Українська катастрофа. Частина друга

Деталі
Розділ: Дослідження

Українці та українська мова в Росії у дзеркалі переписів населення 1989–2021 рр.

Закінчуємо публікацію дослідження Андрія Зав’ялова, в першій частині  якого містився аналіз статистичних даних за темами «Українці в структурі населення Росії», «Володіння українською мовою в Росії», «Використання української мови у повсякденності», «Українська мова як рідна», «Загальна характеристика ситуації з українською мовою у Росії».

Примітка:

*/** Тут і далі один значок «зірочка» (*) означає, що дані наведені без урахування території анексованого Кримського п-ва (для дотримання територіального принципу порівняння результатів перепису 2021 р. з результатами минулих переписів), тобто в міжнародно визнаних кордонах Росії; два значки «зірочка» (**) означають, що дані також включають результати по анексованому Кримському п-ву через неможливість їх виключення з загального масиву даних (наприклад, коли за тим чи іншим показником відсутні дані за регіонами, і відповідно дані по Криму неможливо виключити).

З повним текстом дослідження у форматі PDF можна ознайомитися також за лінком  https://socadaptukr.files.wordpress.com/2023/09/d097d0b0d0b2d18fd0bbd0bed0b2_d0a3d0bad180d0b0d197d0bdd181d18cd0bad0b0-d0bad0b0d182d0b0d181d182d180d0bed184d0b0-1.pdf

Інші характеристики українського населення Росії

Переписи населення наводять також дані про розподіл за віковими групами, про рівень освіти, шлюбність окремих етнічних груп тощо. Звернемо увагу на розподіл українського населення Росії   за віковими групами за останні 20 років (графік. 3, табл. 10).

Серед українців Росії спостерігаються дуже високі темпи старіння: частка працездатного населення зменшилася за 20 років на 14 %, частка пенсіонерів збільшилася майже на 16 %. Те саме видно і на графіку – пік кількості українців певного віку від перепису до перепису зрушується все правіше і правіше, демонструючи швидкі темпи старіння населення та низьке відтворення. Незважаючи на те, що порівняно з 2010 р. у 2021 р. спостерігається незначне збільшення частки українців молодше працездатного віку, зі збільшенням народжуваності це навряд чи варто пов’язувати – стареча смертність збільшилася (особливо під час пандемії COVID-19), дитяча смертність загалом зменшилися.

Медіанний вік за 20 років також збільшився на 11 років. Усі ці показники яскраво демонструють поступальне вимирання.

Далі розглянемо динаміку рівня освіти українського населення за останні 20 років (табл. 11).

Внаслідок досить швидкого скорочення українського населення Росії динаміку рівня освіти у кількісному вимірі простежити досить складно, проте можна її розглянути через призму частки певного рівня освіти у загальній структурі. Варто зазначити, що порівняно з іншими рівнями освіти кількість українців, які мають післявузівську освіту (аспірантура, кандидати наук, доктори наук), суттєво зросла. Загальна тенденція така, що може скластися враження, що від перепису до перепису рівень освіти українців підвищується. Але не варто забувати про швидке старіння української діаспори: від перепису до перепису частка старших поколінь неухильно збільшується, а разом з нею і загальний рівень освіти (частка нижчих ступенів освіти зменшується також унаслідок низької народжуваності та швидкої асиміляції, зсуву/зламу ідентичності, коли діти українців ідентифікують себе як росіяни під впливом соціуму).

Перепис населення 2010 р. містить дані про етнічно однорідні та етнічно змішані пари за етнічною приналежністю. Так, за етнічною приналежністю чоловіка (чоловік – українець) частка етнічно змішаних подружніх пар (коли дружина – неукраїнка) становить 80,2 %: етнічна приналежність дружини та чоловіка збігається у 58 808 парах (коли обидва – українці), різниться – в 237 544 парах (коли дружина – неукраїнка). За етнічною приналежністю дружини (дружина – українка) частка  етнічно змішаних подружніх пар (коли чоловік – неукраїнець) становить 77,2 %: етнічна приналежність дружини та чоловіка збігається у 58 808 парах (коли обидва – українці), різниться – в 199 314 парах (коли чоловік – неукраїнець).

