Біографічні деталі кубанців, вояків Армії Української Народної Республіки
Незважаючи на значну кількість книжкових видань і статей в Україні про період існування Кубанської Народної Республіки, сьогодні на Кубані ця тема мало відома.
Особливою білою плямою в історії є співпраця Кубані з Українською Народною Республікою. Для пересічного кубанця, період з 1917 по 1920 відомий як часи революції та громадянської війни.
Для України ці року були позначені важкою кривавою боротьбою за свою незалежність. Жорстокі бої ішли у всіх напрямках: на північному сході проти більшовиків, південному сході білогвардійськими полками генерала Денікіна і на заході військами Польщі.
Найцікавішим фактом є те що велика кількість кубанців героїчно боролися за Україну в лавах Армії Української Народної республіки. Старшини і козаки з Кубані служили в таких славних військових частинах як Сірожупанній, 3-й Залізній, Окремій кінній і 6-й Січовій дивізіях, і багатьох інших підрозділах Української Армії.
Вони боролися і гинули в боях за батьківщину їхніх прапрадідів, чорноморських козаків, про яку вони тільки чули в піснях.
Після поразки Української незалежності, долі кубанців вояків і старшин Української армії склалися по різному, одні загинули в боях і полоні, інші були інтерновані у таборах в Польщі і Чехословаччині, деякі повірили в амністію пропоновану більшовиками повернулися на Батьківщину і були закатованими в тюрмах ЧК, одиниці доживали у еміграції на вигнанні в Европі, Північній і Південній Америках.
Через буремні року воєн і репресій і неспинного часу збереглися біографічні деталі тільки окремих кубанців, вояків Армії Української Народної Республіки.
Ось деякі з них:
Блохін (Здобудь-Воля) Костянтин Якович (10.01.1875, Кубанське Козацьке військо, Таманський відділ, ст. Кримська - 09.02.1923) - полковник Армії УНР. У лютому - квітні 1918 р. - командир 2-го Українського (Синьожупанного) полку ім. М. Залізняка військ Центральної Ради. З 01.08.1918 р. - командир Окремого Чорноморського Коша Армії Української Держави. У жовтні 1918 р. повернувся на Кубань. У січні 1920 р. опинився в Одесі, де навесні 1920 р. очолював т. зв. Галицький курінь виздоровців у РСЧА. У 1921-1922 рр. - начальник штабу повстанського отамана Платона Черненка (Чорного Ворона). 17.08.1922 р. був заарештований у Києві органами ДПу. 02.02.1923 р. - засуджений до страти. Загинув під час повстання в Лукянівській в'язниці.
Джерело: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007.
Волох Омелян Іванович (18.07.1886, Кубанське Козацьке Військо, станиця Кальниболотська - 27.10/04.11.1937, Росія, с. Сандормох (Карелія) - український військовий діяч. 11.02.1920 р. рештки загону О. Волоха влилися до 60-ї стрілецької дивізії РСЧА. О. Волох був приділений до штабу 12-ї радянської армії, згодом - до штабу Південно-Західного фронту червоних. З червня 1920 р. перебував у розпорядженні Наркомзему. У складі Агітаційного поїзда ім. Леніна при голові ВУЦВК Г. Петровському їздив по Україні й агітував селян за радянську владу та проти С. Петлюри. З 15.09.1920 р. - член ВКП(б). З весни 1921 р. - начальник організаційно-інструкторського агітаційного поїзду, що курсував по Україні та агітував за радянську владу. Далі - у розпорядженні ВУЦВК. У 1923-1925 рр. - завідувач приймальні голови ВУЦВК, член Центрального Комітету незаможних селян. З березня 1925 р. - керівник гарантійного та адміністративно-організаційного відділів Держстраху. З 1928 р. - начальник відділу Коопбудспілки. З 1932 р. - керівник планувального сектору Дніпроміста та голова Укрбюро спілки шоферів. Був заарештований у ніч з 4 на 5 травня 1933 р. у справі т. зв. «Української контрреволюційної організації». Винним себе не визнав. 23.09.1933 р. був засуджений до 10 років позбавлення волі, 28.10.1933 р. відправлений з Харкова на ст. Кемь для подальшого транспортування до Соловецького табору особливого призначення. Під час перебування в таборі систематично порушував внутрішній режим - протестував проти свого затримання та ув'язнення, часто сидів у карцері. Був розстріляний серед інших відомих соловецьких політв'язнів у кар'єрі під с. Сандормох (Карелія) між 27 жовтня та 4 листопада 1937 р.
