Ландшафт в ОУР після ліквідації ФНКАУР
24 листопада надійшла приголомшуюча новина із Верховного суду Росії – судовим рішенням було юридично ліквідовано Федеральну національно-культурну автономію «Українці Росії» (ФНКА «УР», після 2005 року - "ФНКА Українці Росії"). Автономію було зареєстровано у 1998 році, вона була однією із перших зареєстрованих ФНКА у Росії і представляла найбільшу національну діаспору Росії (3 млн. чоловік). Нагадаю що закон визначав НКА як екстериторіальну одиницю і визначав відповідальність держави перед Національно-культурними автономіями у формі фінансової і іншої допомоги. У свою чергу національно-культурні автономії обмежувалися в праві політичної діяльності (вибори, політична агітація, і т.і.). Підкреслюю, закон визначав відносини між Автономією і урядом як вулицю із двохстороннім рухом: уряд - автономіям, автономії - уряду.
Коротка історія ФНКА «Українці Росії»
Українці багато попрацювали навіть на етапі підготовки закону «Про Національно-культурну автономію в РФ», прийнявши участь в підготовці законопроекту, а пізніше у відбиванні числених правок, внесених депутатами Держ. Думи, які мали на меті вихолостити зміст цього важливого закону. Пригадую у 1996 році (а в той час я ще мешкав у Москві) ту велику роботу, яку зробив покійний Олександр Руденко-Десняк в підготовці законопроекту. Влітку 1996 року пригадую я відвідав Міністерство національностей за його дорученням щоб отримати останню версію законопроекту для розгляду в ОУР. Ми, українці, були двигуном що знизу підштовхував появу закону про регуляцію юридичних відносин між державою і діаспорами. Ми завжди були законослухняними і активними громадянами, що вірили у можливіть цих позитивних відносин. (В той час у Росії ще існувало й Міністерство національностей, якого останні років вісім вже не існує).
Як складалися відносини у федерального центру із ФНКА тема для окремої статті, вірніше дослідження. Скільки грошей виділялося Федеральній НКА «Українці Росії», яка організаційна чи юридична допомога надавалася? Довго намагався розібратися у цьому питанні, як редактор сайту писав і до керівників ФНКА, і шукав інформацію в Інтернеті. Загально можна зробити висновок, що до жовтня 2001 року існувало Міністерство національностей, яке тримало контакт із Автономіями і воно ж розглядало заявки Автономій на гранти. Щось перепадало і «Українцям Росії»: Руденко-Десняк міг видати окреме число журналу «Український вибір», якісь суми виділялися на черговий Конгрес українців Росії. Можна припустити що в той час федеральний уряд виділяв за рік можливо 5-10 тис. ам. дол. на діяльність ФНКА. Оскільки Руднко-Десняк ніколи не звітував за фінанси, навряд чи хтось, окрім Юрія Кононенка і Валерія Семененка, міг би назвати більш точну цифру. Але гадаю порядок приблизно вірний. І це на трьох-мільйонну громаду (!), яка не мала у своєму розпорядженні жодної інфраструктури: ні шкіл, ні підручників, ні газет, ні приміщень для роботи. В жовтні 2001 року Міністерство національностей було скасоване і громади фактично втратили зв’язок із офіційними органами. Одночасно у пресі посилився ідеологічний тиск на українську діаспору, який явно виходив за рамки політичної коректності, але ніколи жодна анти-українська стаття, опублікована у Росії, не стала предметом позову до суду з боку держави. Останнє показово. Адже «Закон про ФНКА» мав би гарантувати юридичний захист Автономій проти шовіністичного тиску, але українці ніколи не дочекалися на простягнуту руку держави. Так на момент 2004 року складалася ситуація, яку можна назвати «тиша перед бурею»: держава сама по собі, ФНКА «Українці Росії» сама по собі, тобто закон про НКА працював можливо років 5-6 від сили і то в пів-сили. А далі настав 2004 рік – рік Помаранчевої революції...
