Про антиукраїнську політичну акцію в Москві
За три дні, з 28 по 30 листопада в Бібліотеці української літератури в Москві Рухом молодих політичних екологів Підмосков'я «Мєстниє» було проведено два пікети. (Принаймні, так гордо написано на сайті «Мєстних», насправді, пікет був один, але «молоді політичні екологи» швидко засвоїли радянську звичку приписок). Рядові його учасники, за віком, школярі та студенти, погано розуміли, куди прийшли, на питання відповідати відмовлялися, фотографувати себе забороняли, вимагаючи акредитацію. Зате кілька активістів зажадали у керівництва Бібліотеки засудити рішення українського парламенту про Голодомор 1932-33 років, і тим самим продемонструвати свою лояльність.
Більш докладно суть пікетів роз'яснено на сайті «Мєстних». Виявляється, вони покликані були зміцнити дружбу російського та українського народів. Там же, у роз'ясненнях, Бібліотека української літератури доносительськи обвинувачується в антиросійській діяльності, у розпаленні національної ворожнечі. Особливо вражають такі слова: «На закінчення хлопці трохи «пошаліли» - під'їзд «бібліотеки» було обприскано рідиною від шкідливих комах, а поруч сама собою задимилася жовтогаряча димова шашка».
Що говорити... Пікет – це, звичайно, не погром, але все рівно на душі мерзотно і тривожно. Напевно, тому що цей пікет був не біля посольства, скажемо, а саме біля бібліотеки. Книги ж – з найдавніших ще часів, коли кожна з них писалася (переписувалася) і малювалася вручну – зберігають у собі особливу ауру. Ставлення до них – маркер порядності та цивілізованості. Хто зазіхає на книги (а виходить, і на бібліотеку), зазіхає на людину, як таку, на людяність. (Гітлерівські автодафе і сталінські письменницькі погроми підтвердили це методом «від противного»).
Подвійно тривожно від того, що пікет був біля бібліотеки національної, з її великою і складною історією. У свій час розгромленої шляхом розформування. А в останні роки спільними зусиллями росіян і українців збираємою дбайливо по крупицях. Невже незрозуміло, що національні почуття – штука тонка, залазити сюди з отрутними рідинами і димовими шашками не можна категорично!
І потрійно, до речі, погано від своєрідного почуття гумору молодих пустунів-пікетників. Вдумайтеся, вслухайтеся, у кого уява – придивитеся! «Хлопці трохи пошаліли», обприскування бібліотеки (БІБЛІОТЕКИ!) засобом від комах, «сама собою задимилася жовтогаряча димова шашка». Даруйте, але це вже не смішно, це пахне. Причому, якщо можна так сказати, дуже зримо пахне – фашизмом. Славне починання, чи не правда: підмосковні югендівці позначають українські культурні центри і вимагають від їхнього керівництва присягнути на вірність Батьківщині. Невже це нікому нічого не нагадує?
Цікаво, хто це вбив у голови «молодим політичним екологам» таке розуміння дружби народів, яке вони показують на пікетах. Скільки можна пояснювати, що росіяни та українці, народи хоч і близькі, але все-таки різні. І в історії їхніх взаємин теж бувало різне, як гарне, так і погане. Дружба – це не затушовування темних плям, а нелегкий пошук загального бачення.
Але «Мєстниє», схоже, розуміють дружбу зовсім інакше. Приблизно так. Кричиш: «Дружок! Дружок!». І до тебе підповзає на череві (помітьте, не підходить, не підбігає, а саме підповзає) собачка. Не забуваючи при цьому віддано дивитися в очі і радісно виляти хвостом. За особливої необхідності собачка ще повинен гавкати в потрібний бік. За дотриманні всіх цих умов її навіть можна залишити без повідця...
Ні, пани-товариші, так не буде і це не дружба. І те, що ви робите, сприяє тільки одному – розпаленню ворожнечі між російським і українським народами. Якщо це ваша мета – аерозоль від тарганів і димова шашка вам в руки. Якщо ж ні, тоді краще запишіться в Бібліотеку української літератури. І почитайте там Гоголя (українця Гоголя-Яновського, що став класиком російської літератури) і Марка Вовчка (росіянку Марію Вілінську, що стала класиком української літератури).
