Подружжя Олени Іванової та Віктора Райського — часті гості на музичних заходах у Бельгії. Пара виступає на концертах з авторськими піснями. Олена співає і грає на гітарі. Віктор — на бас-гітарі. Віднедавна він удосконалив свій інструмент — винайшов для нього портативну акустичну систему. Вона дозволяє музиканту рухатися на сцені і встигати за своєю активною дружиною-співачкою, а ще — подовжувати акустичне, живе звучання. Автор мріє запатентувати розробку.

У цій музичній сімʼї з Чернігова двоє дорослих і троє дітей. Усі захоплюються музикою. Їхнє помешкання в Бельгії нагадує студію — електронні барабани, гітари, скрипки, клавішні. Діти бавляться, співаючи в караоке українських пісень. Молодші з родини займаються музикою й усі разом іноді грають авторські пісні Олени.

«Я тут серед інструментів почуваю себе як вдома — нікуди не хочеться виходити», — каже музикантка. До вторгнення вона викладала вокал і гру на гітарі для дорослих і дітей, зібрала свій рок-гурт, який вважала справжньою родиною. «Музика — це мій спосіб життя», — розповідає жінка, яка присвятила улюбленій справі понад 20 років.

Віктор Райський у Чернігові ремонтував музичні інструменти. Обоє грали в рок-гурті та акустичному проєкті. Чоловік втілював свою мрію — будував майстерню. «Його сенс — давати нове дихання музичним інструментам», — говорить Олена про чоловіка. Утім звичний уклад і їхні мрії обірвало російське вторгнення в Україну.

З гітарою в дорогу

Вибір країни для проживання, як і в більшості українських біженців, у цієї родини був випадковим. Часу на збори особливо не було. «Тікали з Чернігова з трьома дітьми, з документами та з моєю гітарою. Я звикла, це вже як моє тіло: гітару на себе начепила, дітей за руки — і бігом», — ділиться спогадами Олена Іванова.

Музикальна родина опинилася в бельгійському селі Богарден у Фландрії, де їх сердечно прийняли місцеві у свій дім. На диво — теж любителі музики.

«Коли ми зайшли в хату, то були дуже вражені. Там були гітари, потім вони нам привезли піаніно, бо знали, що ми музиканти. А на стінах висіли наші фотографії та синьо-жовті вогники. Вони так переживали, так намагалися створити для нас домашню атмосферу — я їм дуже вдячна за це», — розповідає жінка.

Український Страдіварі

Згодом родина осіла в будинку неподалік Брюсселя. Олена підпрацьовує за спеціальністю — дає уроки вокалу та гри на гітарі. Разом з Віктором регулярно бере участь у концертах — виконує авторські пісні, перекладає їх на англійську та нідерландську. А майстер Віктор ремонтує... ні, не скрипки, а велосипеди. Знайшов роботу у місцевій майстерні, хоча мріє у власній — реставрувати інструменти.

«Я не гидую ніякою роботою, поважаю всякий труд. Але якщо людина здатна на щось більше, вона повинна це робити. Якщо я можу відреставрувати скрипку 18-го століття, то мені образливо крутити велосипед за сто євро і витрачати на це три дні свого життя. Чи почули б ви прізвище Страдіварі, якби його змусили ремонтувати велосипеди?», — розмірковує майстер

Улюбленій справі чоловік віддає весь вільний час. Ще під час проживання в бельгійців, Віктор на знак вдячності змайстрував для них дизайнерські стільці з пивних бочок — у господарів була власна броварня. Згодом виготовив свій перший музичний інструмент у Бельгії — смичок для контрабаса, при чому не стандартного розміру, а більший, під свою руку — як завжди мріяв.

«Купили червоного дерева, взяв волосину коня, металеві частини на смичок — зі сковорідки, а кістяну пластину зробив з кістки, яку відібрав у собаки господарів. Обточив і філігранно виробив деталі», — розповідає Олена. І це далеко не всі підручні засоби — на смичку є фрагменти з перламутрової мушлі та з каструлі з нержавіючої сталі.

Віктор демонструє смичок — бездоганно відполірований, ніби фабричний. Але насправді ні, він унікальний — і в цьому його цінність, пояснює майстер.

Музичних справ майстер

У Віктора немає спеціальної освіти для ремонту музичних інструментів, але музикою захоплюється з дитинства. За плечима школа по класу скрипки, навчався в музичному училищі на контрабасі, працював у Чернігівській філармонії.

Ще в підлітковому віці Віктор сам почав вивчати, як ремонтувати та реставрувати скрипки. Спершу для себе, потім — для інших. Далі пішли експерименти — зробив для сина електронні барабани, виготовив електроскрипку з відстріляної «мухи» — тубуса, який привезли з зони АТО.

А ще для власного використання Віктор змайстрував знаряддя, щоб лагодити музичні інструменти. Хотів мати унікальні засоби, такі, як потрібні саме йому.

