Голова Об’єднання білорусів Канади про настрої у білоруській еміграції , кіберпартизанів і майбутнє своєї Батьківщини

Останні новини з сусідньої Білорусі – розміщення на її території російської тактичної ядерної зброї, пропозиції Лукашенка до деяких інших пострадянських країн слідувати цьому прикладу, наполегливі спроби Путіна втягнути білоруські збройні сили у війну в Україні – дедалі більше тривожать українців. Тревожать вони і самих білорусів. Про це говоримо із головою Об’єднання білорусів Канади Альоною Лявончанкою з Торонто.

- Пані Альоно, спочатку розкажіть, будь ласка, трохи про себе. Звідки Ви родом, скільки Вам років, який виш закінчили та яку професію (спеціальність) здобули? Як і коли опинились у Торонто? Де зараз працюєте?

- Мені 44 роки, я родом із села Високий Борак, яке було до аварії на ЧАЕС на сході Могильовської області. У перший рік після аварії все наше село виселили, тому що рівень радіації був небезпечний для здоров'я, і усі хати закопали. Зараз залишилося тільки кладовище, дорога потихеньку заростає лісом, але ще можна проїхати, востаннє на кладовищі бабусі та дідуся була у 2019 році.

Наш край, Краснопільщина, лежить на кордоні з Брянщиною і зовсім близько до Чернігівщини. Я ще  пам’ятаю розповіді  моєї бабуся про чернігівські ярмарки. Прізвище  бабусі -  Кондратенко, дідуся – Леонченко, половина моєї рідні  живе в Україні. Тобто на прикладі мого роду  маємо Білорусь, Україну та Росію, які об’єднані  на рівні родинних зв’язків. Я вважаю себе білорускою, моєю першою мовою була білоруська, і навіть у Канаді я продовжую розмовляти білоруською, щоб моя дочка знала своє коріння.

За фахом я хімік, маю диплом Білоруського державного університету та ступінь доктора філософії  (PhD) Геттінгенського (Goettingen) університету в Німеччині. У  2008 році після написання дисертації приїхала до Канади, щоб працювати в університеті Торонто. Займаюся біотехнологіями, останні 8 років працюю у великій фармацевтичній компанії в Торонто.

Спробую пояснити, чому я переїхала до Канади. Після аварії на ЧАЕС було багато програм для чорнобильських дітей, і я  (мені тоді було 10-12 років) їздила до Європи. Нас возили в Іспанію, Бельгію, де ми жили в тамтешніх родинах, і я думаю, що  побачене на мене дуже вплинуло. Я побачила зовсім інше життя. Тому після закінчення університету і виїхала спочатку в Німеччину, а потім в Канаду – крім бажання здобути європейського рівня освіту і достойну роботу, спрацював ще, мабуть,  й мій дитячий досвід.

- Як давно очолюєте Об’єднання білорусів Канади? Коли воно  було створено, його  цілі? Якщо  брати ширше, то яка загалом історія білоруського руху в Канаді?

- На посаду голови Об’єднання (білоруською – Згуртування) білорусів Канади (ЗБК) мене обрали у 2017 році, тобто очолюю організацію вже шостий рік. Для мене було великим відкриттям, коли приїхала до Канади, дізнатися, що є «нерадянські»  білоруси, які емігрували після Другої світової війни тому що воювали в польській армії генерала Андерса, а в СРСР після війни на них  чекали смерть або ГУЛАГ.

Засновниками ЗБК були люди з європейською освітою, військовим досвідом, шанованою релігією, які дуже скоро після прибуття до Канади заснували на свої гроші білоруські православні церкви і утворили згуртування закордонних білорусів. Вони дуже відрізняються за духом і переконаннями від емігрантів 1990-х і 2000-х років і зберегли за кордоном великий шматок справжньої історії білоруського народу. Того народу, який з 1918 року боровся за незалежну європейську державу Білорусь, пам’ятаючи наше коріння у Великому князівстві Литовському, та добре усвідомлюючи  загрози російської окупації, що понад 200 років триває на білоруських землях.