Джерело: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007.
Нагорний Іван Петрович (27.09.1884, Велике Військо Кубанське, м. Єйськ - лютий 1919, Подільська губ., м. Кам'янець-Подільський) - начальник канцелярії військового міністерства УНР. Помер від сухот. Похований у Кам'янці-Подільському.
Джерело: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007.
Прохода Василь Хомич (25.12.1890, Кубанське військо, станиця Павлівська - 08.11.1971, США, Колорадо, м. Денвер) - підполковник, начальник штабу 4-ї Сірожупанної бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Походив з селян м. Оріхів Бердянського повіту Таврійської губернії. Народився у станиці Павловській Кубанського війська. Закінчив сільськогосподарське училище, витримав іспит на звання однорічника 2-го розряду при Оріхівському реальному училищі. 01.10.1912 р. був мобілізований до 51-го піхотного Литовського полку. З 15.11.1914 р. - прапорщик. З 10.12.1914 р. - молодший офіцер 53-го піхотного Волинською полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. 27.01.1915 р. потрапив до австрійського полону. Перебуваючи у полоні у таборі Терезієнштадт був одним із ініціаторів створення українських громад та формування у 1918 р. у таборі Йозефштадт 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії. З 27.08.1918 р. - старшина 1-го козацько-стрілецького (Сірожупанного) полісу Армії Української Держави. З 06.10.1918 р. - ад'ютант 1-го Сірожупанного полку Армії Української Держави. З 19.01.1919 р. - начальник штабу Коростенської групи Дієвої армії УНР. З 19.02.1919 р. - ад'ютант 1-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР. 20.05.1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону, перебував у таборі для військовополонених у Ковелі. З 29.09.1919 р., після звільнення з полону, перебував у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. З середини жовтня 1919 р. - в. о. ад'ютанта 4-го Сірожупанного рекрутського полку Дієвої армії УНР. З початку листопада 1919 р. - в. о. начальника штабу 1-ї Рекрутської дивізії, що мала бути створена з усіх запасних частин Дієвої армії УНР. На початку грудня 1919 р. залишив Армію УНР. У квітні 1920 р. з'явився у розпорядження штабу 4-ї стрілецької бригади 2-ї стрілецької (зюдом - 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР. Був призначений начальником штабу 12-го стрілецького куреня, деякий час - в. о. начальника штабу 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. З 21.08.1920 р. - начальник оперативного відділу, а з 15.09.1920 р. - начальник штабу 4-ї Сірожупанної бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. На початку жовтня 1920 р. був поранений у бою з червоними. Після одужання - вартовий старшина оперативного відділу штабу Армії УНР. З травня 1922 р. - на еміграції у Чехословаччині, закінчив лісовий відділ Української господарської академії у Подєбрадах (1927). У 1928-1932 рр. викладав у академії, у подальшому працював інженером. У 1927-1939 рр. очолював Товариство бувших вояків Армії УНР у Чехословаччині, написав працю з історії 1-ї козацько-стрілецької дивізії (Сірожупанників). З 1939 р. - у Німеччині, був одним із активних членів Українського національного об'єднання. У 1941 р. - січні 1945 р. працював інженером у німецькій будівельній фірмі «Йоганес-Ган». 02.02.1945 р. був заарештований СМЕРШем. З 10.05.1945 р. перебував під слідством у Лук'янівській в'язниці у Києві. 09.08.1946 р. був засуджений до 10 років виправно-трудових робіт, відбував термін на Воркуті та у Комі АРСР. Після звільнення у 1956 р. як чехословацький громадянин повернувся до Чехословаччини (у Пряшів). У 1965 р. виїхав до своєї родини у США. Похований у м. Денвер, США.
