Про українців Санкт-Петербургу у двох частинах
Частина перша
Українці мешкали в Санкт-Петербурзі завжди!
Як відомо, Україна тривалий час входила до складу Російської імперії, де заборона національного, стеження за інакодумцями були зведені в ранг державної політики. В тих умовах українська культура стала сферою, яка засвідчувала життєздатність нації на безмежжі уніфікованого монстра. Особливо помітною в цьому плані була столиця - Санкт-Петербург. Десятиріччями жили й працювали тут видатні посланці української інтелігенції, відомі діячі культури й мистецтва: П.Полуботок, П.Дорошенко, К.Розумовський, Д.Апостол, А.Безбородько, В.Кочубей, Г.Сковорода, І.Котляревський, Т.Шевченко, С.Гулак-Артемовський, М.Костомаров, П.Ніщинський, М.Вербицький, А.Чужбинський, В.Боровиковський, Д.Левицький, М.Грищенко... Українська культура стала невід'ємною складовою частиною аури столиці імперії. З іншого боку, вона всотувала в себе все краще із російської культури.
...Українська діаспора з'явилась у Санкт-Петербурзі одночасно з заснуванням міста. В масштабних будівельних роботах тут брали участь козаки з підступно знищеної Запорозької Січі, насильно привезені селяни. Поступово приживались поміщики, священнослужителі, міщани, купці...
В 1728-1740 роках була споруджена (збереглася до наших днів) церква святого Сампсонія. Поруч з нею розрослося кладовище, де поховано гетьмана П. Полуботка. 29 грудня 2012 року виповниться 289 років з дня його загибелі. Думається, на могилі необхідно поставити монумент.
Відомо, що в Санкт-Петербурзі осідали козацькі реліквії. Вони надходили до храмів, особистих зібрань, музеїв міста. Є дані, що в Преображенському всієї гвардії соборі зберігалися двадцять курінних знамен, три бунчуки, срібна булава і срібний позолочений жезл, велика кількість релігійного начиння; в імператорському Ермітажі ? сімнадцять унікальних експонатів запорозької старовини й один прапор. Наводити приклади можна перелічувати й надалі... Необхідні дослідження, які б об'єктивно висвітлювали історію предметів гетьманства й козацтва в Санкт-Петербурзі, їх стан, вказали нинішнє місцезнаходження. Настав час повернути святині тим, кому вони належать.
Нелегко жилося українцям у столиці імперії. При Петрі І їх практично не допускали до державної служби ? жорстокість царя до представників національних меншин загальновідома. Значно успішніше пробивались наші земляки у сфері церковної діяльності. Згадаймо лише священнослужителів того періоду ? Ф. Прокоповича, С. Яворського, Г. Бужинського, щоб зрозуміти, які таланти віддавала Україна на береги Неви.
Феодосій Японський і Амросій Юшкевич вінчали на царство імператрицю Єлизавету Петрівну, а отець Дубинський був її духівником. Тоді ж українцям милостиво дозволили займати державні посади.
Як відомо, церковні Ієрархи українського походження виховувалися в стінах Києво-Могилянської академії, що свідчило про елітарність їх освіти. Київські вихованці мали значний вплив на духовне життя Санкт-Петербургу.
Найдинамічніше розвивався музично-пісенний жанр української культури. На початку п'ятдесятих років XVIII століття величезною популярністю користувалися роговий оркестр і хор президента Академії наук графа К.Розумовського. Хор, який налічував 36 співаків, часто виступав у Літньому саду й збирав широку публіку.
Знать і духовенство захоплювались українським церковним співом. Тим, хто вирушав «у Малоросію» набирати співаків, видавався спеціальний супровідний документ, яким керівництво на місцях зобов'язувалося всіляко сприяти успіху місії. Завдяки самородкам з України і розвивалось елітарне музичне й пісенне мистецтво Санкт-Петербургу.
Серед цих самородків був і Г.Сковорода ? він протягом трьох років співав у Придворній капелі столиці. Цікаво, що згідно з планом монументальної пропаганди (20-ті роки XX століття) ухвалили рішення встановити в Петрограді пам'ятник українському філософу, однак, цього не зроблено й досі.
У Санкт-Петербурзі працювали й відомі композитори М.Березовський та Д.Бортнянський, обидва вихідці з Глухова. Бортнянський, котрий мав чудові організаторські здібності, протягом тривалого часу керував Придворною капелою й підніс її на вершину виконавської майстерності.
