Інтерв`ю з екс-головою НКА Новосибірська Володимиром Мановичем.
- Яка Ваша думка стосовно ліквідації ОУР?
- .Ну, по-перше, що хочу сказати, що нікому з нас не треба забувати головний чинник, що ми є, будемо так говорити, громадянами Російської Федерації, але українцями за походженням. Це накладає на нас певну відповідальність, як на громадян Росії. Я працював навіть більше 20 років в цьому русі українському, започатковував його з певними людьми. А ми в нашій діяльності завжди ставили, перш за все, щоб не було такої гострої конфронтації. Ми живемо в одній державі і навіть на місцевому рівні є мерії і т.д., і головне - дотриматись тої рівноваги. Тому що влада є влада, і з владою треба вміти розмовляти, а не штрикати один одного. В мене, наприклад, ніхто не може кинути каміння, що у Новосибірську ніхто не працює. Бо до цього часу там зберігається і культура, і пісні, і звичаї. Ясно, що владі, комусь подобається це, комусь не подобається, наші висловлювання владі не до вподоби. Я не хочу виправдовувати владу за те, що вона закрила нас. Це помилковий крок. Абсолютно! З політичної точки зору це помилковий крок. І для чого це напруження? Ну для чого? Скажіть, будь ласка. Одна справа, що коли був Ющенко і був Путін, то було напруження в стосунках. Але ж зараз нема того напруження, правда ж? Там Янукович, тут Медвєдєв, став Путін. Так не треба було цього робити. Я вважаю це помилкою. Ну, коли колесо закрутилося, то вже по інерції. Я не думаю, що Путіну до того було велике діло. Давайте, як просто помірковано так подивитись на цю справу, закрутилось все колись, потім про то забули. А колесо все крутиться, а там щось все іде, іде і іде. А чого, для чого?.. Я шкодую тому, що в українському русі я більше 20 років і, повторююсь, ми починали з ОУР, потім, коли вийшов закон «Про національно-культурну автономію», ми зареєстрували й Автономію. Я не скажу, що ми лащилися до влади Новосибірську. Треба просто вміти з нею розмовляти і виробити до себе повагу. Перш за все, ми трохи забуваєм, коли дивимось досвід великої діаспори в Канаді, в Америці. Чому до них таке відношення? Мабуть не тому, що там влада якась особлива, чи плекає своїх українців - я так не думаю, - але ж там демократія вже існує сотню років. Там політики може трохи розумніші за наших політиків - це перше. Але головне, що та діаспора ніколи не чекала, що та влада, яка місцева, щось прийде і виложить на тарілочці. Ми з ними розмовляли, зустрічались на багатьох форумах. І спочатку, люди добрі, якщо ми хочем ту школу зробити, давайте зробимо самі спочатку, давайте ми «скинемось» і почнемо організовувати, почнемо діяти, а потім вже і до влади підем і скажемо: «Ось ми хотіли б…. Допоможіть.» І влада подивиться, що там справді щось робиться, і не просто відкине наші ідеї, я по досвіду своєму знаю. Треба нормально ставитись один до одного, ставитись толерантно. І я розумію, що без цієї політики нам не обійтися і ми повинні дбати про ті позиції і права, які ми маємо як українці, але громадяни Росії, які записані в нормативно-правових документах, щоб вони виконувались. Закони «Про культуру» і «Про освіту» і інші - ось про що ми повинні дбати. Не повинні забувати про такий приклад: ми зробили безліч спроб організувати українські школи в Москві чи в Московській області. А батькам то не треба. Коли роздавали по місту, по селах - дайте мені 25 підписів і я зроблю вам ту школу. Батькам це треба. Я не хочу звинувачувати цих людей. Це були українські села, мабуть більша половина жителів в них - вихідці з України з часів Столипіна.
- А чому людям це не треба?
- Тому що нема у людей мотивації. Старе покоління, яке ще було з 60-80х років воно майже вимерло, а нове покоління вже має інший менталітет, воно не має оцього.
- А чи ваша організація прививає молоді відчуття національного?
