Інтерв'ю Митрополита Адріана (Москва) головному редактору «Кобзи» Василю Коломацькому
Василь Коломацький: Преосвященний Владико, розкажіть, будь ласка, про Ваші відносини з громадськими організаціями в РФ, а також, як Ви оцінюєте роботу на нашому з Вами загальному веб-сайті «Кобза»?
Митрополит Адріан: Дорогий друже, я хотів би підтвердити свою повагу до Вас і до всього нашого колективу. Я маю на увазі колектив веб-сайту «Кобза», оскільки і я є як один із співредакторів цього веб-сайту.
Про нашу працю з Вами можна дуже багато писати й говорити, бо на нас з Вами лежить велика відповідальність перед світовою українською діаспорою, як Сходу, так і Заходу, щоб ми відігравали роль миротворців, духовних лікарів, помічників слова та порадників кожному, хто до нас звертався зі своїми питаннями. На цю тему на сайті «Кобза» написано дуже багато матеріалів, також і на сайті Богородської єпархії.
Я хотів би сказати, що Ви є національно свідомий син України, головний редактор веб-сайту «Кобза» і Голова Комітету у справах української громади у Росії і не тільки, бо Ваші батьки, як вчені і медики, надали Вам з самого дитинства високого виховання і достойної освіти, щоб Ви продовжили опановувати знання у вищих учбових закладах.
Коли в ті далекі роки РПЦ Московського Патріархату планувала знищити в Росії Церкву української діаспори - УПЦ Київського Патріархату, то Ви перші включилися в боротьбу з РПЦ МП і стали на захист українських парафій в РФ, і в першу чергу, у м. Ногінську Московської області.
Саме в цьому місті й з'явились чотири парафії УПЦ КП одноразово, весною 1994-го року, коли я став єпископом Богородським (Москва, Московська область і регіони РФ, згідно Єпархіального Статуту, затвердженого Міністерством юстиції РФ).
Слава Богу, що в цьому історичному місті, яке раніше до більшовиків називалось «Богородськом», є багато сильних і порядних росіян, завдяки яким ми існуємо до цього часу творчо і релігійно.
Звичайно, що велику роль зіграли роки 1989-й - 1997-й, коли я був народним депутатом Московської обласної та Ногінської міської Ради.
Завдяки цьому ми швидко відновили напівзруйнований Богоявленський собор та побудували десять великих будівель на його території (1989 - 1992 рр.), в яких сформували Православну гімназію (10-річка), Ліцей мистецтв, читальний зал з бібліотекою, безкоштовний здоровпункт, три благодійницькі їдальні та велике підсобне господарство.
В.К.: Розкажіть, будь ласка, про Ногінський погром 1997-го року: як Вас і всю Вашу парафію насильно виселяли з Богоявленського собору.
М.А.: Коли РПЦ МП з ОМОНівцями та міліцією восени 1997-го року прибули до нашого собору з будівлями для їх захоплення, то майже весь Ногінськ сумував про ці злі події, які були влаштовані екс-мером міста Москви Ю. Лужковим (Кац) та Патріархом Московським Алексієм ІІ.
Про ці тяжкі події дуже багато було опубліковано матеріалів в Канаді, США, в Україні і навіть, по всій Росії, завдяки Вашій титанічній праці і щирого відношення до своєї Помісної УПЦ КП.
Між іншим, на Вашому сайті в публікації від 17.08.2013 року дуже добре написані події цих страхітливих днів і років, де Ви чітко розписали про друзів і недругів Богородської єпархії в Росії (лінк на згаданий матеріал міститься нижче ? прим. ред..).
В.К.: Як Свято-Троїцькій парафії вдалося врешті-решт відстояти свої права і залишитися у своєму храмі на вулиці Совєтської Конституції? Мабуть були домовленості між двома Патріархатами - Московським і Київським?
М.А.: Відповідаю, що ні Київський, а ні тим більше Московський не допомогли нам в отриманні будинку, в якому ми влаштували своє церковно-парафіяльне життя. Київський Патріархат в той час був пригнічений Московським Патріархатом, тому з Києва ми мали підтримку моральну і фізичну, коли Святійший Патріарх Філарет направив нам декількох священнослужителів зі свого Патріаршого Свято-Володимирського кафедрального собору. Це були митрофорний протоієрей Володимир Левчук, родом з міста Бровари, протодиякон Олег Гринь, ієромонах Никон (Калембер), який потім став єпископом Чернігівським і Ніжинським і ще декілька хороших священнослужителів.