Майже двадцять років виступав на сцені Маріїнки ? провідного театру міста ? друг Тараса Шевченка композитор С.Гулак-Артемовський. Саме в Петербурзі він написав найвідоміший свій твір ? першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм», причому не тільки музику, а й лібрето та тексти всіх пісень. Унікальне явище культури! Прем'єра пройшла на сцені того ж Маріїнського театру 14 квітня 1863 року. То був бенефіс С.Гулака-Артемовського, який виступив у провідній ролі Карася. Незважаючи на горезвісний указ Валуєва, співали українською. В 1995 році, дякуючи режисеру В.Гончаренку, заслуженому артисту України Г.Кузовкову, солістці Маріїнського театру І.Семеновій, артистам театру Музичної комедії постановка цієї опери була відновлена на сцені Виборгського палацу культури. До речі в наступному році виконується рівно 150 років від дня прем'єри опери в Санкт-Петербурзі. Непогано було б відсвяткувати славний ювілей опери постановкою в Маріїнському, якщо не силами артистів українського походження, які працюють в Санкт-Петербурзі, то, можливо, запрошенням театральної трупи одного з українських театрів на державному рівні. Чим не спосіб виказати повагу до історичної пам'яті та зміцнення дружніх стосунків між нашими народами?
С.Гулак-Артемовський мав ще й унікальний дар інженера. Це за його проектом було побудовано перший у місті на Неві водогін. Цікаво, що вода в ньому рухалася самопливом, тобто найекономнішим способом.
Особлива сторінка духовного життя північної столиці ? українське письменство. Коротко хоча б про деяких його представників:
І.Тривогін народився в 1761 році у селі Гороховатне Ізюмської провінції, в Санкт-Петербурзі працював перекладачем, коректором. Життя скінчив двадцяти-дев'ятилітнім у сибірському засланні. Залишив цікаву творчу спадщину.
Поет і перекладач С.Руданський закінчив Санкт-Петербурзьку Медико-хірургічну академію. Цей заклад доукомплектовувався студентами Києво-Могилянської академії. Перший документально зафіксований набір було здійснено 1754 року, коли в семінаріях Києва, Харкова, Чернігова і Переяслава відібрали схильних до наук юнаків і направили їх у столицю для подальшого навчання.
При Медико-хірургічній академії працювала українська театральна трупа, до якої входили переважно слухачі закладу. Тут уперше здійснили постановку п'єси Т.Шевченка «Назар Стодоля».
Вісімнадцять років жив і творив на берегах Неви український геній Т.Шевченко, випускник Академії мистецтв. У різному стані збереглись тут десятки пам'ятних місць, пов'язаних з його ім'ям. Серед них ? Миколаївський вокзал, Пасаж, Гостинний двір, Міська дума, Срібні ряди, лавка Смирдина (там уперше продавався «Кобзар»), Літературне кафе (туди часто заходив поет), інші будівлі на Невському проспекті, Васильєвському острові, Петроградській стороні...
Основним місцем, де українці Санкт-Петербургу могли віддати шану великому сину українського народу було Смоленське кладовище, місце першого поховання Кобзаря. Щорічно 10 березня там відбувається панахида пам'яті Т.Шевченка. З 1989 року українці встановили там пам'ятний камінь. Нарешті, через 139 років від дня смерті поета й художника, 22 грудня 2000 року на Петроградській стороні встановлено пам'ятник молодому Тарасові. Пам'ятник подарував місту видатний канадський скульптор українського походження Лео Мол (Леонід Молодожанін).
Довгі роки в Північній Пальмірі працювали О.Афанасьєв-Чужбинський, В.Білозерський, М.Костомаров, П.Куліш, Є.Гребінка, М.Вовчок. Митці плідно творили, підтримували тісні зв'язки з Україною, збагачували духовне життя діаспори, сприяли розвою російської культури. Давно чекають куточки міста на відкриття меморіальних дошок, квартир... Ждуть благоустрою могили видатних земляків. Зокрема, на Літературних містках поховані М.Костомаров, О.Афанасьєв-Чужбинський. Маємо безліч слідів інших українців, які талантом своїм підносили славу імперської столиці, збагачували світову цивілізацію, засвідчували неординарність нашої нації.