Як пригадують читачі офіційна Росія не стояла осторонь президентських виборів в Україні. Росія мала свого офіційного кандидата, якого пропихала усіма засобами, включаючи пропозицію відкрити 600 (шістьсот!) виборчих дільниць на своїй території, які б обслуговувалися членами виборчкому Росії. Аналітики оцінювали таку дію у можливий мільйон вкинутих голосів за проросійського кандидата. Українська громада Росії не сиділа склавши руки. Були листи протесту, були прес-конференції у Москві, виступи на «Радіо Свобода», на третій тур було надслано 50 спостерігачів від ОУР, які пройшли у Москві відповідний трейнінг. Зрозуміло що спостерігачі від ОУР їхали моніторити східні регіони України, в той час як спостерігачі Держ. Думи їхали у західні ройони. Спостерігач Руслан Нестеренко із Москви навіть написав в ОУР звіт про порушення, які він помітив у Донецькій області. Робота із спостерігачами в Україну проводилася від імені ОУР, а не ФНКА. Але оскільки актив в обох організаціях це практично люди одного кола, а іноді та ж сама людина очолює як регіональну НКА, так і регіональне відділення ОУР, тому для влади різниці не було – українці виявили нелояльність і на їх організації чекала розплата.
З 2005 року починається прямий пресинг проти українських організацій.
19 липня 2006 року у Тулі було жорстоко побито члена Ревізійної комісії ФНКА «Українці Росії» Наталю Ковальову. Напад (а фактично замах на вбивство) вчинили два молодики, які били по голові беззахисної жінки металевими прутами. Її життя врятувала 7-ми годинна нейрохірургічна операція, її здоров’ю було нанесено непоправної шкоди. 24 грудня того ж року у Тулі було убито її чоловіка – Голову обласної української організації «Батьківська стріха» Володимира Сенишина. Його було убито двома невідомими молодиками, які били по його голові бейсбольними бітами. Обидві справи досі не розкриті, більш того, давно закриті міліцією. Що не може сприйматися інакше як сигнал влади українским активістам – сидіть тихо, інакше подібне буде і з вами. За загальними розмовами мені відомо що керівництво ФНКА викликають для проробок в ФСБ (більше деталей я не можу отримати по телефону із зрозумілих причин). Але прямий тиск спецслужб на наш рух завжди був, навіть у Єльцинські часи, а з 2006 року він ще більше посилився. Для мене це факт.
У 2007 році стався погром кадрів в Українській бібліотеці у Москві (БУЛ). 8 працівників бібліотеки били звільнені, або змушені піти з роботи. Змінився характер заходів БУЛ, почав вимиватися фонд книг з історії України. Бібліотека під улюлюкання преси (де особливо відзначилися нові «працівники» бібліотеки Сокуров та Безпалько) на очах перетворилася із української на малоросійську. Навіть лист Президента України Віктора Ющенка до його російського колеги нічого не вдіяв – БУЛ було розгромлено. Цікаво що при погромі бібліотеки не обійшлося і без пікетів радикальної молодіжної шовіністичної групи «Наші», які крім плакатів приміняли й хімічні балончики, зміст яких розбризкали на двері бібліотеки, про що гордо повідомили на своєму сайті. Реакції влади жодної.
У 2008 році московською муніціпальною владою (голова уряду небезвідомий Юрій Лужков) було закрито Український освітній центр у Москві, що діяв при школі № 124. Центр виконував функції недільної школи для дітей. Центр закрили, приміщення відібрали, причому все було зроблено у грубій принизливій формі. Так було закрито єдину (!) українську недільну школу у Москві. У Москві за офіційною статистикою мешкає коло 200 тис. українців.
В травні 2009 року офіційні власті заборонили в’їзд на територію Росії заступнику голови ОУР Юрію Кононенку, який мав українське громадянство. До Юрія Кононенка члени руху можуть ставитися по-різному, але це факт, що саме він був засновником БУЛ і правою рукою Олександра Руденка-Десняка. Він же очолював Інформаційну службу ОУР. Штучний відрив такого міцного і наполегливого апаратного працівника як Юрій Григорович Кононенко сильно вдарив по кадровому потенціалу як ФНКАУР, так і ОУР. На проведенні чергового Конгресу українців Росії було поставлено знак питання...
У лютому 2010 р у Єкатеринбурзі було сильно побито заступника голови української НКА міста Єкатеринбурга, професора медицини Миколу Кернесюка (71 рік), який і досі відчуває важкі наслідки нападу для його здоров’я. Справа не розслідувана. Ще один попереджувальний сигнал влади діаспорі.