Після цього захоплення ми опинились в житловому будинку, в якому колись жили сім'ї. Цей будинок був побудований ще в середині ХІХ століття знаменитим мануфактурником Саввою Морозовим.
У 1991-му році цей будинок був переданий міжрегіональній благодійницькій організації «Богородський православний Центр «Братство», коли я був народним депутатом Московської обласної та Ногінської міської Ради.
В цьому будинку за рік ми розмістили Свято-Троїцький храм і правління «Братство», а коли нашу єпархію і все духовенство з парафіянами ОМОНівці з міліцією в осінню ніч викинули на вулицю, в дощову і холодну погоду, всі ми переїхали до названого будинку, де й знаходимось до цього часу.
В цьому будинку ми маємо Свято-Троїцький храм, Свято-Тихвінський жіночий монастир сестер милосердя і благодійництва, єпархію, центр «Братство», безкоштовну їдальню та Недільну школу.
В наших храмах моляться не тільки українці, яких є дуже мало, а більшість росіяни, які мають різні національності Російської Федерації.
Ми маємо веб-сайт Богородської єпархії УПЦ КП, який охоплює не тільки Ногінськ, Москву та область, але й Росію і весь світ.
На нашому веб-сайті друкуються листи, проповіді, матеріали про богослужіння, про історію Православної Церкви світу, Української та Російської, про українську діаспору в Росії і в інших західних державах.
Членом КЛГП я став біля десяти років тому завдяки ініціативі колишнього Голови КЛГП, професора Юрія Даревича. Це була людина не тільки високоосвічена, але й висококультурна, була і є патріотом Української Вітчизни і українського пера і слова.
В.К.: Ваше відношення до КЛГП при СКУ, членом якої Ви є.
М.А.: Я хотів би сказати спочатку про Голову КЛГП при СКУ пана Олександра Басмата. Це дуже чудова людина і ревний виконавець своїх обов'язків у якості Голови цього Комітету, а це значить, що він буде знову обраний на наступну каденцію у якості Голови КЛГП.
Він постійно в своїх листах і відозвах захищає українську діаспору, як в Росії, так і у всьому світі.
Але його душа вболіває й за Україну. Наприклад, 19-го травня 2013-го року Олександр Басмат написав листа Президенту України В.Ф. Януковичу у зв'язку з побиттям у Києві двох журналістів - Ольги Сніцарчук і фотографа Влада Соделя під час виконання своїх обов'язків. Тоді працівники міліції спокійно спостерігали за нападом і не захищали потерпілих.
Я вперше зустрівся з паном Олександром Басматом у Києві на Форумі і Конгресі СКУ у 2008-му році на території Києво-Могилянської академії, а у вересні 2012-го року в Афінах, на V Форумі СКУ.
Слідкуючи за діяльністю пана Олександра Басмата, я помітив, що він є дуже принциповою людиною і своє пряме слово може сказати у вічі будь-якому керівнику, але без зла і без поганих думок. Тому всім слухачам треба вміти вислухати його тези чи правоту, що йде на нашу загальну користь.
Між іншим, кілька днів тому я мав розмову з п. В. Гіржовим. Під час інтерв'ю, зокрема, ми торкнулись питання наших українців у діаспорі на сході і на заході, тобто на території колишнього СРСР і західних країн Європи, США, Канади, Австралії та інших країн (читачі можуть ознайомитись з витягом згаданого інтерв'ю наприкінці цього матеріалу - прим.ред.).
Між іншим, нещодавно у Києві відбулось святкування 1025-ліття Хрещення Київської Русі, під час якого відбулась раптова зустріч трьох Предстоятелів Українських Православних Церков: Святійшого Патріарха Київського Філарета (УПЦ КП), Блаженнійшого Митрополита Київського Володимира (УПЦ МП) і Блаженнійшого Митрополита Київського Мефодія (УАПЦ).
