Створюємо мапу пам’яток української історії і культури на території РФ
Від редакції. Місяць тому публікаціями «Невозвратные потери» і Палати гетьмана Мазепи «Кобза» започаткувала новий проект опису пам’яток української історії і культури, що знаходяться на території Російської Федерації. Продовжують наш проект унікальні спогади голови Нижнєкамської національно-культурної автономії «Українське товариство «Вербиченька» Євгена Савенка про дослідження і увічнення місць, пов’язаних із перебуванням у Казані і Симбірську (нині Ульянівськ) українського історика і політичного діяча, автора «Історії України-Руси», професора Михайла Грушевського:
В історії кожного народу, нації є історик, який збере уривчасті та розпорошені відомості в єдине ціле і скаже нам, хто ми є і звідки. Для українців таким істориком є Михайло Грушевський, автор семитомної «Історії України-Руси». І навіть в наші часи, насичені завдяки Інтернету різноманітними джерелами, історики, публіцисти, журналісти, говорячи про історію України, звертаються насамперед до праць Грушевського.
Дуже точно визначив внесок Грушевського у свідоме формування українства як нації його учень Василь Герасимчук: «Бистрою аналізою і консеквентним розслідом проф. Грушевський роз’яснив наше національне «я», вивів наш народ з сумерку сумнівів і непевности щодо походження і своєю історією України дав нашій нації удовіднене право на належне їй ім’я та на самостійне горожанство в світі».
Не буду і далі перелічувати усі заслуги Грушевського-історика, факти його не дуже вдалої ( не з його вини) політичної діяльність які, тим не менш, з часом, врешті-решт, призвели до проголошення у 1991 році незалежності України та її утвердження в світі як окремої суверенної держави. Моя мета – розповісти про міста і місця і в Російській Федерації, пов’язані із перебуванням Грушевського, відвідуючи які, українці мають вклонитися цій великій людині.
Для того, щоб розуміти, як український історик опинився в глухій (на той час) Казані, почнемо з 1914 року. Ще влітку того року Грушевський жив в Галичині. З початком Першої світової війни через нейтральну Румунію повернувся з сім'єю до Києва. Втім, незабаром був заарештований за підозрою у шпигунстві на користь Австро-Угорщини і відправлений до Лук'янівської в'язниці. Звинувачень довести не вдалося, але військова влада Києва вирішила прибрати ненадійного українця з прифронтової смуги.
У лютому 1915 року Грушевського, як «пропагандиста українського сепаратизму і відомого діяча Української національно-демократичної партії» вирішили вислати до Сибіру. Однак, до Сибіру він не доїхав. Завдяки протекції колег-вчених, місцем заслання було обране провінційне містечко на Волзі Симбірськ (нині Ульянівськ) – нагадаємо, місто народження майбутнього «вождя світового пролетаріату» і головного душителя української незалежності Володимира Ульянова-Леніна. Який парадокс історії!
У Симбірську і Казані. Невідомі документи
У березні 1915 року Михайло Грушевський у супроводі одного конвоїра прибув під нагляд поліції до Симбірську. Майже відразу після прибуття почав клопотати про переведення його в університетську Казань. Своє прохання Грушевський пояснював тим, що для проживання йому треба добувати кошти, а заробляти їх він може тільки інтелектуальною працею. За допомогою академіка О.О. Шахматова Грушевський отримав дозвіл на перевід в Казань, хоч і під офіційний нагляд поліції.
Дозвіл прийшов 5 квітня, але відразу в Казань він не поїхав. Літо 1915 року сім'я Грушевських провела на Волзі неподалік від Симбірська в селі Колки (нині – Високий Колок Ульянівської області). Професор мотивував відмову їхати в Казань тим, що оплатив проживання на дачі за весь літній сезон, і не хотів втрачати гроші (подібне при Радянській владі неможливо навіть уявити! – Є.С.).
Коли Грушевський переїхав до Казані з дружиною і донькою, над ним було встановлено гласний нагляд поліції, але він все ж мав можливість продовжувати наукову діяльність в Казанському університеті. Прожив М.С. Грушевський в Казані із 3 вересня 1915 р. по 9 жовтня 1916 р.
