Проект виступу директора сайту «Кобза» на X Конгресі СКУ
Детально на ситуації в Росії я зупинятись не буду, бо вона загальновідома. Політична ситуація в РФ погіршилася взагалі, а значить проблеми діаспори загострилися. У 1993 році, коли ми заснували ОУР, умови для праці були набагато легшими. Тоді нас контролювали, але не пресували. Вже пізніше вивозили українську літературу з БУЛ в Москві, закривали дві наші діаспорні організації федерального рівня, а натомість відкрили ФНКА українофоба Б.Безпалька. Останнім часом вперто не реєструють новостворену УКР (двічі відмовивши у реєстрації!), прискіпуючись через другорядні помилки у Статуті організації, які при першому прочитанні документа виявлені не були.
Для подальшої аргументації у передмові мушу вдатися до деяких філософських узагальнень І, перш за все, про закон діалектики, який спрацьовує на всіх рівнях - в астрономії, фізиці, соціальній сфері. Я про те, що колізії, протиріччя, виникають завжди і їх неможливо уникнути. Вони лежать в основі розвитку, прогресу. Як кажуть, істина родиться в суперечках, а ще, з іншої сторони, кажуть, що благими намірами вимощена дорога в пекло. Ми, українці, сперечатися вміємо можливо більше за всіх і демонструємо це на наших зібраннях. Але ж треба пам'ятати що ми, люди, ділимося щонайменше на 16 соціонічних типів, кожен з яких бачить навколишній світ по-різному. Тому, як кажуть, ніхто не має права претендувати на істину в останній інстанції. А вже тут ми, українці, грішимо більше інших народів, бо знову кажуть «Де два українця - там три гетьмани». Як часто доводиться спостерігати чорно-білий спектр в аналізах моїх колег при оцінках наших проблем. Особливо неприємно, коли в такому спектрі даються оцінки своїм колегам. При цьому згадую свого колегу з Челябінська В.Вексея, з яким проводив незліченні дискусії на ці теми. Кожен із нас має право на свою думку і треба навчитися знаходити в різноголоссі вигоду. Зізнаюсь, мій ріст як вченого був би неможливим без багатьох зауважень, які робилися на адресу моїх наукових праць на зібраннях вчених Новосибірська, Іркутська, Москви, Санки-Петербургу і ін. Без дискусії не може бути науки. Навіть в радянські часи існував інститут опонентів, які мусіли робити критичний аналіз наукових праць.
Повертаюсь до наших проблем громадського руху. Водночас мусимо розуміти, що, працюючи для однієї справи (збереження своєї культури), необхідно поважати колективні рішення, не брати участі відцентрових рухах, зберігати єдність. Пригадаймо нашу історію, переповнену трагічними сторінками, що були зумовлені відсутністю єдності. Колізії і розбіжності в сьогоднішньому українському русі на теренах РФ можливі і, але ми мусимо дивитись на речі поза межами чорно-білого сприйняття. Проблема єдності українців Росії сьогодні актуальна як ніколи. Кількість «безпальківських» організацій зростає. Серед активістів нашого руху утворилось кілька ворогуючих груп, які нагадують Лебедя, Рака і Щуку.
Скажу відверто, відчуваючи атмосферу роздробленості, я не поїхав на останній конгрес українців РФ. Бо не хотів ділити самого себе - поважні люди, мої друзі, були з обох сторін «барикад». Скажу більше, мені хотілося особистим прикладом показати, що вислів про трьох гетьманів має відійти в минуле. Дехто мабуть пам'ятає, що на останньому зібранні в Києві я сам зняв свою кандидатуру з голосування на виборах в президію УВКР. Запропонував тоді свого шановного колегу - Валентина Пилипчука. Відношу себе до старої гвардії, яка має обмежувати свої амбіції і передавати функції молодому поколінню. Хоч це зовсім не означає, що я залишаю роботу на громадській ниві.
