Історія однієї фотографії

Травень 1989 року. Красною площею у Москві крокують у ризах Єпископи та отці Української Греко-Католицької Церкви — Церкви, що перебувала під забороною (Світлина 2). Священики УГКЦ відбували ув’язнення на Сибіру. Ті, що залишилися, правили богослужіння у приватних будинках вірян, у лісах — якомога далі від пильного ока КДБ.

Яке значення мала ця акція непокори для процесу становлення незалежності України, яку роль у ній відіграв владика Павло Василик, про це в інтерв’ю «Суспільному» розповів його племінник Степан Долик.

З його слів, хода священників і владики УГКЦ на Красній площі була «знаменням відродження нашої церкви й України». У травні 1989 року єпископи Павло Василик, Софрон Дмитерко, Филимон Курчаба та отці Володимир Війтишин, Ігор Возьняк і Григорій Сімкайло приїхали у Москву, щоб зустрітися з керівниками СРСР. Партійні лідери відмовили священикам у розмові.

Представники катакомбної Церкви оголосили голодування і вийшли на Красну площу. Тоді й зробили фото, яке з’явилося у багатьох іноземних ЗМІ.

«Ми є, ми — Україна, у нас жива Греко-Католицька Церква, і ми будемо іти до незалежності»

«Священна ідея виходу Греко-Католицької Церкви з підпілля — невіддільна від святої ідеї незалежної України. І тому це можна назвати першим майданом української громади, і зокрема — Греко-Католиків, на Красній площі, щоб довести: „Ми є, ми — Україна, у нас — жива Греко-Католицька Церква, і ми будемо іти до незалежності“, — розповів Степан Долик.

У травні 1989 року священики та віряни УГКЦ розпочали голодування на Арбаті у Москві. Акція тривала до листопада, коли уряд СРСР офіційно дозволив реєстрацію громад Української Греко-Католицької Церкви.

«Перший прилюдний крик, знак боротьби за незалежність»

«Але історію про ці події варто почати з 1987 року, коли владика Павло Василик ініціював у Львові заяву до Папи Римського про відновлення і вихід Греко-Католицької Церкви з підпілля. Документ передали Папі Римському, копію через Івана Павла II — Михайлу Горбачову (генеральному секретарю ЦК КПРС — ред.) У заяві було вказано про вихід Греко-Католицької Церкви з підпілля», — розказав Степан Долик.

«Ми, Єпископи, священники, монахи, монахині й вірні Католицької Церкви в Україні, що нижче підписалися, заявляємо, що у зв’язку з перебудовою в СРСР і більш сприятливими умовами, що склалися, а також у зв’язку з ювілеєм — 1000-літтям хрещення України — уважаємо за недоцільне продовжувати перебувати у підпіллі, а тому просимо Вашої Святости сприяти всіма можливими способами правній легалізації Української Католицької Церкви в СРСР. Однозначно звертаємося почерез Вашу Святість до уряду СССР з нашою заявою про вихід певної частини Української Католицької Церкви з підпілля. Дня 4 серпня 1987 р. Б.» — йшлося у заяві.

Учень Павла Василика, отець Олександр Селезінка вважає цю заяву «першим прилюдним криком, знаком боротьби за незалежність, за вільну, незалежну Україну і за вільну, незалежну церкву в нашій державі».

 «Найцікавіше було, коли ми приїжджали до Львова, до тієї домівки, де писалася ця заява, — до сестри Павла Василика Емілії. На тому столі, де створили документ, вона нам накривала простий обід: борщик, якусь картопельку. І Владика казав: „Ось на цьому столі ми написали цю заяву“, — згадує Олександр Селезінка.

«Це було, як переддень виходу і нашої України на незалежність»

Степан Долик каже: ця заява була передумовою виборювання незалежності України.

«Я думаю, що це було першим дуже сміливим кроком, заявою на весь світ, що ми, український народ, є, що ми — живі, що наша Церква нас веде. Це було, як переддень виходу і нашої України на незалежність. І цей день дуже близький», — каже Степан Долик.

Павло Василик був ініціатором цієї заяви і єдиним єпископом УГКЦ, який її підписав. Оригінал документа містить прізвище ще одного єпископа — Івана Семедія, але він згодом відкликав свій підпис.

»То була дуже відважна особа. Ті речі, які я чув про владику Павла, — це про його надзвичайно відважні кроки. Де інші взагалі б не рушили, він, як мені оповідали, свідомо, певно робив дуже-дуже відважні речі», — так у 2016 році згадував Павла Василика Блаженніший Любомир Гузар.

Владика Павло Василик

Павло Василик народився 8 серпня 1926 року в селі Бориславка (тепер — Польща — ред.) у сім’ї, в якій було ще десятеро дітей. У 1945 році родину Василиків виселили в село Бариш Бучацького району на Тернопільщині.

До душпастирської діяльності Павло Василик готувався з дитинства.