У 2009 році дійшла черга і до "Федеральної національно-культурної автономії Українці Росії». Тверський суд міста Москви виніс рішення про призупинення діяльності ФНКАУР на основі наступних звинувачень: вчасно не проведений черговий з’їзд, виступ Валерія Семененка на «Радіо Свобода», відзначення річниці Голодомору, проведення у Москві науково-практичної конференції «Україністика Росії». Ось це всі звинувачення, на основі яких пізніше було пізніше ліквідовано ФНКА! Цікаво, а чи ще багато організацій Росії було закрито за невчасне проведення з’їздів чи виступ на «Радіо Свобода»? Виникає питання, а чи представники уряду зустрілися із лідерами ФНКАУР і запропонували, скажімо, фінансову допомогу для проведення з’їзду (адже згідно закону уряд був забов’язаний надавати Автономії матеріальну підтримку). Зрозуміло – ні. Держава з цього моменту розмовляла мовою судових позовів, а керівників ФНКА тягали для "проробок" в ФСБ. Ось так «працював» «Закон про НКА в РФ» для української громади.
Крім юридичного аспекту існував і емоційний тон позову у Тверской суд. Судова справа була ініційована «зтурбованим» листом (а простіше кажучи публічним доносом) жителя Москви Ніколая Журавльова (див. Додаток). Цей лист є самою пошлою формою публічного доносу – стилю, який зародився у сталінські часи. За такими доносами свого часу нищилися як громадяни, так і цілі верстви населення Радянського Союзу. Навіть і термін для доносщиків з’явився – павлік морозов. Так ось, від 2009 року влада Росії з’ясовує відносини із українською громадою не в рамках «Закону про НКА», а за доносами павліків морозових. Тепер кожний доносчик має право закрити українську організацію, що й робиться судами. Тепер не голови організацій вирішують, не міністерство національностей, а «стурбовані громадяни», які майже напевне не відвідали жодного засідання чи заходу української організації, а вихідні факти для своїх доносів отримують мабуть прямо із ФСБ. Чи є ще в світі подібна юридична система?
За рік справа із Тверського суду поступово перкочувала до Верховного суду Росії, який і виніс рішення від 24 листопаду 2010 про юридичну ліквідацію ФНКАУР. Я вважаю це рішення історичним. Це залишиться в історії як Валуєвський указ, чи як грудневе рішення від 1932 року за підписами Молотова-Бубнова про закриття ураїнських шкіл та бібліотек на території РФ (Кубань, Середня Волга, Далекий Схід). Ім’я Путіна буде для українців стояти в одному переліку гнобителів і душителів свобод: предсєдатєль Ленін, командуючий Троцький, секретар Сталін, міністр Каганович.
Чим є російська влада сьогодні і що від неї чекати?
Я не ваажаю Росію демократичною країною – країною правлять спец-служби. При президенті Борисі Єльцині елементи демократії існували: не чіпали пресу, яка опинилася під контролем олігархів, більш-менш вільно обирали губернаторів, вільно реєстрували національні організації, були біль-менш нормальні відносини у Москви із Києвом. При Володимирі Путіні відносини помітно погіршились, а після 2004 року стали зовсім негативними – Україна перетворилася на першого ворога Росії. Що не сподобалося російській владі? По-перше, сама ідея права вибору виборців, що для Російської еліти є абсолютно неприйнятним. По-друге, свобода опозиції, яка в Україні була вільно представлена не лише у парламенті, але на якийсь час навіть отримала посаду прем’єр-міністра. Не сподобалися й права національних меншин, конфесійні свободи і право вільно трактувати власну історію (чого російські громадяни також не мають). Одним словом, між Росією і Україною тимчасово(?) намітилася таж різниця в політичній системі що століттями існувала між Литвою і Московським царством. Це в Кремлі відразу помітили і занепокоїлися: «Литва іде!» (кремлівські політологи озвучили як: «НАТО іде!»).
З приводу діаспор у Кремля ясної політики якийсь час не було. Міністерство національностей розігнали у 2001 році і за громадами слідкували лише через канали ФСБ. На Кавказі ж почалася кривава баня, яка продовжується й понині. Але і для нашої громади почалися тривожні сигнали.