Досить-таки демократичним навчальним закладом була Петербурзька Академія мистецтв. У її монументальних стінах владарював дух свободолюбства. Тут училися майбутні майстри українського образотворчого мистецтва, діячі культури: П.Мартинович, X.Платонов, В.Орловський, П.Левченко, С.Васильківський, М.Самокиш, Ф.Красицький, С.Колесников... Українські митці розписували храми, палаци. Значний внесок у цю благородну справу зробив Т.Шевченко, який брав участь у художньому оформленні Олександринського театру, внутрішніх приміщень Сенату й Синоду ? нинішнього Центрального державного історичного архіву.
Український вплив, якщо його розглядати в сукупності, мабуть, найточніше підсумував відомий славіст П.Безсонов: «Пришельцы (малороссы) заняли здесь (в Великороссии) самыя видныя и влиятельныя места, от иерархов до управлений консисторий, ими устроенных, от воспитателей семьи царской до настоятелей монастырских, до ректоров, префектов и учителей ими же проектируемых школ, до кабинетных и типографских ученых, делопроизводителей, дьяков и секретарей...»
Наводячи цю цитату, приват-доцент Київського університету І.Огієнко занотував: «Коли сюди добавимо, що українці були приходськими, придворними, військовими та закордонними священиками, працювали місіонерами, законовчителями світських шкіл, екзаменаторами, перекладачами, іконописцями, граверами ? то це буде охоплювати ту велику культурну роботу, що її вели в Росії українці».
Двадцяті роки XX століття характеризувались у Петрограді-Ленінграді ренесансом: діяв український театр, виходила низка видань, працювали наукові товариства. Цей період потребує ретельного дослідження. Думається, тут дослідників чекають унікальні відкриття.
Нині українська діаспора Санкт-Петербургу переживає нове піднесення. Проходять різноманітні заходи, присвячені тій чи іншій даті, особистості, пов'язаній з українством. В місці працюють декілька об'єднань українців: українська національно-культурна автономія, товариство ім. Т.Шевченка, фундація української культури, організація українського національного руху, об'єднання художників «Кобзар», готуються до реєстрації Союз Українок «Петербурженки», товариство ім. О.Теліги. Активно включився в роботу Санкт-Петербурзький центр україністики при Східноєвропейському міжнародному інституті. Ще 6-7 вересня 2001 р. цим центром була організована 1-ша Міжнародна конференція «Україна і Санкт-Петербург». З того часу таких конференцій налічується сім.
Великі надії українство Санкт-Петербургу пов'язує з консульством України, яке вже більше десяти років діє в місці й регіоні.
Тисячі студентів із України навчаються в місті на Неві. Сотні українців організовують у місті свій бізнес. Вони повинні стати нашою надійною опорою. Українство може розвиватись (згадаймо вислів І.Франка) тільки завдяки українським меценатам. Поки що таких людей небагато. Але вони є. Це в першу чергу Б.Черняшенко, В.Зелінський, А Асаул, В.Михайленко, А.Юскевич, М.Конотовський та інші. Завдяки їм в 2000-х роках на гідному рівні провели значну кількість заходів. Це і презентації української національно-культурної автономії в Москві, і організація гастролей в Санкт-Петербурзі дитячого українського хору «Жайворонок» з м. Москви, участь талановитих дітей України в міжнародному фестивалі пісні в м. Виборзі, фінансування поїздки артистів діаспори на III Всесвітній форум українців світу, допомога в організації заходів щодо встановлення і освячення пам'ятного хреста «Українцям, жертвам тоталітарного більшовицького режиму, розстріляним в 1937-1939 роках», фінансова підтримка міжнародних науково-практичних конференцій «Український Санкт-Петербург», Фестивалю «Українська весна Санкт-Петербургу», конкурсу сучасної української пісні «Українська ліра Санкт-Петербургу» імені Георгія Кузовкова та інших заходів.
Надзвичайно гостро стоїть нині питання про необхідність відкриття в місті Українського культурного центру ім. Т.Шевченка. Думається, настав час зробити Шевченківські дні в Санкт-Петербурзі загальноміським українським святом. Зрозуміло, що без допомоги з рідного краю нам не виконати задумане. Єднаймося ж, співпрацюймо, бережімо нетлінні багатства нації, де б вони не були. Бо тільки той народ повноцінний, який сам поважає себе.