Чоловік такий затятий до улюбленої справи, що навіть у перший день російського вторгнення не зрушив з місця, поки не закінчив замовлення. «Коли почали бомбити Чернігів, Віктор не вийшов зі своєї майстерні. Під обстрілами доробив два смички, щоб віддати клієнту», — пригадує Олена.

Акустична система для бас-гітари

Задум створити додатковий пристрій для бас-гітари виник у Віктора вже в Бельгії, коли він грав на контрабасі в місцевому оркестрі. Якось його не взяли грати на концерті, бо оркестр мав маршувати, тож стаціонарні музичні інструменти не залучали. Також він стежив за вуличними музикантами, які не можуть використовувати бас-гітару, бо та «привʼязана» до апаратури на сцені.

Можливість руху для бас-гітари розширила б діапазон її використання, думав Віктор. А ще це б дозволило встигати за дружиною на концертах. Олена досить активна під час виступів — відходить на багато метрів від чоловіка, взаємодіє з публікою. Раніше Віктор сердився, бо його бас-гітара була підʼєднана до підсилювача на сцені.

«Я ще перед тим побачив такий класний інструмент — сузафон називається. Це коли музикант залазить прямо в кільце з труб, а розтруб дивиться згоди, трохи збоку. Він мені так сподобався. І з того часу почали крутитися думки в голові. Я вирішив зʼєднати духовий інструмент з бас-гітарою й мати можливість грати на ходу», — розповідає Віктор.

Українське ноу-хау у Бельгії

«Тепер ти, Олено, будеш за мною бігати», — каже Віктор дружині, демонструючи винахід. У своїй акустичній системі він використав принцип грамофона. Пристрій має трубу, як у духових інструментів, котра кріпиться до електронного підсилювача. Усе разом можна поставити на підставку на підлозі або ж почепити за спину, як наплічник.

Система живиться від акумулятора, зʼєднаного з павербанком. «Навіть телефон заряджати можна», — розповідає автор. Додатковий бонус — функція bloutooth, можна під'єднати до телефона. Вага пристрою — менш як шість кілограмів.

«Ця штука зроблена не для гучності, а для тривалої та вільної гри. І дозволяє  розширити пошук музикантів для оркестру», — наголошує винахідник.

Винахід з підручних засобів

«Я робив це все без розрахунків, без формул, без креслень. Лише на інтуїції і з розуміння, як влаштована природа. Я ніде спеціально не навчався, але в мене є страшенний інтерес і цікавість до всього», — пояснює Віктор.

Робочий прототип зроблений буквально з підручних засобів. Наприклад, розтруб — з коробки для піци, труби — з папʼє-маше, якісь деталі Віктор знайшов, щось докупив.

«Усе, що тут використано — вже давно існує, але я придумав саму концепцію, щоб можна було грати на ходу на бас-гітарі. Використав принцип грамофона, підгледів ідею у сузафона плюс моя "запалена фантазія"», — пояснює Віктор і додає: «Результат перевершив мої очікування».

Як назвати пристрій?

З приводу назви винаходу в подружжя — суперечки. «Я вже назвала його басафон, скрізь так пишу в соцмережах, тому що він дає звук баса!», — каже Олена. Віктор не погоджується. Каже, це — портативна акустична система.

«Ніхто й ніколи у світі не бачив такого, щоб з бас-гітарою і рупором над головою хтось ходив і грав, та ще й з таким звуком», — розповідає винахідник.

Характеристики пристрою можна вдосконалити завдяки грамотному інжинірингу, додає Віктор. «Але суть не в характеристиках. Головне, що я вдало втілив концепцію», — каже майстер. Розробку уже презентували й випробували на концерті в Брюсселі. «Ця штука потягалась з повноцінним концертним обладнанням», — ділиться враженнями музикант.

Найбільша мрія Віктора — мати власну майстерню і займатися улюбленою справою. «У мене мрія бути собою і втілювати в реальність свої ідеї, фантазії. Я хочу належати собі, я не хазяїну, якому треба ремонтувати велосипеди. В Україні я належав сам собі, а тут ні», — розповідає майстер.

Подружжя хотіло б запатентувати винахід, але справа впирається в гроші. У Бельгії отримання патенту з усіма супутніми витратами може сягати 12 тисяч євро. Якщо патент європейський — усі 20 тисяч. Родина сподівається, що з допомогою спонсорів їм вдасться втілити свої мрії.

Ірина Кошель

Джерело

• Музична родина з України в Бельгії — Віктор Райський та Олена Іванова Музична родина з України в Бельгії — Віктор Райський та Олена Іванова
• Віктор Райський і його портативний акустичний пристрій для бас-гітари Віктор Райський і його портативний акустичний пристрій для бас-гітари
•  

На світлинах:

1.Музичий винахідник Віктор Райський

2. Музична родина з України в Бельгії — Віктор Райський та Олена Іванова

3. Віктор Райський  і його портативний акустичний пристрій для бас-гітари

Додати коментар