініціює звернення СКУ за підписами президента СКУ А.Лозинського та голови КЛГП Ю.Даревича до Президента В.Путіна у справі замахів на життя та вбивств діячів української громади в Росії . Ця стаття мала широкий резонанс, були передруки в Україні. Цікаво, що коли російські власті у 2007 році спинили Юрія Кононенка на кордоні і влаштували обшук його речей, в протоколі вилученого було згадано примірник газети «Літературна Україна» з публікацією статті Івана Драча, в якій йшла мова про вбивства активістів і згадувалася стаття «Ні – убивствам і розправам!». Після  поширення в пресі  Звернення «Ні – убивствам і розправам!» вбивства українських активістів у Росії припинилися. В КЛГП вважали що ця публікація спинила заплановану кампанію убивств активістів.

Діяльність  Комітету з серпня 2008 по серпень 2013 р.:

У  Звіті (080) КЛГП за період з 2008 по 2013 рр. на підставі отриманих Комітетом у справах української громади в Росії фактів і документів , зазначається що «в Російській Федерації продовжуються прояви антиукраїнських настроїв, зокрема з боку влади Росії та в пресі… Нема жодного поступу у справах розслідування вбивств українських діячів в Росії (Володимира Побурінного, м. Тейково, Іванівскька обл., 2002 р., Анатолія Криля, м. Владивосток, 2004 р., Володимира Сенишина, м. Тула, 2006 р. та побиття його дружини Наталі Ковальової), ані справедливості стосовно церков Української Православної Церкви Київського Паріархату в Ногінську та Москві».

КЛГП на початку 2009 р. включається в роботу по наданню інформації для членів делегації Комісії Організації з Безпеки та Співпраці в Європі у справах Національних Меншин, на чолі з Верховним Комісаром Кнутом Воллебеком, який мав відвідати Російську Федерацію у березні 2009 р. Метою візиту було проведення порівняльного дослідження стану освіти російською мовою в Україні та стану освіти українською мовою в Росії. Верховний Комісар відвідав Москву, Башкортостан та Воронезьку область. Але, на думку Комітету і КЛГП, ці відвідини Верховного Комісара звелися до оглядань «потьомкинських сіл», з чого випливав невтішний  висновок: беручи до уваги попередні відвідини Росії Верховним Комісаром Ван дер Стулом у 2000 р., ледве можна сподіватися якихось конкретних поліпшень для української меншини в Росії.

У листопаді 2009 р.  КЛГП знову направляє листа до Верховного Комісара Воллебека. І таки отримує відповідь, але …з  відмовою подати Комісії листа з рекомендаціями ОБСЄ урядові Російської Федерації щодо української меншини в РФ, мотивуючи це потребою збереження конфіденційності і застосування «тихої дипломатії».

У серпні 2011 р. член КЛГП Митрополит Адріан  робить  Доповідь у Києві на Конференції КЛГП на тему «Релігійний стан УПЦ Київського Патріархату в Російській Федерації», в якій зазначає: «…будучи громадянами Російської Федерації, нам доводиться терпіти, страждати і виносити на собі несправедливості російської влади до меншин, серед яких українська діаспора в Росії налічує біля 14-ти мільйонів чоловік.  Кількість же росіян в Україні налічується близько 9-ти мільйонів, які мають всі громадські права і релігійні свободи, навіть більше, ніж мають їх українці в Україні. Деякі з цих людей і зараз насаджують Україні свою Московську Православну юрисдикцію, а кремлівські закони та багатостолітні традиції утримують український народ в поневоленні і в духовному рабстві».  (Кін. цитати).

Активно долучається в цей час Комітет КЛГП у справах українців в Росії і до заходів з протидії ліквідації урядом Росії «Об’єднання Українців Росії» і  Федеральної Національно-Культурної Автономії «Українці Росії». Надсилає з цього приводу листи до президентів РФ В.Путіна і Д. Мєдвєдєва (2011 р., стор. 86 Звіту) з копіями до президента України В. Януковича, Верховного Комісара ОБСЄ,  Комісара Прав Людини Ради Європи, Верховного Комісара Прав Людини ООН.