ЗБК було створено в 1948 році з метою об'єднання білорусів Канади та захисту інтересів Білорусі та білоруського народу. Діяльність в основному велася в провінції Онтаріо, були філії в Торонто та прилеглих містах. У 1975 році була заснована філія в Оттаві. Із  1952 року кожні два  роки відбуваються зустрічі білорусів Канади та США, ця традиція триває й досі. У 2024 році відбудеться 35-та така зустріч у Торонто. Великою заслугою білоруської повоєнної еміграції є робота із західними політиками, яким вона постійно доносила, що Білорусь – це не СРСР, не провінція Росії, і що білоруси мають право на свою незалежну державу.

Багато з цих людей дожили до розпаду СРСР, і, коли Білорусь отримала незалежність, вони стали приїжджати на свою батьківщину, допомагати. У 1993 році відбувся великий конгрес, на який з’їхалося більше тисячі білорусів з різних країн світу. Вони дуже допомагали дітям, які  постраждали через чорнобильську катастрофу, мільйони доларів доправили до лікарень, дитячих будинків. У Канаді так само діяв білоруський фонд, працювала заснована ще у 1919 році Рада Білоруської народної республіки у вигнанні, яку очолювала Івонка Сурвілла. Пані Сурвілла заснувала свій власний фонд за рахунок якого 5000 білоруських дітей, постраждалих від аварії на ЧАЕС, привезли до  Канади на відпочинок.

Коли Лукашенко прийшов до влади, почалася нова хвиля білоруської еміграції до Канади, бо стало важко жити в економічному плані, у людей відбирали бізнес, переслідували за політичні погляди. Вони також тут об’єдналися, і стара еміграція передала вже їм свою справу. Вони, а в їх числі і я, підхопили цю естафету поколінь. Брали активну участь у виборах,у правозахисних справах, організовували пікети на підтримку тих, кого Лукашенко садив, писали листи, зустрічалися з з європейськими і північноамериканськими політиками. І я у 2017році  отримала честь стати керівником Згуртування білорусів Канади -  організації,  діяльність якої  посилилась з 2020 року, коли у Білорусі почалися масові стихійні протести, і, звичайно, у 2022 році , коли почалася повномасштабна війна в Україні. Реакція білоруської  еміграції на події в Україні була дуже сильною.  Ми і до цього добре дружили  з українцями  Канади, і зараз беремо спільну участь у мітингах, парадах вишиванки та в інших заходах.

Що змінилося за останній час? Ми зрозуміли українську біду більшою за нашу. Ми підтримували українців, у  нас всюди висіли українські прапори, ми ходили на антивоєнні пікети, але повністю не розуміли наскільки ця війна несправедлива, і наскільки це несхоже на те, що робиться в Білорусі. Так само українці свого часу не розуміли до кінця російську окупацію Білорусі.  І після 24 лютого 2022 року ми зрозуміли, що це наша одна спільна проблема – імперська Росія, Путін, який прагне підім’яти під себе і Україну, і Білорусь. Тільки в Україні він робить це відкрито, вбиваючи людей і захоплюючи українські території,  а у нас руками Лукашенка, який продається Москві, щоб до самої смерті втриматися на троні, хоча більшість білорусів не хоче бачити його президентом. Він, ви знаєте, програв вибори 2020 року. Але народ в Білорусі  зараз нічого не може зробити, як  в Україні,  де  люди виходили на окупованих територіях проти агресора. Ті ж молоді необстріляні хлопці на Херсощині, які вийшли щоб протистояти російській армії і загинули (йдеться про тероборонців, які 1 березня 2022 р. У Бузковому парку Херсона зустріли російську бронетехніку. Більшість з них  полягли в бою. – Ред.). У нас у 2020 році неозброєні люди вийшли проти силовиків, вони  думали, що можна змінити владу мирним шляхом, а  отримали у відповідь кулі. Розстріляли кількох на вулиці, інших забили і повісили в тюрмах. Після цього усі зрозуміли, що з голими руками йти проти цієї влади не можна, потрібно шукати інші методи. Ми вважаємо, що Білорусь, «дякуючи» Лукашенку, знаходиться зараз під російською окупацією, тому те, що відбувається на окупованих українських землях, сприймаємо дуже близько до серця.

