У пам'ять про надзвичайну Людину, Миколу Веніаміновича Романовського
Діди, батьки в церквах співали,
І голоси .і слух - все мали.
Любили пісню хорову,
І Батьківщину дорогу.
І заповіт від них цей-нам…
М.В. Романовский
У 2012 році, а саме 7-го вересня, виповнилося рівно 10 років, як завершив свій життєвий шлях професор Санкт-Петербурзької Консерваторії, відомий спеціаліст в області хорового мистецтва, засновник, художній керівник і диригент багатьох хорових колективів, художній керівник Українського хору Санкт-Петербургу Микола Веніамінович Романовський.
Виокремлю останній хор тому, що це була, як кажуть, блакитна мрія всього його професійного життя, як знавця світової хорової культури.
Професійно вивчаючи, аналізуючи світову хорову культуру, Микола Веніамінович прийшов до висновку, що дійсно, найбільше багатство в цій області музичного мистецтва залишили хорові диригенти, композитори з України.
Серед них Романовський виділяв М.Березовського, Д. Бортнянського, М.Лисенка, О.Кошиця, М.Леонтовича. Особливо М Леонтовича. Його обробки українських народних пісень Романовський вважав взірцем, найвищим рівнем композиторського таланту, дійсно неперевершеною класикою світового хорового мистецтва.
І от лише у...87 років мрія маестро здійснилася: він, нарешті очолив зібраний ентузіастами українського відродження (серед них - Гандзя Красіліч, з.а. Росії Валентина Блажчук, Світлана Шарова) Український хор Санкт-Петербургу. Нарешті, по клавірам улюблених хорових композиторів професора залунала українська пісня в Санкт-Петербурзі!
Але цьому передував великий життєвий шлях.
Хоровий диригент і педагог М.В.Романовський народився 21лютого 1910 року в Липецьку, в сім'ї священика. З 1915 по 1928 рік проживав в Лебедяні (Тамбовщина). У 1926 році закінчив школу-дев'ятирічку. Брав уроки гри на роялі в О.П. Косих - учениці К.М. Ігумнова. З 1928 року керує різними хорами (любительськими, учбовими, професійними).
Поступивши в 1931 році на навчання до Ленінградського центрального музичного технікуму, він працює в хорах, де співали майбутні композитори і музиканти. У 1940 році після закінчення Ленінградської Консерваторії Романовський, згідно розподілення від технікуму, виїжджає до Баку, де стає одним із організаторів і першим головним диригентом Азербайжанської Державної хорової капели.
Рішуче відмовившись від броні, з перших днів Великої Вітчизняної війни Микола Веніамінович служить звичайним солдатом. І хоча безпосередньо на фронт, на передову, він не потрапив, проте чесно прослужив всю війну рядовим 48-го інженерно-протихімічного полку МПВО НКДБ-військах.
Після війни у 1946 році він повертається до Ленінграду, де першою його справою було заснування ансамблю пісні і танцю Балтійського флоту. В тому ж році його запрошують викладати до Ленінградської Консерваторії. З тих пір, більше ніж півстоліття це стає головною справою його життя. Він прекрасний педагог, виховав цілу плеяду хорових диригентів (серед них 7 професорів!), до того ж був інтелігентом в найкращому розумінні цього слова, висококультурною, начитаною людиною.
Як згадують його учні, він ніколи не розмовляв на підвищених тонах, завжди зі студентами, хористами і навіть колегами розмовляв на «Ви».
У своїй галузі мистецтва він визнаний педагог-методист: виплеканий ним «Хоровий Словник» (1968, 1972, 1979, 2000) витримав чотири видання і до цього часу служить настільною книгою як для професіоналів, так і для любителів хорового співу. Автор праць: «Пам'ятка любителю хорової музики» (Л., 1961), «Принципи праці над строєм в хорі» (Л., 1967), «Із минулого російської хорової культури». «Про безкоштовний хоровий клас І.А. Мельникова» (Л., 1971), «Хорові твори Глинки» (Л., 1977) і інші.
Не тільки молоді хорові диригенти, а на навіть колеги вважали за честь приїхати на майстер-клас до маестро. Часто видатні співаки Маріїнського приходили до хорового класу і просили Миколу Веніаміновича «почистити голос»-низи, верхи.
