Російські вчені порадили українським не отруювати науку історію «міазмами розритих могил»
Засідання круглого столу «Правда історії-історія правди» у палаці Потоцьких у Львові нагадувало раунди інтелігентного боксу між українськими та російськими науковцями, де за рефері прикликали чималу кількість представників ЗМІ. Не оминув цієї події і Генеральний консул Російської федерації у Львові Євген Гузеєв, - про це повідомив кореспондент ЗІКу.
Команду істориків Росії репрезентували генеральний директор Інформаційно-аналітичного Центру з вивчення суспільно-політичних процесі на пострадянському просторі, заступник декана історичного факультету Московського держуніверситету Олексій Власов (із московською мелодикою російської) та керівник Російського центру українських досліджень, головний редактор журналу «Современная Европа» Віктор Мироненко (із чудовою українською вимовою).
Україну репрезентувала значно більша обсада під проводом директора Інституту Українознавства ім. Крип’якевича, академіка НАНУ Ярослава Ісаєвича, до якої увійшли завідувач кафедри історії слов’янських країн ЛНУ д-р Леонід Зашкільняк, старший науковий співробітник інституту історії України НАНУ Наталія Юсова, директор Київського інституту управління ім. Горшеніна Кость Бондаренко, директор Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв, головний редактор газети «Известия в Украине» Яніна Соколовська, керівник представництва РІА Новини в Україні Захар Виноградов.
Пресова потуга як учасників круглого столу, так і його ретрансляторів давала підстави оцінювати зустріч за круглим столом не стільки як наукову, скільки медійну акцію, покликану інфільтрувати келійні дискусії істориків у суспільну свідомість.
Дискусію за круглим столом спровокував «обережний песимізм» Олексія Власова, який у своїх тезах заартикулював несприйняття російської сторони тих акцентів, з якими сучасні українські підручники подають певні події, спільні для історії України й Росії, а відтак вказав на потребу у виробленні загальної концепції історії, без переписування її з огляду на політичну кон’юнктуру. За його словами, польська сторона вже давно вимагає тристороннього формату узгоджувальних комісій. Цікаво, що вироблення спільного погляду на історію СРСР він трактував як «проект обґрунтування самих себе» для 12 колишніх республік, тобто без країн Балтії (що вельми симптоматично!). «На жаль, скільки б історики не апелювали до суспільства, я не вірю, що слово просвітництва здатне щось змінити, бо для цього потрібен освічений правитель країни».
Підхопивши камертон «обережного песимізму» свого колеги, Віктор Мироненко розповів про роботу консультативних рад, які намагаються виробити загальний погляд на події минулого для того, щоб «преодолєть взаімноє расползаніє». Зупинившись на проблемі телеологічного антиісторизму, він ознайомив із книжковими новинками, що з’явилися в російських перекладах: 2 томи М.Драгоманова, 1 том С.Петлюри, «Поміж історією та політикою» Лисяка-Рудницького тощо. Віктор Мироненко констатував, що професійні школи істориків в Україні і Росії стоять на протилежних позиціях (як приклад науковця того напрямку, що домагається критичного перегляду української історії, він назвав львів’янина Ярослава Грицака). Загалом Мироненко побажав українцям, щоб формуючи національний історичний дискурс, вони дбали про екологічну чистоту науки й не дозволяли її отруювати «міазмами розритих могил», а також не втрачали з поля зору період безсумнівної спільної історії – радянський час.
http://www.zik.com.ua/ua/news/2008/04/14/133344
На світлинах: Віктор Мироненко. Круглий стіл. Ярослав Ісаєвич. Кость Бондаренко. Олексій Власов і Віктор Мироненко.
