Імена і дати
У 2007 році в Казанському національному архіві мною були знайдені й опубліковані раніше невідомі документи, що висвітлювали обставини захисту Дмитром Івановичем Яворницьким магістерської дисертації у Казанському університеті. Ксерокопії з даних документів мною зняті і подаровані будинку-музею Яворницького в м. Дніпропетровськ. Всіх, кого зацікавить більш глибоке вивчення матеріалів, прошу звернутися до мене: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. або Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її..
111 років тому 29 квітня 1901р., в імператорському Казанському університеті захистив магістерську дисертацію Дмитро Іванович Яворницький, майбутній відомий український історик і археолог. Сьогодні я хочу нагадати про Дмитра Івановича, про університет та невідомі обставини того відомого захисту.
Ця стаття, на задум автора, повинна відкрити цілий ряд статей, присвячених пам'ятним місцям в Росії, де працювали, навчалися, викладали видатні українці (учені, артисти, діячі мистецтва й літератури).
Росія й Україна протягом 300 років були однією державою. Відбувалася природна в цих умовах міграція населення. Чимало українців виїхали в Росію, хтось тимчасово, когось доля закинула сюди назавжди. Одні виїжджали добровільно: учитися, по службі, з родинних обставин. Інші були змушені залишити батьківщину не по своїй волі.
Чимало серед українців було чимало людей яскравих, самобутніх, талановитих. Деякі виїхали з України вже відомими людьми. Інші прославилися пізніше, живучи вже в Росії.
В архівах російських міст зберігається чимало унікальних історичних документів, які висвітлюють життєвий, творчий, науковий шлях видатних українців. Ці матеріали мають дуже важливе значення. Часом вони дозволяють відкрити завісу таїни над подіями, наче широко відомими, але показують ці події їв іншому, часом зовсім несподіваному світлі. Знання, що зберігаються в цих матеріалах, доповнюють образи вчених, акторів, громадських і політичних діячів.
І наше завдання віднаходити такі документи і повертати х на материкову Україну. Вони потрібні Україні! Завдання українського відродження не може бути вирішено у повному обсязі без таких документів.
Хочу звернутися до всіх небайдужих українці Росії з проханням допомогти в пошуках таких інформацій про пам'ятні місця в Росії, де проживали, працювали, відомі українці.
Казанський університет
Він був утворений у 1804 році. Це був третій університет зазначенням у Російській Імперії після Московського та Харківського. Казанський університет був свого роду форпостом русифікації на Сході. Досить сказати, що сини казахських баїв, які одержали освіту в Казанському університеті, без бою приєдналися до Російської Імперії. Університет був відомий своїми науковими досягненнями. Тут працював видатний математик Лобачевський, хіміки Зінін і Бутлеров, астроном Дубяго, медики Бєхтєрєв і Савченко. В університеті вчилися: Володимир Ульянов (Ленін) і видний радянський діяч Олексій Риков. У Казанському університеті було відкрито хімічний елемент "Рутеній". Будинок університету стоїть центрі Казані. В актовій залі головного корпусу 29.04.1901 року відбувся захист магістерської дисертації одним з видатних українців, про яких слід пам`ятати поколінням і не гріх нагадати напередодні дати.
Дмитро Іванович Яворницький - відомий історик, археолог, етнограф, гарячий український патріот зіграв ключову роль в освітленні побуту й порядків Запорозької Січі, він дав повну й докладну характеристику видатним діячам козацтва в Україні. Завдяки його роботам фольклорні уривки, народні оповідання, археологічні знахідки були зібрані, систематизовані, науково осмислені і під вивчення козацтва в Україні була підведена історична база.
Життєвий шлях
Народився Дмитро Іванович у селі Сонцівка (тепер с. Борисівка) Харківської області 7 листопада 1855 року в родині дяка. Батьки бажали його бачити священиком, але він не захотів продовжувати сімейну традицію й у 1877р. пішов з Харківської духовної семінарії, і вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. У 1881р. успішно його закінчив (свідоцтво про закінчення Харківського університету за № 1009 від 18 травня 1881р. зберігається в Казанському архіві).
Після закінчення університету на Харківщині збирав фольклорний матеріал. Пісні і оповідання, ним зібрані, були надруковані в 1882р. у Варшаві в "Російсько-філологічному віснику".
Слід сказати, що Дмитро Яворницький по закінченні університету, як винятково обдарований студент, був залишений позаштатним стипендіатом для підготовки професорського звання. Йому була запропонована тема для наукової праці з історії Фінляндії. Але в душі молодий учений був відданий Україні і почав писати роботу на тему: "Возникновение и устройство Запорожского Коша". У ті часи така тема була небезпечною, і молодого вченого позбавили стипендії. Але Яворницького це не зупинило. Він багато подорожував по запорізьких місцях, проводив археологічні розкопки, записував пісні і розповіді нащадків запорожців, досліджував приватні колекції. Результати своїх досліджень він опублікував у 1883р. у журналі "Киевская старина". Його робота називалась "Жизнь запорожцев по рассказам совремненника-очевидца ".
У 1884 році він починає читати в Харкові серію публічних лекцій про запорізьких козаків і лекції ті мали великий успіх. Керівництво теж «відзначило»молодого вченого - його звинуватили в українофільстві й сепаратизмі та звільнили з університету.