Думаю, що мало хто сумнівається у тому, що у наших внутрішніх чварах зацікавлені сторонні сили, хоч ми і самі вміємо добре сваритися… Наша історія це підтверджує, бо з часом мало що змінилось…
На жаль, сьогодні нас намагаються розділити через нашу пресу, через інформаційну атаку на «Кобзу» із використанням старих більшовицьких штампів. Маю на увазі, скажімо, закиди щодо країни проживання головного редактора Василя Коломацького та його права впливати на українське середовище в Росії: мовляв, що канадцям знати про українців Росії, якщо між першими та другими тисячі кілометрів. В умовах сьогоднішніх інформаційних ресурсів це виглядає надто архаїчно (до того ж Василь Коломацький є громадянином Росії, на відміну від Віктора Гіржова - громадянина України)… Подібну діяльність, направлену проти нашого ресурсу і членів його редакційного колективу, вважаю проявом зовнішнього втручання. Дивує те, що наші шановні колеги з УКРРОСІНФО, розумні люди і професіонали, зробили спробу відвертої крикливої атаки на наш сайт. При цьому вдалися до негативних оцінок «Кобзи» не тільки на сторінках свого видання, але й у приватних листах до керівників регіональних громад. Звичайно, «Кобзу» можна і навіть потрібно критикувати, бо це нам допомагає краще розуміти настрої в громадах. За конструктивну критику, яка не починає нагадувати лайку, ми вдячні дописувачам. Як приклад можу привести листи в редакцію активіста з Красноярська Петра Коваленка. «Кобза» не може апріорі подобатися всім, але вона має своє специфічне лице. І ще з часів створення ресурсу воно було задекларовано як незалежність, зваженість, об'єктивність. Можу запевнити читачів, що «Кобза» продовжить свою роботу у заданому напрямку.
Своє лице має і УКРРОСІНФО, яке дещо відрізняється від нашого ресурсу. І це прекрасно, ми віддзеркалюємо різні аспекти життя української діаспори. Наш сайт має крен в сторону правозахисної діяльності, маємо дещо обмежені ресурси, працюємо на ентузіазмі, але маємо своїх давніх симпатиків, дописувачів і… критиків. Із отриманої мною інформації атака на «Кобзу» виглядає як спроба монополізації інформаційного простору, що є шкідливим апріорі. Це аксіома, яку безперечно розуміє шановний Віктор Гіржов.
Я завжди дуже високо оцінював професійний рівень Віктора Гіржова і претензій до його роботи не мав. Вважаю, що між такими інформаційними ресурсами мають панувати хороші відносини і взаємна повага. Наші читачі самі дадуть оцінки сайтам. Мені сподобався вступ до критичної статті на адресу «Кобзи», в якій В.Гіржов дуже слушно зауважив про сміття, яке не варто зайвий раз виносити з хати. Цим принципом нам слідувало би керуватися і надалі. Ще раз роблю акцент на тому, що потенційний розлад між нашими інформаційними ресурсами міг би зіграти дуже негативну роль в українському русі. Він міг би стійко закріпити розділ, який потрібен тільки тим, які зацікавлені в цілковитому нищенні нашого руху в Росії.
Вважаю, що конфлікт ? це явище природне і при розумному підході ми, редакції двох чи не найбільших Інтернет-ресурсів українців Росії, маємо укласти пакт про взаємну повагу і розуміння, бо ми віддзеркалюємо різні спектри життя української діаспори. Мусимо зберегти толерантність задля спільної мети.
Хочу звернути увагу на ще один специфічний аспект сучасного життя українців РФ. Користуючись нагодою шлю найкращі побажання і висловлюю глибоку повагу до своїх друзів і колег, ветеранів нашого руху, серед яких Василь Бабенко, Володимир Дорошенко, Наталя Литвиненко-Орлова, Лариса Скрипникова, Мирослава Філіпова, Володимир Манович, Володимир Халіманчук і багато інших. Сьогодні йде на зміну молоде покоління. Чи врахує воно уроки нашої трагічної історії, історії «Чорної ради», наші помилки? А це - корінь проблеми. Хто сьогодні приїде на ювілейний Конгрес СКУ? Маю глибоку тривогу. Спостерігаю за тим, що є такі, яких, наприклад, тішать відмови у реєстрації УКР. А хто ввійде в керівні органи українського руху в РФ? Уважно перечитую, наприклад, публікації з Саратова, там проходять заходи української громади, але ніколи не зустрів прізвища колеги Аркадія Шелеста. Яка ж успішна діяльність піднімає Аркадія на всі щаблі? Може у нього успіхи в безпальківській організації? Чому так безпринципно ставимось до виборів…. Але надія вмирає останньою.
Тож, шануймось!
Стефан ПАНЯК, проф., директор сайту «Кобза»
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: Стефан Паняк, професор, директор сайту 'Кобза'. Редактор 'Кобзи' Наталя Литвиненко-Орлова (крайня зліва, перший ряд) у колі соратників на зорі заснування ОУР. В Росії закрили дві наші діаспорні організації федерального рівня, а натомість відкрили ФНКА українофоба Б.Безпалька.
