Чотири пори року, або національно-культурна ретроспекція у рік 2011-ий…
Українська зима 2011 року в Санкт-Петербурзі нагадувала... тривожне літо 1953 року. (По аналогії з відомим кінофільмом). Зраділа закриттям українських федеральних організаці (!) українська «опозиція» Санкт-Петербургу вирішила, що їх час настав. (В основному лідери «українських» організацій, котрі мріють про єдиний український народ, який розмовляє російською мовою і проживає в єдиній з Росією державі). За допомогою свого рупора - газети «Київська Русь» (редактор пан Лісовський) - почали «перевиховувати» українців «на слов'янський лад», щоправда чисто совєцькими методами: згадайте, «учення КПРС» про новітню єдину спільноту - радянський народ.
Відтак, основна причина розвалу імперії, за версією «пана Лісовського і компанії», не в бажанні та устремлінні нашого народу до незалежності, до заснування української держави, а, «звісно», у «происках» Заходу. (Ну, хто б сумнівався!..) Читаємо трактат на величезний сторінковий розворот (таке собі наукове дослідження і мало не сенсація!) - і дізнаємося, що ще за часів Київської Русі клятий Захід «створив» українців (яким побитом? - звісно, обманом), щоб ..розвалити Київську Русь! А самих же українців - як таких, як повноцінного народу - не було, не має й, певно, що й не буде. А все то - обмануті русичі, читай: «росіяни».
Було б смішно, якби не так гірко. Ось, як можна запросто розпочати «полювання на відьом»! Відтак і я, ваш візаві, попадаю до списку осіб, за яких відтепер потрібно заприсягнутись, що вони... не вороги Росії! Ось уже й в Інтернет-статтях читаємо, як «відхрещуються» новоявлені самопризначені «українські лідери» панове Петренко, Близнюк, Лісовський від української автономії. Причина? «У зв'язку із антиросійською (!) діяльністю деяких членів автономії». Поки що прізвищ не називають, але «смаленим» і багаттями інквізиції вже потягнуло!
А далі, вже у березні, після роковин Тараса Шевченка, ми почули з їх вуст, що наш Кобзар, геній українського народу, «весьма сомнительный и не лояльный к России поэт…». Прямо не українці, а таємний відділ царської охранки!
І хоча всі ці побрехеньки беззмістовні й розвалюються, як паперовий будиночок, а «українці», які шельмують Тараса Шевченка, погодьтесь, самі собі відводять неприглядну роль Іуди. Тривожні чекання неприємностей, загроза закриття автономії супроводжували нашу організацію всю зиму. І, пам'ятаєте, ще з дитинства, відчуття невинно покараної дитини та одвічне питання: «За що?» Дійсно, люди беруть активну участь у громадських організаціях, щоб зберегти й передати своїм дітям рідну національну культуру, мову, відчуття гордості за родинну приналежність до свого великого народу, щоб порадіти своїй пісні, котра дарована їм із молоком матері, вшанувати своїх геніїв і героїв. Люди віддають цій справі увесь свій вільний час, своє палке серце українського сина, а їх все намагаються політизувати, притягнути до тієї чи іншої партії, або, ще гірше, зарахувати до табору ворогів...
Так і хочеться сказати: «Люди добрі! Зрозумійте, головне: партії йдуть до влади і відходять у небуття, імперії створюються і розпадаються, а ми, українці, були, є і будемо, поки є у нас Україна, заради якої ми й створюємо свої громадські організації. Тож, давайте не будемо тими «іванами, що забули своїх батьків», а будемо діяти і свою силу підкріплювати українськами справами.
Власне, ось ці наші добрі справи не забарались, і наша «відповідь серові Чемберлену» була такою:
- У січні УНКА організовує «Українське Різдво в Санкт-Петербурзі» на базі клубу Військово-медичної академії. (Саме там, де вперше пройшла прем'єрна вистава «Назара Стодолі», і в присутності автора - Тараса Шевченка). Наразі сценарій і постановка різдвяного дійства Валентина Іващенка, а в ролі господині й господаря - відповідно, Генеральний Консул України в Санкт-Петербурзі пані Наталія Прокопович та голова УНКА пан Василь Тегза.
