У 1990-і роки в російських регіональних університетах виникли нові факультети. У Воронезькому державному університеті був створений факультет міжнародних відносин. Незважаючи на молодість факультету вже є перші успіхи і результати. Проведення двох міжнародних науково-практичних конференцій, присвячених співробітництву України і Росії, свідчать про динамічний розвиток регіональних (українських) досліджень на факультеті міжнародних відносин. Ці конференції важливі тим, що в число досліджуваних проблем повертається українська тематика.
У 1990-і роки в російських регіональних університетах виникли нові факультети. У Воронезькому державному університеті був створений факультет міжнародних відносин. Незважаючи на молодість факультету вже є перші успіхи і результати. Проведення двох міжнародних науково-практичних конференцій, присвячених співробітництву України і Росії, свідчать про динамічний розвиток регіональних (українських) досліджень на факультеті міжнародних відносин. Ці конференції важливі тим, що в число досліджуваних проблем повертається українська тематика. Вони важливі також на фоні численних польсько-українських конференцій 1990-х років, якщо україно-російські наукові контакти майже були відсутні. Єдина велика спільна україно-російська конференція була в 1997 році у Москві.[1]
Перша спроба організувати спільну україно-російську конференцію ("Росія й Україна на порозі ХХІ століття. Шляхи сполучення національних інтересів і братерської взаємодії") у Воронежі мала місце в 1997 році. "Філософія, соціологія, політологія", "Економіка", "Культурология" і "Історія й історіографія" - основні секції конференції 1997 р. Учасники конференції (О.А. Болдєцька, В.Г. Бутенко, А.М. Куц) приділили значну увагу проблемам формування і розвитку національної ідентичності в Україні 1990-х років.[2] П.И. Гарчев показав, що протягом століть політичні інтереси України і Росії не збігалися, а були різними, тому що "Російська і радянсько-комуністична імперії завжди вели політику ліквідації української державності і русифікації українців". П. Гарчев писав, що російський народ виховувався в дусі великодержавного месіанства. Він вважає, що Росія змогла стати великою державою тільки після захоплення стратегічно важливої території України.[3] Схожу ідею виразила Є.В. Кривицька – вона писала, що українці проти їхньої волі були інтегровані в чужі держави.[4]
Деякі учасники конференції 1997 року описували ситуацію в Україні як украй небезпечну для Росії, бачачи в політичних процесах України тільки негативне.
На конференції 1997 року були підняті проблеми, що були більш глибоко вивчені в 2003 і 2004 р. Це відноситься до таких тем, як україно-російське прикордоння, трансграничне співробітництво, розширення НАТО і російсько-українські відносини, економічні зв'язки, політичні процеси в Україні і Росії 1990-х років, історико-культурні контакти.[5]
Характер конференції 1997 року не можна визначити як однозначно науковий. Саме згадування в назві конференції україно-російського братерства додало їй політичний, а не науковий відтінок. Організатори конференції не ховали того, що хочуть не тільки підвести деякі підсумки "багатовікового шляху дружби і співробітництва слов'янських народів", але і "намітити шляхи їхнього подальшого єднання" (курсив мій - М.К.). Таким чином, конференція, задумана як наукова, майже перетворилася в збіговисько російських націоналістів і великодержавних реваншистів. У зв'язку з цим показова замітка А.I. Степовца (Бєлгород) з назвою, що говорить за себе, "Розпад великої держави: її підсумки і наслідки" (так у тексті - М.К.). Вона переповнена мотивами кінця світу, твердженнями про "світову змову" проти росіян і українців.[6]
Доповідь І.П. Коротенкa написана зі схожих позицій. Він зайво перебільшує роль "визвольної боротьби українського народу проти польських поневолювачів і возз'єднання України в Росією". Сам факт входження України до складу Росії оцінюється їм як закономірна історична подія. Він вважає, що входження України до складу Росії відповідало "корінним інтересам, надіям і сподіванням" українців. Політика західних держав у відношенні України в 1990-і роки описана так: "країни Західної Європи і США як зголоднілі хижаки кинулися на територію України". Основна ідея автора полягає в тому, що СРСР необхідно відтворити.[7] Ще один учасник конференції 1997 року, С.И. Рудаков, узагалі писав про необхідність вивчення України, ґрунтуючись тiльки на "марксистських методологічних положеннях".[8] А.А. Слинько був схильний аналізувати історію України лише в контексті історії Росії.[9] Таким чином, доповіді А.И. Степовца, С.И. Рудакова, А.А. Слинька і І.П. Коротенка - своєрідні політичні маніфести, далекі від науки.