У вступній частині використана інформація із статті кандидата філософських наук, Тетяни ЛЕБЕДИНСЬКОЇ «Українська ментальність Санкт-Петербургу»
Частина друга
Українці будуть в Санкт-Петербурзі завжди!
P.S. З року написання статті (друга половина 90-х років XX століття і доповнень - 2001 рік), певно, відбувся ряд змін в українському житті Санкт-Петербургу.
По-перше, здобутки.
Почали роботу нові українські громадські об'єднання:
- Організація українського національного руху Санкт-Петербургу (голова - В.Іващенко);
- Роменське земляцтво (голова - В.Зелінський);
- Український діловий клуб «Україна - Санкт-Петербург» (голова - І.Малтиз);
- Полтавське земляцтво (голова - М.Волик);
- Донецьке земляцтво (голова - С.Лісовський);
- українська громадська організація «Славутич» (голова - І.Петренко);
- громадська організація «Спадщина» (голова В. Близнюк);
- відновлене товариство Тараса Шевченка (голова В.Косенко);
- Спілка українських літераторів «Ліра» (при спілці письменників «Багатонаціональний Санкт-Петербург»), голова Г.Красіліч-Кролевець.
А тепер задамося питанням: що отримали в результаті цих змін пересічні українці Санкт-Петербургу? І виходить, що це якраз той приклад, коли кількість не переходить в якість. Поясню. Так вийшло, що стаття до 15 ? річчя РСО УНКА почалася з викладення проблем.
Які ознаки суспільної діяльності національних організацій? Це - свій центр, де є школа, бібліотека, музей, газета, вихід на радіо й телебачення, інформаційний центр (Інтернет-адреси, сайти тощо), театр, народні колективи, свій національний фестиваль, де діти і дорослі можуть показати свою ідентичність як українці. Все це є в західній українській діаспорі. Ну, скажете, скільки існує українська діаспора на Заході і скільки в Росії? Але добре, хай так. То що ж із вище названого переліку є в українців Санкт-Петербургу?
- Центр? ? Немає
- Школа? ? Немає.
- Бібліотека? ? Немає.
- Музей? ? Немає.
- Церква? ? Немає.
Засідання ради національно-культурної автономії українців Санкт-Петербургу проходить в робочому офісі керівника професора В. Тегзи.
Полтавське товариство розташувалося в офісі його керівника, М.Волика, Роменське - таким же чином. Об'єднання художників «Кобзар» ? в майстерні художника А.Дрючило (яку не сьогодні-завтра повинні забрати за рішенням влади міста). А решта організацій взагалі без офісів. Попробував «виживати» на оренді Діловий клуб «Україна - Санкт-Петербург», обладнав кімнату під українську недільну школу (до речі, вона проіснувала 1 рік), і навіть він не витримав (оренда приміщення обходилась у 700 доларів щомісячно).
А чи працюють разом українські організації Санкт-Петербургу хоча б за головними українськими заходами? На жаль, ні - лише чотири організації РСО УНКА, Полтавське товариство, Діловий клуб «Україна - Санкт-Петербург», ОУНР координують і сумісно проводять заходи. Решта членів суспільних організацій або проводять свої заходи окремо, або так, що про них в місті ніхто не відає. А задумувалось таким чином, що всі товариства в основних українських заходах будуть працювати за єдиним планом, об'єднуючись навколо РСО УНКА ? організації, яка, згідно закону Російської Федерації, має представницькі функції від української діаспори Санкт-Петербургу для координації своїх дій з владою.
І все-таки українське суспільне життя, незважаючи на ювілейне існування основної української організації РСО УНКА, в більшості тримається на ентузіастах.
Мені можуть заперечити ? а от у 2012 році відбувся вже 7-й фестиваль «Українська весна в Санкт-Петербурзі». Так то ж особисті заслуги і бажання сімейства Кропивків і голови Ділового клубу І.Малтиза, голови автономії В.Тегзи, та ентузіаста ? режисера програми Н. Пахолкової.
