Про
зустріч з
Народною артисткою України Ніною
Матвієнко та Заслуженими артистками
України Марійкою Миколайчук і Валентиною
Ковальською
Ще й сьогодні не всі мої дорогенькі «Лелеки» до краю усвідомили ту надзвичайно щасливу подію, що стала реальною можливістю в їх творчій долі.
По дорозі на XVIII-й Міжнародний гуцульський фестиваль, який відбувався в місті Вижниця, що на Буковині, мурманські «Лелеки» у складі 19 осіб майже три дні провели у столиці нашої України, місті Києві. Мені, як багатолітньому голові Громади хотілося зробити для моїх «Лелек» щось надзвичайне. Відтак, маючи приємну телефонну домовленість з Народною артисткою України, Ніною Матвієнко, про зустріч з нашою громадою, (хай не усією, але ж хоч з творчим її зернятком у 19 осіб) я повідомила нашим «Лелекам», що ми їдемо на екскурсійні оглядини українського етнографічного музею імені Івана Гончара.
Ото вже вдався мені отой сюрприз! Яка то була несподіванка, зі сльозами радості і захоплення на очах. На моє прохання разом з панною Ніною на зустріч прийшли і її творчі колеги по гурту-тріо «Золоті ключі», пані Марійка Миколайчук та пані Валентина Ковальська. Акустика звуку в музеї надзвичайно багата та всеохоплююча. І співало ж для нас таке уславлене тріо, як «Золоті ключі» - співали втрьох і поодинці. Співали і ми разом з ними, - ой, то хіба можна було сподіватись на таку честь, але ж то таки було з нами, та не у вві сні, а в радісній та дивовижній реальності. А ще я попросила пані Ніну прийняти «екзамен» у моїх дівчаток, які самі, під звучання пісенного диску, або старенької аудіокасети, захоплено прислухаючись до такого рідного співу пані Ніни, самотужки опанували українські народні пісні, які містить її багатющий репертуар. Було з мого боку й запитання, щодо правильності руху українського сценічного поклону для жінок та дівчат. Сама пані Ніна, коли мені доводилося бачити її на сцені київського палацу «Україна», кланялась мало не до землі, - дякувала своїм глядачам з любов'ю і безмірним пошанівком. Пані Ніна, а разом з нею і пані Марічка з панною Валентиною, піднялися з місця, приклали праву руку до грудей і показали, як то потрібно робити... А на словах додали: «Достойно потрібно кланятися, - і як би низько не схиляли ви свої голови, але очима потрібно дивитися у зал, на людей...» Наші «Лелеки» були зворушені і самою зустріччю і подарунками від таких дорогих і уславлених наших артисток, - а то були касети з піснями у їх виконанні та ще декілька цінних книжок, які містять багато цікавої інформації про музей імені Івана Гончара. А ще ж було й телебачення, - журналісти охоче хотіли узяти у нас інтерв'ю, бо і нам таки вдалося здивувати і журналістів і наших зіркових артисток знанням української мови, піснями та знаннями про українську бувальщину.
Наприкінці зустрічі я сказала своїм дорогим «Лелекам» так: «Вчитеся бути високими в культурі виконання пісень і, в той же час, земними і досяжними для людей, - такими як наші дорогі пані Ніна Матвієнко, пані Марія Миколайчук та пані Валентина Ковальська».
Я побажала нашим дівчатам того, аби жоден зірковий хробак не нашкодив їх творчій вдачі та в стосунках між собою. В той же день нас чекали в Державному хорі України імені Григорія Верьовки, в капелі бандуристів імені Григорія Майбороди та в селі Гореничі, що під Києвом, де ми з натхненням та добрими почуттями радості від попередніх зустрічей дали концерт в творчій спілці з гореничським Народним хором «Калинове гроно».
Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА.
getmanova@list.ru 12 вересня 2009 р.
На світлинах: Герой України, Народна артистка України Ніна Матвієнко. Тріо «Золоті ключі» на сцені Культурного центру України в Москві. Український центр народної культури «Музей Івана Гончара». Для мурманчан співає тріо «Золоті ключі». Ніна Матвієнко співала разом з мурманськими «Лелеками». З жартами і посмішками разом співали і фотографувалися. Спільне фото на згадку про зустріч в Музеї Івана Гончара.
Довідки:
Матвіє́нко Ні́на Митрофа́нівна (*10 жовтня 1947, Неділище) - українська співачка, народна артистка України з 1985, Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1988, Герой України.
Народилася 10 жовтня 1947 р. в с. Неділище Житомирської області.
Навчалася в інтернаті для дітей з багатодітних родин у селі Потіївка Радомишльського району Житомирської області.