Справжні наукові доповіді статтi в двох виданих збірниках - скоріше виняток, чим правило. Конференція пройшла, але залишилася майже непоміченої. Тому, дві воронезькі конференції 2003 і 2004 р. особливо важливі.
Перша конференція 2003 року, присвячена політичним, соціальним, економічним і культурним аспектам співробітництва між Україною і Росією, відбулася 24 - 26 грудня 2003 року. Організаторами конференції стали факультет міжнародних відносин ВДУ і Міжрегіональний інститут суспільних наук при ВДУ. З боку України в організації конференції взяв участь Східно-український національний університет ім. Володимира Даля (м.Луганськ). Закордонні фонди (Інститут перспективних російських досліджень ім. Кеннана, Корпорація Карнегі в Нью-Йорку, Фонд МакАртурiв) також взяли участь у підготовці конференції, зробивши фінансову допомогу. Ціллю конференції було узагальнення досвіду взаємодії і співробітництва України і Росії в соціальній, політичній, економічній і культурній сферах. Активну участь узяли також представники громадськості - заступник голови правління Товариства дружби з Україною "Чувство семьи единой" - І. П. Коротенко і письменник, член Слов'янської Академії В.В.Будаков. У матеріалах конференції опубліковані роботи 58 авторів: з них 45 - представники російських, а 13 - українських університетів, державних структур і громадських організацій. Учасники конференції виступали зі своїми доповідями і повідомленнями в трьох секціях - "Історико-культурні зв'язки Росії й України", "Проблеми економічного співробітництва Росії й України", "Проблеми міжнародного співробітництва регіонів Росії й України".
Пам'ятаючи про невдачу конференції 1997 року, організатори конференції в 2003 році спробували не повторити помилок. Спроба провести конференцію як наукову, у цілому, удалася. Єдина проблема - виступ того ж I. Коротенка. Як і в 1997 році, у 2003 році він багато говорив про прогресивну історичну роль об'єднання України з Росією, єдність слов'янських народів, слов'яно-православну цивілізацію. Більш того, він затверджував, що Російська Імперія була створена тими ж ... українцями через те, що вони мали почуття "кревної і духовної єдності" з росіянами. Коротенко заявив, що "східно-слов'янська цивілізація" (до якої належать, за його словами, українці) стала "духовним поводирем" для "народів планети Земля".[10] На відміну від конференції 1997 року, у конференції 2003 року таких доповідей майже не було. Тому, її можна з повною впевненістю назвати наукової.
Учасники конференції приділили значну увагу порівнянню російських і українських культур, контактам між ними. Доповіді стосувалися, на перший погляд, різних проблем. Однак червоною ниткою в них проходила думка про кревне споріднення двох «братерських» народів, про неоціненне багатство їхніх взаємин в області культури, мистецтва, літератури. Доповідь М.Т.Авдєєвій була присвячена дуже актуальній темі "Проблеми складання Словника українських говорів Воронезької області". Це перший досвід лексикографічного опису українських говорів, що відносяться до метрополії. І досвід уже високо оцінений вченими України і ЗСА. Повідомлення А.А.Ішутина (ВДПУ) - перший (у Воронезі) аналіз східнослов'янської теонимії ієрархами української православної церкви в Канаді. Е.А.Пляскова (ВДУ) у доповіді "Називний і кличний відмінки у функції звертання в українській мові" дуже чітко показала різницю морфологічного вираження вокатива в мовах Росії й України.[11] У центрі уваги Е.А. Собе-Панек були історико-культурні традиції народного житла російського й українського населення в Курської області.[12] Г.Ф. Ковальов (ВДУ), аналізуючи розвиток українських і російських говорів Воронезької області, показав особливості народної астрономії українців і росіян. Проф. Г.Ф.Ковальов указав на близькість народних моделей українських і російских «астронимів». У той же час він висловив серйозну заклопотаність тим, що в вік глобальної інформації зникають традиційни лексеми, що позначають небесні об'єкти.[13] Особлива увага була приділена української антропонимії українців, що проживають у Воронезькій області.[14] Такі теми повідомлень, представлених на конференції, демонструють глибину зв'язків між українським і російським населенням у Росії.