В. Іващенко в 2011 і 2012 роках започаткував професійний конкурс сучасної української пісні «Українська ліра Санкт-Петербургу» імені Георгія Кузовкова. Чудова ідея дати можливість українським аторам-композиторам та поетам української діаспори вийти в світ, зберегти для майбутніх поколінь кращі зразки поетико-пісенної творчості кінця 20-го століття початку 21-го століття. Але знову ж таки, як кажуть в народі, все на «голому ентузіазмі» Так, поки що є спонсор, який забезпечує нагородний фонд конкурсу (М. Конотовський), є голова автономії (В.Тегза), який частину сімейного бюджету залишає для вирішення організаційних проблем. Та щоб вийти дійсно на професійний рівень конкурсу цього замало. Постає питання - чи не чекає вище названі заходи така ж доля, як і інші чудові ідеї ентузіастів автономії, які так і зникли, не отримавши державної підтримки.?
Як здачу позицій можна розцінювати й той факт, що зник хор українців Санкт-Петербургу (як виявилось, він тримався виключно на ініціативі та авторитеті професора М. Романовського: не стало професора - не стало хору). Певно, можна лише подякувати В. Косенку, що він надав можливість залишкам хору все-таки спілкуватись: знайшов приміщення для репетицій, оплату для керівника. Тепер це хор ветеранів «Кобзар». Іншу часточку хору взяла під своє крило Марія Лучко, яка поводить репетиції на базі Будинку національностей. Але, на жаль, це вже не той рівень, який в свій час мав Український хор Санкт-Петербургу під керівництвом М. Романовського.
Також підтримується справа започаткованого ще Валентиною Блащук ансамблю української пісні «Сузір'я». Ансамбль прогресує, постійно обновлює репертуар, став лауреатом вже не одного фестивалю та конкурсу. В цьому, безперечно, заслуга композитора, керівника ансамблю Віолети Гріневіч. Працюють і інші українські ансамблі: «Рось» (керівник В.Іващенко), ансамбль слов'янської пісні «Отрада» (керівник Б.Зонов).
А от без підтримки не вижив український народний музичний театр «Друзі» (керівник - Г.Красіліч-Кролевець). «Перегорів» автор першого українського часопису «Забута країна» (з претензією на наукове осмислення життя української діаспори) О.Стащак.
Така ж доля може чекати так успішно відновленого часопису «Нова основа» (редактор Б.Бойченко).
Безслідно зникли «Українські вечорниці», які протягом десяти років організовував В. Іващенко. Так, ? ентузіазм вічним не буває - неможливо постійно, на «розрив аорти», тягнути одній людині, без підтримки, справу. Аналогічні слова можна сказати що до музикантів, керівників ансамблів, які в наш час безкоштовно не хочуть і не можуть працювати ? адже це їх основна спеціальність, що складає добробут їх сімей. А так, як українцям автономії ні держава Росія, ні матінка Україна не знайшли можливості виділити ставки керівників хорових колективів, акомпаніаторів - то, потримавшись деякий час, ці колективи розпадаються, а музиканти йдуть туди, де платять, вибачте за прозу, - гроші...
Від суспільних справ у чисту науку відійшла кандидат філософських наук, автор вище освітленої публікації Т. Лебединська (її, як і В. Кропивку, «вижили» з керівництва Українською національно-культурної автономії), хоча завдяки невпинній боротьбі пані Тетяни ми маємо пам'ятний камінь на місці першого поховання Т.Шевченка. І те, що пам'ятник Т.Шевченкові є в Санкт-Петербурзі, теж частка її заслуг (адже Т. Лебединська першою вела переговори в Мюнхені з автором пам'ятника, скульптором українського походження Лео Молом про побудову пам'ятника в Санкт-Петербурзі).
Хоч у цьому є свій позитив: тепер Т.Лебединська всю енергію віддає науці. Кожного року в Санкт-Петербурзі її зусиллями проводиться наукова конференція з питань україністики. Нарешті вийшов із друку «Український некрополь Санкт-Петербургу». У співпраці з фотохудожником П. Тарасенко, при допомозі наукового редактора й видавця А. Кропивки вийшов фотоальбом «Пам'ятні місця Т.Г.Шевченка в Санкт-Петербурзі», Мазепин календар.