- Яка чисельність вашого канадського Згуртування? Чи є свої сайти, друковані видання?

- Сьогодні ЗБК має свої філії в Альберті, Монреалі, Оттаві та Торонто, трохи більше 100 зареєстрованих членів організації, а загалом понад 1300 активних передплатників, жертводавців та учасників наших заходів. У нас є сайт (belarusians.ca) та соціальні мережі, друкованих видань поки що не випускаємо. Нашою партнерською організацією є Білоруський інститут науки і мистецтва в Канаді (binim.org), який  видає щоквартальний інтернет-журнал (sakavik.net), книги та фільми про білоруську культуру та дослідження білоруської культури та нації.

- Які поточні плани Згуртування на цей рік?

- Наш головний фокус у 2023 році – зміцнення білоруської діаспори в Канаді, створення нових громад, щоб білоруси залишалися активними і були готові підтримувати демократичні зміни в Білорусі. Зараз дуже важливо підтримувати сім'ї політв'язнів у Білорусі, багатьом з них не дозволяють працювати,  і вони не мають ніякого  доходу на проживаня. І третій наш пріоритет – підтримка білоруських добровольців в Україні, полку Калиновського (сформований у 2022 р. з білоруських добровольців для захисту України від російського вторгнення – Ред.) Зараз закінчився збір коштів на три  машини для цього полку. Наші друзі з Канадського батальйону для України, українська волонтерська організація в Торонто  допомогли відправити машини в Україну. Ми дуже добре співпрацюємо з ними, проводимо громадські концерти та допомагаємо батальйону у різних справах.

- Як ставляться білоруси до розміщення в їхній країні  вже з кінця травня цього року російської тактичної ядерної зброї? До того ж керувати цією зброєю може тільки Москва.

- Є така статистика, за якою десь 30% населення Білорусі ще підтримує Лукашенка, ностальгує за Радянським Союзом, симпатизує Путіну. Але коли було проведене опитування щодо розміщення ядерної зброї в Білорусі, то «за» висловилися лише 10%  респондентів. Тобто навіть ті, хто за Лукашенка і Путіна, проти ядерної зброї. Це говорить про те, що і ті люди, які не цікавляться політикою і не розуміють, хто такий Лукашенко і хто такий Путін, розуміють, що таке ядерна зброя, і які загрози вона для них несе. Пояснення цьому просте: Білорусь пережила Чорнобиль, 30%  її території опинилися в зоні радіоактивного забруднення, люди до сих пір продовжують хворіти і вмирати. Я сама з такої території, і  коли востаннє була на місці села, в якому народилась, і яке через радіацію  було повністю знищене, закопано під землю, то це дуже страшна картина. Коли уявляєш, що ось тут була твоя хата, тут школа, тут лікарня, а тепер нічого немає крім бур’янів і чагарників. Майже в кожній білоруській родині хтось постраждав від Чорнобиля. Тому в Білорусі як ніде розуміють, що таке  ядерна зброя, що завжди буде вірогідність аварій, вибухів, не дай, Боже, війни, і ніхто не хоче повторення подібної катастрофи, нового забруднення ядерними нуклідами. У  вас в Україні проводяться радіаційні дослідження, є радіаційна медицина, а в Білорусі Лукашенко все це заборонив. Був один професор в інституті в Гомелі, Юрій Бандажевський, який проводив дослідження з хвороб викликаних чорнобильською катастрофою, так його заарештували і посадили на 8 років, а потім він заснував  Центр екології і здоров’я в Києві.

- Наскільки серйозні побоювання щодо втягування Путіним Білорусі у війну з Україною? Якщо це станеться, то які можуть бути наслідки?