- Відразу ж після Різдва почалася підготовка до презентації УНКА в Українському Домі в Москві, що на Арбаті, 9. Зауважу, презентація, як і було заплановано, відбулась 4 лютого, і пройшла з неабияким успіхом. Режисер програми, знову ж таки, Валентин Іващенко.
- Крім того, під час перебування в Москві, пан Василь Тегза для дітей автономії, які брали участь у презентації, домовився щодо екскурсії до павільйону «Космос», на Виставці досягнень народного господарства.
- А наприкінці зими, 25-26 лютого, відбулася, певно, найвизначніша за своїм значенням подія - І-й Конкурс сучасної української пісні «Українська ліра Санкт-Петербургу». Нарешті, українське слово, українська пісня, створені на берегах Неви, отримали свій офіційний статус у сучасній Росії. І, сподіваємось, це тільки початок. Наступний крок - розширення конкурсу до рівня Всеросійського та Міжнародного...
Українська весна Санкт-Петербургу 2011 року починалась із вдатно зорганізованих Шевченківських свят. Були запрошені й гості з України: ансамбль «Чураївна»із Полтави, відомий в Україні кобзар Тарас Силенко із Києва.
Та про все більш детальніше. 9 березня. Уперше Шевченківські урочистості відбувалися у великій концертній залі Адміністрації Петроградського району, а поряд, в ошатних холах, свій вернісаж презентували українські художники Йосип Таль та Катерина Планіна (організатори Валентин Іващенко, Галина Грушко).
Наші артисти підготували театралізовану виставу за мотивами Шевченківської поеми «Катерина», режисер програми - Світлана Ахмедова. На сцені - образ молодого Шевченка, портрет роботи відомого українського художника із Санкт-Петербургу Анатолія Дрючила. Виступаючі - художні колективи української діаспори Санкт-Петербургу, солісти Маріїнського театру, дорогі гості з України, представники Міністерства культури України, ДКЗ «Санкт-Петербурський Будинок Національностей». Думаю, доречним було б, як ретроспекцію тих пам'ятних подій, зацитувати спогади нашого глядача, пані Ольги Вінник, як враження від почутого й побаченого:
Солов'ї на Петроградській
Незвичайним видався концерт, який організувала національно-культурна автономія українців, що живуть у Санкт-Петербурзі. Вже в холі концертного залу гостей зустрічала виставка художників, лейтмотивом котрої стали українські народні пісні, мальовничі пейзажі, або ж і побут рідної України. Цей вернісаж - хороша візитівка святкового заходу.
Вечір, присвячений українському поетові, художнику, співцю свободи - Тарасові Шевченку, продемонстрував безмежну повагу та любов усього українського народу до творчості Великого Кобзаря. Урочистий початок вечора - виступи Генерального Консула України в Санкт-Петербурзі, представників Міністерства культури України, голови УНКА. Щиросердні спічі шановних виступаючих додали заходу високого статусу й значимості.
Концерт в залі Адміністрації Петроградського району Санкт-Петербургу по-святковому вписався у вінок заходів, які відбулися цього дня у Петроградському районі. Так, на майдані Тараса Шевченка представники українського Мінкульту, художніх колективів з України, разом із українцями Санкт-Петербургу та представниками Адміністрації Петроградського району, поклали квіти до підніжжя Тарасового пам'ятника. Було сказано багато добрих і теплих слів, подяк великому Кобзареві. І все це - данина народній пам'яті й шані.
А на сцені - театралізоване дійство, чаруючі звуки поезій Шевченка, що супроводжувались відео рядом на екрані - портретами поета різних періодів життя, що перегукувались із голосом старовинної кобзи та співом київського кобзаря Тараса Силенка, переливались чистими голосами полтавського ансамблю «Чураївна». Свято полонило глядача, навіювало дивовижні асоціації, де і первісне різнотрав'я українського степу, і казково яскраві зірки тихої української ночі.
Виступи молодого співочого покоління Маріїнського театру, солістів ансамблю «Сузір'я» (м. Санкт-Петербург, художній керівник: Віолета Гріневіч), котрі натхненно виконували козацьких та весільних пісень, публіка зустрічала тривалими оваціями. Глядач іще раз пересвідчився у невичерпності талантів українського народу.