Громадські організації українців Росії

Для того, щоб оцінити динаміку юридичної реєстрації/закриття українських громадських організацій культурного спрямування в Росії (організації, що створюються громадянами Росії українського походження, статутними цілями яких є розвиток української культури та мови), було проведено роботу з Єдиним державним реєстром юридичних осіб (далі – ЄДРЮО): звідти було вилучено дані щодо таких організацій за пошуком слів «украинский», «украинская», «украинское», «Украина», «украин», «украинцев» тощо з прив’язкою до регіону реєстрації станом на 11 січня 2023 р. (завдяки такому пошуку вдалося охопити близько 95 % усіх українських громадських організацій РФ (близько 220 організацій), але ми припускаємо, що деякі могли випасти з поля нашого пошуку).

Було  складено таблицю таких організацій у регіонах із зазначенням року їх реєстрації, року закриття, причини закриття та даними керівника, потім цю інформацію було генералізовано. ЄДРЮО містить у собі відомості про всі юридичні особи РФ, що діяли на 1 липня 2002 р., і зареєстровані після цієї дати (тому в стовпці «до 2002» в табл. 12 і 13 враховуються лише ті організації, які на 2002 р. визначені як зареєстровані; закриті до 2002 р. організації в ЄДРЮО не фігурують). Наведені таблиці (табл. 12, 13) містять дані щодо динаміки реєстрації/закриття таких організацій.

Загальна динаміка свідчить про те, що до 2014 р. було зареєстровано більше громадських організацій, ніж закрито, проте починаючи з 2014 р. ситуація кардинально змінюється – українських громадських організацій реєструється дедалі менше, а закривається дедалі більше. Станом на 11 січня 2023 р. у Росії юридично зареєстровано 68 українських громадських організацій (див. табл. 13, 14).

Якщо до 2014 р. українські громадські організації культурного спрямування в Росії закривалися здебільшого як «недіючі» (не подана/не вчасно подана звітність, не подане повідомлення про продовження діяльності організації до органів юстиції тощо), то з 2014 р. стало дещо превалювати їх закриття за рішенням суду («порушення законодавства»). Українським громадським організаціям культурного спрямування не було властиво самоліквідуватися до 2022 р. (і ми не очікуємо, що тенденція до самоліквідації суттєво посилиться). Будуть знаходитись інші формальні приводи для їх закриття.

Розглянемо, у який період часу було створено українські громадські організації культурного спрямування, що діяли на 11 січня 2023 р. (табл. 14).

Як було зазначено вище, в Росії станом на 11 січня 2023 р. було зареєстровано як діючі 68 українських громадських організацій культурного спрямування: з 82 організацій, зареєстрованих до 2002 р., діяло 15, із 111 зареєстрованих організацій у період 2002–2013 діяло 37, з 22 зареєстрованих у період 2014–2021 діяло 14, та з двох зареєстрованих у 2022 р. обидві діяли.

Цікаві факти про українські громадські організації культурного спрямування згідно даних ЄДРЮО:

- у 22 суб’єктах федерації не було створено жодної української громадської організації культурного спрямування за весь період вивчення;

- у 20 суб’єктах федерації закрито всі українські громадські організації;

- понад 5 українських громадських організацій культурного спрямування за весь період вивчення було зареєстровано: 16 у Москві, по 11 у Калінінградській, Ростовській областях, Ханти-Мансійському АО, по 9 у Тюменській області, Приморському краї, 8 у Краснодарському краї, 7 в Омській області, по 6 у Комі, Ямало-Ненецькому АО, Красноярському краї, Новосибірській області;

- по  2 та більше діючих українських громадських організацій культурного спрямування станом на 11 січня 2023 р. зареєстровано: 4 у Татарстані, по 3 в Ульяновській області, Ханти- Мансійському АО, Красноярському краї, по 2 у Комі, Ростовській, Нижньогородській, Самарській, Саратовській, Свердловській, Новосибірській, Омській областях, Алтайському, Приморському краях;

- найстарішою досі діючою українською громадською організацією культурного спрямування, яка жодного разу не переривала свою діяльність як юридична особа, є Томська регіональна громадська організація «Центр української культури «Джерело» – діє з 1991 р.;

- наймолодшими українськими громадськими організаціями культурного спрямування, зареєстрованими у 2022 р., є Північно-Осетинська регіональна громадська організація «Українське національно-культурне товариство «Славутич» ім. Богдана Хмельницького» та Регіональна громадська організація «Красноярське крайове національно-культурне товариство «Український дім».

