(Інтерв'ю із заступником голови національно-культурного Центру українців Республіки Хакасія "Ватра" Людмилою Кабаєвою для сайту "Кобза" від 22 серпня 2003 р)

Василь Коломацький (В.К.): Пані Людмило, розкажіть, будь-ласка, про свою організацію. Чим вВи займаєтеся, яку проводите роботу і що плануєте на майбутнє?

Л.К.: Я презентую на Конгресі національно-культурний Центр українців Республіки Хакасія "Ватра", яка була організована у 1991 році. Органiзував нацiонально-культурный центр українцiв Хакасii Володимир Назарович Лазебнюк, нинi покiйний, свiтла його пам 'ять. Голова центру - Секунда Андрій - скульптор-художник. Я - заступник.

Проживає у Хакасії 108 національностей. Українців у Хакасії - 2,3% в той час, як місцевого населення (хакасів) є 11%. Потрапили перші українці у наш край під час Столипінської реформи, потім у 50-х роках минулого століття під час депортації із Західної України, пізніше під час великих будівництв. Знаходячись далеко від України, ми намагаємося зберігати українську культуру, традиції. Виховуємо діток так, щоб вони знали, хто вони і звідки. Для цього ми беремо участь у всіх республіканських заходах, конкурсах "Мій родовід", проводимо свято української пісні. Також відзначаємо релігійні свята. Проводили фестиваль "Хата, моя біла хата" біля будинку уряду, коли всі національності інсценували свою хату, представляли предмети національного побуту. Ми прикрасили свою хату рушниками, калиною, звучала українська музика. Ніхто не проходив повз неї, всі намагалися зайти, подивитися, посидіти на лавах, послухати нашу музику. Також є дитячий майданчик з українськими іграми. Уряд Хакасії проводить традиційний молодіжний семінар, на якому молодь має можливість показати, що вони українці, знають традиції, культуру, кухню.

У нашому місті є вулиця ім. Т.Г.Шевченка і наш голова - пан Андрій Секунда - мріє побудувати на ній пам'ятник Шевченку. Ми проводимо шевченківські дні у майстерні Секунди.

Пам'ятник репресованим українцям у 50-х роках "Берегиня" - жінка стоїть і молиться за майбутнє своїх дітей. Цей пам'ятник ми відкрили у 2000 році у тому урочищі Бабік, куди у 1950 році привезли і викинули у лісі перших депортованих галичан. Пізніше там виникло українське поселення, яке нині вже не існує. Кожен рік Адміністрація мiста Саяногорська, Український Центр, Товариство «Меморiал» проводить коло "Берегині" мітинг пам'яті та поминальний обiд. Урочище Бабік знаходиться біля гір Саяни, там дуже мальовнича природа, але ми пам"ятаємо, що це місце бачило страждання нашого народу. В проведенні мітингу нам допомагає адміністрація Саяногорська. Ще ми плануємо відкрити там етнографічний музей під відкритим небом (там залишилася остання хата, побудована депортованими переселенцями), але це питання ще потребує вирішення. Ми кілька разів зверталися до уряду і поки не отримали позитивної відповіді. Iдея побудови памятника належить Олесю Греку, Лазебнюку Владимиру Назаровичу. Видiлили кошти на побудову пам'ятника Адміністрація мiста Саяногорська, група «Саянський Алюмiнiй» ВАТ «Саянмармур» - директор Рибаков Микола, пiдприємець Троско, Iнтернацiональна бригада воїнiв-афганцiв - бригадир Векшин (Нинi депутат Верховноi Ради Республіки Хакасii), особисто Цукерман Едуард, колишнiй заступник генерального директора ВАТ «Саянський Алюмiнiй». Наш Центр також бере участь у республіканському показі мод різних національностей. Влаштовували конкурс національних страв. На місцевому телебаченні представляли свою українську організацію і мали великий успіх.

В.К.: Розкажіть, будь-ласка, чи зареєстрована у вашому регіоні українська громадська організація, чи зареєстрована автономія? Які проблеми виникають при реєстрації і як ви їх вирішуєте?

Л.К.: Коли ми реєструвалися у 1991 році, не треба було сплачувати за процедуру реєстрації мито. Крім того, нам держава виділяла невеликі кошти і було з чого починати, дали на підручники, ми відкрили бібліотеку. Але потім почалися проблеми в організації. Також проблеми у мене на роботі, бо я мала авторитет у української громади і були заздріссники. Останньою краплею, що викликала невдоволення владних структур, був мій виступ на відкритті пам'ятника "Берегиня". Після цього мене звільнили з роботи. Коли мене звільнили, то всі мої співробітники подали заяви про звільнення. Це був непростий для мене період. Але зараз у мене є сили і підтримка, і я активно продовжую працювати у громаді.

Ми переобрали голову товариства (ним став пан Андрій Секунда) в зв'язку з хворобою попереднього голови. Ми пропустили термін перереєстрації, а був прийнятий закон, за яким ми тепер зобов'язані заплатити за реєстрацію 2500 рублів. Внесків ми не збираємо. Якщо проводимо свята, то тільки готуються всі за свій рахунок. Юридично ми не зареєстровані, але фактично збираємося і Центр діє постійно. Будемо реєструвати українську автономію. Після цього Конгресу я розпочну цю процедуру, бо маю підтримку у чотирьох містах Хакасії, де живе багато українців і вони самі вже запитують, коли ми зареєструємось.

Крім того, якщо говорити про форми нашої роботи, ми використовуємо можливість друкуватись у місцевій пресі, республіканській. Свою газету видавати не маємо фінансової можливості. Використовуємо можливість через громадську жіночу республіканську організацію "Жіноча ініціатива" брати участь у їхніх заходах.

В.К.: Поділіться своїми враженнями від Світового Конгресу Українців, бо Ви вперше на такому заході. Чи зацікавив Вас досвід СКУ, організаційна, методична робота?

Л.К.: З боку організаторів була проведена величезна робота. Зроблено все для плідної роботи і претензій я не маю. Я працювала в секції прав людини і мені дуже сподобалась робота професора Юрія Даревича, сподобалось, як Ви вели роботу цієї секції(мається на увазі Василь Коломацький - прим. ред.). Я вважаю, що зараз нічого від когось чекати допомоги, а треба розробляти проект і вести його від початку до кінця. Був обмін контактами з великою кількістю активістів української діаспори. Але було б прохання, щоб кожен представник української громади робив до Конгресу невеличкий звіт-стенд своєї роботи. Тоді усі бажаючі зможуть підійти і побачити, прочитати про життя цієї діаспори.

Також, користуючись нагодою, хочу запросити українців світу відвідати наш край, що має дуже мальовничу природу (і гори, і ріки, і ліси) і що був колискою древньої цивілізації. Будемо раді прийняти вас у себе і Ви повернетеся із Хакасії із новими враженнями.

В.К. Дякуємо за запрошення. Дозвольте побажати Вам і Вашому національно-культурному Центру "Ватра" успіхів!