- Робота кожної нашої громадської організації в тому й полягає, щоб ми могли забезпечити зберігання того українства, що є в Росії. Треба зберегти, розвинути. Але головне - це зберегти. Ви розумієте, що приходить нове покоління і треба молодь зацікавлювати історією родини, історією їхніх батьків. Щоб вони знали, відкіля вони пішли: ще зі Львіщини чи ще з іншого регіону. В тому і полягає робота, щоб ми не втратили те останнє українське. Бо інакше ми вимрем, як мамонти. І потім я дуже шкодував, що ми аж так не пропагували українське слово у Сибіру чи в Москві.
- Ви можете сказати, що конкретно робиться для збереження «українства в українцях» Росії? Тобто чи є якісь самодіяльні колективи, бібліотеки, клуби…
- Ми діємо разом і із іншими регіональними організаціями, є Рада, створена при мерії міста Новосибірська, також входять туди керівники національних організацій, є бібліотека, де є українська національна секція, книги. Це вже непогано. Але, щоб про це все не розповідала людина, яка там колись працювала, далі про організацію краще розповість Володимир Павук (нинішній голова Новосибірської НКА - прим. авт.). Але я свідомий українець, але не всі українці свідомі і не можна до українця сказати: «Ти чого от такий? А я свідомий!» Так не можна. Треба просто працювати з ним, взагалі долучити до українства людей. З людьми треба вчитись розмовляти! І от коли кажеш, що є і колективи і концерти всілякі, а їх до 200-т на рік (!), це ж не просто так. Є колективи, робота в яких потребує і сил, затрат, коштів. Ми маєм центр свій, обладнаний, відремонтований.
- Скажіть, за рахунок яких коштів здійснюється фінансування такої діяльності?
- За рахунок, переважно, громадських організацій. Але от ще скажу, що як тодішній голова, частину витрат ніс сам. За свої власні кошти утримував керівників колективів, музикантів, хормейстерів. А як інакше.
- Чи були у Вашої організації налагоджені зв`язки з місцевими ЗМІ? Як відбувалась співпраця на цьому полі?
- Звичайно, що були! От там 21 канал, з яким ми дружили завжди, ми ще виступали на телебаченні, ми друкувалися у місцевих ЗМІ, не було у нас тиску якогось такого. Спроби закрити організацію були. (…) Як сказати, я все-таки мав авторитет там, мене знав і губернатор, приміщення отримали ми завдяки тому, що я мав певні зв`язки у Новосибірську. Спершу це були дві маленькі кімнатки. Для початку це нормально. Тому я наголошую, що наші керівники українські не казали спочатку «дайте-дайте», а покажіть спочатку, що ви самі можете зробити. А потім дійте, згідно з законом.
- Наостанок: чого Ви очікуєте від цього З`їзду, яка Ваша позиція?
- Мені б дуже хотілося… Але мені здається, що ми, українці, не дуже поважаємо один одного, не дуже прислуховуємось один до одного, не любимо, коли та думка, яка не збігається з твоєю власною думкою, то людина, яка має цю думку, стає тобі ледь не ворогом. Ми повинні поважати один одного і думки один одного. Але коли більшість доходить до якоїсь певної думки, і треба просто подивитись, що варто підтримувати ту більшість, адже інше не має руху вперед. Оце головне. Це як в науці, як у політиці. Коли є більшість, то можна йти. То, люди добрі, давайте візьмемось за розум! Треба чітко сказати чого ми хочемо, а не жалітись, що от закрили ОУР. Давайте візьмем закон і по ньому вже діяти: пункт такий-то - робим так, пункт такий - робим отак. Проголосували, створили нову організацію і - вперед! Намітили план дій і давайте рухатися. Бо, все рівно, має бути якийсь координуючий орган в Росії. І владі він теж потрібний. Легше ж розмовляти з керівництвом організації, чим з сотнями людей окремо. Не треба доводити до якогось абсурду, щоб там українці Росії пішли з прапорами на вулиці. Це якісь надто крайні методи. Шкода, що в Росії і досі немає якоїсь гідної національної політики. Її просто немає. І про це говорить дуже багато політиків.
Володимир МАНОВИЧ
Розмовляла Ліза КЕЙЛЬ
На світлинах: Володимир Манович, екс-голова НКА Новосибірська. Володимир Манович про З'їзд: 'Ми повинні поважати один одного і думки один одного'.