Також дані з ЄДРЮО було порівняно з даними з довідника «Громадські організації українців Росії» від березня 2014 р. [10], та виявлено ще 21 організацію, дані про які відсутні в ЄДРЮО (діяли як незареєстровані).

Але реальність прозаїчніша за сухі цифри з ЄДРЮО. У деяких регіонах, навіть незважаючи на офіційне закриття, українські громадські організації культурного спрямування продовжують діяти як добровільні об’єднання громадян (наприклад, в Іркутській області). Щоправда, відсутність юридичного статусу суттєво обмежує їх у правах та можливостях (немає можливості, наприклад, подавати заявки на гранти та субсидії, а багато організаційних питань, що вимагають будь-якого юридичного супроводу, вирішуються або через інші організації, або з доброї волі місцевих органів влади).

Двояка картина спостерігається і серед організацій, які юридично визначені як діючі, а насправді ніякої діяльності не проводять (будь-якої статистики щодо них немає, але на думку автора, який займається цим питанням досить глибоко, таких організацій – переважна більшість). Також переважна більшість зазнає труднощів із фінансуванням своєї діяльності, бо вони змушені існувати тільки на внески та пожертви, а будь-яка спонсорська допомога з боку бізнесу чи фінансова підтримка з боку органів влади є вкрай рідкою та дрібною, у зв’язку з чим у багатьох організацій хронічною проблемою є відсутність приміщень для ведення діяльності, і це також є однією з причин, чому багато організацій існують лише «на папері» (є й безліч інших причин, яких ми торкнемося далі).

Крім того, в Росії не існує будь-якої «парасолькової» (такої, що об’єднує всіх) української громадської організації. Раніше існували дві організації, які об’єднували регіональні українські організації Росії: з 1998 по 2010 рр. існувала Федеральна національно- культурна автономія українців Росії, з 1994 по 2012 рр. – Об’єднання українців Росії – обидві ліквідовані за рішенням суду, причому з великим скандалом (досить поширеною є думка про те, що ці організації були закриті з політичних мотивів) [5]. А Світовий конґрес українців взагалі був визнаний небажаною організацією в Росії (що тільки підтверджує політичні мотиви) в тому числі й через те, що СКУ постійно вказував на порушення прав українців у Росії (варто ознайомитися з матеріалами сайту «Кобза – українці Росії» на цю тему [32]).

Небагато й преси української діаспори в Росії: кілька років тому існувало пару газет та часописів, наразі же залишились тільки сайти «Об’єднання українців Росії» [34] та «Кобза – українці Росії» [35] (така ситуація притаманна для всіх етнічних меншин Росії). Тому абсолютно точної оцінки діяльності українських громадських організацій у Росії, спираючись на цифри та факти, дати неможливо. Можна лише констатувати, що їхній стан, м’яко кажучи, плачевний. Ми вже не торкаємось питання про українськості певних організацій та певних їх членів [27].

Також варто сказати, що до 2014 р. діяла Російська асоціація україністів, до 2018 р. – Бібліотека української літератури в м. Москві  (буквально знищена, а її директорка потрапила під слідство, провела півтора роки під хатнім арештом, прокуратура вимагала вісім років колонії, але Наталя Шаріна термін не отримала) - притому БУЛ була державна установа м. Москви – більше можна прочитати в матеріалах сайту «Кобза – українці Росії» [29]) [23], у 2022 р. по суті закрито Культурний центр України, що розташовувався на Арбаті в м. Москві, і поки що діє Центр українських досліджень при Інституті Європи Російської академії наук [24], що складається аж з одного співробітника. [12, 13]

Про українське церковне життя годі й говорити – українського християнства в Росії майже не існує [30]. Більше того – часом діяльність на ниві української культури може призвести до понівечень та вбивства [31].