Але, повертаючись до Санкт-Петербургу, що ж все-таки робиться для українців міста, яких близько 150 тисяч, згідно перепису? Пересічним українцям залишається тільки одне - асимілюватись в росіян. Чому сприяють такі товариства, як Донецьке, такі часописи, як «Українці та Санкт-Петербург» (90% публікацій - російською мовою). Поки в Україні йдуть лише «бої» партії Регіонів та комуністів за надання російській мові статусу державної, то в Петербурзі українці «без бою здають свою мову» (доповіді на урочистостях до річниці Т.Шевченка, М. Гоголя лунають російською мовою), навіть Генеральний консул України «чтобы всем было понятно», звертається до українців російською.
Але крім проблем було безперечно і саме українське життя Санкт-Петербургу. Були люди які вкладали в це життя всю свою душу, весь свій вільний від роботи час. Великих зусиль знадобилось Голові автономії В.Тегзі, активу, членам ради автономії - В. Коваленко, Б Бойченко, М. Волику, В. Іващенко, народному артисту Росії С.Новожилову, щоб в «грозові» 2010-11 рр. зберегти автономію від розпаду та закриття, довівши, що автономія з своїми професійними заходами, своєю активною життєвою позицією є невід'ємною частиною культурного життя Санкт-Петербургу. Українська національно-культурна автономія не тільки успішно пройшла перереєстрацію, а і підняла свій статус до Регіональної суспільної організації.
Безперечно, не можливо не згадати першопроходців українського відродження, становлення РСО УНКА, яких вже немає серед нас. Це в першу чергу перший голова товариства ім.Т.Г Шевченка професор Олександр Кононенко, економіст, професор Леонід Лукашевич, шевченкознавець, лауреат премії Тараса Шевченка Петро Жур, перший секретар товариства Анатолій Школенко, постійний член ради товариства, а потім і автономії Микола Баранюк, член ради автономії заслужений артист Росії, соліст Маріїнського театру Григорій Заставний, піаністка Анічка Тихомірова, художній керівник українського хору Санкт-Петербургу професор Санкт-Петербурзької Консерваторії Микола Романовський, Феодосія Коваль, кращий поет діаспори, член Союзу письменників СРСР, Росії та України Олекса Полішкаров, відеооператор автономії Володимир Федорощак, заслужена артистка Росії, Голова українського фонду Санкт-Петербургу і Ленінградської області Валентина Блажчук, заслужений артист України Георгій Кузовков, організатор сайту УНКА Ярослав Поліщук, композитор Віктор Панченко, краща народна солістка хору Ганна Задорожна, поет Михайло Савченко...
Незважаючи на всі труднощі, в автономії за період її існування склалися певні традиції з організації головних заходів, які складають основу українського життя Санкт-Петербургу. Це, по-перше, організація Шевченківських днів. Щорічно в Академії мистецтв (а останні два роки в залі Адміністрації Петроградського району) відбувається урочистий концерт до дня народження Тараса Шевченка. В різні роки режисерами цього концерту були: з.а. Росії Валентина Блащук, Гандзя Красиліч, Світлана Ахметова, Валентин Іващенко, Зінаїда Нежива. Але постійно головним музичним керівником була композитор Віолета Гріневіч, так як і постійним ведучим народний артист Росії Сергій Новожилов. В концертній програмі постійно брали участь: народний артист СРСР Микола Мартон, з.а. України Георгій Кузовков, лауреат міжнародних конкурсів Григорій Мартиненко, народний композитор української діаспори Валер'ян Стратуца, дипломант міжнародних конкурсів Світлана Пащенко, Валентин Іващенко. Крім концерту в цей день (9 березня) обов'язково відбувалася церемонія покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку за участю представників адміністрації Петроградського району, гостей з України.
Щороку, 10 березня, отець Богдан проводить панахиду по Тарасу Шевченку (протягом останніх 20 років) на місці першого поховання видатного українського поета і художника - біля пам'ятного каменя. У 150 річницю від дня смерті Пророка - в Смоленській церкві, в палаті, де його відспівували, в молебні брали участь і три сини отця Богдана. На весняного Миколая ? 22 травня, в річницю перезаховання поета, отець Богдан проводив молебень на честь Святого Тарасія в Смоленській церкві.
По-друге: традиційним уже стало щорічне урочисте зібрання членів автономії, Генерального Консула України та працівників консулату і Адміністрації Петроградського району 24 серпня біля пам'ятника Тарасу Шевченку з нагоди святкування Дня Незалежності України.
В програмі зазвичай: привітання, покладання квітів, концертна програма, яка обов'язково починається з виконання Гімну України. Багато років доповідь на урочистих зборах з нагоди дня Незалежності України готував і зачитував професор Терентій Зубик.
