Кожен, прочитавши, прийме написане як щось своє, особисте…
Шановні друзі!
Надсилаю вам листа голови Бердянського міськ-районного об'єднання Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім.. Тараса Шевченка В. Пилипенка.
***
Мої єдині, мої вічні Тато і Мама… Здрастуйте на тому світі. Вже декілька років я ходжу з думкою надіслати вам, мої незабутні, листа, листа одкровення, гіркого листа. Але водночас як не хочеться, щоб ви дізналися про ті біди, які навалою лягли на вашого сина, онуків, на людей, які живуть на землі, обмежованій назвою Україна. Бачачи в той же час існуюче поруч благоденствіє, несправедливість, урешті - гріх, маю припущення, що Всевишній того «співіснування» не бачить. То ж ви, мої ріднесенькі, можливо передасте Богу правду з цього світу… а вона - жахлива.
Отже, більшості працюючим людям вже по декілька років не сплачується заробітна плата, яка, до того ж, мізерна. Це є не тільки протиправним, аморальним явищем, але й - біологічним безглуздям.
До Києва відтепер ходять пішки не на прощу, не Господу Богу помолитися, як в старовину, а вимагати у вигляді бунту «на колінах» повернення заробленого.
Не оминула біда і пенсіонерів: та ж мізерність та заборгованість. Тому люди не доїдають, голодують, не лікуються і т. ін. Їх існування стало «не рентабельним».
Татусю і Мамуню. Ви все життя піклувалися про нас, дітей своїх, - берегли кожну копійку нам та майбутнім онукам. Так ось, заощадження людей, і ваші також, залишені нам… пограбовано державою, тобто - владою; отже, обдурено «і мертвих, і живих, і ненарожденних».
Тому нині стало узвичаєним від дитини до старечого віку… жебракування, шукання поживи на смітниках і таке ін. Серед них, Тато, є й такі, котрі як і Ви - були на війні.
Тату, все своє життя Ви присвятили вчителюванню, навчали нас, учнів, неодмінно бути чесними та відповідальними. Але у теперішніх суспільних відносинах громадян з такими рисами характеру, поведінки - зроблено нікчемами, урешті, банкрутами життя. А діти, молодь дезорієнтовані в життєвих цінностях. Якби Ви знали, як тяжко в таких умовах виховувати дітей, сподіватися на щось добре, світле.
Матусю, моя Ви Черешне… Пробачте, пробачте, що недостатньо допомагав Вам у домашніх турботах, що не в'являв вповні ціну нашого життя разом на цьому світі. Минуло вже 10 літ, як Вас з татом немає. Я постарів… тільки не від років, не від часу плинного, натомість від безкрая, пригніченості, злиденності, животіння. І я не одинак, така доля спіткала мільйони громадян України.
Пам'ятаєте, Мамо, як колись після чергової грошової реформи Ви помилково пішли до магазину з лотерейним квитком. Зараз навіть таке не можливе: в нашій Пурхівці на рідній Гуляйпільщині люди не мають ні грошей, ні, зрозуміло, квитків, до того ж сільмаг взагалі зачинено на нескінченну перерву.
Як ніби зараз бачу, коли Ви в кінці кожного тижня сідали до столу підрахувати зароблені трудодні. Не можу й тепер збагнути, і ніхто не зможе, - як Ви спромоглися, заробляючи натомість грошей галочки-трудодні, отримуючи потім мізерну «колгоспну» пенсію… заощадити для двох своїх синів по тисячі карбованців. Немає їх, радянські шахраї вкрали і ніхто ніколи вже не поверне.
Мамо, я хворію. Але лікуватися неможливо. На це тепер потрібні гроші, великі гроші, у тому числі і й на хабарі лакувальникам.
Припускаю, мої рідні, Ваш сумнів стосовно тих страшних дивних явищ, про які повідомляю. Не дивно, адже при цьому не називаю такі першопричинні явища-трагедії, як війна, неврожай, стихія тощо. Але я нічого не вигадую і навіть не перебільшую. Спробую Вам, мої батьки, розповісти про ті причини, як їх бачу та розумію.
Пам'ятаєте, Тату, як у кінці Вашого земного життя вже розпочали говорити про так звану адміністративно-командну систему (АКС), що існувала тоді ще в СРСР, про її згубність. Так ось, не Україна здобула незалежність у 1991 році, а ота система - конгломерат з партійної, адміністративної та господарчої номенклатури, тому стала ще більш згубнішою. Ця дегенерація залишила той же тип «демократії»: у кого влада, у того й гроші, - збагативши її можливістю для пересічних «гавкати на місяць». Її ж фігуранти, до речі, це зосталися у більшості випадків ті ж самі персоні, як кіт у приказці: «слухають» та їдять, в розумінні, - скоро збагачуються. До того ж, здитинилися: попересідали в «іномарки», бавляться ними, мов ті діти, та гасають по зубожілій країні. А ще, як це годиться малим дітям, інколи «ревуть» за підтримку вітчизняного товаровиробника. Виходить, що сумління в цих репрезентантів не те, що немає, але й бути не може, враховуючи рівень розвитку.