У 1885 році за допомогою друзів Яворницький переїхав жити і працювати в Петербург. Почався новий період його життя (1885-1892). Цей період був складним, але дуже плідним. У Петербурзі Яворницький багато працював: викладав у Ніколаєвському сирітському інституті шляхетних дівиць, у другому кадетському корпусі, у приватній гімназії Стоюніної, у театральному училищі і навіть у царській капелі. Одночасно дуже напружено працював у державному архіві й у бібліотеках. За сім років написав і видав ряд фундаментальних робіт і в тому числі знаменитий І-й том "Історії запорізьких козаків" (СПб 1992 р.). Я тримав у руках цю книгу, присвячена вона цесаревичу Н. А. Романову - майбутньому імператору Миколі ІІ.
Навколо Дмитра Яворницького в С-Пб збиралося багато земляків, у своєму будинку він організовував зустрічі. Друзі називали ці зустрічі "субботками", а сам Яворницький "збіговиськом". Хто на них тільки не бував! Знаменитий художник Ілля Рєпін і видатна акторка Марія Заньковецька, бував тут історик Микола Костомаров, що "благословив" переїзд в СПб і багато йому допомагав. Саме тут почалася багаторічна міцна дружба І.Рєпіна та Дмитра Івановича. Рєпін назвав його "энциклопедистом козаччины". А той у свою чергу допоміг Рєпіну в роботі над широко нині відомою картиною "Запорожці пишуть листа турецькому султану", Ілля Юхимович увічнив свого друга в образі військового писаря.
Така бурхлива проукраїнська діяльність вченого не залишилася без уваги "компетентних органів" у ті часи, царської охранки. За Дмитром Яворницьким було встановлено негласне спостереження, двічі в його будинку проводилися обшуки, його звільнили з педагогічної роботи за "пристрастие к истории Малороссии".
У квітні 1893 року Дмитро Яворницький був відправлений на три роки молодшим чиновником особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторі з метою вивчення Туркестану. Фактично це було заслання. Навіть відірваний від архіву і бібліотек, учений багато працював. У 1895 році побачив світ ІІ-й том "Истории запорожских казаков" - фундаментальна робота Яворницького. Крім того, він зацікавився пам'ятками історії і культури Середньої Азії. Дмитро Яворницький оприлюднив низку статей на цю тему. Багато зусиль доклав до відкриття музею в Самарканді.
Ентузіазм і плідна робота молодого вченого на ниві дослідження Середньої Азії були дуже високо оцінені:
у 1893 році він одержав орден Станіслава ІІІ-го ступеня,
у 1894 році - нагорода від Бухарського еміра - орден Бухарської золотої зірки ІІІ-го ступеня.
у 1895 Яворницький залишив Середню Азію. Спроби влаштуватися в університетах Москви, Петербурга, України ні до чого не привели. На допомогу прийшов Іван Рудченко, старий приятель і брат Панаса Мирного. Він запросив Яворницького на роботу у Варшавську казенну палату на посаду чиновника з особливих доручень. У Варшаві вчений, як звичайно, працював не тільки на основній роботі, але й в архівах. У той же час у Варшавському університеті Яворницький подав документи на присудження йому ученого звання магістра. Протягом року він здав чотири іспити, щоб бути допущеним до захисту магістерської дисертації, але захистити дисертацію у Варшаві йому було не призначено. Декан історико-філологічного факультету Варшавського університету Г.Зенгер різко негативно ставився і до самої теми наукової праці Дмитра Яворницького і до патріотичного тону подачі матеріалу. Яворницький залишив Варшаву.
З осені 1896 року він почав працювати приват-доцентом у Московському університеті. Набагато складнішою була справа з захистом магістерської дисертації. Ні в Москві, ні в Петербурзі шансів захистити магістерську дисертацію фактично не було, бо мав "дурну" славу вільнодумця, українофіла і сепаратиста.
Явоницький в Казані.
Дмитро Яворницький захищав магістерську дисертацію в Казанському державному університеті. Я думаю, що це було змушене рішення. Адже його добре знали в університетах Малоросії, Варшави, Петербурга і Москви. Царським чиновникам, які душили все передове і національне, не до душі був нестандартно мислячий, вільнолюбний вчений. Його яскрава любов до рідної Землі дратувала "великоросійських шовіністів" усіх мастей. Він за свій український патріотизм страждав і від царської і від радянської влади. До того ж, Казанський університет був відомий своїми демократичними традиціями.
Уперше з приводу захисту магістерської дисертації Яворницький звернувся до Казанського університету в 1897 році. Як за дисертацію був запропонований ІІІ-й том його фундаментальної праці "История Запорожских козаков". Але в той час робота в якості дисертації навіть не була прийнята. Професор університету Корсаков дав праці Яворницького вкрай негативну характеристику.
У 1900 році він знову вернувся в КУ, але цього разу якості дисертації був запропонований І том "Истории…". У Казанському державному архіві матеріали про захист магістерської дисертації збереглися. Подана книга розглядалася як дисертація протягом шести місяців і в січні 1901 року приват-доцент історико-філологічного факультету Фірсов представив рецензію на роботу Дмитра Яворницького.