Співуча, м'яка, чаруюча душу українська мова - конферанс ведучих концерту: Світлани Ахмедової та народного артиста Росії Сергія Новожилова, пісні, що бентежать глибинні струни людських сердець, - вже не один вік знаходять відгук у різних куточках світу.
Дивно, приємно, незвично було почути вірші Тараса Шевченка арабською мовою, у виконанні гостей вечора, студентів Державного університету Санкт-Петербургу. Браво!
Кульмінацією концертної програми стала музична композиція «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Тараса Шевченка, потужно виконана громадою української автономії (диригент співу: пані Лугова). Той спів, що лунав надзвичайно патетично й злагоджено, так само, на єдиному подихові, підхопив увесь пітерський зал. З надзвичайною духовною силою, українська громада співала гімн сивому Дніпру та своїй етнічній Батьківщині - Україні...
Ще довго, як повертались додому, в душі, серед пітерської тиші, не змовкали ті стрібнії струни, ніжні слова почутих пісень, здавалось, побували у рідній і такій милій серцю Україні.
Щиросердно дякую всім, хто організував такий чудовий вечір!
Ольга ВІННИК, глядачка, шанувальниця українського мелосу
А потім були Гоголівські свята. І знову все - на високому організаційному рівні: і молебень, і виступи депутатів Законодавчих зборів Санкт-Петербургу, представників української автономії та студентів; й українські пісні, і покладання квітів до пам'ятника Миколі Гоголю, автобусна екскурсія петербурзькими адресами письменника. Так багатолюдно, як цього разу, на урочистостях біля пам'ятника славетному ще не було.
Настав травень, а разом з ним - і події «Прокоф'євської весни». Всесвітньовідомий композитор Сергій Прокоф'єв своє родинне коріння веде з України, а саме - з Донеччини. У Донецьку його ім'ям названо Театр опери та балету. Землячка видатного композитора, скрипалька, солістка Дежавної філармонії ім. Д. Шостаковича Наталя Стецька стала ініціатором фестивалю професійних музикантів, що отримав назву «Прокоф'євська весна Санкт-Петербургу». З величезним успіхом концерти пройшли у Павловську і в Санкт-Петербурзі, в Будинку національностей.
Українське літо Санкт -Петербургу 2011 року. Дійсно, українське. Раніше, минулі роки, літні місяці діаспора використовувала як відпустку: роз'їзджалися наші українці чи на дачу, чи до рідної неньки-України. (У кого ще були сили життєві та живі родичі). Адже, що й казати: суспільна справа, все-таки, - це більше заняття для людей, кому «за сорок». Тим більш у наш непростий час, коли молодь у пошуках кращої роботи, або заради заробітку працює по десять годин на добу... А вже цього року, коли залізничні квитки до України стали не по кишені багатьом із нас, залишалось одне - літувати в Пітері. І ми не прогадали! Власне, погляньте лише на перелік заходів, що стали під силу нашій українській національно-культурній автономії. Отож, червень:
- фестиваль «Українська весна в Санкт-Петербурзі», відбувся 7-9 червня, у Мюзикхолі;
- спільне видання «Вікно» - поетична антологія петербурзьких та київських поетів;
- презентація збірника Культурно-просвітницького центру «Свято-Духовський», Олександро- Невської лаври, що відбулась 14 червня.
Далі - липень:
- святкування Івана Купала в с. Юккі, 6-7 липня;
- святкування Дня міста Павловська, 9 липня;
- концерт ансамблю «Отрада» в м. Кіріші, 10 липня;
- виїзд делегації Української автономії на фестиваль «Балтійська трембіта», м.Таллінн, 15-17 липня;
- українські вечорниці в с. Комарово, 22 липня;
- літературно-музичний салон «Що то за дивина, українська родина», 30липня.
І, врешті, серпень:
- поїздка ансамблю «Співаночки» до Фінляндії, зустрічі з українцями Фінляндії, концерти на літніх естрадах, 18-26 серпня.
Українська осінь Санкт-Петербургу 2011 року. А що осінь? Запам'яталась вона звітами українського творчого цеху. Відбулась ціла низка творчих вечорів композиторів: Віолети Гріневіч, Валеріана Стратуци, Валентина Іващенка. Вечір пам'яті нашого старшого товариша, заслуженого артиста Росії Георгія Кузовкова, що підготував у співпраці з композитом Віолетою Гріневіч та керованим нею ансамблем «Сузір'є» професор Григорій Мартиненко. А завершився рік вечорницями на день Святого Миколая, автор сценарію і ведучий програми: Валентин Іващенко.