 «Мій тато оповідає, коли вони йшли пасти корови, то Павло перевдягався у священика і правив „службу божу“. Я пам’ятаю у спогадах: вони чи голуба, чи горобця хоронили. Він вже там себе бачив. Він піддавав себе тортурам, загартовувався», — згадує Степан Долик.

Павло Василик разом з батьком співпрацював з ОУН. За це обидвох заарештували. Після допитів у в’язниці на Лонцького у Львові їх перевели до тюрми в Миколаєві.

Загалом Павло Василик був двічі засуджений до концентраційних таборів, де працював на кар’єрах, каменоломнях та лісоповалі.

У квітні 1956 року він отримав священичі свячення з рук єпископа Миколая Чарнецького. Через три роки його знову заарештували за «розпалювання міжрелігійної ворожнечі». Цього разу він отримав п’ять років ув’язнення та п’ять років виселення. У таборах Мордовії Павло Василик відбував покарання разом з патріархом Йосифом Сліпим.

«Павло Василик не йшов ні на які компроміси із совістю. І він все говорив, що не треба бути дволиким ні у малому, ні у великому. Він відчув велику божу благодать, коли зустрівся з нашим Патріархом Йосифом Сліпим на засланні, і відчув ту школу, підтримку. Павло Василик зрозумів, що не пропала віра. Її неможливо знищити», — згадує Степан Долик.

«Він не здасть, він не продасть»

Павлові Василику довіряли не лише віряни УГКЦ, а й високі партійні чини.

«Про нього говорили великі посадові особи й в КДБ, і в уряді: „Він не здасть, він не продасть“. Тому ці високі чини запрошували його на христини, на сповідь, на вінчання», — розповідає Степан Долик.

Племінник Павла Василика вважає, що мотивацією для того, щоб діяла підпільна Греко-Католицька Церква, була «велика мрія і надія, що вона вийде з підпілля і знову встановиться невідокремленою від України, від її незалежності».

 «А чим вона живилася? Великою вірою. Вірою в людей, вірою в українців. Владика міг запалити цей вифлеємський вогонь у серцях і душах багатьох тисяч, мільйонів людей», — каже Степан Долик

Він згадує владику Павла як жартівливого і міцного духом чоловіка.

«Я ніколи не бачив, щоб він був дуже чимось заклопотаний. Пам’ятаю, як мене закликали в КДБ і потримали трішки. І вже увечері я приходжу до нього: «Владико, все як належиться, я нікого „не здав“. А він каже: „Що ти переживаєш? Мене 20 років так „ламають“, і бачиш — я веселий і сміюся. А ти тут один раз „попав“ і вже хочеш показати, що тобі так важко. Все буде добре“, — ділиться спогадами Степан Долик.

«Впаде ця держава на глиняних ногах»

Степан Долик каже: Павло Василик переконував усіх, що СРСР розвалиться.

«Він мені казав: „Стефцю, ти не повіриш: впаде так швидко, що ти навіть собі не уявиш. Все одно впаде, впаде ця держава на глиняних ногах“. Це був 1982 рік. Він і раніше про це казав. І так сталося. Хоча ми всі в душі не вірили», — розповідає Степан Долик.

Чоловік продовжує: роль катакомбної УГКЦ до цього часу недооцінена і не вивчена.

«Вона настільки важлива, без неї не було б того підґрунтя, того фундаменту, на якому потім „виросла“ наша незалежність», — підсумовує Степан Долик.

Джерело

• Єпископи та отці Української Греко-Католицької Церкви, Москва, травень 1989 року Єпископи та отці Української Греко-Католицької Церкви, Москва, травень 1989 року
• Племінник владики Павла Василика Степан Долик Племінник владики Павла Василика Степан Долик
• Отець Олександр Селезінка. Отець Олександр Селезінка.
• Владика Павло Василик причащає вірян під час підпільної служби Божої Владика Павло Василик причащає вірян під час підпільної служби Божої
• Павло Василик був двічі засуджений до ув'язнення в концентраційних таборах Павло Василик був двічі засуджений до ув'язнення в концентраційних таборах
• Павло Василик у засланні Павло Василик у засланні
• Під час катакомбного періоду УГКЦ владика Павло служив служби Божі і в лісі Під час катакомбного періоду УГКЦ владика Павло служив служби Божі і в лісі
•  

На світлинах:

1. Владика Павло Василик

2. Єпископи та отці Української Греко-Католицької Церкви, Москва, травень 1989 року

3. Племінник владики Павла Василика Степан Долик

4. Отець Олександр Селезінка.

5. Владика Павло Василик причащає вірян під час підпільної служби Божої

6. Павло Василик був двічі засуджений до ув'язнення в концентраційних таборах

7. Павло Василик у засланні

8. Під час катакомбного періоду УГКЦ владика Павло служив служби Божі і в лісі

Додати коментар