Історичні проблеми так само виявилися в центрі уваги учасників конференції. Б.І. Білик розглянув культурні зв'язки росіян і українців у 1649 - 1764 р.[15] Доповідь А.А. Нестулі і С.Н. Нестулі була присвячена культурним контактам України і Росії в 1920-1930-і роки. Аналізуючи, культурні зв'язки вони показують, що розвиток відносин у цій сфері гальмувалося імперськими амбіціями московських установ і концентрацією в Москві фондів з українських архівів. Тому, автори вважають, що поліпшення відносин буде можливим, якщо Росія погодиться повернути Україні культурні цінності й архівні документи, вивезені ще в період 1920-1930-х років.[16]
Серед історичних доповідей особливо цікаві доповіді А.В. Баранова і Д.Я. Бондаренко. Баранов аналізує український фактор у соціальному і політичному розвитку півдня Росії в першій третині ХХ століття, Д.Я. Бондаренко - прикордонні претензії України до Росії в 1917-1918 рр. Аналізуючи україно-російські відносини, А.В. Баранов констатує, що вивчення цієї теми ускладнено національними і політичними міфами, тим, що в першій чверті ХХ віку населення Кубані мало подвійну (російську й українську) етнічну ідентичність.[17] Бондаренко, аналізуючи, особливості дипломатичних відносин між Україною і Росією пише, що існує тенденція їхнього періодичного ускладнення. Він пояснює складності у відносинах двох країн тим, що суперечки про границі далекі від свого вирішення. Прагнучи довести це, як приклад він аналізує прикордонні претензії України до Росії в 1917 - 1918 р.[18]
Специфіка факультету міжнародних відносин привела до того, що багато доповідей були зв'язані з проблемами відносин України і Російської Федерації на сучасному етапі. М. Кирчанов, констатуючи складність сучасних російсько-українських відносин, описав існуючі між двома країнами "точки дотику" і "камені спотикання". Він показав, що у відносинах України і РФ існують дві протилежні тенденції зближення і віддалення, тісно зв'язані з особливостями внутрішньополітичної ситуації.[19]
Доповіді завідувача кафедрою міжнародних відносин і регіонознавства професора В.А. Артьомова і декана факультету міжнародних відносин ВДУ О.Н. Беленова тісно зв'язані між собою, тому що вони присвячені проблемам європейської інтеграції. Доповідь проф. Артьомова цікава аналізом того, як у політичному лексиконі сучасної України використовується гасло "Шлях до Європи". Аналізуя особливості європейського напрямку зовнішньої політики України, Артьомов показує тісний зв'язок європейської політики зі спробами демократичних реформ. В.А. Артьомов аналізує те, як влада України намагаеться сполучити свої європейські переваги з політичними настроями населення.[20] О.Н. Беленов констатує, що Україна нарівні з РФ відіграє важливу роль у становленні і розвитку загальноєвропейського порядку.[21] Доповіді Артьомова і Беленова сильні тим, що автори відмовляються від великодержавної лінії у вивченні України, сприймаючи її як незалежну європейську державу.
