Біобібліографічна довідка ? подарунок до 60-річчя Валентина Іващенка
У цій біобібліографічній довідці ви знайдете цікаву інформацію про життя і діяльність уродженця Богуславщини, відомого в м. Санкт-Петербурзі громадського діяча, поета, співака і самодіяльного композитора, запального подвижника україністики, великого патріота України, рідної землі Валентина Володимировича Іващенка.
Ця бібліографічна довідка стане в нагоді і вчителю, і студенту, і бібліотекарю, і учню, і музейному працівнику, і всім, хто цікавиться літературними надбаннями рідного краю.
Дорогі читачі!
Ви тримаєте в руках чергову біобібліографічну довідку із серії «Літературна Богуславщина», започатковану в далекому 1997 році працівниками Богуславської центральної районної бібліотеки, яка відкриє вам ще одну особистість на поетичному небосхилі нашого регіону. Це - великий патріот України, зокрема Богуславщини, досить неординарна людина, поет, співак, самодіяльний композитор, відомий громадянський діяч Санкт-Петербурга, Голова організації Українського Національного руху Північної Пальміри - Валентин Володимирович Іващенко. Він дуже цікавий, талановитий, толерантний, порядний, повний задумів і оптимізму, чоловік. Його голубі очі, ніби волошки у полі, лагідна непідкупна посмішка, щирий погляд завжди випромінюють добро…
Коли душа наповнена щедрістю, любов'ю, повагою та співчуттям і це виливається у віршах - що може бути достойнішим?
Валентин Володимирович - частий гість головної книгозбірні нашого древнього міста Богуслава. Саме з її бібліотечними працівниками вперше ділиться своїми досягненнями, написаними власноруч творами, проробленою роботою на теренах відродження і зберігача українських національних традицій у далекому Санкт-Петербурзі, планами на майбутнє. А вони в нього грандіозні!
Люб'язно подаровані автором його збірки творів, які зайняли чільне місце на полицях бібліотек регіону Богуславщини, і вже користуються неабияким попитом у читачів, дозволять вам поринути у глибокий і ніжний світ його поезій та пісень, отримати радість та насолоду.
«Не бійтеся краплиночку душі,
Чи посмішку подарувати людям…»
В. Іващенко
«Ми всі живемо на святій Землі.
І те, що ми вже є - велике щастя!
А розумієш це, коли життя пройшло,
Коли минулися і радощі, й нещастя.
І то є правда, що болить душа,
Але ж вона ще може і горіти!
Так бадьориш до нашого коша,
Творити! Вірить! Жити і любити!»
В. Іващенко
Куди б не вели нас життєві дороги, ми завжди тягнемося душею до батьківського порога, повертаємось думками до тих стежок, звідки пішли у широкий світ. По всіх усюдах розкидала доля українців. Живуть вони далеко за океанами, морями, в країнах далекого зарубіжжя та державах колишнього могутнього Союзу - у кого як склалися обставини. І дивляться на розлуку з рідною землею, певно, кожен по-різному. Та все ж у кожному серці живі і материнська мова, і спогад про дитинство, і те відчуття причетності до України, яке не зітруть ніякі роки…
Подібно склалася доля і в нашого земляка - поета, співака, композитора, ентузіаста й організатора культурно-масових дійств в Північній Пальмірі, громадського діяча, істинного патріота рідної Вітчизни Валентина Володимировича Іващенка.
Валентин Володимирович зараз живе у Санкт-Петербурзі, але душею й думками - він тут, на рідній землі:
«Ми - не шматок відірваний,
Ми - частка України!
Дарма, що споконвіку ми
Живемо на чужині» -
зізнається Валентин у своєму вірші «Ми - частка України!»