19 листопада 2002 році було убито керівника громади міста Тейково, Володимирської області, підприємця Володимира Побурінного. У квітні 2004 року у Владивостоці було убито керівника українського хору «Горлиця», члена релігійної двадцятки парафії на честь Миколая Чудотворця УПЦ КП лікаря Володимира Криля. Обидві справи нині закриті, убивць не знайдено. На листи протесту із СКУ жодної відповіді із Кремля. Погодьтеся, показово.
Потім в ОУР з’явилася незвична птиця – на лідерство після відходу на пенсію Руденка-Десняка почав претендувати не хто-небудь а сам сенатор Росії Василь Дума. До цього політики Росії обходили ФНКА-ОУР десятою дорогою. Гра сенатора Думи з ОУР тривала коло двох років, після чого з’ясувалося що цим двом силам не по дорозі. Дума не захистив ні Ковальову із Сенишиним, ні БУЛ. З нашим сайтом «Кобзою» взагалі відносини склалися комічно. Спочатку була матеріальна підтримка в розмірі 1000 ам. дол., після чого надійшов категоричний емейл «приїхати у Москву на переговори для передачі сайту у його (Думи) власність». Так і проглядався за цим листом новоруський купець, упевний в тому, що увесь український громадський рух можна купити ну так тисяч за п’ятьдесят американських доларів (разом із усіма їх дисидентами, «принципами», святинями і сайтами). Не вийшло. Але сама спроба влади приватизувати ФНКА-ОУР проглядалася досить очевидно. Зазначимо що і Юрій Кононенко і Валерій Семенеко з сенатором Думою загравали приблизно до моменту погрому БУЛ. Після цього зняли його на засіданні Ради ОУР. Отже десь на момент 2008 року у влади вичерпався терпець дивитися на «вільних хохлів», що залишилися без догляду. Влада також зрозуміла що очолити нас підставними «бобіками» теж не вдасться. Після чого почався погром і суди.
В минулому році Росію відвідав Комісар ОБСЄ у справах національних меншин Кнут Воллебек з метою перевірити стан забезпечення національно-культурних потреб української меншини у Росії. Комісар відвідав кілька регіонів Росії. У листопаді цього роцу в Гаазі планувалося представлення доповіді і рекомендацій Комісара Кнута Воллебека представникам урядів Росії та України. Ці слухання не відбулися. Чому? Російська влада відмовилася приймати в них участь, і слухання перенесли на невідомий термін. Ось так проти української діаспори працює російська дипломатія.
Які дії влади можна передбачити після закриття "ФНКА Українці Росії»? Це залежить від політичних апетитів Володимира Путіна. Зареєструвати нову Федеральну Автономію, яка очолить усі існуючі українські НКА регіонального рівня (ці НКА не підпадають під згадуване рішення Верховного суду) влада може. Якщо нахабства вистачить можна надіслати у Москву і підставних «керівників» НКА, створити нову ФНКА і поставити на чолі підставного «бобіка», підконтрольного органам. Не візьмуся робити прогноз дій Кремля. Можливо якийсь час влада почне громити регіональні НКА, і лише потім візьметься за створення федеральної структури. Час покаже.
Цілком можливий тиск влади і на Об’єднання українців Росії - ОУР. ОУР також вже більше року вийшов за статутні рамки із проведенням чергового з’їзду. Досить дочекатися пари доносів від павліків морозових і через рік після цього рішення Верховного суду. Варіант дуже вирогідний щоб говорити про це як про вирогідність. Фактично це вже реальність...
Хто і як керує ОУР та ФНКА? Питання до лідерів.
Виникають питання: чому і з’їзди ОУР і ФНКАУР не були проведені вчасно, що дало владі юридичну зачепку для закриття однієї організації і ставить під загрозу іншу? Чому в ОУР не діє Інформаційна служба? Чому керівництво ОУР не спілкується із регіонами в формі листів, звітів, заповнених тематичних форм? Чому немає річних звітів за фінанси? Чи є звіт про те скільки фінансів було виділено урядом для ФНКА кожного року? (Адже якщо ця цифра близька до нуля, це важливий політичний аргумент для протестів діаспори, а також аргумент у Верховному суді). Чому не проводяться щорічні Ради обох організацій, передбачені статутами цих організацій? Де наша робота із пресою? Чому навколо обох організацій панує мовчанка? Чому ОУР навіть не підготував прес-реліз про ліквідацію ФНКАУР? (Я особисто отримав інформацію із російської преси. А де ж реакція керівництва діаспори?) 7 листопада у Москві пройшло судове засідання з приводу закриття ФНКАУР. Валерій Семененко у цей час перебував в Україні. А чому не в залі суду, захищаючи організацію від ліквідації? Чому Валерій Фокович Семененко з серпня місяця не знайшов часу відповісти на запитання сайту «Кобза» (див. Додаток)? Інтерв’ю ще й досі актуальне, і наші читачі очікують на нього.
