Як українка в Чехії стала водійкою автобуса та обличчям транспортної компанії
До початку повномасштабного вторгнення Анжела Холодняк мешкала у Києві та працювала у сфері торгівлі. Війна «закинула» жінку з донькою до Чехії, де українка не тільки кардинально змінила професію, а й зустріла кохання.
Виїжджати з Києва Анжела Холодняк не планувала, вагалася до останнього. Але коли стало вже зовсім небезпечно, зібрала мінімум речей та поїхала у Чехію. Там уже були знайомі, тому було не так страшно їхати із малолітньою донькою. Спочатку жінка з дитиною жили у Празі, потім переїхали до Острави.
Попри шалений стрес та проблеми зі здоров’ям, паралельно із мовними курсами Анжела активно шукала роботу. Якось знайомий розповів про цікавий варіант — водійка трамвая. І українка погодилась відразу, попри те, що щось більше за легковушку ніколи не водила.
«Але вже на етапі співбесіди на мене чекав сюрприз, з’ясувалося, що я маю працювати водійкою не трамвая, а автобуса. Ну а це, звісно, значно складніше, — починає розповідь Анжела. — Втім, відступати було вже пізно, та й ніяких інших варіантів роботи на той момент взагалі не було. Тож до мовних курсів додалися ще курси водіння автобуса. Автошкола проводила навчання чеською мовою, а переклад — на російську. Для мене то було неприпустимо. Тому я якнайшвидше штурмувала чеську, щоб зв’язку із російською мовою взагалі не було, і завершувала навчання вже виключно чеською. Вчити водійську теорію було не складно, а от коли вперше виїхала на автобусі у місто, зізнаюся відверто — перелякалася, але виду не подавала. Навчання тривало майже п’ять місяців — від старту до отримання водійського посвідчення. Після чого були два іспити та медичні тести».
Найбільша складність на дорозі — не габарити автобуса, а «культура» інших водіїв
Свій перший робочий день Анжела пам’ятає добре. Переживала дуже. На додачу, коли вже мала сідати за кермо та «виходити в рейс», з’ясувалося, що її маленька донька дорогою до школи загубилася. Тож довелося швидко допомагати малій.
Перші дні Анжелу підстраховував інший, більш досвідчений водій. Адже звикнути до габаритів автобуса — той ще виклик.
«Знаєте, навіть у досвідчених водіїв інколи виникають проблеми із габаритами, то що вже про мене казати. Все приходить із досвідом. З часом починаєш розуміти, бачити, відчувати — чи проїдеш, чи ні, чи краще пропустити, чи навпаки — проїхати. Але найбільша складність — навіть не габарити, а культура інших водіїв, вірніше — її відсутність. "Підрізання", порушення правил паркування, навіть на зупинках громадського транспорту паркуються — буденна справа. Я працюю вже понад два роки, але й досі до такого звикнути не можу», — говорить Анжела.
Графік роботи — позмінний. Є кілька змін: ранкова, денна, вечірня та нічна. Але Холодняк вночі не працює — керівництво пішло назустріч, адже має дитину. Ранкові зміни, приміром, починаються о третій.
«Ми міняємося, немає такого, щоб водій працював тільки в одну конкретну зміну. Працюю приблизно сім-вісім годин, але бувало, що й десять і дванадцять, але це рідко», — говорить Анжела.
Від біженки, яку цькували, до обличчя чеської автотранспортної компанії
Холодняк говорить, що загалом чеські колеги її дуже підтримували та допомагали. Та, на жаль, були випадки упередженого ставлення — бо ж українка, біженка. Але керівництво швидко втручалося і вирішувало неоднозначні ситуації.
Нова країна, мова, професія, яку потрібно швидко опанувати, на батьківщині війна — суцільний стрес, та ще й на роботі "чіплялися". Приємно, що керівництво не було байдужим, втрутилось у ситуацію. І згодом навіть ті, хто спочатку ставився з насторогою, змінив свою думку. От нещодавно був випадок: заступаю на зміну, дивлюсь по приладах, а в моєму автобусі нестача масла в моторі. Що робити? Запитала в колеги, який раніше мене недолюблював. Чоловік мені все пояснив, допоміг — і я спокійно поїхала працювати», — говорить Анжела.
Крок за кроком українка довела, що вона нічим не гірша за чеських водіїв, і навіть відсутність попереднього досвіду не завадила працювати на рівні з іншими. Більше того, керівництво Анжели, проводячи рекламну кампанію, обрало саме її фото для плакатів. Тож тепер обличчя українки прикрашає чеські автобуси в Остраві.
Службовий роман
Восьмого березня у колі найближчих відбулось весілля українки Анжели та чеха Домініка Коцурека — колеги, а тепер — коханого чоловіка та найближчого друга і порадника її доньки.
«Якби я раніше знала, наскільки моє рішення про нову роботу стане доленосним — пішла б вчитися на водійку автобуса раніше», — сміється Анжела.
Із Домініком спочатку ми були просто колеги, згодом — друзі. Якось я захворіла і якраз мала заступати на ранкову зміну. Підходжу до автобуса, на вулиці ще темно, і бачу — йде Домінік. Я спершу подумала, що в нього теж зміна. А він підходить, протягує чашку, а в ній — гарячий запашний чай із лимоном, імбиром і медом. Такий запашний… Коли хвора — це саме те, що потрібно. То був найсмачніший чай у моєму житті. Домінік прокинувся вдосвіта у свій вихідний лише для того, щоб принести мені напій. Я була зворушена до сліз. Гріх було не закохатися в такого турботливого чоловіка. Тепер ми родина, а отже — одне кермо на трьох».
Юлія Семененко
-
За кермом автобуса
За кермом автобуса
-
За спиною Анжели рекламний проспект підприємства з її портретом
За спиною Анжели рекламний проспект підприємства з її портретом
-
Анжела Холодняк з донькою і чоловіком Домініком
Анжела Холодняк з донькою і чоловіком Домініком
https://kobza.com.ua/pravo-na-zhyttja/7417-odne-kermo-na-trokh.html#sigProId304f7dbb69
На світлинах:
1. Анжела Холодняк з донькою
2. За кермом автобуса
3. За спиною Анжели рекламний проспект підприємства з її портретом
4. Анжела Холодняк з донькою і чоловіком Домініком