Валентин Іващенко народився 15 березня 1951 року в м. Богуславі Київської області. Дитинство Валентина пройшло на берегах красуні - Росі, тут, неподалік, знаходилася батьківська домівка. Тож зранку до пізнього вечора малий хлопчак ганяв м'яча на вологих берегах та луках бурхливої річки, купався в ній до посиніння, печерував раки, ловив рибу… Любов до риболовлі залишилась у нього назавжди. Навіть тепер, коли пройшли молоді літа, побіліли скроні, приїжджаючи в Богуслав з далекого Санкт-Петербургу, Валентин Володимирович спішить на побачення до Росі, ведучи з нею таємну розмову, ділиться своїми секретами…
Батьки Валентина пройшли тяжку школу життя. На їх долю припали жахливі роки випробувань: голодомор 1932-1933 років, лихоліття Великої Вітчизняної війни, окупаційний режим, роки розрухи і відбудови.
Мати - Параска Антонівна Павленко була зв'язковою в 13-річному віці в партизанському загоні, який діяв на території нашого району, а в 15 років - підносила в торбі артилерійські набої на бойові позиції під час Корсунь-Шевченківської битви. А потім все своє життя пропрацювала санітаркою в Богуславській центральній районній лікарні. Рідного дядька Валентина по материній лінії, Бориса, 16-річним юнаком забрали до Німеччини працювати на пруського поміщика, а коли Червона Армія звільнила Пруссію, його відразу ж призвали на службу в діючу частину. За тиждень до перемоги він загинув під Берліном. Його мама проплакала за ним решту свого життя. Особливо, коли лунала пісня про рушник, бо так, як співається у пісні: «…І в дорогу далеку, ти мене на зорі проводжала, і рушник вишиваний на щастя, на долю дала», - вона вручила Борису власноруч вишитий рушник, коли його забирали до Німеччини, щоб щасливою була дорога до рідної домівки. Та не судилося…
Тітка Валентина під час окупації, незважаючи на загрозу розстрілу, винесла вночі з поля бою, після відступу наших військ, двох поранених бійців, заховала їх у повітці, вилікувала і відправила до партизанського загону, комісаром якого був дядько Іван Мікітішин.
А бабуся Валентина по батьковій лінії, Іващенко Марта Марківна, з двома діточками на руках, під час евакуації, попала під бомбардування німецьких літаків. Старша її дочка Марійка після обстрілу й бомбардування так і не знайшлась. Ці всі події відбувалися в наших краях…
Батько Валентина - Володимир Карпович також зазнав горя. На його долю випали роки концентраційного табору Матхаузен, що в Австрії. Три роки проведені там між життям і смертю. Тільки дивом залишився живим. Потім п'ять років служив у Армії, був на будівництві паперового комбінату в Карелії (1952-1953 роки), відновлював цілину (1953-1954 роки, 1960-1961 рр.). Повернувшись на рідну землю, працював шофером на різних підприємствах нашого міста.
В сім'ї Валентин - найстарший син. Сестра Галина - вчений зоотехнік, яка всі свої знання і вміння віддала сільському господарству в с. Побережка. Молодший брат Володимира - будівельник.
Валентин Володимирович в Богуславській середній школі № 1 здобув середню освіту. Потім була строкова служба в Радянській армії в м. Павлограді Дніпропетровської області, потім в Естонії та Рісті - у ракетних військах стратегічного призначення. Після закінчення строкової служби з 1971 по 1975 роки навчався в Червонопрапорному військовому інституті фізичної культури м. Ленінграда (тепер Санкт-Петербург). Там і одружився. Закінчивши інститут Валентин Володимирович в 1975 -1979 роках продовжив офіцерську службу в Ростові-на-Дону, у Приморському краї на Далекому Сході (1979-1986 роки), в Уфі (1987-1996 роки). Роки військової служби (1976-1996 роки) пройшли майже по всій території СРСР. Професійний військовий сам підготував 30 майстрів спорту, 400 пілотів для авіаційних полків Росії і 45 - для Військово-Повітряних Сил України. Військову службу закінчив в м. Уфі, де працював старшим викладачем кафедри фізичної підготовки та спорту в Уфимському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків.