Джерело: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007.
Смовський Кость Авдійович (02.05.1892, Кубань, станиця Полтавська - 08.03.1960, США, м. Мінеаполіс) - полковник, командир 1-го кінного ім М. Залізняка полку Армії УНР. У деяких документах зазначав, що під час Першої світової війни був сотником Кубанського козацького війська, але за документами атестаційної комісії Армії УНР (1921 р.) в російській армії був унтер-офіцером. У 1917 р. служив унтер-офіцером у запасних артилерійських частинах Московської військової округи, від яких був делегатом на III Всеукраїнському військовому з'їзді. Був обраний делегатом до Одеси на переговори про українізацію Одеської військової округи. З 22.11.1917 р. - викладач з практичного обслуговування гармат у 2-й Українській юнацькій школі. З січня 1918 р. - командир батареї Гайдамацького Коша Слобідської України військ Центральної Ради. З 25.03.1918 р. - помічник острозького повітового коменданта. З 05.10.1918 р. - командир 1-ї гарматної батареї Окремого Чорноморського Коша Армії Української Держави. З 24.11.1918 р. - командир 1- го гарматного полісу Окремого Чорноморського Коша військ Директорії. З 11.02.1919 р. - командир 5-го кінного Кінбурнського полку 2-ї кінної дивізії Дієвої армії УНР. З 21.04.1919" р. - командир 29-го кінного дієвого полку, який 29.05.1919 р. було згорнуто в Окремий кінний дивізіон, а 04.07.1919 р. - розгорнуто у 1-й кінний полк (з 09.07.1919 р. - 2-й кінний полк) ім. М. Залізняка Дієвої армії УНР. З 19.08.1919 р. - помічник командира 2-го кінного полку ім М. Залізняка та член ремонтної комісії з поповнення армії кінським складом 3 6 по 21 грудня 1919 р. брав участь у Першому Зимовому поході, згодом повернувся на польську територію, де був інтернований польською владою. Навесні 1920 р. служив у 6-й Січовій дивізії Армії УНР, дезертирував. З 23.07.1920 р. - командир 1-го кінного ім М. Залізняка полку Армії УНР. З 13.08.1920 р. - т. в. о. командира 1-ї бригади Окремої кінної дивізії Армії УНР, одночасно був командиром 1-го кінного полку ім М. Залізняка. З 13.04.1921 р. - помічник комбрига 1-ї Окремої кінної дивізії Армії УНР. Влітку 1921 р. був усунутий з посади після з'ясування атестаційною комісією відсутності офіцерського звання до служби в українській армії. З 1921 р. жив на еміграції у Польщі. З 1928 р. - контрактний офіцер польської армії, служив у 11-му уланському полку (Цеханів). Отсаннє звання у польській армії - майор. Брав участь у Німецько-польській війні 1939 р, потрапив до німецького полону. У січні 1940 р. за сприяння Військового міністерства УНР в еміграції був звільнений з полону. У 1941 р. вступив на службу до німецької армії. У 1942 р. був українським командиром 118-го батальйону шуцманшафту, який брав участь у боях проти радянських партизан. У подальшому служив в інших українських військових формаціях. З березня 1945 р. був приділений до штабу Української національної армії. 08-09.05.1945 р. від імені командування Української національної армії вів переговори з командувачами американських та англійських військ про інтернування УНА на контрольованій ними території. З 1945 р. - на еміграції у Західній Німеччині, один із ініціаторів створення Спілки українських вояків. З 1950 р. - у США. Помер у м. Мінеаполісі.
Джерело: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007.