Повірте, що читати про гоголівських відьом куди більш приємно та корисно, ніж полювати на відьом у багатонаціональній Москві.
Єдине, що смішить у цій історії, так це приписки і «надування щік» «політекологами» (політичного коня підковують, а «екологічна» жаба і собі лапу підставляє). Але й отут сміятися не хочеться. Досвід, політичне черевце – справа наживна, головне – що в мозках. А там, як бачимо, накопичено небагато, проте вкладено чимало…
Олег КУДРИН,
журналіст
* * *
“Мєстниє” атакували Бібліотеку української літератури в Москві
Інтернаціоналізм російського політичного класу тане в міру наближення чергових парламентських виборів. Ребром постало питання: електорат треба завойовувати, і найкраще це зробити, показавши пальцем на ворога, як говорив головний герой повести Купріна «Двобій», «унутреннего» і «унешнего». Схоже, для білямосковських «ліберальних» політичних сил «унутренний» ворог знайшовся – це недавно відкрита в Москві Бібліотека української літератури.
На думку підмосковної молодіжної екологічної організації «Мєстниє» у бібліотеці окопалися вороги Росії: бандерівці, уна-унсовці, що популяризують невідоме явище в радянській історії - «Голодомор». Якщо залишити на совісті організаторів пікету правопис слова «Голодомор», то навряд чи можна погодитися з тим, що до розпалення міжнаціональної ворожнечі в Росії дорослі політичні дядьки залучили дітей, вік яких ще не дозволяє їм займатися високою, як говорив великий російський цар Петро I, «політИкою».
«Гуляй-Поле» розповідає своїм читачам про те, хто і навіщо організував пікет біля будинку Бібліотеки української літератури в Москві.
28 листопада о 17.30 біля входу у великий зал Бібліотеки з боку вул. Трифоновської з'явилася організована група підлітків і молоді в кількості близько 100 чіл., з емблемами руху «Мєстниє» і плакатами «Вам не посварити два братерських народи», «УНА-УНСОвський набрід терпіти не може наш народ», «Москва – не притулок для сепаратистів».
Співробітники міліції повідомили журналістів, що пікет дозволений префектурою Центрального адміністративного округу.
Працівники бібліотеки спробували поговорити з рядовими учасниками пікету. Це були школярі у віці 15-17 років, але з'ясувалося, що вони не знають, біля якої установи проводиться пікет, не можуть пояснити мети свого перебування біля бібліотеки. Троє "дорослих" модератора пікету забороняли хлопчиськам розмовляти з журналістами і працівниками бібліотеки.
Правда, організатори пікету, що так і не назвалися, пояснили, що, за їхніми відомостями, у бібліотеці збираються лімоновці та українські націоналісти. На питання, на яких заходах нібито подібного роду вони були присутні, було отримано відповідь, що особисто вони на них не були присутні. Молоді люди поводилися дивно, від конкретної розмови ухилялися, не дозволяли проводити відео- і фотозйомку пікету, вимагаючи «акредитації».
Дітей, учасників пікету, запросили пройти в Бібліотеку і взяти участь в "Українському музичному салоні", але вони мовчки згорнули оформлення, вишикувалися в колони та пішли убік станції метро «Ризька».
Віктор ТИМОШЕНКО
* * *
У зв'язку із ситуацією навколо Бібліотеки української літератури в Москві голова реґіональної громадської організації «Українці Москви», заслужений працівник культури Росії та України Вікторія Скопенко та співголова Об'єднання українців Росії та Федеральної національно-культурної автономії українців Росії Валерій Семененко звернулися з відповідними листами до керівників міських і федеральних органів влади.
3 грудня 2006 р.
