Розповідь про видатного українця, який був своєрідним «будителем народу», закликаючи його відстоювати національні інтереси, мову й культуру

Важливою складовою національної ідентичності є поінформованість про власних учених, письменників, відомих вітчизняних постатей та діячів, котрі прославляли свою Батьківщину, зберігали та писали її історію, ішли наперекір владі та режиму, захищаючи рідну мову, традиції. До таких українців-патріотів належить Михайло Петрович Драгоманов, котрий зробив великий внесок у розвиток української мови та літератури, історії, педагогіки, написавши безліч праць та статей, присвячених цим темам, що залишаються актуальними сьогодні.

Метою цієї публікації є висвітлення постаті відомого земляка, який зробив чималий внесок у дослідження історії України та став своєрідним будителем українців, закликавши відстоювати власні національні інтереси, мову й культуру, заявивши світу про утиски Російської імперії. Життєвий і творчий шлях Михайла Петровича Драгоманова вивчали такі науковці, як Т. Андрусяк, І. Гриценко, Я. Дашкевич, В. Дорошенко, В. Качкан, П. Кралюк, О. Куца, І. Лисяк-Рудницький та інші. Наукові дослідження популяризували особистість ученого та його діяльність.

Михайло Драгоманов народився 18 вересня 1841 року в місті Гадячі на Полтавщині у відомій сім’ї, котра славилася своїм походженням, оскільки батько і мати були нащадками козацької старшини. Батько Драгоманова – дрібнопомісний дворянин – відзначався людяністю, добрим ставленням до селян, а дядько Яків, котрий був декабристом, учив Драгоманова любові до рідної землі. У сім’ї зростало троє дітей: Олександр, Ольга та Михайло. Доречно зауважити, що ще в дитинстві він вирізнявся своїм розумом і талантами серед однолітків, як і його сестра Ольга, більш відома як Олена Пчілка – відома поетка та мати світила української літератури Лесі Українки.

З 1849 року Михайло Драгоманов навчається в Гадяцькому повітовому училищі, закінчує його 1853 року і вступає в Полтавську гімназію, де починає проявляти інтерес до гуманітарних дисциплін, найбільше захоплюється історією, зокрема, античним світом. Драгоманов багато читав, знав, крім української та російської, п’ять іноземних мов, а серед філософів йому найбільше імпонували О. Конт, Ф. Лассаль, Г. Спенсер.

Наступним кроком у житті Драгоманова стає вступ в університет Святого Володимира в Києві на історико-філологічний факультет. Саме тут проявилася політична складова Драгоманова, що в подальшому відіграла значну роль у його житті. Доречно заува-жити, що ще, навчаючись в університеті, Драгоманов здійнював просвітницьку діяльність та викладав на Поділлі в недільній школі, а пізніше – в Тимчасовій педагогічній школі. Не менш важливу роль відіграла публіцистика, яку Михайло Петрович вправно та влучно опановує, порушуючи важливі питання з різних тем. Після закінчення університету Драгоманов починає викладати в Другій київській гімназії.

1863 року він стає членом «Громади» – товариства, що пробуджувало в української інтелігенції любов до рідної мови, культури. Драгоманов пише чимало статей, публікуючи в газеті «Санкт-Петербургские ведомости» та прикладає чимало зусиль, намагаючись підвищити грамотність та освіченість широких мас населення. Варто зазначити, що саме у київській «Громаді» він знайомиться з багатьма видатними діячами, серед яких Микола Лисенко та Володимир Антонович.

Згодом з 1864 р. по 1875 р. Драгоманов починає працювати на кафедрі всесвітньої історії в Київському університеті, виконуючи обов’язки приват-доцента, пізніше доцента, і отримує можливість виїзду за кордон. Подорожуючи європейськими країнами, Михайло Петрович три роки досліджував місцеві архіви Риму, Берліна, Відня.

Драгоманов зробив значний внесок у громадське життя Наддніпрянщини та намагався налагодити зв’язки українського руху із західноукраїнськими землями. Він не полишав дослідницької діяльності і видав працю «Исторические песни малорусского народа» разом з Володимиром Антоновичем, а також чималу кількість власних праць, серед яких: «Про українських козаків, татар і турків», «Малорусские народные предания и рассказы» та інші. У цей період Михайло Петрович пише низку важливих праць, а саме: про політику царизму, викриваючи її русифікаційний інтерес, видає українськомовні газети, що викликало гнів тодішньої влади, оскільки за Емським указом, виданим Олександром II 1875 року, питання української мови було під суворою забороною. Драгоманова звільнили, і з’явилася загроза вислання, оскільки він намагався пробудити свідомість українців та розкрити їм очі, надихнувшись вільним життям за кордоном, де часто бував.