Про його доброту і порядність ходили легенди ? він всього себе віддавав людям. Незважаючи на авторитет і звання він так і залишився звичайним хоровим диригентом, і свою любов до музики, хорового співу до кінця життя передавав людям.
З ініціативи професора у 1959 році був заснований Хор любителів класичного співу при Консерваторії (скорочено Любительський хор). Керував ним Романовський до останніх днів свого життя. Хористи з інших хорів, студенти Консерваторії, самодіяльні артисти із вокальних студій міста йшли «на Романовського», учитись високому мистецтву хорового співу. Ще одна важлива деталь - всі хорові партії Микола Веніамінович розписував сам. Він так і відійшов у інший світ з ручкою в руках, розписуючи хорові партитури нового репертуару.
З приходом до Українського хору в 1997 році він стає не просто хоровим спеціалістом , а дійсно членом української громади. Разом із дружиною ходить на «Українські вечорниці у Валентина», бере участь у «капусниках» з нагоди днів народження хористів. У виступах перед членами українського хору часто висловлює своє позитивне ставлення до Незалежності України:
«Споконвіків у кожного народу було устремління до свободи, позбавлення від тиранії. Згадаймо , як ми раділи свободі Куби, звільненню народів Африки від колоніалізму, Греції від «чорних полковників».Скільки на цьому поприщі було пролито людської крові. Український народ теж багато потерпів за свою історію. Згадайте слова народної козацької пісні:
«Чорна земля ізорана і кулями засіяна,
Білим тілом зволочена і кровію сполощена.
І мабуть , то є Боже провидіння, що свобода Україні дісталась не на полі бою.
Тепер треба українцям бути достойними тієї свободи»
Романовський дозволив першому голові українського товариства ім.. Т.Г.Шевченка професору Олександру Кононенку 1 годину з репетиції хору взяти для занять з історії України, сказавши, що це допоможе краще зрозуміти душу українського народу і історичну українську пісню.
Ставши керівником українського хору, Микола Веніамінович ввів до репертуару Любительського хору Консерваторії українські пісні, і кожного року, як подарунок на свій день народження, в концертному залі Консерваторії відбувався об'єднаний концерт двох хорів Це було надзвичайне явище в хоровому житті Санкт-Петербурга! Хоч і окремі концерти обох колективів в концертних залах міста проходили з незмінним успіхом.
Син священика, репресованого в 30-ті роки (він згодом був розстріляний у Воронежі 1937 р.), він добре знав православну церковну музику, її корифеїв, про що написав у своїй книзі «Російський регент».
Маестро заповів, щоб його поховали в Лебедяні: «Як умру, то поховайте в Лебедяні милій: лиш земля рідного краю гідна для могили». Його наказ нащадками був виконаний. В 2003 році урну с прахом Романовського поховали біля стіни Преображенської церкви міста Лебедяні. Воля музиканта від Бога була виконана його близькими, друзями і шанувальниками таланту.
Коли такі особистості відходять у вічність, люди кажуть: пішов «останній із могікан», маючи на увазі їх неповторність і незамінність. «Таких не можна не любити», ? сказав би поет. А ми скажемо, що пішла із життя ЛЮДИНА з великої літери, просвітитель людських душ. І ще довго світло його душі буде дороговказом в житті для тих людей, яких зігріли її промені
Валентин ІВАЩЕНКО
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: Про Романовського кажуть: 'Таких не можна не любити'. Акомпаніатор, композитор В.Гріневіч. В центрі справа 1-й голова відновленого тов-ва ім. Шевченка О.Кононенко. Зліва ? староста хору С.Шарова. Справа ? солістка, ведуча хору, з.а. Мордовії О.Земляченко. Вистава українського народного театру 'Друзі' (кер. Г.Красіліч ) за участю Українського хору Санкт-Петербургу. В ролі міхоноші О.Іващенко. ПК ім. Кірова, 1996 рік. Виступ Українського хору Санкт-Петербургу на 'Вечорницях у Валентина', присвячених святкуванню Різдва Христового. Клуб 'Виборгська сторона', 7.1.1999 р. Любительський хор в Консерваторії - На хвилі успіху. Український хор Санкт-Петербургу під час святкування 100-річчя товариства ім. Шевченка (другий в нижньому ряду - праворуч - М.В. Романовський).