В 1996-2008 роках Валентин Іващенко працював інструктором по лікувальній фізкультурі Ленінградського військового санаторію. Саме при його допомозі тисячі військових оздоровились та закріпили своє здоров'я.
Нині підполковник запасу, майстер спорту живе в Санкт-Петербурзі. Має двох дітей. Син - Сергій Іващенко, народився в 1971 році в Ленінграді. Він пішов по батьківським стопам - як і батько, став професійним військовим. Закінчив той же Ленінградський військовий інститут фізичної культури. Сьогодні, як і батько, він підполковник. Служить у Пскові.
Дочка - Оксана Іващенко народилася в 1976 році в місті Азові Ростовської області. Оксана має освіту художника лакової мініатюри, але любить працювати з глиною. Це просто їй ближче і в неї, напрочуд добре це виходить. Коли розглядаєш її роботи, відчуваєш особливе тепло, радість. Оксана - професійний художник, організатор виставок народно-прикладного мистецтва в Санкт-Петербурзі. Вироби Оксани займають почесне місце в домашніх колекціях народної артистки України Ніни Матвієнко, народного артиста України, Лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка Богдана Ступки, заслуженого артиста України, народного артиста Росії Василя Герело, співачки Лариси Лусти, відомого рок-музиканта Бориса Гребєнщикова та багатьох інших. Донька у всьому підтримує й допомагає своєму батьку, вона його однодумниця, незамінна помічниця, зокрема, ілюструвала чудову збірку його віршів «Краплиночка душі», до трьох фестивалів (2006-2008 років) презентувала для його учасників свої чудо-хатки, виготовлені власноруч, без її участі не проходить жодний захід, який ініціює її батько. Оксану запрошували на художні виставки до Севастополя, Донецька. Вона давала майстер-класи в Угорщині та Туреччині. В лютому 2010 рокуна Оксану чекали художники Данії - там їй запропонували зробити вернісаж її сюреалістичних картин (ще одна сторона її творчості). Одним словом, у талановитих батьків - талановиті й діти…
Валентин Іващенко не професіонал в галузі культури, але його серце й душа віддані українському мистецтву. Цю незрадливу любов він проніс через усе своє життя, із запалом та щиро передає її людям. Майже другою професією Валентин зробив своє хобі, як прийнято називати заняття людини для душі: все своє свідоме життя організовує українські програми та концерти, виступає як соліст-співак в різних колективах.
Валентин Володимирович - великий патріот України й того куточка на землі, де народився і зріс. Щорічно відпустку він проводить у Богуславі: обов'язково відвідує свою альма-матір - Богуславську середню школу №1, музеї нашого міста, концерти й, нерідко, сам бере в них участь.
Валентин Іващенко - голова Української Організації Національного Руху Санкт-Петербургу, член ради товариства ім. Т. Шевченка, член ради Української національно-культурної автономії (1996-2000 роки), 2001-2005роки - голова організації Українського національного руху Санкт-Петербургу. З 2005 року - член культурного центру при Діловому клубі «Україна - Санкт-Петербург».