Ця подія особливо була радісною, коли ми спостерігали, як два світильника Православної Церкви в Україні, Святійший Патріарх Філарет і Блаженнійший Митрополит Володимир обнялися і тричі привітали один одного згідно православного звичая.
Адже біля 20-ти років вони і їх Церкви були в ізоляції, а на 21-й рік відбулись братерські обійми, які є авансом тих майбутніх подій, які завершать мрії багатьох патріотів України про утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви з центром у Києві.
Між іншим, пару років тому, в своїх листах, які були розміщені на моєму веб-сайті і в газетах, я захищав чесне ім'я Блаженнійшого Митрополита Володимира, який в кінці 70-х - на початку 80-х років ХХ століття був моїм Ректором в Московській духовній академії.
Так чи не поклали ці Першосвятителі Українських Православних Церков приклад про всепрощення і примирення Церкви з Церквою, українець з українцем, людина з людиною.
Тому і я закликаю всіх українців сходу і заходу до примирення і поваги один до одного. Особливо це стосується українців в Російській Федерації, які розділені між собою по дрібницям і своїми людськими капризами продовжують нагнітати атмосферу розбрату і чванству.
Про це писав великий пророк українського народу Тарас Григорович Шевченко ще в першій половині ХІХ століття, пам'ять якого ми будемо відмічати в наступному ювілейному 2014-му році на честь його 200-ліття з дня народження.
«Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра…»
«Обніміться ж брати мої, благаю…», щоб не бути в майбутньому ювілейному році лицемірами і лукавими людьми перед світовим іменем великого кобзаря Тараса Григоровича Шевченка.
З повагою - Митрополит Адріан
Витяг інтерв'ю Митрополита Адріана з п. В. Гіржовим
Пан В. Гіржов задав мені питання про відчуття того, що: «…східна і західна українські діаспори дещо розділені - не лише територіально, але й ментально…», я постарався дати об'єктивну відповідь на його питання:
«У вас немає відчуття того, що східна і західна українські діаспори дещо розділені - не лише територіально, але й ментально: різні умови життя, різне політичне середовище в країнах перебування, інші історичні традиції діаспорного руху тощо?»
Це дуже сучасне і важливе питання. Звичайно ж, що між українською діаспорою західних країн і між українцями східних держав існують різноманіття, як у виховному й культурному вимірі, так і в освітньому значенні.
По-перше, до США, Канади, Австралії та до інших західних країн українці прибували на постійне життя добровільно, розпочинаючи з кінця ХVIII століття й до нашого часу.
Наші земляки - українці з прибуттям в ці країни ставали членами державного устрою в нових державах, в нових соціальних і матеріальних умовах.
Часто члени української діаспори на заході висувалися на можливі посади, хоч і належали вони до української національної меншини, але мала всі громадські права і соціальний захист перед всім суспільством.
А ось в Росії зовсім інші умови для життя українського люду.
По-перше, українці сюди потрапляли не добровільно, а насильно. Бо їх сюди виселяли з України на постійне проживання не для земного щастя, а для каторги і страждань в Сибіру, на Соловецьких островах та на Далекому Сході, звідкіль ніхто в Україну вже не повертався. А якщо й траплялося це повернення, то радянська влада дозволяла селитися українцям лише в Донецькій та в Луганській областях, куди вона переселяла в 30-ті роки бандитів з різних країв СРСР, щоб змішати з українцями і мутити воду по всій Україні, попередньо знищивши 20-ть мільйонів українського народу в штучному голодоморі та в російському засланні, запровадивши своєрідний геноцид. Дуже вчасно ще в травні 2013-го року новий Папа Римський Франциск визнав голодомор в Україні, як геноцид.
Тому й різниця між українцями заходу і сходу дуже велика, а звідціля й ментальність українців на сході рабська, а не вільна, демократична, що є в людях цивілізованих країн. Адже українці ставали полоненими польської шляхти або російської імперії при Петрі І, Анні Іванівні зі своїми Біроном і Остерманом, особливо при Катерині ІІ, при якій були знищені Збройні Сили України - Запорозька Січ та розбитий рух за назвою «Гайдамаки», в якому загинули ватажки Іван Гонта та Максим Залізняк.
Тому нам, українцям в РФ, прикро слухати «повчання» українців з заходу, щоб ми в Росії не говорили російською мовою, а тільки українською.