Теми фільтраційних таборів для громадян України [36] та численних судових переслідувань проукраїнських активістів після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 р. також наочно показують, що значить мати проукраїнську позицію в Росії.

Коротка характеристика сучасної імміграції громадян України до Росії

У 2002 р. на території Росії постійно проживало 230 558 громадян України, станом на січень 2014 р. – 1 559 921, на березень 2016 р. – 2 501 784. Тоді суттєве збільшення (+55 %) кількості громадян України в Росії було пов’язано з війною на cході України. У 2015 р. 170 тис. громадян України стали учасниками Державної програми зі сприяння добровільному переселенню до РФ співвітчизників, які проживають за кордоном (63 % від загального числа за 2015 р.) [1, 15], загалом у 2014–2019 рр. 278,5 тис. громадян України стали учасниками програми (30,3 % від загальної кількості переселенців за 2014–2019 рр.) [14]. Проте в останні роки кількість громадян України, які бажають брати участь у цій програмі, суттєво скоротилася: у 2020–2022 рр. громадяни України становили трохи більше 5 % від усіх учасників програми [16]. Розглянемо основні показники української імміграції до Росії у 2019–2022 роках. (Табл. 15).

Суттєве збільшення набувачів російського громадянства у 2019 р. пов’язане з видачою російських паспортів жителям Донецької та Луганської областей України за т.зв. «пільговим режимом», і ця тенденція зберігалася аж до визнання їхньої «незалежності» і подальшої анексії у 2022 р. (загалом близько 7 тис. «громадян» цих «країн» отримали громадянство Росії у 2022 р.) [20]. Розглянемо деякі показники української імміграції у динаміці (Графік 4).

Кількість українських іммігрантів має тенденцію до зменшення: тих, хто перебуває по роботі, проживає за ДТП та ППП, дедалі менше. Сплеск 2022 р. порівняно з ковідним 2020 р. та відновлювальним 2021 р. носить швидше стабілізаційний характер у плані показників, проте аж ніяк не стабілізаційний у плані подій, що відбувалися – широкомасштабного вторгнення російських військ. Все більша частка українців від загальної кількості в майбутньому приїжджатиме до Росії з приватних причин (наприклад, відвідати родичів), і менша – з інших причин (на роботу, навчання тощо).

Більше не перша…

До перепису населення 2021 р. українська діаспора Росії вважалася найбільшою українською діаспорою у світі: в Канаді, що йшла на другому місці, за переписом 2016 р. проживало 1 359 655 українців (3,95 % від населення країни), а в США, що йшли на третьому місці, у 2016 р. – 1 028 492 (0,3 %). Однак дані перепису 2021 р. перевернули всі цифри, буквально шокувавши багатьох непідготовлених. Тепер перша трійка має такий вигляд (табл.16).

Скільки в якій країні зараз проживає людей українського походження – заміряти ще складніше через війну, що триває з 2014 р., яка спричинила величезні масштаби вимушеної еміграції з України. Особливо складною міграційна ситуація є в країнах Європейського союзу, які прийняли на себе основну хвилю українських біженців і переселенців.

Замість висновку

Можна визначити низку причин, через які в Росії спостерігається таке різке падіння чисельності українського населення і тих, хто володіє українською мовою, але жодна з них не буде домінуючою, і всі вони мали/мають свій пік у різні проміжки часу. Це цілий набір факторів, які разом сприяють негативній динаміці, яка сьогодні спостерігається.

1. Висока смертність, низький рівень народжуваності. Раніше ми вказували, що за 20 років медіанний вік українців збільшився на 11 років – до 56,9 років, тобто в середньому пересічному українцю Росії сьогодні близько 57–58 років, що є досить високим показником. Такими темпами протягом наступних років скорочення українського населення лише пришвидшуватиметься. Низький рівень народжуваності – у Росії мало українського населення дітородного віку, відповідно і кількість народжених ними дітей також буде несуттєвою порівняно з певними іншими етнічними групами.