Валентин Володимирович Іващенко після звільнення з військової служби активно займається суспільними справами на терені українського національного відродження. Він:
? організатор і координатор заходів по освяченню хреста «Українцям - жертвам політичних репресій»;
? організатор і соліст українських ансамблів «Мрія», «Співаночки», «Рось», «Козаки Полуботка», соліст ансамблю козацької пісні «Руси»;
? лауреат фестивалю української пісні «Червона рута» (Воркута, 2000-2006 рр.), фестивалів української пісні ім. Кошиця (Москва, 2001 та 2006 роки), фестивалю бардівської пісні «Струни фортів» (Кронштадт, 2002 р.);
? один із організаторів і ведучий Міжнародного фестивалю «Українська весна в Санкт-Петербурзі» (2006 - 2007 р.);
? організатор і учасник поїздки ансамблю авторської української пісні по Дніпропетровщині (м. Кривий Ріг, м. Орджонікідзе);
? організатор і учасник творчих вечорів петербурзьких поета Олександра Дорошенка та композитора Віолети Гріневич в м. Москві та Санкт-Петербурзі в 2001-2002 рр., поетів з України: Марії Тарасюк (1997 р.), Антоніни Листопад - 2003 р., Анатолія Самойленка - 2004 р.;
? організатор літературно-музичного клубу «Вечорниці у Валентина», які діють з 1996 року, мета їх - дати можливість петербуржцям-українцям поспілкуватися, послухати чарівні українські пісні, почути співучу українську мову, самому порозмовляти, доторкнутись до звичаїв, традицій свого краю, показати свої здібності, як в народно-прикладному мистецтві (на вечорах організовуються виставки), так і в співі та читанні віршів. За 15 років існування «Вечорниць» гості побували на українському весіллі, на «Святі врожаю», імпровізованому Різдві, Великодні, «Святі жайворонків», «Святі Матері», днях Святого Миколая, Святого Валентина та інших.
? автор щомісячної програми в Олександро-Невській Лаврі «Що то за дивина українська родина?».
? організатор Міжнародного конкурсу сучасної української пісні «Українська ліра Санкт-Петербургу».
Валентин Іващенко - визначний громадський діяч Північної Пальміри, запальний подвижник україністики. А ще Валентин Володимирович захоплюється поезією. Його вірші такі ліричні, ніжні, глибокі. Рідко хто так з чоловіків пише…
Поетичні твори Валентина Іващенка з'явились дуже давно - він писав їх для себе, для «шухлядки», а вже пізніше вони з'явилися в 1994-1995 роках на шпальтах Уфимської газети «Криниця», в поетичному збірнику «Малахітова шкатулка» (м. Санкт-Петербург, 2003 р.), неодноразово друкувались на сторінках районної газети «Вісті Богуславщини», ввійшли до поетичного альманаху «Ода рідному краю» тощо.
В 2002 році в м. Санкт-Петербург вийшла перша власна збірочка поезій автора під патріотичною назвою «Ми - частка України».
Повне зібрання творів поета вийшло в книзі віршів «Краплиночка душі» (м. Біла Церква, 2008 р.). Ця збірка поезій - своєрідний відблиск переживань, роздумів поета про кохання, сім'ю, рідний край - Богуславщину, про Батьківщину - Україну, про дорогих йому людей, які зігрівали і підтримували вогонь його душі, вклавши в неї частиночку своєї.
Хоч сам автор дуже скромний, говорячи про себе так: «Я не поет. Це дуже недосяжно. Я просто іноді висловлюю в віршах свою душу…», - але душа його безмежна! Вона наповнена добротою, щедрістю, великою любов'ю, стражданням і, водночас, співчуттям, і на кінець, повагою…
«Чесність завжди є риса мужності,
Чесних мучили в таборах.
Чесність завжди є міра мудрості -
Тільки чесним жити в віках» -
ось так просто, сміливо Валентин дає оцінку одній із найцінніших рис характеру людини, яка дуже характерна для нього і яку він увібрав в себе з молоком матері.
А скільки віршів, таких щирих теплих слів, він присвятив найдорожчій, найріднішій у світі людині - мамі…
«При всех моих печалях
Есть радость у меня.
Никто её не знает,
Никто, кроме меня.
Ты Мона - Лиза, мама,
Прекрасней в мире нет!
Мне очи твои синие
Затмили белый свет».
Так може написати тільки глибоко люблячий син, широкої душі людина, яка прийшла в цей світ творити добро, нести любов і прекрасне, захищати рідну землю, єднати людей піснею і словом, оживляти в їхніх душах чуття єдиної родини, не давати замулитись джерелу, яке дарує наснагу і силу… Або як непідкупно, з безмежною любов'ю і ласкою він у віршах просить у неї, найдорожчої і найріднішої , прощення:
«Не знаю, як тебе просить
За всі гріхи мене простить.