Влітку 2003 року я протягом двох тижнів був у Львові Серед численних екскурсій була екскурсія і в будинок-музей Михайла Грушевського. Нам розповіли, що Грушевський під час Першої світової війни жив в Казані, але подробиць його перебування там розповісти не змогли - в музеї ніяких матеріалів не було. Після цього, у січні 2004 року, перебуваючи у Казані, я негайно пішов до Національного Архіву Республіки Татарстан. Мене зустріла і вислухала архіваріус, потім посадила за стіл і принесла цілий стос товстих томів - перелік документів, що зберігаються в архіві. Щоб все переглянути, потрібно було кілька тижнів або навіть місяців! Серце завмерло від такої кількості паперів, але я взяв лінієчку і почав повільно, сторінку за сторінкою переглядати товсті книги з назвами справ.
Через 20 хвилин пошуків мені на очі потрапив запис, що в архіві канцелярії Казанського генерал-губернатора зберігається «Дело о высланном под надзор полиции профессоре Львовского университета Михаиле Сергеевиче Грушевском». Невже я знайшов те, що шукав? Не вірячи своїм очам, я покликав архіваріуса і показав свою знахідку. Вона здивувалася ще більше, ніж я. На її очах люди місяцями шукали потрібні матеріали і не завжди могли знайти, а я знайшов їх всього за 20 хвилин.
Ще через 10-15 хвилин ця справа лежало переді мною. Тека з щільного паперу з записами каліграфічним почерком. З хвилюванням я відкрив ії. У теку був вкладений реєстр, в якому всі, хто бере справу, повинні вказати дату, себе і залишити розпис. До мене цю справу, крім працівників архіву востаннє, в 1924 році, дивилися тільки працівники «компетентних» органів. Вона чекало мене 80 років !!! Дилетантам везе.
Про те, що я дилетант, стало відомо не відразу. Коли я став говорити з архіваріусом, вона помітила мій немісцевий діалект, до того ж я був одягнений підкреслено «інтелігентно». Повідомив, що в місті ненадовго і в Україні матеріалів про перебування Грушевського в Казані немає. Вона з цього вирішила, що я приїхав з України, і запитала: «Ви пишете кандидатську?». Я відповів чесно: «Ні, я доктор», маючи на увазі, що я лікар за професією. Та у неї склалося враження, що я доктор-історик і приїхав з України. Коли я знайшов документи і сказав, що хочу замовити кілька копій знайдених документів, вона радісно почала рахувати суму в доларах як для іноземця. Коли ж я показав свій російський паспорт, на її обличчі було помітне розчарування.
Що то були за документи? Ось декілька з них:
Документ перший (07.06.1915 р.): офіційний лист з Департаменту поліції про дозвіл Грушевському переїхати з Симбірська в Казань «под надзор полиции».
Документ другий: лист губернатора Симбірська до Казані про переїзд Грушевського в Казань.
Документ п’ятий: лист Департамента поліції від 31.03.1915 р.,надісланий до губернатора Казані, «О высылке Грушевского из Киева в Симбирск». (Вперше я прочитав, чим саме завинив Грушевський перед Російською імперією: «пропагандист украинского сепаратизма и видный деятель Украинской национально-демократической партии»).
Документ сьомий (11.07.1915 р.): рапорт Казанського поліцмейстера Казанському губернатору.Повідомляється, що Грушевський «живет на даче и «высказывает желание до окончания дачного сезона проживать в Симбирске».
Документ восьмий (23.07.1915 р.): Лист Казанського губернатора до Департаменту полиції, в якому пояснюється, чому Грушевський затримався в Симбірську.
До Казані Грушевський з родиною прибув 3 вересня 1915 р. і оселився в «мебльованих номерах» готелю «Франція» на вулиці Воскресенській (наразі Кремлівській, колишній готель, як пам’ятник історії і культури республіканського значення зберігся, див. світлини). У Казані за Грушевським наглядали. Є рапорт Казанського поліцмейстера начальнику Казанського губернського жандармського управління про прибуття Грушевського з сім'єю в Казань. У номерах «Франції» сім'я прожила до середини листопада 1915 року, а потім переїхала на вулицю Большую (Казанскую) до так званого будинку Леонтьєва (не зберігся).