2. Зсув/злам ідентичності, вибір ідентичності більшості. Це видно як у статистиці шлюбності, де переважна більшість українців перебуває в змішаних парах – близько 80 %, і у них зазвичай народжуються діти, які записують себе як росіяни, так і в низці досліджень [3, 18], які вивчають мотиви вибору тієї чи іншої ідентичності у змішаних українсько- російських сім’ях, прикордонних районах та районах традиційного розселення українців у Росії (клинах).

3. Відмова від ідентичності – це наочно видно за статистикою володіння українською мовою, коли раптом якимось чином виявляється, що в Росії українською мовою володіє більше росіян, ніж українців – яскравий приклад асиміляційних тенденцій просто тому, що така кількість росіян за цей час не вивчила б українську мову через те, що для цього немає відповідних умов. Також це видно за кількістю уродженців України, яка значно перевищує кількість самих українців – удвічі за переписом 2021 р., чого зовсім не спостерігалося у 1989 р. (повернення росіян з України, народжених в Україні, теж має свою вагу, але не таку значну, як може здатися на перший погляд).

4. Причини зсуву/зламу ідентичності або відмови від ідентичності, не вказування володіння українською мовою, навіть якщо людина нею володіє, також різноманітні – хтось бажає порвати зі своїм минулим, а хтось відчуває страх здаватися чужим для більшості, неблагонадійним, потенційним ворогом в очах інших – особливо актуально це стало після 2014 р. і загострилося з новою силою у 2022 р. – вкрай нездорова соціальна екологія, що підживлюється ненавистю з російських ЗМІ і від влади, змушує багатьох людей розставити свої пріоритети інакше, в т.ч. і в питаннях самоідентичності та почуття належності, що також є певною адаптаційною стратегією у вкрай суперечливий та непростий для них час.

5. Цьому також сприяє й формування російськими ЗМІ та владою негативного образу української мови як «нової», «смішної», «жалюгідної подібності російської мови, збоченої поляками та австрійцями», і, відповідно, зневажливе ставлення до неї як до «недомови», «непорозуміння», а вже з цього – і до українців як до людей «недалеких», малограмотних, смішних і жалюгідних, нездатних побудувати державу, яка добре функціонує. Знаючі люди розуміють, що такий змальований російськими ЗМІ та владою образ української мови та українців є брехнею та спекуляцією історичними фактами, бо самій мові, так само як і народу, вже далеко не одна сотня років, але з метою досягнення певних цілей російські ЗМІ та влада продовжують, м’яко кажучи, перекручувати факти. У середовищі самих українців Росії також нерідко (але й не часто) можна почути фрази на кшталт «Немає сенсу вчити українську, тому що в Росії живемо», «Нікому українську тут не треба і ми не плануємо переїжджати в Україну», «Навіщо?», що ще більше посилює негативне становище української мови та сприяє розмиванню української ідентичності.

6. Вкрай слабка імміграція з України, яка протягом останніх 30 років лише зменшувалася, навіть незважаючи на сплеск у 2014–2015 рр. Росія більше не виглядає в очах більшості українців як бажане місце для роботи та подальшого переїзду – політичні орієнтири, що змінилися, відкриття кордонів з Європейським союзом перенаправили основні потоки української еміграції на захід. Також має місце повернення українців Росії назад до України – така тенденція спостерігається і серед тих, хто народжений у Росії та вважає себе українцем.

7. Робота українських громадських організацій культурного спрямування в Росії також сьогодні у практично паралізованому стані. В одиницях регіонів вони продовжують діяти «як завдяки, так і всупереч» (у сучасних умовах назвати таку діяльність інакше як геройською складно, тому що можна зіткнутися з величезним скепсисом і зневагою, а то й відверто ворожим ставленням). Через страх накликати на себе гнів «гарячих голів» їхня діяльність згортається, курси української мови не ведуться, збори проводяться вкрай рідко, що сприяє поступовому зникненню української компоненти з візуальної «палітри» народів Росії і, відповідно, чим нижча видимість української культури, тим менше людей буде з нею себе асоціювати. Про якесь фінансування говорити і не доводиться.