Ця рецензія була надрукована в журналі КУ за підписом ординарного професора І.Н. Смірнова та приват-доцента Н.Н.Фірсова і була рекомендована на розгляд на засіданні історико-філологічного факультету. 19 квітня 1901 року відбулося засідання факультету й у протоколі №13 записано, що розгляд дисертації повинен відбутися 29 квітня, з офіційних опонентів будуть вищезгадані І.Н.Смірнов, Н.Н.Фірсов і заслужений ординарний професор Д.А.Корсаков. У той же день було послано листа Дмитру Яворницькому з повідомленням про час захисту, а також прохання: «доставить 90 экз. диссертации «для раздачи господам-членам совета, выслать тезисы к диссертации, предоставить биографию».
Особисте ставлення професора Д.А.Корсакова було очевидно негативним, але закінчується лист наступним підписом: «Пользуюсь случаем, чтобы просить Вас принять уверения в совершенном моем уважении и быть готовым к услугам Вашим».
29 квітня 1901 року о 13 годині в актовій залі КУ почався захист. Безумовно всі захисти бувають гарячими й хвилюючими, але цей захист був край неоднозначним. Професор Корсаков відносно цього захисту навіть оприлюднив "особое мнение", у якому висловив свої претензії щодо дисертації і свою незгода з думкою факультету. Проте, факультет більшістю - вісімнно по членів проти двох (Д.А.Корсаков і Е.Ф.Будде) - ухвалив: «Признавая защиту господина Эварницкаго представленной им диссертации удовлетворительной, удостоить ея автора степени магистра русской истории и ходатайствовать перед советом университета об утверждении господина Эварницкаго в этой степени». (Стиль оригіналу збережено - прим. авт.).
7 травня 1901 року Радою імператорського КУ захист дисертації було визнано. Дмитро Яворницький став магістром російської історії. Але офіційний диплом про присвоєння магістерського звання він одержав тільки на початку 1902 року, більше ніж через півроку. Для друку диплому в Казанське губернське казначейство потрібно було сплатити 17 карбованців. Крім того, то захистив дисертацію, повинні були надати в бібліотеку університету визначену кількість примірників своєї дисертації, що Яворницький, на жаль, вчасно не зробив. У своєму листі до ректора КУ Д.І.Дубяго Дмитро Іванович писав: «Усерднейше прошу выслать диплом магистра русской истории, так как 30 марта 1902 года имею намерение выехать за границу».
Тут же зазначена московська адреса: Москва, Варварка, Кривий провулок, будинок Бахрушина. В архіві зберігається довідка, що "диплом перепроваджений у канцелярію МУ 28.02.1902р. За № 556".
Цю адресу можна було б не згадувати, але з будинком Бахрушина в житті Дмитра Яворницького пов'язана цікава історія. Дружив у ті роки митро Яворницький з молодим художником Н. Струнніковим. Струнніков "заразився" від нього "козаччиною" і одного разу у творчому пориві прямо на дверях у номері Дмитра Івановича намалював яскравого колоритного запорожця. Картина вийшла дуже вдалою, висвітлювала основні риси козацького стану і всім дуже подобалась. К Яворницький здумав переселитися в інший будинок, то заявив господарю дохідного будинку Бахрушину, що двері забирає з собою і згоден виплатити їх вартість. Бахрушин був відомим колекціонером, йому самому дуже подобалася ця картина, віддавати він її не хотів і заявив, що двері є його власністю і мусять залишатися на своєму місці. Справа дійшла до суду. Суддя, що розбирав цю справу, також виявився великим оригіналом. Він присудив: двері розпиляти навпіл по горизонталі і поділити між Бахрушиним і Яворницьким по жеребу. Двері розпиляли. Яворницькому дісталася верхня частина з портретом козака, а Бахрушину - по глузливому висловленню Дмитра Івановича "шаровари, і те, що в шароварах".
Архивні знахідки.
В далекому 1992 році я купив у Харкові невелику книжечку про життя запорозьких козаків. Автором цієї книжечки був Дмитро Яворницький. Захоплено й піднесено було написано про життя славних запорожців. Не можу сказати, що з того часу я став гарячим прихильником Яворницького, але його прізвище в голові залишилось.
В 2005 році я випадково дізнався, що Яворницький захищав магістерську дисертацію в Казані. Почав шукати докладні матеріали про цей захист. Нічого мені знайти не вдалося. В різних джерелах було вказано різні дати захисту. Вирішив пошукати документи в Національному архіві Татарстану. Двічі я наскоком намагався віднайти хоч щось, але марно. В реєстрі працівників Казанського університету за два століття прізвища Яворницького нема.
В 2007 році я два місяці жив в Казані під час підвищення ендокринологічних кваліфікацій і вільного часу вистачало.
Коли я в черговий раз переглядав університетський реєстр, звернув увагу, що на літері Э (в російській абетці літери ЭЮЯ поруч) є прізвище "Эварницкий". Ім`я і по-батькові збігалися. Сумнівів не було: йшлося саме про видатного українського історика Дмитра Івановича Яворницького. На прізвище "Эварницкий" в Казаінському архіві зберігаються матеріали в трьох джерелах: в архіві Історично-філологічного факультету Казанського університету - дві папки, в архіві Вченої ради Казанського університету - одна папка. Майже місяць я жив цією роботою. Читав документи, конспектував, намагався зрозуміти стан речей тих часів і навіть те, що залишилось між рядками.