Симбірська поліція дала Грушевському непогану характеристику, тому в Казані постало питання про те, щоб перевести опального професора під «негласний нагляд». Це дало б йому більше можливостей для пересування і роботи. Але пристав, який здійснював безпосередній нагляд, подав рапорт «про ганебну діяльность» Грушевського. Він, зокрема, зазначив постійні контакти і широке листування професора з українськими діячами. В результаті нагляд залишився «гласним».
Документ девятий,секретний (16.09.1915 р): Лист ректора Імператорського Казанського Університету Григорія Григоровича Дормидонтова Казанському губернатору. До Дормидонтова Грушевський звернувся з проханням дозволити користуватися університетською бібліотекою. Ректор нічого не знав про опального Грушевського і сумнівався: дозволити або заборонити, тому поклав рішення на губернатора. Звертає на себе увагу те, що Грушевський назвав себе «доктором русской истории». Московський професор сказав би «российской», але Грушевський зазначив «русской», маючи на увазі українську. Хочу нагадати, що ще в ХVІ столітті українці називали себе «русами», «русинами» (Богдан Хмельницький хотів ««освободить землю русскую до самого Кракова»). В часи середньовіччя українці у Львові мали право жити тільки на одній вулиці, і вона називалася «Руська». Ця назва, збереглася і донині).
Документ десятий: відповідь на лист Дормидонтова на запит щодо Грушевського від 21 вересня 1915 року. Секретар губернатора роз'яснив обставини, які привели Михайла Грушевського в Казань. Невідомо, отримав Грушевський після цього очікуваний дозвіл на користування бібліотекою чи ні. В її архіві даних про це немає, втім сам професор згадує, що час, проведений в Казані, було дуже плідним:
«- Підготував до друку «Популярний курс Всесвітньої історії».
- Підготував до друку 2-ю часть 8-го тому «Історії України».
- Активно листувався з членами Російської Академії наук.»
Документ одинадцятий (7 грудня 1915 р): він позначений як «список и ведомость лит. А.». Це опитування. Питання стосувалися всіх сторін життя вченого - сім'ї, родичів, майнового стану. Всього два бланки по 20 питань кожний. Далі в теці немає документів до осені 1916 року.
Документи 16 і 17 від 12 і 13 вересня 1916 року. 11-го серпня 1916 Командувач військами Московського військового округу дозволив Грушевському з сім'єю переїхати на проживання в Москву. Казанський поліцмейстер 9 вересня «провів» вченого до Москви, про що повідомив Казанському губернатору і начальнику Казанського губернського жандармського управління. Казанський губернатор повідомив про від'їзд професора в Департамент поліції. На звороті останнього листа є запис розгонистим і неакуратним почерком: : «Сшиты в сим деле пронумерованы семнадцать 17 листов. Архиву НКВД «(неразборчивая подпись, можно разобрать только «Никол (ай?)» ....) 31/5. 24».
Подальші пошуки у Москві
У мене тоді виникло питання: а раптом ці архівні документи є відкриттям тільки для мене, а дослідники про них давно знають. Почав читати матеріали про Грушевського, звернувся до істориків-українознавців в Росії і Україні. Усі більшою частиною говорили про діяльність Грушевського в Центральній Раді, а про Казанський період його життя знали небагато і тільки в загальних рисах.
Знайти невідомі документи, безумовно, успіх. Але зупинятися на досягнутому я не збирався. Коли знайомився з документами, що зберігалися в «Деле», звернув увагу на те, що протягом дев’яти місяців ніяких документів немає. З огляду на те, що Грушевський отримав дозвіл на переїзд до Москви, мало бути листування з цього приводу. Де воно може бути? Відповідь напрошувалася сама собою – в Москві.
Установив контакти з Культурним Центром України в Москві на Арбаті. У Центрі мене зустрів голова Федеральної національно-культурної автономії «Українці Росії» Олександр Олексійович Руденко-Десняк (нині покійний), письменник, журналіст, громадський діяч. Він підготував для мене дозвіл працювати в Державному Архіві Росії. Зустрівся я також з директором Культурного Центру Володимиром Юхимовичем Мельниченком, який сам багато працював в архівах. Він мене уважно вислухав, подарував свою книгу про Грушевського в Москві, і сказав, що в двох московських архівах (Центральному та Жовтневої Революції) десятки дослідників сотні разів все «перелопатили», але документів, що стосуються переїзду Грушевського з Казані до Москви ніде немає.