Скільки людей, які вважають себе українцями, і скільки тих, хто володіє українською мовою, насправді живе в Росії на сьогоднішній день, ми навряд чи колись дізнаємося. За переписом 2021 р. 16,5 млн. осіб не зазначили свою етнічну приналежність, а це 11,3 % від населення країни, при тому з них 7 млн. осіб самі відмовилися її зазначати (у 2010 р. не вказало етнічну приналежність 5,6 млн., або 3,9 %, у 2002 – 1,5 млн., або 1 %); не вказали володіння мовами 12 млн. осіб, а це 8,9 % населення (у 2010 р. таких було 5 млн., або 3,5 %, у 2002 – 1,4 млн., або 1 %) – якісь причини для цього явно є, і яка частка українців та тих, хто володіє українською, серед них – невідомо. Проте ми можемо бачити певні тенденції. І ці тенденції не райдужні: кількість і питома вага українців скорочуватиметься так само швидко, як і кількість тих, хто володіє українською мовою. Українці, які ще 30 років тому були третім за чисельністю народом Росії, підуть у другий десяток, а українська мова стане рідкісним явищем для Росії, як і українські громадські організації культурного спрямування.

Наостанок хотілося б додати, що українці Росії опинилися в дуже скрутному становищі, і після завершення війни Україні варто звернути на них особливо пильну увагу.

Як варіант – розробити спеціальну програму імміграції для українців Росії, особливу увагу приділивши при цьому безпековим для себе засобам, щоб ті українці, хто любить Україну і готові допомагати її боронити, не втратили з нею зв’язок, а антиукраїнські пристосуванці щоб не мали до неї доступу. Як це втілити – питання відкрите [37], але світовий досвід наявності програм з повернення німців в Німеччину, євреїв в Ізраїль, казахів у Казахстан, латишів у Латвію показує, що така політка дуже добре себе зарекомендувала. Втім, на момент публікації цього матеріалу це питання майбутнього. Але переважна більшість тих, хто вважає себе українцем, не хоче втрачати зв’язок з Батьківщиною і щиро за неї вболіває.

Андрій Зав’ялов

Література

1. Более 400 тысяч беженцев с Украины готовы стать частью общества в РФ // РИА Новости, 02.01.2016. URL: http://ria.ru/society/20160102/1353300098.html.

2. Борисенок Е. Ю. Феномен советской украинизации. 1920‑е – 1930‑е годы : монография. М.: Изд-во «Европа», 2006. 256 с.

3. Бубликов В. В., Свидовская А. С. Родной язык и этническая идентичность среди русскоукраинских биэтноров в России // Вестник антропологии. 2022. № 3. С. 99–120.

4. Бубликов В. В., Ткачев А. А. Население с множественной этничностью (национальностью) и прогноз его фиксации в ходе Всероссийской переписи населения 2021 г. // Научный результат. Социология и управление. 2022. Т. 8. № 1. С. 95–108.

5. В России ликвидировали Объединение украинцев // Сегодня, 18.05.2012. URL: http://www.segodnya.ua/ukraine/v-roccii-likvidirovali-obedinenie-ukraintsev.html.

6. Васильев И. Ю. Украинское национальное движение и украинизация на Кубани в 1917– 1932 гг. : монография. Краснодар: Изд-во «Кубанькино», 2010. 164 с.

7. Всероссийская перепись населения 2002 года // Росстат. URL: http://www.perepis2002.ru/index.html?id=11.

8. Всероссийская перепись населения 2010 года // Росстат. URL: http://www.gks.ru/free_doc/new_site/perepis2010/croc/perepis_itogi1612.htm.

9. Всероссийская перепись населения 2021 года // Росстат. URL: https://rosstat.gov.ru/vpn_popul.

10. Громадські організації українців Росії : довідник. М.: Регіональна громадська організація «Об’єднання українців «Провісник», 2014. 66 с.

11. Дроздов К. С. Украинский язык и особенности его преподавания в школах РСФСР в период проведения политики украинизации в 1920–1930‑е гг. // Славянский альманах. № 3–4. 2017. С. 294–314.