- Я не думаю, що наш народ , навіть ті 30%, про яких я казала, які за Лукашенка і Путіна  і які не розуміють, що робить Росія, і  куди веде Білорусь Лукашенко, хочуть війни. Особливо війни з Україною. Ви бачили які у 2020 році були протести в Білорусі, і я знаю, що для багатьох людей в Україні і на Заході мирні демонстрації білорусів тоді сприймалися як наївні. Але вони все таки показали наші цінності і те, що ми як народ, як нація поважаємо закон і любимо робити все за законом. Є багато жартів з приводу того, що білоруси – законники, все роблять за законом, і це дійсно так, це у нас в крові. Але війна, особливо війна з Україною, здається нам неможливою. Наприклад, у мене, як і у багатьох білорусів, половина родини і по лінії матері, і по лінії батька проживає в Україні. Кожну білоруську родину, спитай,  і у кожної є близька чи далека рідня в Україні. Я просто не можу уявити, що хтось з білорусів може добровільно піти в Україну, щоб вбивати українців. Інша справа, що Путін може дотиснути Лукашенка і віддати йому наказ, і  Лукашенко не зможе вже ухилитися  і буде вимушений послати білоруську армію в Україну. Але у такому випадку, думаю,  білоруські військові будуть здаватися в полон, складати зброю, а може і поповнять лави білоруського полку Калиновського, який у складі Збройних Сил України протистоїть агресору.

- Що Вам відомо про діяльність білоруських кіберпартизанів, які борються з режимом Лукашенка і допомагають Україні?

- Я ними захоплююсь . Знаю, що вони зламали важливі бази даних міліції і спецслужб  Білорусі  і витягли з них великий обсяг  інформації про силовиків Лукашенка  і,  думаю, що поділилися цією інформацією і з українськими спецслужбами, а також допомогли західним країнам викорінити російських та білоруських шпигунів.  Про них не так багато пишуть в Білорусі, що зрозуміло, більше в західній пресі, але  це приклад того як не насильницькими методами можна зробити боляче Лукашенку. Був випадок, коли вони заблокували роботу заводу в Білорусі і за розблокування поставили вимогу звільнити з тюрми політв’язнів. Лукашенко на це не пішов, але це був ще один приклад того як можна тиснути на режим.  Вони зламали внутрішню мережу Головного радіочастотного центру, який причетний до цензури інтернету в Росії, до  стеження за користувачами, а також впливає на Білорусь. Після цього опублікували в YouTube відео, де детально розповіли про російську "ферму ботів" – штучно створені акаунти неіснуючих людей, які спілкуються з користувачами і створюють "ефект більшості" задоволених політикою Кремля. Я знайома з одним з двох спікерів кіберпартизанів  – Юліаною Шеметавець (Yuliana Shemetovets), яка проживає у Нью-Йорку. Гадаю, вона може розповісти більше.

- Через хворобу, яку президент Білорусі пережив на початку травня цього року, деякі політологи почали розмірковувати над тим, що буде, якщо не буде Лукашенка. А що Ви думаєте з цього приводу? Щось зміниться в Білорусі?

- Я вважаю, що зміни будуть. Та, як казала моя бабуся: «Бог є Бог, але будь і сам не плох». Звичайно, коли його не стане, то почнеться дуже сильна турбулентність. У Лукашенка є два сини, «спадкоємці престолу», старший син Віктор Лукашенко дуже тісно співпрацює з КДБ, з прикордонниками, за деякою інформацією він продавав зброю в Африку і на Близький Схід. Однозначно він спробує зайняти місце батька. Є ще декілька ключових фігур на місце нового президента  Білорусі. Наприклад прем’єр-міністр Роман Головченко, людина з військовим минулим. Є також така Наталя Кочанова, спікер Верхньої палати парламенту. Кажуть, що вона збирає свою групу впливу. Є крім цього ще декілька груп, що знаходяться на «низькому старті», розуміючи, що Лукашенко, як політик, себе вже вичерпав.  Найбільш небезпечна з цих груп -  група російського впливу. У Білорусі зараз усе вище керівництво армії і спецслужб – це люди з російськими паспортами. Нещодавно поміняли керівника прикордонної служби, і тепер її очолює людина так само з російським паспортом.