Хоча нам українцям не легко слухати й чути, коли в Росії комуністи продовжують прославляти своїх вождів, а наших катів В. Леніна та Й. Сталіна.
Ця більшовицька система й досі сидить у свідомості багатьох росіян. Наприклад: музика Гімну СРСР залишилась і в наш час в Російській Федерації, окрім тексту, який отримав зміни.
Радянська ментальність деяких росіян проявилась зовсім недавно на конкурсах «Імена Росії», де імена Й. Сталіна, В. Леніна та інших катів роду людського увійшли в першу основну десятку.
Також відповів і на наступне його питання про те, «як тісніше згуртувати світове українство…».
«Що, на Вашу думку, необхідно зробити, щоб тісніше згуртувати світове українство - на яких головних засадах, спільних ідеях, організаційних принципах слід зосередитися новому керівництву СКУ, що буде обране у Львові під час роботи Х Світового Конгресу Українців?»
Я йому відповів так:
На це питання я хотів би сказати, що нам, українцям сходу і заходу необхідно дбати про свою внутрішню культуру, національну свідомість і повагу один до одного, а не повчати один одного. Бо складається таке враження, що українці у всьому світі є розрізнений і войовничий народ, який не вміє слухати інших, а диктує тільки своє бачення цього тимчасового світу.
І навпаки. По телебаченню, радіо і в газетах чи журналах можна почути або прочитати, що з українцями дуже тяжко домовлятися з-за їх гордих і ментальних принципів.
В приклад вони наводять сучасну Польщу, в якій Президент і Уряд з народом єдині у всіх питаннях. Але ці «судді» забувають, що в польському народі в своєму корінні закладена єдність, ще з давніх часів, як національно-політична, так і церковна, в якій до цього часу є одна найголовніша державна Церква - Римо-Католицька, до якої належать 95% поляків.
А тепер візьміть Україну, яку шматували й кроїли протягом ХV-XVIII століть ті ж самі поляки з одного боку, і з іншого, російські царі, які українську мову забороняли в нашій державі, а українські книги нищились і палились протягом XVII-ХХ століть. А що стосується питання про Помісну Церкву в Україні, то РПЦ МП до цього часу заважає її утворювати. Хоча сама вона духовно майже помирає на своїх же російських землях на її Батьківщині.
Візьміть наприклад, святкування святої Пасхи у Москві 2013-го року, де в храмах РПЦ Московського Патріархату було всього біля 2% православних віруючих від кількості мешканців столиці Росії, тобто 200 тисяч осіб.
А тепер візьміть свято мусульман у Москві і в Санкт-Петербурзі Ураза-Байрам, яке відбувалось 8 серпня 2013 року. Так ось, в центрі Москви були присутні 360 тисяч мусульман, а в Санки-Петербурзі 75 тисяч чоловік. Тобто в рази більше мусульман святкує в столицях Росії своє свято, а ніж православні християни в наш час. Адже Росія вважається православною державою, особливо європейська її частина. Ми наводимо приклад з відеофільму, який був знятий під час свята мусульман у Москві.
Це тільки одна частина віруючих мусульман, які стоять на молитві у Москві під час свого свята.
Так чи не варто керівництву РПЦ Московського Патріархату замислитись над цією статистикою і дати волю Україні мати свою Помісну Православну Церкву, об'єднавши в єдину три Українських Православних Церков: УПЦ КП, УПЦ МП і УАПЦ, як це було здійснено у Москві 2007-го року, коли були об'єднані за ініціативою Президента РФ В.В. Путіна дві колись ворогуючі, але рідні Церкви: РПЦ Московського Патріархату і РПЦ Закордоном. Інакше перемога в Росії буде мусульман, а не християн, як про це висловився один із телевізійних ведучих РПЦ МП у Москві «Спас», відомий протоієрей Дмитро Смірнов при зустрічі з кореспондентом німецького радіо «Deutschland Radio» (інтерв'юер Sigl Elfie) від 05.12.2012, що було опубліковано на цьому сайті. Зараз ми пропонуємо до Вашої уваги вислів о. Димитрія про те, що: «…в Росії, як і у Європі майбутнє за мусульманами».