Хоч без прохання знаю я,
Мене простить твоя душа».
Патріотичні вірші Валентина Володимировича наповнені щирою любов'ю до Батьківщини, до України. Сама назва цих творів говорить про цю палку любов: «Ми - частка України», «Що для мене Вкраїна…», «Завтра додому», «Подяка рідному краю», «Батьківщина моя» тощо.
Скільки туги й одноразово гордості за свою приналежність до такої Держави!:
«Біля Неви я мрію про Дніпро,
Про степ вкраїнський думки не кидаю.
Хоч Петербург я поважаю за добро,
Про Україну я завжди співаю!»
А стільки теплих, щирих слів, наповнених неосяжною любов'ю він присвятив рідній Богуславщині, краю, де його родове коріння, де народився і зріс, здобув середню освіту, який наповнював його живильною силою, зміцнював, становив на ноги… Щирим, добрим серцем прикипів хлопець до цього клаптика на землі і ніколи йому не зрадив:
«Йду по вулиці - назустріч юність-мрія проплива.
Задзвенить і зацвіркоче, і зашерхнуть тут слова…
Навкруги всі милі, любі, так би всіх й розцілував.
Що ж ти робиш ізі мною, родовий мій Богуслав!».
А скільки у Валентина Володимировича друзів, товаришів, побратимів. Їх просто не злічить! Та це й не дивно - у людини, в якої душа «на розпашку», яка частиночку себе віддає їм, піклується про них, переймається їхніми болями і тривогами, проблемами, щомиті готова прийти на допомогу просто приречена мати таку кількість друзів. І майже кожному з них Валентин присвятив віршовані рядки. Ось це зізнання, до прикладу, присвячене голові Союзу українок і керівнику Українського народного театру Санкт-Петербургу, жінці, дуже близькій по духу Валентину - Галині Павлівні Красіліч:
« Як -то Вам мені признатись,
Про кохання розказати.
Що « душі у вас не чаю»,
Кожну мить по вас скучаю,
Репетиції чекаю,
нтонації згадаю,
А як тільки вас стрічаю -
На паузі замовкаю…»
Твори нашого краянина - щирі і ніжні, мелодійні, наповнені теплом і непідкупною любов'ю, тому багато з них покладені на музику композиторами Володимиром Дмитриком, Віолетою Гріневич, Валеріаном Стратуцею та самим Валентином Іващенком: «Батьківщина моя», «Город мечты», «Берегиня», «Зірка кохання», «Понад річкою», «Перше кохання», «Поцілунок», «Щастя» та багато інших.
Його пісні неодноразово ставали переможцями та Лауреатами різних пісенних конкурсів. Тільки в 2012 році його пісня «Що для мене Україна» та «Співай, Кобзарю» стали переможцями другого Міжнародного співочого конкурсу «Українська ліра Санкт-Петербургу».
Хто ж він - артист, поет, композитор? Мабуть, усе відразу. Бо без жалю залишив нам свої вірші, пісні, відчуття постійної праці задля єднання всіх українців. Бо й, справді, хіба так важливо, яка за віком географічна широта, коли в серці - Україна? З її болями і печалями, красою і ніжністю, надіями і радощами…
Ось такий він богуславський петербуржець: невгамовний, непосидючий, повний сил і енергії, творчих задумів…
Література:
1.Іващенко В. Батьківщина моя…; Земляку; Подяка рідному краю; Що для мене Вкраїна…: вірші/ В. Іващенко// Ода рідному краю: поетичний альманах. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2006. - С.172-173.
У поетичний альманах «Ода рідному краю» ввійшли твори Валентина Іващенка, присвячені найдорожчому куточку на землі, любому серцю краю, рідній Богуславщині.
2.Іващенко В. Вірші/ В. Іващенко// Криниця. - 1994.
3.Іващенко В. Вірші/ В. Іващенко// Криниця. - 1995.