12. Зав’ялов А. В. Становище та проблеми української мови в Росії у цифрах (за даними Переписів населення 2010, 2002 рр.) // Актуальні проблеми сучасного економікогуманітарного дискурсу в Україні : ІІ Міжнародна науково-практична інтернетконференція. Кривий Ріг: ДонНУЕТ, 2018. С. 33–36.

13. Завьялов А. В. Роль украинского языка в конструировании этнической идентичности  украинцев России // Социальная консолидация и социальное воспроизводство современного российского общества: ресурсы, проблемы и перспективы : материалы VI Всероссийской научно-практической конференции / ФГБОУ ВО «ИГУ»; под общ. ред. В. А. Решетникова, О. А. Полюшкевич. Иркутск: Изд-во ИГУ, 2020. С. 108–113.

14. Завьялов А. В. Социальная адаптация украинских иммигрантов : монография. Иркутск: Изд-во ИГУ, 2017. 179 c.

15. Мамонтова Э. А. Проблема вынужденной миграции в России на современном этапе // Грамота». № 8 (58), часть 3. 2015. С. 132–135.

16. Мониторинг реализации государственной программы по оказанию содействия добровольному переселению в Российскую Федерацию соотечественников, проживающих за рубежом // Министерство внутренних дел Российской Федерации. URL: https://мвд.рф/mvd/structure1/Glavnie_upravlenija/guvm/compatriots/monitoring.

17. Найбільші етно-лінгвістичні групи в районах Росії, 1989 р. // LifeJournal. URL: http://pollotenchegg.livejournal.com/95642.html.

18. Октябрьская И. В., Крикау Л. В., Антропов Е. В. «Мы украинцы, хотя пишемся русские…»: этнические процессы в среде украинцев степной зоны Западной Сибири XX – начала XXI века // Проблемы истории, филологии, культуры. 2015. № 4. С. 221–227.

19. Переписи населения Российской Империи, СССР, 15 новых независимых государств // Демоскоп Weekly. URL: http://demoscope.ru/weekly/pril.php.

20. Рассадник новых граждан // Новая газета, 08.04.2020. URL: https://novayagazeta.ru/articles/2020/04/08/84790-rassadnik-novyh-grazhdan.

21. Сколько украинцев живет в России и почему там нет украинских школ // УНІАН – Информационное агентство, 27.04.2009. URL: URL: https://economics.unian.net/soc/215664- skolko-ukraintsev-jivet-v-rossii-i-pochemu-tam-net-ukrainskih-shkol.html.

22. Статистические сведения по миграционной ситуации // Министерство внутренних дел Российской Федерации. URL: https://мвд.рф/dejatelnost/statistics/migracionnaya/1/.

23. У Москві знищили Бібліотеку української літератури // Українська правда, 21.04.2018. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2018/04/21/7178355/.

24. Центр украинских исследований. Отдел страновых исследований // Институт Европы РАН. URL: http://www.instituteofeurope.ru/struktura/otdel-stranovykh-issledovanij.

25. Ethnic or cultural origin by generation status: Canada, provinces and territories, census metropolitan areas and census agglomerations with parts. 2021 Census // Statistics Canada – Statistique Canada. URL: https://www150.statcan.gc.ca/t1/tbl1/en/tv.action?pid=9810033801.

26. People Reporting Ancestry. 2020 Census // United States Census Bureau. URL: https://data.census.gov/table?q=B04006:+PEOPLE+REPORTING+ANCESTRY&g=0100000 US&tid=ACSDT1Y2021.B04006.

27. «Мы их сразу попросили подальше». На юге России закрываются украинские национально-культурные общества // Кавказ.Реалии, 14.03.2023. URL:https://www.kavkazr.com/a/my-ih-srazu-poprosili-podaljshe-na-yuge-rossii-zakryvayutsyaukrainskie-natsionaljno-kuljturnye-obschestva/32308485.html.

28. Завьялов А. В. Украинская катастрофа: украинцы и украинский язык в России в зеркале переписей населения 1989–2021 гг. // Социальная консолидация и социальное воспроизводство современного российского общества: ресурсы, проблемы и перспективы материалы IX международной научно-практической конференции / ФГБОУ ВО «ИГУ»; под общ. ред. О. А. Полюшкевич. Иркутск: Изд-во ИГУ, 2023. С. 78–98.