Тому всі українці без винятку повинні знати історію всіх Помісних Православних Церков, як: Болгарську, Сербську, Румунську, Грецьку, Російську, що їх народи боролися за свою автокефальність протягом всіх століть IV-XVIII.
Тому й український народ повинен відійти від сну і розпочати всім разом об`єднання трьох Українських Православних Церков й знати, що Хрещення Київської Русі, тобто України, було у Києві, а не у Москві, бо її ще й на світі тоді не було, а ходили по тих землях одні ведмеді, коли відбувалось Хрещення нашого руського (українського) народу.
Тепер про наш час ХХІ-го століття в Україні. До Верховної Ради України силою і наглістю насаджують таких депутатів, які своїми підлими рішеннями нищать в Україні все: національне, історичне і всю культурну її спадщину.
А Уряд України який? Коли він був таким спаяним і відданим українському народу, як це було і є в Польщі? Бо в Україні її багатства ділять між собою магнати і корупціонери, а 46 мільйонів населення голодує і живе на копійки, які кидають їм названі олігархи.
З самого початку знищення СРСР, тобто з 90-х років ХХ століття «депутати» Верховної Ради утворили для себе всі умови для корупціонерів, грабіжників, магнатів, олігархів тощо, які за безцінь скупили або захопили все майно української держави, особливо заводи, фабрики, завдяки чому зараз вони є мільярдерами, а простий народ бідняками і бомжами.
Ось яка відстань між багатими і бідними. І ніхто про них не дбає: ні Президент, ні Уряд, ні Верховна Рада ні Українські Церкви, як православні, так і греко-католицька. Дбають тільки про себе.
Адже великий пророк Вітхого Завіту Ієзекиїль ще у VII столітті до Різдва Христового писав про пастирів, як про своїх сучасних, так і про майбутніх, які «овець не годують, а тільки стрижуть» (глава 34).
Тому, як ніколи раніше, прийшов час згуртуватися всім українцям, і в першу чергу в самій Україні, як на заході, так і на сході, в центрі її і на Кримському півострові, щоб навести лад в нашій державі, на нашій Батьківщині, щоб ніхто не зміг нас принижувати і висміювати в очах інших народів. А для корупціонерів і мільярдерів влаштувати такі умови, при яких вони все «своє» накрадене майно направлять на користь України та її народу.
Тому до влади в Україні повинні прийти чесні й порядні вчені талановиті національні люди, а не горлофати, які своєю агітацією купують наших людей за гречку та за гривні, щоб добратися до бюджетної «кормушки», а потім хоч потоп, бо вони вже своєї мети досягли.
Так було і є до цього часу. Але в наступному просторі все це треба викорінити зі свідомості наших людей і обирати до влади тих українців, які достойні звання нашого народу, які не стануть на шлях зради, оману і брехні.
Тому й керівники СКУ повинні зосередити свою діяльність не тільки на критику української влади чи президентів, але й на формування нових керівників нашої неньки України.
На мою думку, ми, українці ніколи не виберемось з цього гнилого болота, якщо не будемо бачити один в одному брата чи сестру у Христі чи по крові, а також згідно своєї національної належності бути гідними своїх праотців і прадідів, які віддавали своє життя за Православну Церкву, за Україну, за її волю і свободу.
Митрополит АДРІАН
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Цікаві посилання:
Відеофільм про відкриття напівзнищеного Богоявленського собору перед новим будівництвом десяти корпусів http://www.youtube.com/watch?v=Ud6mk4IE3MU
«Коментар до інтерв'ю Митрополита Богородського і Московського Адріана сайту УКРРОСІНФО» http://kobza.com.ua/objednannja-ukrajinciv-rosiji/4616-chytaiuchy-mizh-riadkamy-ukrrosinfo-aktualnyi-komentar.html
Інтерв'ю Митрополита Адріана сайту УКРРОСІНФО (суч. «Українці Росії») http://www.ukrros.info/aktual/news_detail.php?ID=3997
На світлинах: Митрополит Адріан. Під час урочистого святкування 1025-річчя Хрещення Київської Русі два світильника Православної Церкви в Україні, Святійший Патріарх Філарет і Блаженнійший Митрополит Володимир обнялися і тричі привітали один одного. Виступ Митрополита Адріана на V Всесвітньому Форумі українців. Богоявленський собор під час реставрації.