Підсумуємо: 80% вини за закриття "ФНКА Українці Росії" лежить на прем’єрі Володимирі Путіні, але 20% все ж лягяє на плечі двох керівників: Валерія Семененка та Юрія Кононенка, які в якийсь момент знизили роботу, не провели з’їзд в назначений час і дали владі юридичний аргумент для ліквідації Автономії. Якщо в діях керівництва ОУР терміново не відбудеться позитивних змін, якщо ОУР не буде мобілізовано на проведення чергового з’їзду, в цьому випадку на ОУР з великою вирогідністю чекає доля ФНКАУР.
Чи почують керівники, відповідальні за орг. сектор, Валерій Семененко та Юрій Кононенко ці питання? Чи буде й ініціатива знизу, з регіонів, для проведення з’їзду ОУР і «перезавантаження» організації?
Позиція офіційної України
З приводу закриття ФНКА «Українці Росії» не було жодної реакції з боку офіційної України. І це в той час як уряд прем’єра Миколи Азарова безкоштовно (!) передає промосковській УПЦ МП приміщення музеїв на території Києво-Печерської Лаври. Ганьба Президенту Віктору Януковичу і заступнику голови Адміністрації президента Ганні Герман за їхню націонал-зрадницьку політику!
Позиція СКУ
Світовий Конгрес Українців виступив з офіційним протестом з приводу ліквідації ФНКА. Комісія Людських та Громадянських Прав також готує лист протесту з цього приводу. Президент СКУ Євген Чолій наступного тижня в Гаазі зустрінеться з Комісаром ОБСЄ Кнутом Воллебеком. Тема зустрічі - ліквідація ФНКАУР.
Позиція сайту «Кобза – українці Росії»
Протягом останніх 12-ти місяців ми не писали про ситуацію з ФНКА і судами із тієї причини, що була чітка вказівка керівництва Автономії не піднімати цю справу в пресі (з надією що влада змилостивиться і не ліквідує ФНКАУР). Редакція дисципліновано слідувала цій директиві. Як показав час влада Автономію не пощадила. Нині на новому етапі редакція планує відкрито писати про ситуацію в ОУР, вести публічну дискусію, публікувати різні точки зору. Ми готові надати ОУР технічні засоби для проведення електронних засідань (якщо буде відповідне прохання керівництва ОУР). Крім того, ми плануємо провести бліц-інтерв’ю із членами ОУР про ситуацію в русі після закриття ФНКА. Як редакція ми стоїмо на демократичних позиціях, бажаємо активно допомагати, хоча в редакції представлені дві ідеології. Тому майже напевно на сайті з’явиться дві версії як закриття ФНКАУР, так і два аналізи подій, підписані конкретними іменами. Це теж демократія.
Новини від наших друзів вірменів
Нещодавно прочитав на лента.ру повідомлення про четвертий з’їзд «Союзу вірменів Росії»(САР), що відбувся у Москві 17 листопада. Ось короткі факти: вірменська діаспора у Росії складає коло 2-х мільйонів чоловік, організацію зареєстровано 10 років тому, вона має 240 відділень у 67 суб’єктах РФ (це співставимо із українськими організаціями Росії). Далі цікаве: з’їзд відвідав Президент Вірменії Серж Саргсян, а ювілейний концерт відбувся у Державному Кремлівському палаці (ні перше ні друге українцям і не снилося).
Питання: чому вірмени змогли, а українці ні? Чому нащадки Русі не можуть навчати у Росії своїх дітей рідної мови? Чому нас ліквідуєть, а їх приймають у Кремлі? Простої відповіді немає, але порівняння корисне.
Що робити ОУРівцям на нанішньому етапі?