Об'єднана прес-служба ФНКА УР, ОУР та Бібліотеки української літератури в Москві
E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Ответ безответственным
«Местным», непо-читателям Библиотеки украинской литературы в Москве
Это случилось в самом конце ноября вскоре после празднования в стенах Библиотеки украинской литературы 65-й годовщины со дня начала героической обороны Севастополя, после торжественного вечера в честь выдающегося русского лексикографа и писателя Владимира Даля. Накануне вечера памяти великого Ивана Франко, что его Библиотека готовилась проводить в Московском Доме национальностей, незадолго до библиотечных мероприятий, посвященных началу битвы под Москвой, которую вместе с россиянами и представителями всех народов Советского Союза защищали сотни тысяч украинцев... Накануне долгожданной российско-украинской литературной акции «Молодая республика поэтов», в которой приняли участие 8 приехавших с Украины писателей... Именно в этот «звездный» для библиотечных работников час активисты «Движения молодых политических экологов Подмосковья «Местные» под покровом сгущающейся темноты устроили так называемый «пикет» у входа в Библиотеку украинской литературы.
С бездумным энтузиазмом ими делалось все для того, чтобы сорвать намеченную на это время встречу любителей пения в «Украинском музыкальном салоне»... В благодарность за поступившее от учтивых библиотекарей приглашение послушать концерт украинской музыки разгоряченные организаторами участники «пикета»-шабаша, голословно и клеветнически обвиняя библиотеку и ее сотрудников в «отвратительных попытках внести раздор в отношения братских народов», демонстративно обработали подъезд БУЛ ядовитыми средствами «от тараканов». По-видимому, «честно отрабатывая» чей-то весьма дурно пахнущий политический заказ, истинным адресатом которого, возможно, была далеко не только и не столько сама библиотека… Впрочем, им, «Местным», виднее. И, может, кто-то с должной компетентностью прояснит сей мудреный вопрос?
Который, конечно, адресован поднаторевшим организаторам и заказчикам, а не юным участникам этой шумной акции, похоже, толком даже не уразумевшим, куда и зачем их привели анонимные устроители неистовых антибиблиотечных кричалок, шумелок и свистелок. По одной из озвученных не представившимся групповодом версий, якобы протестовать против окопавшихся здесь молодчиков «из УНСО и НБП»…
Бессмысленно вступать в полемику с заведомыми оргклеветниками и провокаторами. И все же, да прозреют юные «Местные», поскольку о них можно сказать словами Христа: «не ведают они, что творят»:
На битву с ордой несметною,
Стоявшей у врат Москвы,
Спешили полки и «неместные»...
А что же, «Местные», вы?
Забыв о родстве и дружестве,
Наводите тень на плетень
Махровым в сумерках ужасом
У библиотечных стен...
Мол, тутка, враги хоронятся
С бандеровским «Кобзарём».
Ишь, голодомор им припомнился.
Ну-же как травонём!
И, ядом задорно брызгая
На книжный пресветлый храм,
По первопрестольной рыскает
Новорожденный хам!
А где-то за перелесками
Вдали от библиотек
Усеяно поле н е м е с т н ы м и:
Сибиряк, украинец, узбек...
Кости их - крепи железные -
Связали нас с этой землей.
Мы дети бойцов тех — местные,
Сроднившиеся с Москвой.
Жаль, невдомек им, экологам
Политиканских пород,
Что тараканы - в их головах.
Чист библиотечный порог!
Ступени его возвышенные
Вас радостно вознесут
К усмешке Остапа Вишни...
Там Рыльский, Довженко ждут...
Каждая книга — ладонь открытая.
Душа Украины как есть.
Потемки — чужая душа? — Не скажите.
Окошко в ней — книга. И ясен свет.
Драмы истории, беды кромешные,
Взлеты народного духа из бездн —
Все в этих книгах... Не бойтесь их, «Местные»,
И не ищите врагов, где их нет.
Вещдок хранит эта литература –
Простреленную у красноармейца на груди
Книжку со стихами «националиста» Сосюры
«Любіть Україну»... А вот же, поди,
Упал под Волоколамском боец Иваненко,
Защищая Москву из последних сил.
И рыдала за ним Украина-ненька,
И московский салют его озарил.
Не счесть героев, прославленных и неизвестных,
Что с «Кобзарем» фронтовыми дорогами шли.
Что бы сказали они, глядя на таких вот, на «Местных»:
«А чи ви не здуріли, діти малі?»
Степан МАРЦИПАН,
читатель Библиотеки украинской литературы
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
5.12.2006