 Скоріш за все, почнеться бійка за владу, але ті, хто отримає  її, не зможуть довго протриматися. Їхня проблема в тому, що Лукашенко за період свого 30-річного панування побудував дуже автократичний режим. Є навіть такий анекдот про те, як Лукашенко керує. Приходить вранці в офіс, сідає у своє президентське крісло і вислуховує по телефону доповіді. «Так, так, так, це ні, не годиться,  так, так, це залиште, а це – викинути». І так до вечора. Потім трубку кладе і каже: «Ну, що ж таке? Без батька вже і бульбу перебрати не можуть». Все зав’язане на нього особисто, і без нього вся система управління розпадеться.

На моє переконання демократія і перехід до нової держави можливі, коли вийдуть з тюрем усі наші політв’язні. Це основне, що треба буде зробити, коли Лукашенка не стане. На свободу вийдуть справжні лідери нації. Серед них, наприклад, національно орієнтований військовий у відставці Микола Станкевич, колишній претендент на посаду президента.  Лукашенко дуже боїться таких сильних людей. Той же Павло Сіверінець,  один з засновників та лідерів молодіжного опозиційного руху «Молодий фронт», засуджений до 7 років колонії. Уся політична національна еліта Білорусі або була витиснута за межі країни або сидить у тюрмах.

- Ваше Згуртування підтримує контакти з головною суперниціею  Лукашенка на президентських виборах 2020 року   Світланою Тиханівською?

- Так, мій заступник з зовнішніх зв’язків із 2020 року займається цим питанням. Ми їздили на конференцію, яку Тиханівська проводила для білоруської діаспори, допомагали їй у зустрічі з прем’єр-міністром Канади Трюдо, з українською діаспорою. Ми допомагаємо їй,  підтримуємо. Вона та її кабінет  роблять дуже хорошу справу у дипломатії, у міжнародних стосунках,  але у них немає поки чіткого плану, що робити в Білорусі. І я не думаю, що хтось інший зараз має такий чіткий план. Вважаю,  що треба робити те, що робила до нас білоруська еміграція: зустрічатися із західними політиками і переконувати їх не робити тих помилок, які вони зробили на початку 90-років, коли просили не виходити з складу СРСР.  Вони боялися розповзання ядерної зброї по новим незалежним державам, а у підсумку отримали дві країни з диктаторськими правліннями, лідери яких у своїй агонії можуть розв’язати в  Європі Третю світову війну з жахливими наслідками.

- Можливо ті випробування, що випали сьогодні на долю України і Білорусі, послані нам Богом?  Ми ж у 1991 році отримали незалежність у Біловезькій пущі за підписами трьох осіб. А, можливо, потрібно, щоб ми її не просто отримали, а вибороли, щоб вона пройшла через серце кожного українця і білоруса, і тоді саме стала незворотньою?

- Думаю, ви маєте рацію. У Радянському Союзі ніхто про це не думав, була одна колективна ідеологія, одна колективна мораль. Але це не спрацювало, бо головна цінність життя – індивідуальність кожної людини.  Що вона думає, що хоче зробити для себе, для своєї сім’ї, для держави і що для цього робить. У поколінні радянських людей були яскраві особистості, були дисиденти, була своя національна еліта і в Україні, і в Білорусі, яку придушували,  але більшість людей була зомбована радянською агітацією. Вони не усвідомлювали цінність свого національного, і я цього не розуміла поки не приїхала до Канади.

- Вибачайте, але я згадую один скетч, де вчителька української мови спілкується голосовим зв’язком в інтернеті на тему мови і раптом чує вишукану українську мову. «Звідки ви, - питає вона , - з якої області?» У відповідь: « Я не з України, я з Канади». Але продовжуйте.