Зоставлено нею ту ж «філософію» суспільних відносин: одні тягнуть, інші поганяють. Ті, що тягнуть, приречені або на, практично, безоплатну працю, або на терпіння печерної експлуатації за мізерну платню… або - на смітник. Отже перспективи, коли, фігурально висловлюючись, слюсар буде і голений, і тверезий, без лихослів'я, з, відповідно, не брудною роботою, а селянин - не забитою, не відсталою людиною… немає.
Владні шахраї штучно, цілеспрямовано перетворили більшу частину населення у бідних, голодних, безправних істот, шляхом у багато разів зниження заробітної плати, пенсій, затримки їх сплати на цілі роки, запровадження грошової інфляції, розкрадання та вивозу за кордон за безцінь багатств країни, викрадання заощаджень, підвищення цін, грабіжницьких податків, плодіння банків-лихварів, - всім цим допивається остання кров з гибнучого тіла країни. То ж поява багатіїв - результат антисуспільних дій, а вони (скоробагатьки) є серед урядовців, депутатів і ін. Влада взагалі існування основної частини населення використовує виключно для пограбування, у всіх інших питаннях люди покинуті нею напризволяще. Для прикриття цього злочину засновано низку жалюгідних державних милостеней, щоб продовжити жирування одних і животіння інших.
Все це загалом охрещено «реформами», шимування якими робиться задля заволодіння західними кредитами, позаяк в Україні вже майже нічого «прихвачувати», вона схожа на всихаючи дерево.
Тато й Мамо, життя людей тепер не життя, а якесь перманентне випробування. Тисячі й тисячі, не витримуючи, переступають закон або просто деморалізуються. АКС передбачливо, який безжально «косить» людей в тюрми, серед яких вагома частина молоді. Самі ж провокатори того становища відмежувалися бодай від найменшої відповідальності писаною та неписаною ханською недоторканністю.
Неможливо в'явити масштаби пануючого беззаконня, - ще однієї інфляції, - «інфляції» законності. Тому звернутися громадянинові за допомогою немає куди. Новою Конституцією України владники не те, що нехтують - гребують нею. Тепер більше правопохоронства, аніж - правоохоронства. «Номерні» влади, особливо на периферії, - ручні для АКС, прибічні їй. Суди віднині відверто не народні, інститут народних за сідачів на практиці зліквідовано, тобто створено ідеальні умови для катівства, хабарництва.
Адмінсистема всіх рівнів, сфер, як ніколи, використовує основний принцип «управління» - розділяй і володарюй. Будучи не державно і не національно свідомими, її репрезентанти-негідники посіяли страшенний деморалізм, те ж таки негідництво і серед населення , тому вона тепер здатна політично забезпечити собі подальше владарювання на вершині суспільства. Країна зараз знаходиться в небезпечному становищі. Громадянське суспільство «заведено» на животіння, на самознищення. Ідею незалежності ними настільки скомпрометована, що чимало люду воліють назад, в Радянський Союз.
Дорогі мої Тато і Мама. Неможливо розповісти Вам про все, окрім того я й не хотів би того робити, тому що боюся, - дізнавшись про все, Ви можете не витримати і ще раз вмерти. Де мені потім Вас, найдорожчі, знайти?
Перекажіть ще Господу Богу, щоб, можливо, передбачив у своєму Плані розширення пекла, бо паразитів-грішників неймовірно багато.
Пробачте своєму синові за поганого листа.
До зустрічі.
Лютий 2001 рік.
В. ПИЛИПЕНКО
Післямова. Цього листа, як видко, писано 12 років тому. Якби це зробив зараз, мусив би казати про те ж, хіба що ще - про більш відвертіше нахабство-негідництво, зокрема про такі тенденції як захват влади шляхом підробки результатів виборів, вождізму з характерним для нього «підігріванням» протиріч у суспільстві і таке ін.
А як хочеться дожити до кінця всьому цьому.
А поки що 12-13 травня на Проводи ми всі подамося на гробки до могил своїх рідних. Що ми їм скажемо? Хіба що Шевченковим словом: й досі змушені кайданами мінятися і дозволяти нашою волею торгувати.
5 травня 2013 рік
Лист до редакції надійшов від:
Голови Запорізької обласного об'єднання «Просвіта» ім. Т.Шевченка
Провідного полковника «Армії Порядку»
Олега ТКАЧЕНКА
На світлинах: Здається, що остання кров допивається з гибнучого тіла країни... Україна сучасна, як і 12-ть років тому - територія співіснування благоденствія, несправедливості та бідності.