Доповідь С.А. Шпагіна тематично близька доповідям В.А. Артемова й О.Н. Беленова. Шпагін аналізує російсько-українські відносини в контексті процесу розширення НАТО на Схід, Шпагін цілком правильно констатує, що можливий вступ України в НАТО може в значній мірі відрізнятися від аналогічних процесів у Польщі, Угорщині й інших країнах. З іншого боку, Шпагін пояснює інтерес НАТО до України тим, що в перспективі вона зможе виконувати функції своєрідного поліцейського в цьому регіоні Європи.[22]
Кілька доповідей було присвячено проблемам транснаціональної злочинності і міграційним процесам у зв'язку із сучасними україно-російськими відносинами. О.Ю. Михальов показав, що кримінальна обстановка залишається джерелом багатьох проблем в прикордонних регіонах України і Росії.[23] Доповідь А.А. Баутіна присвячена незаконному оборотові наркотичних засобів в Україні. Він пише, що рішення цієї проблеми можливо, якщо уряди України і Росії почнуть спільну політику по боротьбі з організованою злочинністю.[24] Проблеми, зв'язані з міграційними процесами, аналізуються в доповіді С.Г. Лебедєвій . Вона доводить, що Росія не має досвіду створення структур трансграничного співробітництва, що ускладнює україно-російські відносини й міграційні процеси.[25]
|
Кілька доповідей конференції 2003 року було присвячено проблемам університетської освіти в Україні і Росії. В.Л. Бабаєвська констатує, що реформи систем освіти стимулюються процесами глобалізації, конкуренцією в сфері надання освітніх послуг і поступовою інтеграцією університетських систем РФ і України в Європу.[26] Проблеми, зв'язані з можливою взаємодією університетів України і Росії в сфері формування лідерських якостей, аналізуються в доповіді Л.А. Біловій.[27]
У цілому, було прийняте рішення, що головна ціль, що ставили організатори конференції (проаналізувати досвід співробітництва України і Росії на прикладі Центрально-Чорноземного регіону в політичній, соціально-економічній і культурній сферах і визначити подальші шляхи розвитку російсько-українських зв'язків) була вирішена. Були показані позитивні сторони трансграничної взаємодії, виявлені основні проблеми російсько-українського співробітництва, вироблені науково-практичні рекомендації для його налагодження. А сама головне, міжнародна науково-практична конференція "Центральне Черноземье й Україна: проблеми політичного, соціально-економічного і культурного трансграничного співробітництва" послужила гарним стимулом для подальшого зміцнення наукових зв'язків.
Робота конференції була відображення в радіорепортажах від 24 грудня 2003 р., Воронезьких новинах ("Воронезькі звістки" ВДТРК, ефір від 24 грудня 2003 р., 23.00), у пресі (газета "Воронежський кур'єр" від 27 грудня 2003р., "Комуна" від 29 грудня 2003р.).
Друга, спільна україно-російська конференція "Регіон у системі зовнішньополітичних зв'язків демократичних держав" відбулася 14-15 жовтня 2004 року. Ініціаторами конференції стали Воронезький міжрегіональний інститут суспільних наук, Кафедра міжнародних відносин і регіонознавства, Факультет міжнародних відносин Воронезького державного університету. Учасники конференції виступали зі своїми доповідями і повідомленнями в трьох секціях: "Проблеми міжнародного співробітництва регіонів на сучасному етапі", "Проблеми економічного співробітництва регіонів" і "Історико-теоретичні проблеми вивчення регіону".
Тематика доповідей другої конференції демонструє тенденцію до збільшення числа досліджуваних проблем, зв'язаних з історією України і Росії, україно-російськими відносинами. У центрі уваги Євгена Войнова особливості положення російського населення в Україні. Аналізуючи цю проблему, він приділив особливу увагу різним сценаріям розвитку російського населення України від збереження ролі до деградації до рівня національної меншості, від успішної інтеграції в українське суспільство до перемоги концепцій етнічної ізоляції. Кілька доповідей було присвячено особливостям європейського напрямку зовнішньої політики України, російсько-українським відносинам у контексті європейської інтеграції, розвиткові європейської ідеї в Україні, співвідношенню національних інтересів України і Росії в регіональному аспекті.
Це - лише перші і попередні підсумки другої спільної україно-російської конференції. Її значення стане очевидним після публікації матеріалів, появи відгуків у російській і українській науковій пресі.
Перша і друга конференції 2003 і 2004 років - важливі кроки на шляху розвитку українських досліджень, вивчення історії і культури України, історії української і російської зовнішньої політики, україно-російських зв'язків і відносин. Воронезькі конференції свідчать про те, що період відчуження і взаємного віддалення, про який писали українські історики,[28] закінчується й у сучасній історії наукових відносин України і Росії починається новий етап.