1) Треба «перезавантажити» себе. Зняти втому, зневіру, перекладання ініціативи на керівників. Пригадуєте атмосферу І Конгресу українців Росії? Треба повернутися в неї і вірити що наш рух такий же молодий як 17 років тому, що ми можемо!
2) Провести публічну дискусію стану нашого руху. Чому закрили ФНКА? Чому не було проведено вчасно з’їзд? Хто потенційний лідер в ОУР?
3) Провести електронне засідання голів регіональних організацій ОУР, на якому прийняти рішення про черговий з’їзд ОУР.
4) Терміново провести черговий з’їзд ОУР щоб не дати владі закрити й ОУР на основі порушення Статуту.
5) Не давати приводів владі закрити регіональні відділення НКА. У випадку проведення владою фальшивого установчого з’їзду ФНКА усіма юридичними силами протидіяти цьому. (Згідно закону в регіоні може бути зареєстрована лише одна НКА регіонального рівня. Тоді давайте "тримати" хоча б існуючі регіони).
6) Треба вчитися на старих помилках. Як довго ми вірили в те що лідер може бути лише із Москви і працювати на Арбаті. Як довго ми дозволяли лідерам порушувати статути, вважаючи що це не така важлива справа. Нарешті, як погано працювали горизонтальні зв’язки в ОУР (ми були інформаційно розпорошені, кожен не бачив далі свого регіону. Не велися загально-російські дискусії по основним питанням, не було обміну досвідом. Саме тому людина такого невисокого морального рівня як Руденко-Десняк міг протриматися в ОУР аж три терміни). Треба, використовуючи Інтернет, вести зустрічі і дискусії, навіть електронні засідання. Я цілком уявляю собі Раду ОУР, на якій присутні половина керівників, а інша половина виступає на Раді через Інтернет і голосує електронно по піднятим питанням. Це б полегшило фінансові умови проведення наших засідань і забезпечило б їх регулярність.
7) Дискусія про те хто буде наступним лідером ОУР відкрита вже сьогодні. Із попереднього керівництва з моєї точки зору ніхто не може претендувати на лідерство (в кращому випадку лише на зам. головування або завідувати комісіями).
8) Не треба нічого боятися. Закриття ФНКА є лише прохідним етапом у нашому житті. Ми, українці Росії, завжди були лояльними професійними громадянами, ми не створювали проблем ні уряду країни, ні органам безпеки. Ми лише бажаємо навчати наших дітей українській мові, зберігати свою культуру. Наш внесок у культуру Росії розпочався за часів Київської Русі, продовжився у XVII столітті, й триває понині. Ми заснували Москву, реформували мову Московії, її православний обряд. Через включення міст України у Росію вона на короткий час довідалася про Магдебургське право. Ми дали Росії її нинішню назву – від Русі, батьківщини наших предків. Ми дали Росії Миколу Гоголя, академіків Вернадського і Корольова, дисидентів Анатолія Марченка та Ларису Богораз. Лише п’ять років тому Помаранчева революція вказала, в тому числі і російському народу, що сам народ має право вільно обирати лідера своєї держави. Саме нинішня Україна задала високі стандарти як віротерпимості, так і прав національних меншин. Нам немає чого боятися меншовартості чи налигача. Нехай бояться ті, хто не розуміє нашу душу, хто тримається за вищу владу, порушуючи закони власної країни.
На завершення
Згадаємо про павліків морозових, які відразу після публікації почнуть пискляво кричати про «закордонних агентів, що мутять воду в ОУР і дають вказівки із Канади».
Представлю себе: учасник І Конгресу українців Росії (1993 рік). У 1996 році емігрував до Канади. Приблизно до 2002 року виконував обов’язки представника ОУР при СКУ. У 2002 році був знятий тодішнім Головою ОУР Олександром Руденко-Десняком із цієї посади. Жодних посад в ОУР з тих пір не займаю. Сайт «Кобза - українці Росії» був і є незалежним сайтом діаспори, не пов’язаним з ОУР.
Данна стаття є приватним поглядом небайдужого громадянини Росії на справи демократії моєї країни.
А от і не підкопаєтеся, павліки морозови, шарікови та швондери!