29. Бібліотека української літератури // Кобза – українці Росії. URL: http://kobza.com.ua/biblioteka-ukrainskoi-literatury.html.

30. Ногинский Документ (рос.) // Кобза – українці Росії. URL: http://kobza.com.ua/pravaljudyny-i-gromadjanyna/573-nogynskyj-dokument-ros.

31. Ні – убивствам і розправам! // Кобза – українці Росії. URL: http://kobza.com.ua/svitovyjkongres-ukrajinciv/1715-ni-ubyvstvam-i-rozpravam.html.

32. Порушення прав Українців в Росії. (Підготовано КЛГП СКУ) // Кобза – українці Росії. URL: http://kobza.com.ua/svitovyj-kongres-ukrajinciv/4234-porushennia-prav-ukrain.

33. Демографічна карта розселення українців у Росії (укр.) // Кобза – українці Росії. URL: http://kobza.com.ua/doslidzhennja/506-demografichna-karta-rozselennja-ukrajinciv-u-rosijiukr.html.

34. Об’єднання українців Росії. URL: https://ukrros.org/.

35. Кобза – українці Росії. URL: http://kobza.com.ua/.

36. Associated Press сообщило о «сети тюрем для украинцев» по всей России // Кобза – українці Росії. URL: http://kobza.com.ua/prava-ljudyny-i-gromadjanyna/6882-associatedpress-soobshchilo-o-seti-tyurem-dlya-ukraintsev-po-vsej-rossii.html.

37. Хроніка Бібліотеки української літератури у Москві (другий реліз, 6 квітня 2016 р.) // Кобза – українці Росії. URL: http://www.kobza.com.ua/prava-ljudyny-i-gromadjanyna/5287- khronika-biblioteky-ukrainskoi-literatury-u-moskvi-druhyi-reliz-6-kvitnia-2016-r.html.

38. Лист КЛГП до Комісара ОБСЄ Макса ван дер Стула (укр.) // Кобза – українці Росії. URL:http://www.kobza.com.ua/svitovyj-kongres-ukrajinciv/862-lyst-klgp-do-komisara-obsjemaksa-van-der-stula-ukr.html.

39. Правозахисні та дослідницькі публікації «Кобзи» // Кобза – українці Росії. URL: http://www.kobza.com.ua/istorija/6902-pravozakhysni-ta-doslidnytski-publikatsii-kobzy.html.

40. Зав’ялов А. В. Як залучити закордонних українців до розбудови України // Українська правда. URL: https://www.pravda.com.ua/columns/2020/06/8/7254880/.

View the embedded image gallery online at:
https://kobza.com.ua/doslidzhennja/6916-ukrainska-katastrofa-chastyna-druha.html#sigProId2a71f080ec

На світлинах: 

1. Андрій Зав’ялов

2. Графік 3.  Розподіл українського населення Росії за віковими групами згідно з даними переписів населення2002–2021 рр., тис. осіб

3. Таблиця 10. Розподіл українського населення Росії за працездатним віком, осіб

4. Таблиця 11. Рівень освіти українців Росії за даними переписів населення 2002–2021 рр.

5. Таблиця 12. Динаміка юридичної реєстрації/закриття українських громадських організацій культурного спрямування в Росії згідно ЄДРЮО

6. Таблиця 13. Причини закриття українських громадських організацій культурного спрямування в Росії згідно ЄДРЮО

7. Таблиця 14. Діючі українські громадські організації культурного спрямування в Росії за періодом створення станом на 11 січня 2023 р. згідно ЄДРЮО

8. Таблиця 15. Окремі показники імміграції громадян України до Росії в 2019–2022 рр.

9. Графік 4. Окремі показники імміграції громадян України до Росії у 2016–2022 рр., млн. осіб

10. Таблиця 16. Топ-3 країн української діаспори за чисельністю та питомою вагою у структурі населення

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Інформація, аналітика

Порушення прав українців

Публіцистика

Регіональні видання

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Останні новини

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Українські організації в РФ

Українці в Світі

Редакція

Проекти

Наша кнопка