Усе це - суха статистика, а була ще й українська душа у всіх згаданих мною справах.
Так, зима нам подарувала Катерину Планіну - щиру україночку з російського містечка Пушкіна, художника від Бога. Вона живе своїм ілюзорним життям, віддаючись сповна творчості. Її живопис - то пейзажі, спогад про рідну Полтавщину, то краєвиди міста Павловська, портрети друзів і сподвижників, або рідні й фантастичні, втім, безперечно українські (!) квіти, то народні картини на сюжети старовинних українських пісень, то ілюстрації до класиків - Гоголя та Шевченка. Чи не усі заходи, організовані нашою українською національно-культурною автономією, починаючи від Першого конкурсу української сучасної пісні «Українська ліра Санкт-Петербургу» і аж до авторського вернісажу художниці, що відбувся у жовтні, у залі Будинку національностей, пані Катерина Планіна незмінно «підтримувала» своїм живописом. Із експозиції той майстерний живопис незмінно переходив у «категорію» подарунків, котрі вручали нашим дорогим гостям дійств чи мистецьких конкурсів. І - обов'язково - із автографом самої художниці... А ще пані Планіна відома своїм не мнш талановитим виконанням українських народних пісень. Погодьтесь, життєва позиція Катерини Планіної - то взірець служіння мистецтву й українському народові!
А ось весна, безперечно, розкрила для нас всіх талант Світлани Ахмедової, театрального режисера за освітою. Театралізоване дійство на Шевченківському вечорі, поставлене й зрежисоване пані Світланою, жодного глядача не залишило байдужим.
Тією ж весною розкрився ще один талант - Наталії Стецької. До цього ми знали її як професійного музиканта, «першу скрипку» Санкт-Петербурзької Державної філармонії ім. Д. Шостаковича, а весна подарувала нам іншу грань таланту пані Стецької. Відтепер ми знаємо її як чудового організатора музичних фестивалів. Тричі «браво», пані Наталя!
А започатковані влітку Оленою Захарченко літературно-музичні українські вечорниці в Комарово, письменницькій Мецці Санкт-Петербургу, дали перші творчі сходи - започатковано літературний альманах «Джерело».
Спекотне літо відкрило для українців Санкт-Петербургу Талліннський фестиваль української пісні «Балтійська трембіта». Делеговані від нашої української автономії артисти з успіхом виступили у старовинній столиці Естонії.
А осінь відродила «Українські вечорниці у Валентина». (Їх народження - далекий 2006-ий рік).
Запропоновані спогади - далеко не повна розповідь про українське життя Санкт-Петербургу. Зауважу, це лишень заходи, зорганізовані активістами автономії, а ще були загально-міські заходи, в яких брали участь українці Санкт-Петербургу. Скажімо, народна «Масляна», Свято міста чи День Великої Перемоги. Були ще й концертні програми в Будинку національностей.
Постійно, на міських концернтних майданчиках, лунала українська пісня у виконанні ансамблю «Рось» (художній керівник Валентин Іващенко), ансамблю «Отрада» (художній керівник Борис Зонов), ансамблю «Сузір'я» (художній керівник Віолета Гріневіч), хору української пісні «Кобзар» (художній керівник пані Лугова).
Валентин ІВАЩЕНКО
голова ОУНР Санкт-Петербургу,
художній керівник ансамблю «Рось»,
м. Санкт-Петербург, РФ
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: Валентин Іваненко, голова ОУНР м. Санкт-Петербург. День Злуки, зліва напрво: Генеральний Консул України в Санкт-Петербурзі Наталя Прокопович і голова УНКА Василь Тегза, 22 січня 2011 року, майдан Шевченка. Пісенний конкурс 'Земля словя'н', зліва направо: переможці у номінації 'Краща пісня року' - соліст ансамблю "Отрада" Валентин Іващенко та композитор Валеріан Стратуца. Перший конкурс сучасної української пісні 'Українська ліра Санкт-Петербургу', журі за роботою. Учасники звітного концерту УНКА в Українському домі, Москва, 4 люте 2011 року.
