Звернення до читачів та членів редакції
Від… себе: оригінальна версія заголовку звучала б трохи тривіально. Як «кінець» ? і все тут. Тут трохи про інше. Тут про вас, про мене, про «Кобзу» і Любов до України. Тож,
Шановна «кобзарська» громадо! Шановні читачі, дописувачі та члени редакційного колективу «Кобзи»!
Я щиро вдячна вам всім за натхненні дописи, коментарі, особисті привітання, та здорову робочу атмосферу. За купу різдвяних та березневих, квітневих листівок, якими традиційно майорить «Кобза» під час новорічних та весняних свят! Нам є кому радіти, є кого вітати: членів своїх громад, друзів, колег та побратимів з інших національно-культурних автономій, родичів в Україні та за всіма океанами світу. І це тішить. Де б ми не були, що б з нами не ставалось, ми зберігаємо єдність! Ми зберігаємо надзвичайний духовний запал та прагнення до кращого! А «Кобза» ? це чудовий виразник, здатний переказати «привіти» та останні новини світовому українству.
У «Кобзі», мабуть, мене це тішило чи не найбільше: нас так багацько по світу, і що ми можемо бути поєднані.
За три роки тут, на сайті української діаспори Росії, я чимало дізналась. Ця робота багато чого мене навчила. Наприклад, де на мапі світу знаходяться Мурманськ, Новосибірськ, Нижнєкамськ, Владивосток, Нижній Новгород, Іркутськ, Петрозаводськ і чимало інших міст Російської Федерації. І що в кожному з них є ми, українці. Не задушені часом, владою, життєвими обставинами. Що зберегли інтерес до власної культури, історії, національної спадщини. Що зберігають національно-культурну пам'ять, і намагаються Ії передати своїм дітям та онукам, які, можливо, ніколи і не бачили «садок вишневий коло хати», але проникливо та щиро читають Шевченка напам'ять, вчаться мови в недільних школах та носять вишиванки на свята.
Я встигла звикнути до стилю письма кожного, чиї матеріали весь цей час проходили через мою редактору, чи просто траплялись мені на очі. Підписуючи фотографії, спочатку було важко розрізнити, хто з вас з Сиктивкару, хто ? з Владивостоку. Година йшла на перевірку навіть не самого матеріалу, а правильності віднесення допису до того чи іншого розділу сайту. Пам'ятаю, як протягом тижня складала собі адресну книгу: збирала по сайту ваші електронні адреси, імена, хто яку українську громаду представляє. І оцінивши той здоровенний список, подумала: «Боже, як з тим всім розібратись?». Тепер все це відбувається машинально. Все: починаючи від внесення назви регіону та організації і завершуючи іменами, посадами багатьох з вас. Я знаю напам'ять. Я знаю вас. І щиро дякую, що ви з нами!
Дякую за ваші дописи: за уроки толерантності і вшанування жертв Сандармоху, за «Українську Хату», за «Сорочинський ярмарок», за Стародубщину та Донщину, за «Добрий вечір» і «Українську ліру» і ще з сотню фестивалів, творчих вечорів, свят, заходів, досліджень, про які ви писали, які ви влаштовували і у яких ви брали участь!
Дякую за можливість знайомитись із вами особисто. Незважаючи на серйозність травневого З'їзду у Москві чи серпневого Х Конгресу СКУ у Львові, ви усміхались у кулуарах. Я вас впізнавала і сміливо йшла назустріч, тому що знайома з вами заочно ? по фотографіях, листах, коментарях. Ви ж мене бачили вперше в житті, але вистачало тільки представитись, і ми вже почувались товарисько.
Кожна така зустріч чи тепле листування, хай переважно і в робочому форматі, надавало нових сил у щотижневій праці. Це те, що супроводжувало мої багатогодинні розшифровки записів промов та інтерв'ю, привезених з Москви та Львову, чи «нічні зміни» над редактурою матеріалів наступного тижня ? ваша привітність, позитив та надія.
Я бачила, як змінюється «Кобза». Як її змінюєте ви, і як вкладаємось у ці зрушення ми, члени редакційного колективу. І мені надприємно, що і я доклала до цього сил. Що в цьому зрушенні є частинка моєї праці, моїх старань.
На сайті стало більше світлин. Та й їхня якість значно покращилась! Ми стали стабільно випускати по 7 і більше матеріалів на тиждень (вибачте, що деколи траплялись затримки із виставленням ? такий вже технічний процес…), стали публікувати свої авторські дописи та думки вголос.
Більшість з вас, випереджаючи мої зворотні відповіді, надсилали фото та одразу ж підписи до них ? це значно пришвидшує процес та покращує якість матеріалів. Будь ласка, робіть так і надалі! Це і багато інших, по суті, дрібничок, вивели «Кобзу» на інший рівень. Вищий і кращий.
Хай так буде і надалі!
Це ваш ресурс! Ваше джерело інформації. І не тільки те, що писатиме «Кобза», але і як це буде написано, як це виглядатиме на сторінках сайту, залежить від вас!
Членам редакційного колективу, Василю Коломацькому, Стефану Григоровичу Паняку, Ігорю Роздобудьку, Наталі Литвиненко-Орловій хочеться побажати терпіння, часу, вільного для ведення сайту, тверезості суджень, стабільного фінансування проекту (куди ж без нього) та постійного професійного розвитку.
Заключне «дякую» за увагу та всіх благ!
Слава Україні!
З повагою,
Єлизавета КЕЙЛЬ
помічник редактора «Кобзи» лютий 2011 - серпень 2013 рр.,
в.о. головного редактора сайту вересень-грудень 2013 р.
Фото М. ГРАЧА.
На світлинах: Єлизавета Кейль. Володимир Павук. Завжди усміхнений та повний ідей. Такі привітні. Такі щирі. Такі сильні! Лариса Скрипникова та Світлана Рукавишникова.
