12 травня 2003
Хоч спільна заява Президентів України і Польщі про взаємну співпрацю, добросусідські відносини та спільні історичні питання на вигляд може принести деякі короткотермінові користі, вона приносить історичну правду в жертву політичній кон'юнктурі і є шкідливою для відображення тривких українсько-польських стосунків. З одного боку, Президент України, з політичних мотивів, поступився у питанні переписання українсько-польської історії, а з другого - Президент Польщі скористав з послабленого становища Президента України.
Сьогодні Україна і Польща себе взаємно потребують: Польща потребує демократичну Україну, щоб захиститися від російського експансіонізму, а Україна потребує Польщу, яка для неї є важливим посередником на шляху інтеґрації у Захід. Очевидно, що сьогдоні Польща, яка набагато раніше почала процес демократизації і розвитку ринкової економіки та майже вповні інтегрована в евроатлантийські структури, має більшу перевагу в цих симбіозних відносинах. Тема українсько-польської історії є настільки делікатною, що вже сама тільки згадка про неї, витворює вибухову політичну ситуацію, головно якщо брати під увагу тільки одну трагічну подію, яка подається в дуже вузькому та односторонньому, тобто польському, історичному контексті.
В принципі, взаємне вибачення оскорбленими сторонами сприяє загоєнні давніх ран і очищенні від минулих провин. Тому, волинська трагедія 1943-44 рр. вимагає, у першу міру, об'єктивного вивчення науковцями, які врахують не лише польські свідчення з перспективи великодержавних претенсій, але й розглянуть ці події як боротьбу українців проти окупації виходячи з таких цінностей, як фундаментальне право кожної нації на свободу і державність.
На жаль, українсько-польські відносини є сповнені трагедій заподіяних українському народові теж й Польщею. В умовах бездержавності українського народу, Польща завжди була загарбником, а Україна - жертвою. І якраз Волинь являється однією з цих українських земель, яка згідно з державною політикою Польщі, була насильно окупована і колонізована поляками.
Незалежно від причин українсько-польського протиставлення, у цьому випадку на Волині, вони, звичайно, в принципі не оправдують воєнних проступок проти невинного цивільного населення будь-якої з воюючих сторін. Але, готовість українців вибачитися перед поляками мусить передувати готовість польської сторони вибачитися перед українцями за усі свої насильницькі вчинки на окупованих українських землях почавши з ХІV ст. Кульмінацією цієї окупації через століття було насильне виселення українців у 1945-47 рр. з їх прадідівських земель в межах повоєнної польської держави і її дискримінаційна політика проти своєї української національної меншини, яка у багатьох сферах проводжується й по сьогодні.
Провідники сучасної України і Польщі в особах президентів, інших високих посадових осіб, представників політичної опозиції, а також і громадськості, зробили б позитивний крок для покращання відносин між громадянами їхніх держав, якби вони активно посприяли, з позиції неупередженості, об'єктивному вивченні історії своїх народів. А якщо вони сьогодні до цього не готові, то повинні зосередити свої зусилля лиш на сучасних питаннях міждержавного спілкування - а не торгувати історичним минулим.
Україна і Польща є тепер незалежними сусідніми державами із спільними політично-економічними і стратегічними інтересами - але теж і з важким спільним минулим. Тому, ще необхідно багато часу справжньої співпраці, взаємодопомоги, відкритості і добросусідства для закріплення справжньої дружби між нашими народами.
За Президію Секретаріяту СКУ
Аскольд Лозинський
Президент
Віктор Педенко
Генеральний Секретар