4.Іващенко В.Вірші/В. Іващенко// Малахітова шкатулка: збірка віршів. - Санкт-Петербург, 2003.
5.Іващенко В. Вітряний дощ: [Вірші]/ В. Іващенко// Вісті Богуславщини. - 1996. - 3 грудня.
6.Іващенко В. Краплиночка душі: літер. - худож. і докум. вид-ня/ Валентин Іващенко; мал. Оксани Іващенко. - Біла Церква: МП Видав-цтво «Буква», 2007. - 244 с.
Книга віршів Валентина Іващенка - це своєрідні відблиски переживань, роздумів поета про кохання, сім'ю, друзів, рідний край - Богуславщину, про Батьківщину - Україну, про дорогих йому людей.
7.Іващенко В. Ми - частка України/ В.В. Іващенко// Стратуца В. Соборна Україна: пісні та романси. - Санкт-Петербург: «ТОВ «Вид-во «ДЕАН», 2000. - С.49.
У збірці пісень та романсів Валерія Стратуци почесне місце займає Іващенкова пісня-гімн української діаспори «Ми - частка України», яка дуже часто звучить по українському радіо з Києва. До книги ввійшли також дев'ять віршів місцевої поетеси Марії Тарасюк, покладених на музику українським композитором з Вінниччини, тепер петербуржцем Валерієм Стратуцею.
8.Іващенко В. Ми - частка України: вірші пісні/ Валентин Іващенко; мал. Оксани Іващенко. - Санкт-Петербург, 2002. - 64 с.
На Далекому Сході з'явились перші вірші-спогади богуславця Валентина Іващенка на українській мові. Потім був Башкорстан, УФА, Санкт-Петербург… В першу збірочку поета «Ми - частка України» ввійшли саме ці вірші та пісня «Що для мене Вкарїна», яка стала гімном української діаспори.
9. Іващенко В. Над ставом/ В. Іващенко// Вісті Богуславщини. - 1997. - 14 січня.
10.Іващенко В. Що для мене Вкраїна…: вірші, пісні/ В. В. Іващенко; мал. О.В. Іващенко. - Санкт-Петербург, 2002. - 64 с.
11.Іващенко В. Що для мене Україна: публіцистика/ В. Іващенко. - Санкт-Петербург, 2011. - (компакт диск).
На сайті: www.kobza.com.ua Кобза - українці в Росії :
1. Иващенко В. Ансамбль Бориса Зонова «Отрада»: о коллективе народной музики из города Санкт-Петербурга и его репертуаре. - 2010. - 8 серпня.
2. Іващенко В. Гандзя: бесіда з акторкою Галиною Красіліч про її життя в Києві під окупацією в 1941-1943 роках/ В. Іващенко. - 2010. - 8 вересня.
3. Іващенко В. Її душа звучала як валторна: про останню справу заслуженої артистки Росії Валентини Блажчук/ В. Іващенко. - 2010. - 27 жовтня.
4. Іващенко В. Людина світу: українському композиторові Ігорю Мацієвському - ювілейні 70!/ В. Іващенко. - 2012. - 10 березня.
5. Іващенко В. Птахи однієї зграї…: український хор Санкт-Петербургу - когорта патріотів та ентузіастів /В. Іващенко. - 2012. - 23 березня.
6. Іващенко В. Сповідь: про історію пам'ятного хреста «Українцям, жертвам тоталітарного більшовицького режиму» на Левашовській пустині під Санкт-Петербургом. - 2010. - 12 квітня.
7. Іващенко В. Таланти твої Україно…: про мистецькі обдарування українки Катерини Планіної/В. Іващенко. - 2012. - 28 березня.
8. Іващенко В. Тут український дух - тут Україною пахне!/ В. Іващенко. - 2009. - 3 листопада.
9. Іващенко В. «Українська ліра Санкт-Петербургу»: у Північній Пальмірі відбувся другий Міжнародний співочий конкурс/В.Іващенко. - 2012. - 12 березня.
