Переселяючись на Кубань ще 1792 року, запорозькі козаки принесли свою культуру і в ці землі.
Козацькі пісні, історичні думи доходили до серця і розуму кожного, хто чув ці чарівні звуки. Кобза-бандура була такою ж невід’ємною супутницею козаків на Кубані, як і шабля, а кобзарські традиції, що сягають своїм корінням часів Запорізької Січі, в кубанському краї не перевелися і дотепер.
Показово, що в композиції пам’ятника Катерині II, побудованому ще в 1907 році, поряд з визначними постатями сивої давнини, першим отаманом Чорноморії Сидором Білим, Захарієм Чепігою, Антоном Головатим, Григорієм Потьомкіним, був зображений кобзар з поводирем, що символізував культуру краю, що вийшла з культури України.
Важкі часи переживало в Росії на початку 20-го століття кобзарське мистецтво. І тут доречно згадати слова С.Ф. Фарфаровського про те, що з кожним роком зменшувалась кількість кобзарів на Кубані і “не звучать уже їхні журливо прекрасні мотиви пісень про життя і подвиги козаків”.
Та хотілося б зазначити, що на Кубані ніколи не вмирала любов до української пісні і прадавнього інструменту – бандури.
В 1991 році в Крайовій дитячій експериментальній школі народного мистецтва був створений клас бандури під керівництвом талановитого педагога і професійної бандуристки Лариси Віталіївни Ціхоцької. Вона уродженка древнього і славного Ніжина на Чернігівщині. Спочатку закінчила музичну школу в Києві у викладача Т.В. Коночук, а в 1973 році - Ніжинський державний університет, музично-педагогічний факультет. І от уже багато років Лариса Віталіївна вчить кубанських дітей секретів гри на бандурі. Закінчуючи школу, вони мають можливість продовжити свою освіту по спеціальності і в Краснодарському державному університеті культури і мистецтв. І в цьому теж заслуга пані Ціхоцької.
Невтомний ентузіаст своєї справи, патріот і пропагандист української пісні, вона не покладаючи рук намагається привити любов до старовинного інструмента. За велику роботу Лариса Віталіївна одержала звання “Відмінник народної освіти Російської Федерації”, а в 1997 році їй було присвоєне звання “Заслужений працівник культури Кубані”.
Труд Л.В. Ціхоцької уже приносить плоди: перші випускниці Краснодарського державного університету культури і мистецтв по класу бандури вже приступили до своєї професійної діяльності, продовжуючи справу свого викладача. Нове покоління бандуристів, що закінчують школу, і далі поповнюють лави студентів університету.
Ансамбль бандуристів під керівництвом Л.В.Ціхоцької в різні роки був лауреатом і дипломантом різних дитячих конкурсів і фестивалів в Росії та Україні.
Та для збільшення кількості тих, що на Кубані навчаються грати на українському національному інструменті, звичайно, перш за все, потрібна сама бандура. На жаль, у нас в країні вона не виготовляється. І тому нам довелося їхати в Україну. Організатором поїздки знову стала Лариса Віталіївна. В Києві ми організували для себе і культурну програму: відвідали відомі місця цього древнього міста – колиски східнослов’янського православ’я. Надзвичайне враження залишили пам’ятники архітектури, вимощені каменем вулиці, море зелені в місті. Нам вдалося побачити виставку мікромініатюр Миколи Сядристого, поталанило роздивитись всесвітньо відому пектораль в золотій скарбниці України. Ми не відчули ні мовного бар’єру, ні будь-яких незручностей і взагалі не відчували себе в українській столиці іноземцями. Зупинившись у родичів Л.В. Ціхоцької родини Рожків, ми переконались в щирості української гостинності.
А от в Чернігові з’явилось відчуття, що я повернулась на 10 років назад, майже в радянсько-перебудовчі роки. Тут було ясно, що Росія пішла вже вперед. Взявши 15 бандур, ми повернулись в чудовий Київ. Поїздка була чудовою. Її не вдалося перекреслити навіть представникам митної служби України. При наявності всіх необхідних документів, вони півгодини “фактично вимагали з трьох жінок хабара незрозуміло за що. Їм не потрібними були ні повний пакет паперів, ні розповіді про подвижницьку роботу їхньої землячки в Росії, ні самі бандури. Переступивши кордон, ми серед ночі довго співали українських і російських пісень. Адже дружба наших народів вічна.
А кобзарське мистецтво на Кубані продовжує жити і розвиватись. Низький уклін за це вчителю Крайовій дитячій експериментальній школі народного мистецтва Л.В. Ціхоцькій. Впевнена, що чарівні звуки бандури будуть і надалі хвилювати розум і серця слухачів.
Галина Тулупова,
член батьківського комітету.
“Вісник” №39-3