"Першою мені трапилась папка, на якій було написано Канцелярия историческо-филологического факультета. "Дело о соискании приват-доцентом Московского университета Эварницким степени магистра русской истории". Почато воно 1 квітня 1900 року. Дмитро Яворницький подав на розгляд як дисертацію І том своєї книжки "История запорожских козаков". Слід сказати, що в 1897 році Дмитро Іванович вже подавав в Казанський університет як дисертацію ІІІ том цієї книги. Але в той час дисертація Яворницького навіть не була прийнята до розгляду. Професор Казанського університету Д.О.Корсаков дав праці Яворницького вкрай негативну характеристику.
У 1900 році Яворницький подав на розгляд І том, і знову праця потрапила до рук Корсакова. На сторінці 3 і 4 "Дела" підшито роздратований лист Д.О.Корсакова, в якому він пише, що не може зрозуміти чому Дмитро Яворницький знову звертається до Імператорського казанського університету, адже великих фахівців з цієї тематики в Казані нема. Хоча в Києві в той час працювали досвідчені фахівці Антонович і Голубовський, в Харкові - Багалій, у Варшаві - Філевич. Професор Корсаков пише, що за шість місяців, відпущених на детальний перегляд дисертації, неможливо провести перевірку джерел і зробити належні висновки. У зв`язку з цим професор Корсаков прохає звільнити його від зобов`язання розглядати дисертацію і давати на неї відгук.
На сторінках 5 та 6 підшито листи декана історико-філологічного факультету до професора І.М.Смірнова і приват-доцента М.М.Фірсова від 6 травня. З листів відомо, що рішенням Історико-філологічного факультету том І "Истории запорожских козаков" допущений на розгляд Вченої ради і господам Смірнову та Фірсову доручається написати рецензію на дисертацію "…так как заслуженный ординарный профессор Д.А.Корсаков" відмовився розглядати дисертацію.
На сторінці 7 підшита заява від 16.01.1901року магістра руської історії приват-доцента Історико-філологічного факультету Імператорського казанського університету Миколи Миколайовича Фірсова, в якій він пише, що представляє рецензію на твір Яворницького.
Ця рецензія вже після захисту дисертації була надрукована в журналі казанського університету. Рецензія вкрай негативна, але була рекомендація розглянути дисертацію на засіданні історико-філологічного факультету.
19 березня 1901 року відбулося засідання історико-філологічного факультету в протоколі №13 якого містяться подробиці справжнього стану речей.
Виитяг з Протоколу засідання факультету: После сего доложен был и самый отзыв гг. приват-доцента Н.Н.Фирсова и ординарного профессора И.Н.Смирнова о диссертации Эварницкаго. По заслушании отзыва заслуженный ординарный профессор (Д.А.Корсаков) сказал: «Этот отзыв циркулирован между членами факультета и многие подписали на повестке дня свое согласие с ним, я же желал представить факультету от себя мнение о сочинении Д.И.Эварницкаго». Ввиду того, что и.д.декана Корсакову нужно было сообщить факультету свой отзыв о сочинении г. Эварницкаго председательство, по предложению г. ординарного профессора И.Н.Смирнова, принял старший из членов факультета после Д.А.Корсакова, профессор Д.И.Нагуевский, а Д.А.Корсаков изложил свое мнение о труде г. Эварницкаго.
«Большинство членов факультета согласились с отзывом о диссертации г. Эварницкаго Н.Н.Фирсова и И.Н.Смирнова, что выражено гг членами собственноручно на циркуляционном листе. Я так же согласен с этим отзывом, то есть согласен с констатированием дефектов и недостатков в труде г. Эварницкаго, представленных в отзыве и с мнениями об этих дефектах авторов отзыва. Но я решительно не могу не только разделять их общего вывода о пригодности книги г. Эварницкаго для диссертации на ученую степень магистра русской истории, но отказываюсь понять, как можно было прийти к такому выводу из тех данных, которые собраны весьма тщательно приват-доцентом Н.Н.Фирсовым. Я бы мог прибавить несколько новых данных, но и на основании материала, находящегося в отзыве, я прихожу к несомненному заключению, что книгу г. Эварницкаго нельзя признать за диссертацию на ученую степень магистра по той простой причине, что труд не ученый. В самом деле, в каких чертах представляет нам отзыв Н.Н.Фирсова новый труд г. Эварницкаго по истории запорожских козаков.