Засмутившись, я все ж таки вирушив до архівів. Дійсно, нічого немає! Без будь-якої надії запитав у співробітників, чи є ще архіви в Москві. Архіваріус назвав Головархів Москви на вулиці Профспілковій біля станції метро «Мінська». Там знаходилися власне московські міські документи, які мало кому були цікаві. Вирішив на удачу з'їздити туди. В архіві мене підвели до стелажу з величезними томами переліків документів, що зберігаються. Незабаром я знайшов запис в книзі: : «Дело секретного отделения канцелярии Московского Генерал-Губернатора с письмом Д.Д.Гримма о разрешении б. Профессору Львовского Университета Михаилу Сергеевичу Грушевскому проживания в Москве». Начато 6 июня - закончено 14 октября 1916 г». Це було те, що я шукав.
Слід сказати, що отримати дозвіл на зміну місця заслання Грушевському вдалося завдяки протекції професора римського права Давида Давидовича Грімма, який написав листа міністру внутрішніх справ: З відповіді, яку отримав, випливало, що Міністертво не вважає Грушевського певним прихильником «Австрійської орієнтації». Однак, Москва на військовому положенні, і дозвіл на переїзд може дати тільки військова влада. Тоді Давид Грімм, пише ще одного листа на ім’я командувача військами Московського військового округу Йосипа Мрзавецького.
Не буду детально аналізувати документи по цій справі, але про один з них, що стосується Казані, не можу не згадати. Це медична довідка про стан здоров'я М.С. Грушевського, видана 14 травня 1916 року «заслуженим професором медицини Казанського Університету Олексієм Казем-Беком». Довідка цікава і, за мірками сучасної медицини, досить наївна. Грушевського лікували від малярії і настійно рекомендували поміняти клімат Казані на клімат Москви. Говорячи відверто, клімат в цих місцях майже однаковий. Тому цікаво, що переконало доктора видати таку «липу»?
Останнім документом в московській справі є рапорт в Канцелярію генерал-губернатора Москви з паспортного відділення канцелярії московського градоначальника. У рапорті зазначено, що что «бывший профессор Львовского университета дворянин Киевской губернии Михаил Сергеевич Грушевский прибыл в Москву 10 сентября прошлого года».
Казанська сторінка в житті М.С. Грушевського таким чином для мене на певний час закрилася, але згодом отримала своє не менш захоплююче продовження…
(Далі буде)
Євген Савенко, голова Нижнєкамської НКА «Українське товариство «Вербиченька»
-
Картка арештанта Михайла Грушевського напередодні заслання до Симбірська
Картка арештанта Михайла Грушевського напередодні заслання до Симбірська
-
Готель «Пассаж» в Симбірську, де проживав М. Грушевський до переїзду в Казань
Готель «Пассаж» в Симбірську, де проживав М. Грушевський до переїзду в Казань
-
Лист справи М.Грушевського, який засвідчує його прибуття до Казані і поселення в готелі «Франція»
Лист справи М.Грушевського, який засвідчує його прибуття до Казані і поселення в готелі «Франція»
-
Так виглядав готель «Франція» в Казані на початку ХХ століття
Так виглядав готель «Франція» в Казані на початку ХХ століття
-
Сучасний вигляд колишнього помешкання М.Грушевського в Казані по вулиці Кремлівській
Сучасний вигляд колишнього помешкання М.Грушевського в Казані по вулиці Кремлівській
https://kobza.com.ua/doslidzhennja/6290-mykhailo-hrushevskyi-v-kazani-chastyna-persha.html#sigProIde241d0408f
На світлинах:
1. Михайло Сергійович Грушевський, 1914 р.
2. Картка арештанта Михайла Грушевського напередодні заслання до Симбірська
3. Готель «Пассаж» в Симбірську, де проживав М. Грушевський до переїзду в Казань
4. Лист справи М.Грушевського, який засвідчує його прибуття до Казані і поселення в готелі «Франція»
5. Так виглядав готель «Франція» в Казані на початку ХХ століття
6. Сучасний вигляд колишнього помешкання М.Грушевського в Казані по вулиці Кремлівській
