Культовий Володимир Володимирович початку минулого століття, пам'ятається, писав: «А що ми знаємо про лице України? Знань вантаж у росіянина худий - тим, хто поруч, пошани мало. Знають от український борщ, знають українське сало. І з культури познімали пінку: крім двох прославлених Тарасів - Бульби і відомого Шевченка, - нічого не вичавиш, скільки ні намагайся».
Що отут скажеш, щира поезія, нехай навіть публіцистична, ніколи не застаріває. Хіба що ім'я «відомого Шевченка» для росіян змінилося: нині це вже не Тарас, а Андрій. Серед «новинок» також ненависне московським фанам київське «Динамо» та «хохли»-будівельники (практично офіційна назва цього виду «остарбайтерів»). От на такому приблизно інформаційному тлі проходить нині 350-річчя Переяславської ради, що поклала початок об'єднанню Росії й України. Заповнити пробіл у знаннях міг би Державний історичний музей країни, який ще на початку січня відкрив спецекспозицію «Переяславська рада». От тільки анонс виставки, що пройшов у ЗМІ й інформагентствах, насторожує. Виявляється, вона присвячена «350-річчю входження лівобережної України до складу Російської держави». Рівноправне об'єднання когось з кимось чи входження когось кудись - як говориться, відчуйте різницю.
На тім же рівні політичної культури і взаємоповаги були витримані і великі сюжети в тижневих інформаційних програмах провідних телеканалів. Усі відстежити не удалося, але того, що побачив на офіціозному «Першому каналі» і на «опозиційному» НТВ, цілком вистачило. Обов'язковими елементами сюжетів були: борщ, сало (дивися вище), дурнуватий націоналіст-самостійник у хуторянській вишиванці і, на протилежному боці, - переважна більшість народу, яка міркує про те, що дружити потрібно не з Америкою, а з Росією. А ще краще - з нею об'єднатися (з Росією, зрозуміло, а не з Америкою). Нічого розумного і симпатичного, але не зв'язаного з Росією, автори сюжетів в Україні не знайшли. І правильно: що таке хохли без Росії?..
У колишні радянські часи дружба і взаємна повага між народами нав'язувалися зверху. Тобто, говорячи сьогоднішньою мовою, виходить, що тоталітарне радянське керівництво стояло у джерел модної нині на Заході політкоректності. Тепер же, у часи усеперемагаючого ТВ-піара, з політкоректністю (у тому числі і радянського типу) у нас стало якось туговато.
Боляче, коли тебе кривдять. Але коли тебе кривдять просто не помітивши, думаючи, що хвалять, - образливо подвійно. Саме тому я, українець з російським прізвищем і російським паспортом, не хочу, щоб Росія й Україна були навіки разом. Давайте дружити родинами, домами, областями, "водками"-горілками. Але кордон нехай залишиться. Так, про всяк випадок. Щоб була земля, де на звичне для багатьох слово «хохол» реакція може бути приблизно такою же, як в Ізраїлі на слово «жид», а в Гарлемі на слово «ніггер».
Такі от святкові нотатки до ювілею.
Олее Кудрин,
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
(опубліковано у щотижневику "Собеседник" ("Співрозмовник", Москва, Росія), №2, 2004,
переклад з російської Юрія Кононенка)
http://www.sobesednik.ru/weekly/214/always/6209.phtml
24 січня 2004 р.
Об'єднана прес-служба Федеральної національно-культурної
автономії "Українці Росії", Об'єднання українців Росії і
Бібліотеки української літератури в Москві
E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Тел. +7 095 737-8834
Тел./факс +7 095 118-9192