Критическое изучение источников в книге г. Эварницкаго отсутствует; мнение ученых им игнорируются; учеными исследованиями и то далеко не всеми, а только теми, которые симпатичны ему по направлению - он пользуется односторонне, лишь для извлечения из них фактического материала. Что же мы видим в книге при таком полном отсутствии ученых приемов? Относительное изложение территории, быта, нравов, общественного устройства запорожских козаков и утрированный субъективизм воззрений на их миссию и историческое значение. Господин Эварницкий идеализирует Запорожье, которое является для него олицетворением свободных народных учреждений и борцом за независимость всего русскаго народа во имя православно-христианских начал. Разве это ученые приемы, разве можно почесть научным историческим исследованием эту книгу как это делают авторы отзыва? Проверив мнение Н.Н.Фирсова и И.Н.Смирнова по самой книге г. Эварницкаго, я прихожу к несомненному заключению, что этот новый его труд изобилует теми же научными дефектами, как представленный в наш факультет в 1897 году ІІІ том его "Истории запорожских козаков". Тогда отрицательные качества этого ІІІ тома вынудили меня против признания его автора достойным ученой степени магистра. То же я выскажу и теперь. Дмитрий Иванович Эварницкий талантливый рассказчик прошлых судеб родного ему Запорожья - но отнюдь не ученый историк его. У него нет научных приемов исследования, у него нет спокойнаго, объективнаго отношения к излагаемому им вопросу - этих неприменных условий для научного исторического труда. Господин Эварницкий патриот-энтузиаст Запорожья, воспевающий, а не изучающий его славные подвиги. Он сам говорит в своем предисловии, что он с детства воодушевлен любовью к своему родному козачеству, и что эта любовь постоянно руководила и руководит им в его многолетних занятиях историей Запорожья. Любовь и патриотизм - качества весьма почтенные, но они должны служить исходной точкой ученому-историку в его исследованиях. Воспевать славные подвиги своего народа - это не дело историка, а рапсодиста, кобзаря. Таким кобзарем был, например, знаменитый, последний из могикан южно-русских кобзарей Остап Вересай. Таким же кобзарем является в моих глазах Дмитрий Иванович Эварницкий.
Не смотря на мое отрицательное мнение о книге г. Эварницкаго, я считаю за собой не только право, но и обязанность, как представителя кафедры русской истории быть третьим оффициальным оппонентом на магистерском диспуте, не будучи специалистом по истории всего Запорожья, для своих возражений я использую, главным образом, данные, находящиеся в отзыве гг. НН.Фирсова и И.Н.Смирнова. Буду находиться у них с фактической стороны так сказать на поводу или на буксире, а поэтому желал бы возражать после них».Ставлення Корсакова до дисертації Яворницького було вкрай негативне, він його не приховував і говорив про це відверто.
а сторінці 16 лист Д.О.Корсакова Д.І.Яворницькому від 23 березня 1901 року. В цьому листі Корсаков повідомляє, що на засіданні Історико-філологічного факультету від 19 березня 1901 року було прийнято УХВАЛУ: "Имею честь сообщить Вам, что Историко-филологический факультет в заседании своем 19 марта постановил Ваш магистерский диспут назначить на 29 апреля и оффициальными оппонентами просит быть г. ординарного профессора И.Н.Смирнова, приват-доцента Н.Н.Фирсова и меня (Д.А.Корсакова).
Ввиду существующего постановления Совета Императорского казанского университета о доставлении магистрантами и диссертантами ими диссертаций за один месяц до диспута, в количестве 110 экземпляров и принимая во внимание, что господам членам Историко-филологического факультета Вы уже доставили потребное количество оных, имею честь покорнейше просить Вас, милостливый государь, доставить в факультет на имя декана 90 экземпляров Вашей диссертации для раздачи господам членам Совета и розсылки разным учреждениям и лицам.
При этом долгом считаю присовокупить, что, кроме означенного количества экземпляров, должно иметься при диспуте еще несколько экземпляров для раздачи по Вашему усмотрению присутствующей публике.
Вместе с сим обращаюсь к Вам с покорнейшей просьбой о нижеследующем:
1. Выслать на имя декана в возможно непродолжительном времени тезисы к вашей диссертации, дабы факультет мог их своевременно утвердить и одобрить к печати.
2. Доставить так же на имя декана Ваше Gurriculum vitae (автобиографию) за несколько дней до диспута.
Пользуясь случаем, чтобы просить Вас принять уверения в совершенном моем уважении и готовности быть к услугам Вашим".
Я навмисно зберіг стиль і манеру листування тих часів. Власне мене вкрай здивувало те, що Корсаков, який при всьому своєму негативному ставленні до Яворницького, так ввічливо підписався.
Дмитро Іванович надіслав необхідну кількість примірників своєї книги. Бо на сторінці 17 "Дела" підшито лист від 14.04 1901 року, в якому Корсаков перелічує членів Вченої ради університету, яким він роздав ці книжки. В цьому листі зберігаються підписи:
Олексія Миколайовича Казем-Бека, професора-медика, який в 1915 році професору Михайлу Грушевському давав медичне свідоцтво про стан здоров`я, завдяки якому Грушевський отримав дозвіл переїхати з Казані до Москви в 1916 році;
Івана Григоровича Савченка, українця, видатного вченого мікробіолога, який в 1918 році в Казані заснував біологічний інститут. Цей інститут існує до цих часів і виробляє біологічну зброю.
На сторінці 19 підшито лист Корсакова від 22.04.1901 року, в якому він повідомляє професорам і викладачам Імператорського казанського університету, що 29 квітня в 1 час дня "…имеет быть публичное заседание, в котором будет защищать диссертацию господин Эварницкий" (знову підпис Савченка).
На сторінці 21 міститься "Протокол заседания Історико-філологического факультета ИКУ від 29 апреля 1901 года".
СЛУШАЛИ:
В настоящем публичном заседании факультета господин приват-доцент Імператорского Московского университета Дмитрий Иванович Эварницкий защищал представленную им для получения степени магистра русской истории диссертацию, под заглавием "История запорожских козаков. Том I. Москва 1900г."