Василь Коломацький
громадянин Росії, демократ
Канада
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Додатки:
І. Матеріали юридичного позову Мінюсту с праві закриття ФНКА:
http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4b9d84ff4bea1/
ІІ. Лист павліка морозова (наведено лише окремі цитати із доносу Ніколая Журавльова із Москви):
Для винесення попередження Мінюст використав заяву якогось Н.В. Журавльова. При ознайомленні з цією заявою мимоволі дивишся на календар, щоб упевнитись, що зараз 2010 р. Журавльов повідомляє: "... В. Семененко, представляя украинские общественные организации России от имени "ФНКА УР", регулярно принимает участие в мероприятиях организуемых зарубежными неправительственными структурами – "Украинской всемирной координационной рады", "Всемирного конгресса украинцев", "по вопросам состояния украинской нации". Лидеры указанных организаций выступают с позиции национализма и сепаратизма... Деятельность В. Семененко... направлена на пропаганду превосходства украинской нации..." І в кінці однозначний висновок, як цвях в домовину "... деятельность "Федеральной национально-культурной автономии украинцев России" направлена на дискредитацию проводимого руководством России политического курса по межнациональному единству и в своей деятельности несёт угрозу существующему конституционному строю...".
http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4bf1314807c6a/
ІІІ. Ні – убивствам і розправам!
http://maidan.org.ua/static/mai/1170833383.html
ІV. Список запитань до інтерв’ю з Валерієм Семененко від «Кобзи», надісланий у серпні 2010 року. (Відповіді не отримано).
Кобза: Пане Валерію, розкажіть що відбувається в ОУР протягом останнього року?
Кобза: Що відбувається в ФНКА «УР»?
Кобза: Прокоментуйте юридичну справу із винесенням Мінюстом РФ попередження ФНКА? В чому тут суть справи і як ФНКА планує захищати свої юридичні права?
Кобза: Хочеться уточнити деталі позову мінюсту про винесення ФНКА попередження. В списку претензій мінюсту фігурують Ваш виступ на «Радіо свобода» та організація конференції з україністики у Москві. Мінюст ставить у вину сам факт виступу на «Свободі» і організацію конференції, чи представлено претензії до змісту інтерв’ю та виступів учасників?
Кобза: Як справи із закритим два роки тому «Україньким освітнім центром» у Москві? Чи є перспективи повернути цей учбовий центр українським дітям Москви?
Кобза: Чи планується проведення чергового Конгресу українців Росії? В чому складності в проведенні, адже статутний термін Конгресу минув вже минулого року? І якось навіть не чути дискусії в ОУР з цього приводу.
Кобза: За останні пару років помітно знизився рівень інформаційної роботи в ОУР-ФНКА. Дуже рідко розсилаються прес-релізи. Як поставлена інформаційна робота?
Кобза: Згідно федеральному закону «Про ФНКА в РФ», прийнятому у 1996 році, держава забов’язується підтримувати Національно-культурні автономії фінансово. Ви можете приблизно вказати які суми було виділено ФНКА «УР» в період від останнього Конгресу українців Росії?
Кобза: В Україні змінилася влада. Які перспективи розвитку організованого українського руху у Росії на новому етапі? Чи ви відчуваєте підтримку України Президента Віктора Януковича?
V. Про «мертвих душ» Юрія Кононенка.
http://kobza.com.ua/content/view/1563/27/
VI. Правовий нігілізм до добра не доведе!
http://kobza.com.ua/content/view/1559/75/
VII. Доповідь члена КЛГП професора Стефана Паняка (м. Київ, 20.08.2008)
http://www.ukrainianworldcongress.net/index.php/id/353/inner/true/lang/ua
VIII. Громадянину України заборонили в’їзд у РФ, де живе його сім’я
http://www.unian.net/ukr/news/news-315573.html
IX. Кто и зачем преследует украинские организации России накануне визита Д.А. Медведева в Киев? (Заявление ФНКА “УР”)
http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4bf1314807c6a/
X. Ногинский документ (підготовано КЛГП).
http://kobza.com.ua/content/view/573/34/
XI. В Москве прошел съезд "Союза армян России".
http://www.lenta.ru/news/2010/11/17/meeting/
На світлинах: Василь Коломацький, демократ. Прем’єр-міністр Росії Володимир Путін – душитель прав і свобод, гонитель українців. Василь Коломацький – захисник Білого Дому під час путчу (18 серпня 1991 р.)