Визнаючи важливу роль двох воронезьких конференцій у розвитку українських досліджень, необхідно вказати на деякі їхні слабкі сторони. Доповіді багатьох учасників "страждають" етнічним центризмом. Російські дослідники нерідко аналізують проблеми російсько-українських відносин винятково з російської точки зору. Така (протилежна українська) тенденція характерна і для деяких українських доповідей. З іншого боку, доповіді російських учасників конференції, присвячені Україні, слабкі, тому що написані майже винятково на російських джерелах, а українські публікації майже не аналізуються. Тому, російські дослідники повинні з більшою увагою відноситься до української наукової літератури, вивчати українську мову, інтегрувати висновки українських дослідників у нові дослідження. Вивчення української мови особливо важливо для розвитку українських досліджень: з 50 (!) статей, опублікованих у матеріалах першої конференції, лише 8 (!) написані, ґрунтуючись на науковій літературі українською мовою. У такій ситуації використання української наукової літератури - крок до поліпшення дослідницької атмосфери, її більшої демократизації.
Такі зміни будуть сприяти більшої науковості досліджень, присвячених історії і зовнішній політиці України, розвиткові контактів між дослідниками двох країн, росту взаємного розуміння. Однак конференції 2003 і 2004 років були справді науковими. У порівнянні з ними конференція 1997 року виглядає слабкої і далекої від науки.
Конференції по українській тематиці важливі тому, що вони свідчать про те, що російська наука стала більш ліберальної. Україна вже не розглядається як провінція яка змогла відокремитися від метрополії. Українські дослідники відходять від представлення про Росію, як потенційного агресора. Російська й українська наукова думка знову помітили перша іншу. Це підтверджує, що в роки існування незалежних Росії й України взаємний інтерес наших держав до історії і культури не зник, а зберігся. В даний час Україна і Росія перехворіли хворобами націоналізму і взаємного відчуження і готові до подальшого діалогу і взаємного співробітництва.
Максим КИРЧАНОВ,
аспірант Воронезького державного університету.
* Усі статті, указані у виносках, опубліковані російською мовою.
[1] Росія - Україна. Історія взаємин / ред. А.И. Міллер і ін. М., 1997.
[2] Болдєцька О.А. Національно-етнічна ідентифікація в україно-російському прикордонні // Росія й Україна на порозі ХХІ століття . Шляхи сполучення національних інтересів і братерської взаємодії (Тези доповідей і повідомлень міжнародної конференції). Секції: "Філософія, політологія, соціологія" і "Економіка". Воронеж. 1997. С. 3 - 5; Бутенко В.Г., Куц А.М. Національна еліта і питання єдності СНД // Росія й Україна на порозі ХХІ століття . Шляхи сполучення національних інтересів і братерської взаємодії (Тези доповідей і повідомлень міжнародної конференції). Секції: "Філософія, політологія, соціологія" і "Економіка". С. 5 - 8.
[3] Гарчев П.I. Національні інтереси України і Росії в історичному аспекті // Росія й Україна на порозі ХХІ століття . Шляхи сполучення національних інтересів і братерської взаємодії (Тези доповідей і повідомлень міжнародної конференції). Секції: "Філософія, політологія, соціологія" і "Економіка". С. 10 - 12.
[4] Кривицька Е.В. Деякі аспекти російсько-українських протиріч // Росія й Україна на порозі ХХІ століття . Шляхи сполучення національних інтересів і братерської взаємодії (Тези доповідей і повідомлень міжнародної конференції). Секції: "Філософія, політологія, соціологія" і "Економіка". С. 22 - 25.
[5] Галкіна Т.А., Колосов В.А., Туровський Р.Ф. Проблеми нового російського прикордоння і перспективи формування прикордонної політики // Росія й Україна на порозі ХХІ століття . Шляхи сполучення національних інтересів і братерської взаємодії (Тези доповідей і повідомлень міжнародної конференції). Секції: "Філософія, політологія, соціологія" і "Економіка". С. 8 - 10; Кулик А.Н. Блок НАТО і безпека Росії й України // Росія й Україна на порозі ХХІ століття . Шляхи сполучення національних інтересів і братерської взаємодії (Тези доповідей і повідомлень міжнародної конференції). Секції: "Філософія, політологія, соціологія" і "Економіка". С. 25 - 29; Лузан А.В. Деякі питання україно-російських відносин // Росія й Україна на порозі ХХІ століття . Шляхи сполучення національних інтересів і братерської взаємодії (Тези доповідей і повідомлень міжнародної конференції). Секції: "Філософія, політологія, соціологія" і "Економіка". С. 29 - 33.