З 1968 року, по закінченні вокальної студії при Українському народному хорі ім. Г.Верьовки, - його солістка. 1975 року закінчила Київський університет.
У репертуарі співачки багато народних пісень, серед них обрядові, ліричні, гумористичні, пісні-балади, українські пісні XVII-XVIII сторіччя. Ніна Матвієнко співпрацює з відомими вітчизняними композиторами сучасності; для неї пишуть свої твори Євген Станкович, Олег Кива, Мирослав Скорик, Ірина Кириліна, Ганна Гаврилець і багато інших.
Вона зіграла в телевиставах («Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди»), художніх фільмах («Солом'яні дзвони», «Пропала грамота»), в радіовиставах («Політ стріли», «Кларнети ніжності»). Співачка озвучила ряд науково-популярних, хронікально-документальних кінофільмів, кілька теле- і радіопрограм. У 1988 році був знятий відеофільм за участю Ніни Матвієнко «Русалчин тиждень». Серед авторських театрально-режисерських робіт актриси музичний спектакль «Під сонцем» (1997) за участю японського танцівника Тадаші Ендо, а також грандіозне музично-сценічне дійство «Золотий камінь посіємо ми» (1998). Крім того, Ніна Матвієнко зіграла в 1995 році 16 вистав з американським театром La Mama E.T.C. (Нью-Йорк, США).
З 1966 року до 1991-го Ніна Матвієнко була солістом вокальної студії при Державному заслуженому українському народному академічному хорі імені Григорія Верьовки. Крім того, з 1968 року співробітничає з вокальним тріо «Золоті ключі». Творчий шлях артистки був відзначений: у 1978 році за її великий внесок у розвиток українського мистецтва і за активну культурно-творчу діяльність співачці було привласнене звання заслуженої, в 1985-му - народної артистки України. Новий період в творчій долі Ніни Матвієнко пов'язаний з роботою в Національному ансамблі солістів «Київська камерата», солістом якого вона стає з 1991 року. Дивно виразний характер фольклорного співу співачки гармонійно поєднується з академічним стилем виконання «Камерати», тим самим розширюючи художній репертуар концертної практики колективу.
Ніна Матвієнко - лауреат конкурсу «Молоді голоси» (Україна), 1978), Усесвітнього радіоконкурсу фольклорних пісень у Братиславі (1978), Всесоюзного телеконкурсу «С песней по жизни» (1979), XI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів (Москва, 1985); вона також лауреат Державної премії України Шевченка (1988), з 1989 року - член Спілки кінематографістів України. У 1996 році співачка була нагороджена вищою відзнакою Фонду Міжнародної премії імені М. А. Касьяна - орденом Миколи Чудотворца. У 1997 році Ніна Матвієнко стала Кавалером державної нагороди - Ордену княгині Ольги ІІІ ступеня.
Співачка веде активну концертно-гастрольну діяльність, яку вона почала ще з 1967 року. Ніна Матвієнко з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки. У її творчому репертуарі платівки із записом українських народних пісень, аудіокасети, компакт-диски із записом різних за жанром творів.
21 січня 2006 року указом Президента України Віктора Ющенка нагороджена званням Героя України
uk.wikipedia.org/wiki
Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» - державний всеукраїнський спеціалізований науково-дослідний культурно-освітній заклад, розташований по вул. Івана Мазепи, 29 у місті Києві. Заснований 1993 року на базі його приватної колекції.
Колекція Музею налічує понад 15 тисяч етнографічних та мистецьких одиниць, серед яких 2,7 тисяч зразків тканини (рушники, сорочки, верхнiй одяг, килими, взiрцi вишивок), близько 700 предметів кераміки (гончарний посуд, дитяча iграшка, кахлi], колекцiя писанок, дерев'яні різьблені речі, вироби з металу та скла, колекцiя народних музичних інструментів(кобзи, бандури, цимбали, сопiлки, колiсна лiра, цитра, коза, трембiти, флояра та iнші). Пріоритетною у колекції Музею є збірка українських народних картин, зокрема славнозвісних «Козакiв Мамаїв», а також ікон народного письма (500 одиниць). Окремими полотнами представлено професiйне малярство. Також в Центрі зберігається особиста бібліотека I. М. Гончара, що нараховує 2 750 книг.
Центром провадяться етнологічні дослідження, польові експедиції, організовуються наукові конференції та культурно-мистецькі заходи, налагоджується зв'язок iз народними мистцями, іншими носіями традиційної культури та її дослідниками. Музей ставить на меті комплексне висвітлення української традиційної культури з огляду на її цiлісність i самобутність, відродження нацiональної свідомості, збереження i розвитку кращих традицій українського народного мистецтва та увічнення пам'яті Івана Макаровича Гончара.