10. Іващенко В. Українська народна пісня була його коханою: Заслужений артист України росіянин Георгій Кузовков не тільки вивчив українську, але й використовував її навіть в Санкт-Петербурзі/В. Іващенко. - 2010. - 5 листопада.
11. Іващенко В. Українське серце Санкт-Петербургу/ В. Іващенко. - 2012. - 6 квітня.
Про нього:
1.Бурлєтова О. Ми - частка України: [про нашого поета земляка В.В. Іващенка]/ О. Бурлєтова// Вісті Богуславщини. - 2004. - 2 червня.
2. Вечорниці у Валентина: про 10-річчя зустрічей в нашому місті в українського подвижника Валентина Іващенка та сумні думки не з приводу цього заходу/ За інформацією незалежного сайту української діаспору в Росії «Кобза»// Іващенко В. Краплиночка душі/ В. Іващенко. - Біла Церква, 2007. - С. 239 - 240.
3. Красиліч - Кролевець Г. З Україною в серці/ Г. Красиліч - Кролевець// Іващенко В. Ми частка України/ В. Іващенко. - Санкт-Петербург, 2002. - С.64.
4. Кропивка В. З Україною в серці/ В. Кропивка// Іващенко В. Краплиночка душі/В. Іващенко; мал. О. Іващенко. - Біла Церква: Буква, 2007. - С. 235-236.
5. Мартиненко Н. Нашого цвіту - по всьому світу: наші славні земляки/ Н. Мартиненко// Вісті Богуславщини. - 2000. - 30 травня.
6. Тарасюк М. Не цураймося, признаваймося…: гість редакції/ М. Тарасюк// Вісті Богуславщини. - 1996. - 24 вересня.
7. Що то за дивина українська родина!: про авторський проект відомого в Санкт-Петербурзі організатора культурних програм, громадського діяча, поета і виконавця українських пісень Валентина Іващенка/ За інформацією незалежного сайту української діаспори в Росії «Кобза»// Іващенко В. Краплиночка душі/В. Іващенко. - Біла Церква: Буква, 2007. - С.237 - 238.
На сайті: www.kobza.com.ua «Кобза - українці в Росії»:
1. Красіліч Г. Поет і співак Валентин Іващенко: слово про українського петербуржця з Богуслава/Г.Красіліч. - 2010. - 5 січня.
2.Красіліч Г. Родинна пам'ять українця Валентина Іващенка: обличчя української родини Росії/ Г. Красіліч. - 2010. - 6 травня.
З метою ознайомлення та популяризації творчості нашого земляка в бібліотеках району, клубних установах та навчальних закладах радимо провести:
Бенефіс:
«Я українську маю серце й душу»
Поетичний вернісаж:
«Краплиночка душі»
Літературно-музичний вечір:
«Українська зірка на пітерському небосхилі»
Літературно-краєзнавчий калейдоскоп:
«Найчарівніше місто моє, я всім серцем кохаю тебе!»
Поетичні верлібри:
«Біля Неви я мрію про Дніпро…»
Літературно-музичний зорепад:
«Спогади душу мені тереблять…»
Літературно-краєзнавча візитка:
«Український «журавель»
Репортаж по книгах В. Іващенка:
«Ми - частка України» та «Краплиночка душі»
Укладач: Н.І. Мартиненко
Редактор: Г.С.Добровольська
Упорядник: Н.І.Мартиненко
Комп'ютерна верстка та макетування: Т. Шокало
Відповідальна за випуск: Т.В. Косюшко ,
Заслужений працівник культури України
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: Ювіляр, Валентин Іващенко. Під час виступу. Книга віршів Валентина Іващенка 'Краплиночка душі'. Перші на Далекому Сході вірші-спогади богуславця В. Іващенка 'Ми - частина України'. Поетичний альманах 'Ода рідному краю'. У збірці пісень та романсів Валерія Стратуци почесне місце займає Іващенкова пісня-гімн української діаспори 'Ми - частка України'.