-  Так от, приїхавши до Канади, я вперше дізналася скільки людей загинуло, скількох розстріляли тільки за те, що вони хотіли розмовляти своєю національною мовою, писати правду про історію свого народу. І нам у Радянському Союзі, у Білорусі періоду правління Лукашенка весь час доводили, що без держави нам не  прожити. Мій прадід розказував мені, що у нього був свій маленький , якби його зараз назвали, агробізнес , і коли прийшли совєти, то він за ніч все своїми руками зламав і закопав, бо розумів, що його заарештують і відправлять до  Сибіру. Втім 30 років після розпаду СРСР показали, що ми зараз проростаємо далі з нашого історично європейського коріння. Набуває все більшої підтримки історичне усвідомлення нашого менталітету у порівнянні з російським, де у РФ все одно скільки загине їхніх солдатів в Україні. «Нічого, - пишуть вони у блогах, - жінки інших понароджують».  Коли зміна поколінь завершиться, тоді і почнуться зміни, і ми повернемося у свою християнсько-європейську цивілізацію. Ви правильно сказали, що за це доводиться платити кров’ю, але на цьому і виростає держава вільних людей.

- Якими могли б в ідеалі бути відносини між українським, білоруським та російським народами? Якою Ви бачите Білорусь у майбутньому?

- Ми, білоруси, показали у 2020 році чого ми хочемо, до чого прагнемо. Ми бачимо Білорусь європейською країною. Ті, хто виходив тоді на протести, відстоювали такі цінності як свобода індивідуальна  і свобода громадська, те, що вони просто хочуть робити свою справу і не залежати від держави. Лукашенко каже: «Я ваш батька, я вам все даю, а ви повинні мене за це любити і не заважати правити». Я думаю, що зростає кількість білорусів, які з цим не згодні, бо змінилися покоління, і Радянський Союз вже відійшов.

Плюс у нас велика історія. Як виявилося, люди пам’ятають, що ми були Великим князівством Литовським,  у одній державі разом з українцями і поляками. І я вірю, що все повернеться, що ми, білоруси, українці, поляки, жителі балтійських країн,  залишаючись в межах своїх кордонів і державності,  знайдемо форми взаємовигідного співробітництва.

Чому всі прагнуть жити в Канаді? Тому що вона каже: «Ми приймаємо усіх, с різними мовами, з різними культурами, релігіями. У нас мультикультуралізм. Якщо ви поважаєте базові права людини, сплачуєте податки і поважаєте наші закони, то робіть, що хочете: розмовляйте будь-якою мовою, моліться будь-яким богам, реалізуйте свої культурні проекти. Нашу країну це робить тільки міцнішою». Ми до такого маємо прийти, прийти до такого об єднання, де будемо вільно жити, обмінюватися культурами і навчатися один в одного.

Олександр Гвоздик

• Марш проти війни в Україні. Торонто, лютий, 2023 р. Марш проти війни в Україні. Торонто, лютий, 2023 р.
• Зустріч Світлани Тиханівської з Івонкою Сурвіллою (в центрі) і Згуртуванням білорусів Канади. Третя праворуч – Альона Лявончанка. Листопад, 2022 р. Зустріч Світлани Тиханівської з Івонкою Сурвіллою (в центрі) і Згуртуванням білорусів Канади. Третя праворуч – Альона Лявончанка. Листопад, 2022 р.
• Святкування Дня Свободи в Оттаві, 2023 р. Святкування Дня Свободи в Оттаві, 2023 р.
• Учасники концерту і збору коштів на підтримку України в м.Оквілл, травень 2022 Учасники концерту і збору коштів на підтримку України в м.Оквілл, травень 2022
• Свято Івана Купайла в селищі МакКеллар, липень 2022 Свято Івана Купайла в селищі МакКеллар, липень 2022
• Білорусько-український марш на День Свободи в Торонто Білорусько-український марш на День Свободи в Торонто
•  

На світлинах:

1. Альона Лявончанка – голова  Об’єднання білорусів Канади

2. Марш проти війни в Україні. Торонто, лютий, 2023 р.

3. Зустріч Світлани Тиханівської з Івонкою Сурвіллою (в центрі) і Згуртуванням білорусів Канади. Третя праворуч – Альона Лявончанка. Листопад, 2022 р.

4. Святкування Дня Свободи в Оттаві, 2023 р.

5.Учасники концерту і збору коштів на підтримку України в м.Оквілл, травень 2022

6. Свято Івана Купайла  в селищі МакКеллар, липень 2022

7. Білорусько-український марш на День Свободи в Торонто

Додати коментар