Паралельно В. Коломацький, голова Комітету справах українців в Росії, а також директор заснованого ним сайту «Кобза-українці Росії», бере участь у написанні досліджень діаспори у Росії. Зокрема, крім вже згадуваних  матеріалів про події навколо УПЦ КП у Ногінську, були зроблені дослідження «Демографічна карта розселення українців у Росії», «Періодичні видання українців Росії», «Церковні парафії українців Росії». Всі ці матеріали  публікувалися «Кобзою» в розділі «Дослідження», а також додавалися до відповідних правозахисних листів, посилюючи їх аргументацію.

Окремо зазначимо роль у правозахисному русі створеного у 2001 році сайту «Кобза- Українці Росії», який фактично став інтернет-сторінкою діяльності КЛГП і Комітету у справах української громади у Росії. Одним з останніх документів КЛГП і Комітету стало опубліковане на сайті у вересні 2012 року ґрунтовне дослідження «Порушення прав Українців в Росії» , що охоплювало період з 1998 по 2012 рр. за темами «Українцем бути небезпечно» (демографія, стан національно-культурних автономій, законотворчі утиски)», «Вбивства активістів українського культурно-просвітнього руху», «Ліквідація ФНКА Українців Росії», «Спроба ліквідації ОУР», «Тиск на Бібліотеку української літератури в м. Москва» , «Закриття українських шкіл», «Ігнорування порад ОБСЄ».

Далі буде

• Аскольд Лозинський - президент Світового Конгресу Українців у 1998-2008 рр. Аскольд Лозинський - президент Світового Конгресу Українців у 1998-2008 рр.
• Професор Юрій Даревич – Голова КЛГП у 1990–1993, 2003-2008 рр. Професор Юрій Даревич – Голова КЛГП у 1990–1993, 2003-2008 рр.
• Василь Коломацький - Голова Комітету у справах української громади в Росії Василь Коломацький - Голова Комітету у справах української громади в Росії
• Настоятель Богоявленської парафії у Ногінську Митрополит Адріан (в центрі) Настоятель Богоявленської парафії у Ногінську Митрополит Адріан (в центрі)
• Богоявленський собор в Ногінську Богоявленський собор в Ногінську
• Доповідь Митрополита Адріана на Конференції КЛГП у Києві, 2011 р. Доповідь Митрополита Адріана на Конференції КЛГП у Києві, 2011 р.
• Затримання Митрополита Адріана в Ногінську, 2015 р. Затримання Митрополита Адріана в Ногінську, 2015 р.
• Верховний Комісар Комісії з національних меншин ОБСЄ Макс ван дер Стул Верховний Комісар Комісії з національних меншин ОБСЄ Макс ван дер Стул
• Олександр Руденко-Десняк - Голова ОУР (1993-2005 рр.) Олександр Руденко-Десняк - Голова ОУР (1993-2005 рр.)
• Член КЛГП, професор Стефан Паняк (Єкатеринбург) Член КЛГП, професор Стефан Паняк (Єкатеринбург)
• Українські активісти в Росії, на яких було вчинено замахи: Наталя Ковальова, Володимир Сенишин, Володимир Побурінний, Анатолій Криль, Тарас Дудко Українські активісти в Росії, на яких було вчинено замахи: Наталя Ковальова, Володимир Сенишин, Володимир Побурінний, Анатолій Криль, Тарас Дудко
•  

На світлинах:

1. Більш ніж 12 років КЛГП захищала права українців у всьому світі

2. Аскольд Лозинський - президент Світового Конгресу Українців  у 1998—2008 рр.

3. Професор Юрій Даревич – Голова КЛГП у 1990–1993, 2003–2008 рр.

4. Василь  Коломацький -  Голова Комітету у справах української громади в Росії

5. Настоятель  Богоявленської парафії у Ногінську  Митрополит Адріан (в центрі)

6. Богоявленський собор в Ногінську

7. Доповідь  Митрополита Адріана  на Конференції КЛГП у Києві, 2011 р.

8. Затримання Митрополита Адріана в Ногінську,  2015 р.

9. Верховний Комісар  Комісії з національних меншин ОБСЄ Макс ван дер Стул

10. Олександр Руденко-Десняк - Голова ОУР (1993-2005 рр.)

11. Член КЛГП, професор  Стефан Паняк (Єкатеринбург)

12. Українські активісти в Росії, на яких було вчинено замахи: Наталя Ковальова, Володимир Сенишин, Володимир Побурінний, Анатолій Криль, Тарас Дудко

Додати коментар