Факультет большинством восьми членов факультета против двух (Д.А.Корсаков и Е.Ф.Будде)
ПОСТАНОВИЛ:
признавая защиту господина Эварницкаго представленной им диссертации удовлетворительной удостоить ея автора степени магистра русской истории и ходатайствовать перед Советом университета об утверждении господина Эварницкаго в этой степени.
На сторінці 23 лист історично-філологічного факультету від 30.04.1901 року в "Совет Имераторского казанского университета". "В публичном заседании Историко-филологичного факультета 29.04.1901. приват-доцент Императорского московского университета Дмитрий Иванович Эварницкий защищал представленную им для получения степени магистра русской истории, диссертацию, под заглавием «История запорожских Козаков. Том I. Москва 1900г.»
Факультет большинством восьми голосов против двух (Д.А.Корсаков и Е.Ф.Будде) признав защиту господина Эварницкаго им представленной диссертации удовлетворительной постановил удостоить его искоемой им степени.
Донося об этом и представляя при сим 34 экземпляра диссертации господина Эварницкаго, Историко-филологический факультет имеет честь ходатайствовать перед Советом университета об утверждении господина Эварницкаго в степени магистра русской истории.
При сим прелагается отзыв г.г. приват-доцента Н.Н.Фирсова и ординарного профессора И.Н.Смирнова о диссертации господина Эварницкаго для напечатания в "Ученых записках университета", и отдельное мнение господина заслуженного ординарного профессора Д.А.Корсакова.
Подписано: исполняющий дела декана факультета Д.Корсаков, секретарь А.Александров.
Захист дисертації був вкрай напружений і неоднозначний. Коли я читав протокол засідання, я був переконаний, що захист дисертації Яворницьким признаний не буде, але несподівано, як для мене, так і для самого професора Корсакова, захист було визнано.
Не зважаючи на те, що захист було офіційно визнано, професор Корсаков опублікував свою "отдельное мнение". Про це "отдельное мнение" є згадка в "Деле" а сторінці 24. На мій погляд, воно є цікавим.
"Имею честь циркулировать между гг. членами Историческо-филологического факультета мое отдельное мнение по вопросу об удостоении ученой степени магистра русской истории Д.И.Эварницкаго. Казань. 2 мая 1901года."
Само "мнение" зберігається в іншій папці, на якій надруковано "Документы о допуске приват-доцента Московского университета Эварницкаго Д.И. к испытанию на степень магистра русской истории"
Отдельное мнение" (Д.А.Корсакова).
С таким постановлением я не могу согласиться по следующим основаниям:
1. Книга не удовлетворяет требованиям магистерской диссертации.
2. Книга Эварницкаго не есть научное исследование, рассматривающее материал объективно.
3. Книга эта есть плод патриотического увлечения Запорожьем. Любовь и патриотизм, чувства сами по себе похвальные и почтенные... но в не научном историческом труде.
4. Книга г.Эварницкаго представляет интерес как собрание разных сведений о Запорожье.
5. При защите своей диссертации г. Эварницкий не только не высказал знакомства с методами исторической критики, исторического исследования, а наоборот обнаружил непонимание современных научных требований по истории и этнографии и по научному изучению первоисточников и исторических воззрений.
Самыя возражения опонентам не носили научного характера, и он позволял себе шутки, неуместные в ученом публичном собрании факультета. Как например его толкование "любви к Запорожью" или ответ на одно из моих возражений припевом известной малороссийской юмористической песни "Нехай так, нехай так...".
Ввиду изложенного я не признаю ни I-й том, ни защиту его удовлетворяющим требованиям научных ученых степеней.
Д.Корсаков. 1 мая 1901г.
В папці "Документы..." на сторінці 37 міститься Протокол засідання Совета Імператорского казанського університету від 7 травня 1901 року.
Слушали представление И-Ф Факультета от 30 апреля 1901 року. Так же выслушали особое мнение г. Корсакова. Во время заседания Д.А.Корсаков вступил в противоречия с коллегами, но не смотря на это, защита диссертации г. Д. Эварницким была празнана.
На сторінці 38 в папці "Документи..." зберігається лист написаний власне Д.І. Еварницьким ректору Імператорского казанського університу. Дмитро Іванович прохає сповістити прохає сповістити ректора Імператорського московського університету, що пан Еварницький захистив дисертацію в Казанському університеті і отримав звання магістра. Також пан Еварницький прохає надіслати посвідчення "о привсоении ученой степени". В листі є дата 19 січня 1902 року. Вказана зворотня адреса: Москва. Варварка. Кривой переулок. Дом Бахрушина.
На сторінці 39 підшито чорновик листа-відповіді Еварницькому в Москву:
1. Диплом будет напечатан немедленно по доставлении в Казанское Губернское Казначейство 17 рублей.
2. Оффициальное сообщение ректору Императорского Московского университета о защите Вами магистерской диссертации может последовать на его оффициальный запрос.
Документ числиться за № 269 від 29.01.1902р.