Змушений залишити Україну, Михайло Драгоманов 1876 року переїжджає до Женеви, де й залишається. Тут він заснував вільну українську друкарню за дорученням «Громади», у якій свого часу видавали твори визначні представники української літератури, серед яких Панас Мирний, Тарас Шевченко та інші. 1889 року за запрошенням іноземного уряду його приймають у Софіївський університет на посаду професора катедри всесвітньої історії.

Однією з найвизначніших праць Михайла Петровича можна вважати «Чудацькі думки», роботу над якою він розпочав за кілька років до смерті. Саме тут представлені визначні дослідження історії України. Також йому належить розробка концепції української літератури. Варто зазначити, що у своїй творчості Михайло Петрович використовував чимало псевдонімів, серед яких Українець, Волинець, П. Петрик, М. Галицький, Кирило Василенко, Толмачев та інші. Однією з перших праць, пов’язаних з історією, стала «Малороссия в ее словесності», де Драгоманов доводив, що українці є спадкоємцями держав Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, не тільки Козацької держави, як було прийнято вважати.

Навіть за кордоном Михайло Драгоманов не забував про Україну, був активним публіцистом, співпрацюючи з газетою «Хлібороб», заснованою Іваном Франком, та став натхненником створення 1890 року Русько-української радикальної партії. Не забуваючи про свою рідну Батьківщину, та вболіваючи за її подальше майбутнє, Драгоманов видав свій знаменитий збірник «Громада», у якому порушував національні питання. Протягом 1778 по 1881 рр. він здійснював активну публіцистичну діяльність, результатами якої став вихід п’яти номерів журналу «Громада», у яких висвітлювалася програма українського руху, а в журналі «Вольное слово», що він його редагував, публікував статті, у яких пропагував та окреслював ідею боротьби проти самодержавства. У журналі «Громада» Михайло Драгоманов писав, що потрібно надати українському рухові загальноєвропейської підтримки, натякаючи про допомогу, а вже 11 травня 1878 року в Парижі з доповіддю «Література українська, проскрибована урядом російським»  він виступив на літературному конгресі з глибокою надією на те, що його буде почуто. На публіцистичну діяльність Драгоманова звернули увагу в європейському світі, що зацікавився Україною.

У Болгарії Михайло Драгоманов знаходить свій останній спочинок, де другого липня 1895 року помер від розриву аорти. Там він і був похований за протестантським обрядом у Софії, заповівши, «щоб його не відспівував небритий і немитий московський піп».

Справу Драгоманова продовжили його рідні, зокрема й небога Леся Українка, яка в Києві заснувала соціал-демократичний гурток.

Ушановують постать Драгоманова й сьогодні. В Україні встановлені пам’ятні таблиці, пам’ятники та меморіальні дошки, на його честь названі вулиці в різних населених пунктах та у великих містах України, а саме: Києві, Івано-Франківську, Львові, Чернівцях, Гадячі, Лубнах, Рівному, Луцьку. Його ім’ям 1920 року названо Національний педагогічний університет у Києві. Режисер Олексій Мажуга 1993 року зняв фільм «Титан. Михайло Драгоманов» за сценарієм Володимира Колодяжного на Українській студії телевізійних фільмів. 2001 року випущено ювілейну пам’ятну монету з нагоди 160-річчя від дня народження М.П. Драгоманова.

Творчість Михайла Драгоманова досі залишається актуальною, оскільки він зміг залишитися в нашій історії визначною постаттю, котра доклала значних зусиль для того, щоб змінити долю країни, тому його доробок потребує подальшого дослідження та вивчення. Завдяки активній позиції Драгоманова, який відстоював національні інтереси в сучасній українській державі, звучить вільне рідне слово.

Валентина Лясковська, «Наш український дім», №1, 2022 р.

• Пам'ятна дошка Михайлові Драгоманову в Гадячі. Пам'ятна дошка Михайлові Драгоманову в Гадячі.
• Пам'ятна дошка Михайлові Драгоманову в Івано-Франківську. Пам'ятна дошка Михайлові Драгоманову в Івано-Франківську.
•  

На світлинах:

1. Михайло Драгоманов.
2. Пам'ятна дошка Михайлові Драгоманову в Гадячі.
3. Пам'ятна дошка Михайлові Драгоманову в Івано-Франківську.

Додати коментар