По-третє: заходи із вшанування пам'яті Миколи Гоголя теж прерогатива РСО УНКА. З моменту побудови пам'ятника видатному письменнику, з ініціативи Полтавського товариства (голова М.Волик) організуються заходи, які вже стали традиційними ? це молебень, читання уривків творів, виступи представників Спілки письменників міста, консулату, виконання улюблених українських пісень письменника, автобусна подорож адресами Гоголя. А нещодавно відбулася презентація документального фільму «Дорогами Гоголя», знятого полтавчанами, але за підтримки автономії.
І, по-четверте, - це, певно, святкування Українського Різдва, з великою концертною програмою, колядуванням, українськими вечорницями.
...Багато надій національних меншин Санкт-Петербургу пов'язано з Державним закладом «Санкт-Петербурзький Будинок Національностей». І треба сказати, що з його відкриттям, в решті решт, ми (всі національні організації) отримали дійсно і помічника, і товариша, і порадника, і навіть захисника своїх справ. Та і одразу зникли проблеми, як то: виділення приміщення для зборів, конференцій. репетицій, виставок, творчих вечорів, допомога у фінансуванні і виготовленні афіш до заходів, професійна допомога в проведенні заходів і т.д. В чому ми щиро вдячні в першу чергу директору Будинку національностей А. Дидимовій, і, особливо, працівникам Ірині Щербініній та Яні Семаковій.
Хотілося б окремо сказати позитивну тенденцію останніх «бурхливих» років. Реакцією РСО УНКА на претензії до українських федеральних організацій Москви з боку влади і їх подальше закриття стало не виправдовування й ухід в підпілля, а навпаки ? покращення і активізація проведення українських заходів, розширення організації до статусу Регіональної, активна підтримка міської програми «Толерантність», і співпраця з адміністраціями, з відділами культури районів міста, де організовувались заходи. Наприклад: фестивалі, конкурси, гала-концерти в Петроградському районі, декада української культури в бібліотеках Калінінського району, серії благодійних концертів в будинках ветеранів війни, будинках інвалідів, в Центральній залізничній лікарні міста, в будинках денного перебування пенсіонерів, будинку ветеранів театру і кіно, вечір ? концерт з нагоди 25 річниці Чорнобильської трагедії в Будинку національностей, благодійні концерти в місті Павловську, там же ? проведення Прокоф'євського фестивалю (організатори Н. Стецька і Л. Майська) і т. д. Активна діяльність автономії підняла авторитет організації, що проявилась в підтримці українських заходів з боку не тільки адміністрації Петроградського району, а і Комітету зовнішніх зв'язків Петербурзьких законодавчих зборів.
Українці Санкт-Петербургу зустрічають 15-річчя своєї автономії з надіями на краще майбутнє. В цих надіях і давно вже вимріяний Український дім, і своя школа і церква, і театр, і, нарешті, підтримка України. Адже ж ми її діти. Хоч жили, живемо і будемо жити в Санкт-Петербурзі завжди.
Валентин ІВАЩЕНКО
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: Валентин Іващенко. Головний ведучий українських вечорів РСО УНКА Санкт-Петербургу народний артист Росії Сергій Новожилов. Завершальний акорд Шевченківського вечора ? 'Реве та стогне Дніпр широкий'. На Шевченківському вечорі виступає ансамбль 'Сузір'я'. Останній раз патріарх українського відродження Микола Баранюк (в центрі) йде на уклін до Тараса Шевченка - за місяць він сам відійде у вічність... Петербурзька художниця з Пушкіно Катерина Планіна серед своїх картин. Покладання квітів до Шевченківського каменя ? місця першого поховання Тараса Шевченка. Портрет Тараса Шевченка, який постійно виставлявся в Академії мистецтв під час проведення конференцій і Шевченківських вечорів. Автор ? член української громади Санкт-Петербургу художник А. Гуменюк. Санкт-Петербург. Концертна сценічна площадка парку ЦПКВ. 19 травня 2005 р. У 150-ту річницю від дня смерті Тараса Шевченка - в Смоленській церкві, в палаті, де його відспівували в молебні брали участь і три сини отця Богдана. Фотографія на пам'ять в день народження Миколи Гоголя.