На сторінці 40 підшита в папці "Документи..." квитанція на 17 рублів, які надіслав Еварницький і власне ним написаний лист ректору Императорского казанського університету від 5 лютого 1902 року. В листі Дмитро Іванович терміново прохає надрукувати диплом магістра руської історії і вказана московська адреса. Це перший лист, який Дмитро Іванович підписав: "приват-доцент Императорского московского университета, магистр русской истории".
На сторінці 41 в папці "Документи..." підшито неофіційний лист Еварницького на ім`я ректора Казанського університету Д.І. Дубяго (Дубяго Дмитро Іванович (1849-1918) вчений-астроном, геодезіст, 1898-1905 роки ректор Імператорського казанського університету). Лист написаний 5 лютого 1902 року. Починається словами: "Достойный Дмитрий Иванович…". Еварницький пише, що обіцяв, але був заклопотаний і забув, вислати свої книжки до університетської бібліотеки. Незабаром обіцяв книжки вислати.
На сторінці 42 в папці "Документи..." лист Еварницького ректору Казанського університету від 14.03.1902 року. "Усерднейше прошу выслать диплом магистра русской истории, так как 30 марта 1902 года имею намерение выехать за границу".Нижче тексту дописано, що книжки до бібліотеки надіслані. Зверху самого листа друкарською машинкою надруковано: "Диплом препровожден в канцелярию Московского университета 28.02.1902 за № 556"
На сторінці 47 офіційний лист до Московського університету від 28.02.1902.
"В канцелярию Московского университета.
Препровождая при сем диплом г. приват-доцента Московского университета Д.И.Єварницкого на степень магистра русской истории от 24 февраля 1902 года, канцелярия Казанского университета по распоряжению господина ректора имеет честь покорнейше просить канцелярию Московского университета выдать означенный диплом господину Эварницкому под расписку".
На сторінці 50 підшито лист:
"Канцелярия Совета Московского университета в канцелярию Совета Казанского университета от 27 марта 1902 года.
Вследствие отношения от 28 февраля сего года за № 556, канцелярия Совета Императорского московского университета имеет честь препроводить при сем расписку приват-доцента сего университета в получении диплома на степень магистра русской истории от 27 февраля сего года».
А на сторінці 51 сама «расписка».
Життя Яворницького до революції.
Після захисту магістерської дисертації Дмитро Яворницький ще якийсь час працював у Московському університеті, а потім виїхав у Малоросію, бо дуже хотів бути ближче до улюбленого Запорожжя. Викладачем в університет його не брали. Він погодився на роботу вчителя у Білгородській гімназії. Але в цей час його запросили в Катеринослав (нині Дніпропетровськ) для упорядкування матеріалів обласного музею, який незабаром мав відкритися. Музей відкривався на гроші відомого промисловця і мецената Поля.
6 травня 1902 року музей відкрився, директором було призначено Дмитра Яворницького. У цей час цілком розкрився його талант, як ученого-археолога, блискучого оповідача і людину, безмірно захопленого Запорізькою Січчю. Фонди музею постійно поповнювалися завдяки щорічним археологічним експедиціям Яворницького. Чимало експонатів він привіз зі своєї подорожі в Палестину і Єгипет у 1910 році. Тоді ж, у Єгипті, відбулася тепла і, на жаль, остання зустріч з його доброю приятелькою Лесею Українкою.
Дмитро Яворницький завжди мав активну життєву позицію, боровся за українську мову, культуру, самосвідомість, брав активну участь у просвітительській діяльності, був членом Катеринославської культосвітньої організації "Просвіта". Яворницький був шановною людиною, і уряд дозволив святкувати 100-річчя з дня народження Т.Шевченка після того, як Дмитро Іванович дав гарантії, що святкування не перетвориться в антиурядову політичну акцію.
У 1913 році урочисто було відзначено 40-річчя ученої діяльності Д.Я. У 1912-1914 рр. на вимогу Яворницького було збудовано новий будинок, у якому дотепер розміщається музей. За зразок нового музейного приміщення було прийнято проект Каїрського національного музею, що Д.Я. привіз зі своєї подорожі з Єгипту. Катеринославський музей був одним з кращих у Російській імперії. У 1915 році його навіть відвідав імператор Микола ІІ з родиною. Під час зустрічі імператорської родини відбулася дивна бесіда. Імператор, побачивши Яворницького сказав: "Я Вас з дитинства знаю". Малося на увазі, що в царських покоях знаходилася відома картина І.Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану". На цій картині Рєпіним у образі писаря був зображений Яворницький.
Яворницький після революції.
Лихі роки громадянської війни Дніпропетровський музей і сам Яворницький пережили важко. Були численні пограбування. Частину фондів довелося віддати в інші музеї. Краще інших до музею поставився Нестор Іванович Махно. У листопаді 1919 року його бійці звільнили Катеринослав від денікінців. Сам Н.Махно побував у музеї. Яворницький провів його по музею, докладно й з захопленням розповів про експозиції. "Батькові" усі дуже сподобалося і він зробив музею щедрі подарунки:
- музею була видана охоронна грамота;
- було виділено 10000 карбованців готівкою;
- виділено 14 возів вугілля.
Дмитро Яворницький. подарував "батьке" сулію, розкопану ним в козацькому кургані, наповнену горілкою.