[6] Стоповец А. Розпад великої держави: її підсумки і наслідки // Росія й Україна на порозі ХХІ століття. Шляхи сполучення національних інтересів і братерської взаємодії (Тези доповідей і повідомлень міжнародної конференції). Історія й історіографія. "Спільність історичних доль і співробітництво слов'янських народів". Воронеж. 1997. С. 55 - 58.
[7] Коротенко I.П. Стратегічні інтереси України і Росії і шляху їхнього сполучення // Росія й Україна на порозі ХХІ століття. Шляхи сполучення національних інтересів і братерської взаємодії (Тези доповідей і повідомлень міжнародної конференції). Секції: "Філософія, політологія, соціологія" і "Економіка". С. 19 - 22.
[8] Рудаков С.I. Розпад СРСР і перспектива україно-російських відносин // Росія й Україна на порозі ХХІ століття. Шляхи сполучення національних інтересів і братерської взаємодії (Тези доповідей і повідомлень міжнародної конференції). Секції: "Філософія, політологія, соціологія" і "Економіка". С. 42 - 44.
[9] Слинько А.А. Геополітичні інтереси Росії й України: історія і сучасність // Росія й Україна на порозі ХХІ століття . Шляхи сполучення національних інтересів і братерської взаємодії (Тези доповідей і повідомлень міжнародної конференції). Секції: "Філософія, політологія, соціологія" і "Економіка". С.50 - 52.
[10] Коротенко I.П. Про внесок правління суспільства дружби з Україною "Почуття родини єдиної " у зміцнення зв'язків між народами Росії й України // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України: історія і сучасність. Матеріали міжнародної конференції (24 - 26 грудня 2003 року). Воронеж, 2004. С. 158 - 162.
[11] Iшутин А.А. Іван Іванович Огієнко і проблеми вивчення східнослов'янської теономії // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С.32 - 34.
[12] Собе-Панек Е.А. Історико-культурні традиції народного житла російського й українського населення Курської області // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С. 9 - 11.
[13] Ковальов Г.Ф. Народна астрономія українських і російських говорів Воронезької області // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С. 16 - 21.
[14] Сьянова Е.И. Українська антропонимія с. Власовка Грибановського району Воронезької області // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С. 22 - 31.
[15] Білик Б.И. Культурні зв'язки українського і російського народів у часи Казацько-гетьманської держави // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С. 34 - 41.
[16] Нестуля А.А., Нестуля С.И. З історії культурного співробітництва між Україною і Росією, 1917 - 1930-і роки // С. 71 - 76.
[17] Баранов А.В. Український фактор у соціальному і політичному розвитку півдня Росії першої третини ХХ століття // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С. 64 - 67.
[18] Бондаренко Д.Я. Прикордонні претензії України до Росії в 1917 - 1918 р. // С. 67 - 71.
[19] Кирчанов М.В. "Точки дотику" vs "камені спотикання" сучасних україно-російських відносин // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С. 162 - 167.
[20] Артьомов В.А. Україна і ЄС: Шлях до Європи? // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С. 181 - 187.
[21] Беленов О.Н. Перспективи європейської інтеграції Росії й України // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С. 187 - 195.
[22] Шпагін С.А. Російсько-українські відносини в контексті процесу розширення НАТО на Схід // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С. 196 - 200.
[23] Михальов О.Ю. Фактори трансграничної злочинності на російсько-українській границі // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С. 212 - 216.
[24] Баутін А.А. Незаконний оборот наркотичних засобів і психотропних речовин у Республіці Україна // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С. 216 - 223.
[25] Лебедєва С.Г. Проблеми нелегальної міграції в Росії й Україні // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С. 223 - 230.
[26] Бабаєвська В.Л. Росія й Україна на ринку освітніх послуг // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С. 245 - 250.
[27] Білова Л.А. До питання про можливості взаємодії Вищих навчальних закладів Росії й України в справі формування лідерських якостей майбутнього фахівця // Політичні, соціально-економічні і культурні аспекти співробітництва Росії й України. С. 250 - 254.
[28] Грицак Я. Українська історіографія: 1991 - 2001. Десятиліття змін // Ab Іmperіo. 2003. № 2.