Цівчинський Володимир Миколайович (15.07.1874, Кубанське Козацьке Військо, Лінійний відділ, м. Майкоп - н/д) - полковник, начальник охорони Головного Отамана С. Петлюри Армії УНР. Закінчив класичну гімназію, 3-тє військове Олександрівське училище (1898), служив у 74-му піхотному Ставропольському полку (Кам'янець-Подільський, згодом - Умань). Брав участь у Російсько-японській війні, під час якої одержав два поранення. Закінчив Офіцерську стрілецьку школу. З початком Першої світової війни у складі 74-го піхотного Ставропольського полку вирушив на фронт, був поранений та контужений. Служив на посаді начальника команди одужуючих у Черкасах. У подальшому - помічник коменданта штабу 4-ї армії, комендант етапу військової дороги. Останнє звання у російській армії - підполковник. У 1917 р. - один із ініціаторів українізації на Західному фронті. Був організатором та першим командиром 1-го Українського запасного полку у Києві (сформований з частини 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького, згодом - полк ім. Дорошенка). У 1918-1919 рр. - член військово-наукового комітету Головного управління Генерального штабу Української Держави, згодом - Директорії. За Гетьманату П. Скоропадського 4 місяці перебував в ув'язненні. У 1919 р. написав та видав книжку «Яким повинен бути Український старшина», підготував до друку книжку «Яким мусить бути Український Козак». З 27.08.1919 р. - т. в. о. штаб-старшини для доручень військового міністра УНР В. Петріва, приділений до штабу Головного Отамана. Станом на 05.11.1919 р. - на тій самій посаді при військовому міністрі В. Сальському. Наприкінці листопада 1919 р. - начальник охорони Головного Отамана С. Петлюри, яка 03.12.1919 р. перейшла на бік отамана О. Волоха. Служив у О. Волоха начальником штабу. У ніч з 1 на 2 січня 1920 р. залишив формування О. Волоха, перебував в Умані, де мешкала родина. У травні 1920 р. знов з'явився на службу до Армії УНР. У листі до командування Дієвої армії УНР від 03.06.1920 р. стверджував, що в грудні 1919 р. був силоміць взятий О. Волохом у полон. З червня 1920 р. перебував у резерві старшин Військового міністерства УНР. З 26.07.1920 р. - полковник. У 1921-1923 рр. перебував на інтернуванні у Польщі. Подальша доля невідома.
Джерело: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007.
Теліга Михайло (08.12.1900, Кубань., ст. Ахтирська, нині смт. Ахтирський Краснодарського краю, РФ - н/д) - У 1929 р. закінчив лісовий відділ Української господарської академії.
Джерело: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921). Книга ІІ: Наукове видання. - К.: Темпора, 2011
Кривко Євдоким (Кубань, Терська станиця - 7.10.1920, с. Сівка на Галичині) - козак Кінного полку Чорних Запорожців Армії УНР. Загинув у бою з більшовиками. Похований у с. Сівка.
Джерело: База даних воїнів Армії УНР Благодійного фонду «Героїка».
Хмаренко Павло (Кубань, Таманський відділ, Приморська ст., с. Охтирівка - н/д) - козак Пластунського куреня кінного полку ім. Гетьмана І. Мазепи Армії УНР. Ранений у бою з більшовиками 23.04.1920 р. за м. Ананьїв Херсонської губернії.
Джерело: База даних воїнів Армії УНР Благодійного фонду «Героїка».
Іван Яршак (Кубанщина, ст. Слаба, Калериноградського відділу - 10.10.1920, Під м. Летичевом на Поділлю) - козак Кармелюцького куреня 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Загинув у бою з більшовиками.
Представник Благодійного фонду "Героїка" в Канаді
Юрій ЯВОРСЬКИЙ
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: Кость Смовський - кубанець, підполковник Армії УНР. Відзнаки 6-ї Січової Дивізії Армії УНР в якій воювали старшини і козаки кубанці. Сірожупанники на марші. 1919. Перша козацько-стрілецька (Сірожупанна) дивізія Армії УНР де служили кубанці. Чорношличники. 1919. Козаки Кінного полку Чорних Запорожців Армії УНР, у лавах полку якого воювали кубанці. Могила Василя Іваниса - голови Уряду Кубанської Народної Республіки. Василь Іванис похований на цвинтарі Св. Володимира в Оаквіл.