У 1923 році музей був ще раз обікрадений. У 1924 році були гоніння на Яворницького. Він недолюблював нову владу, був гарячим прихильником автокефальної української церкви, незалежної від Московського патріархату. У 1925 році дуже пишно було відзначено 70-річчя вченого. Але роки брали своє. Змолоду він не відзначався міцним здоров'ям, часто хворів, згодом став погано бачити, це дуже заважало йому писати й читати. Але, незважаючи на стан здоров'я, наступив активний період у житті Яворницького, як ученого-археолога. У зв'язку з будівництвом на Дніпрі низки гідроелектростанцій (ДніпроГЕС), піднімався рівень води і повинні були піти під воду саме ті місця, у яких жили Запорізькі козаки. Перед затопленням Яворницьким були досліджені всі кургани, могильники, острови.
У 1934 році Яворницького було звинувачено в українсько-буржуазному націоналізмі, звільнено з музею, позбавлено пенсії. Фактично його залишили без шматка хліба. Ученому було вже 79 років. За свідченнями сучасників, у нього почали проявлятися вікові зміни в психіці, виявлялася уразливість, примхливість і якась дитяча поведінка. Але, коли в 1934 році в санаторії на Кавказі помер Михайло Грушевський (учений-історик, громадський і політичний діяч, у минулому президент Української Народної Республіки) і прах його везли в Київ, тільки Дмитро Іванович Яворницький наважився прийти на вокзал і попрощатися з видатним сином України.
Влітку 1940 року Яворницький був заарештований. Приводом для арешту послужив донос, у якому вказувалося, що старий вчений у своєму будинку зберігає і поширює антирадянську літературу. Автором доносу виявився колишній учень Яворницького Іван Ш. Під час однієї з розкопок Іван Ш пустився у фінансові махінації з робітниками, але був викритий і тихо вигнаний з експедиції. Через роки колишній учень помстився своєму колишньому вчителю. За свідченням самих чекістів, 84-літній старий не дуже розумів чому до нього вночі приїхали якісь люди і що вони роблять у його будинку. Нарешті дружина голосно йому сказала, що це обшук. Звичайно ж, у будинку нічого не знайшли, але все одно заарештували. Старі друзі: Микола Самокиш, Максим Рильський і інші звернулися до І-го секретаря ЦК ВКПБ України М.С.Хрущова з проханням звільнити старого. Хрущов клопотався за Дмитра Яворницького. Через кілька днів старого професора звільнили, але тюрма - не санаторій. Дмитро Іванович захворів на запалення легень, і 5 серпня 1940 року його не стало. Відразу після смерті, ім'я Яворницького було реабілітовано і присвоєно музею, який він очолював більш 30 років. Після війни було виконано заповіт Яворницького, прах його було перепоховано біля музею. На початку 90-х років йому було встановлено триметровий бронзовий пам'ятник.
Коли я в квітні 2007 року віднайшов ці матеріали в Казанському архіві, мені було дуже цікаво, а чи знають про цей захист історики-науковці і чи відомі їм ці матеріали? Це новина лише для мене, чи новина комусь ще? Почав шукати відповіді на свої питання. Передивився всі можливі в моїх умовах джерела, в жовтні 2007 року був в Академії наук в Києві, звертався до вчених-істориків, але однозначної чіткої відповіді не отримав, ніхто з них про обставини захисту дисертації в Казані докладно не знав.
Пані Алла Атаманенко з Острозького університету скерувала мене до людини, яка з її слів "про Яворницького знає все" пані Світлани Вікторівни Абросімової. Я видзвонив з Татарстану всі Дніпропетровські музеї, врешті-решт віднайшов. Написав їй докладного листа і одержав відповідь, що матеріали, які я віднайшов в Казанському архіві, науковцям не відомі. Вона благословила мене на цей виступ, прохала зняти ксерокопії і надіслати їй всі матеріали.
Я не є професійний історик, опанувати і дати гідну оцінку віднайденим матеріалам не можу, але я відкритий до спілкування і закликаю всіх, кому ці матеріали будуть цікаві до співпраці і готовий поділитися своїми набутками.
Було ще одне важливе і складне для мене питання. Яворницького в Україні знають як великого вченого і палкого патріота України. А в віднайдених мною матеріалах на нього вилито стільки бруду. Чи не зіпсують віднайдені мною матеріали світлий образ вченого-патріота? Це питання мучило мене, поки не довелося побувати в Дніпропетровську і побачити могилу Дмитра Івановича з пам`ятником, де він літній, босий несе важкий кам`яний хрест з викарбуваним запорожцем. Сльози виступили на очах... Колись Христос ніс важкий хрест, під насмішки натовпу, страждаючи за людей. Дмитро Іванович багато років ніс тяжкий хрест українського відродження під насмішки росіян і малоросів-манкуртів. Не легше нести хрест свідомого українця і в наші часи, тим паче в Росії. І бруду на нас ллють не менше, і Іуди в наш час зраджують так же боляче. Але ми працюємо, і Дмитро Іванович є для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.
Слава Україні!
Голова Нижнєкамської національно-культурної автономії «Українське товариство «Вербиченька»
Євген Вікторович САВЕНКО
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: Дмитро Яворницький. Біля меморіальної дошки Д.І. Яворницькому. Диплом про закінчення Харківського університету. Пам'ятник Дмитру Яворницькому. Яворницький привіз цю пам`ятку з Єгипту від Лесі Українки.
