Під таким гаслом в Сургуті, Тюмені і Тобольську пройдуть гастролі Львівського Національного музично-драматичного театру ім. М.Заньковецької, присвячені 60-річчю Перемоги в Великій Вітчизняній війні.
Здавалося б, який зв’язок між цими подіями? Але ж 22 місяці з 1941 по 1943 рік Український державний театр ім. Заньковецької по розпорядженню союзного Уряду знаходився в евакуації в старовинному сибірському місті Тобольську. Театр зріднився з жителями Тобольська. За період перебування в евакуації було дано 542 спектаклі, які відвідали 256 тисяч глядачів. Театр жив в столиці Західного Сибіру повноцінним творчим життям. Там були створені нові спектаклі, які ввійшли в художній фонд: „Назар Стодоля”, „Олеко Дундич”, ”Маруся Богуславка”, „Партизани в степах України” та інші.
В Тобольському музеї в розділі „Велика Вітчизняна війна” відображена діяльність театру, збереглися афіші, відгуки глядачів, що свідчить про важливе значення його перебування для міста. Коли Український культурний центр міста Сургута запропонував здійснити цей проект, то мер міста Тобольська М. Воробйов гаряче відгукнувся на цю пропозицію. Підтримку знайшли ми і у мера Сургута Олександра Сидорова, у генерального директора ВАТ „Сургутнефтегаз” Володимира Богданова і губернатора Тюменської області Сергія Собяніна. З української сторони нашими повноцінні партнерами стануть Генеральне консульство України в Тюмені в особі Євгена Левицького і, звичайно, дирекція театру в особі художнього керівника Федора Стригуна та комерційного директора Анатолія Мацяка.
Зазначимо, що гастролі театру імені Заньковецької до Сургута не перші театральні гастролі українців. Багато сургутян пам’ятають минулорічні гастролі львівського «Театру у кошику». Впевнені, що гастролі одного з кращих театрів України Львівського Національного музично-драматичного театру ім. М.Заньковецької стануть яскравою сторінкою в творчому житті нашого міста.
Наша довідка: 22 січня 2002 року Указом Президента України з метою підтримки і розвитку українського театрального мистецтва та враховуючи вагомий внесок Львівського державного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької у справу національного духовного відродження театру надано статус національного. Сьогоднішня офіційна назва театру - Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької. Велика українська актриса Марія Костянтинівна Заньковецька (справжнє прізвище – Адасовська) народилася 4 серпня 1854 року в мальовничому селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адосовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.
27 жовтня 1882 року у міському театрі Єлисаветграда (нині Кіровоград) під орудою М. Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки („Наталка Полтавка”) І.П. Котляревського.
Пізніше М. Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в Заньках) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого.
З року в рік зростала майстерність Марії Костянтинівни як драматичної актриси. В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це – переважно драматично-героїчні персонажі. Вона „пережила” жіноче безталання Харитини („Наймичка” І.К. Карпенка-Карого, 1887), Олени („Глитай, або ж Павук” М.П. Кропивницького, 1883), Ази („Циганка Аза” М.П. Старицького, 1892 р.), Катрі і Цвіркунки („Не судилось”, 1889, „Чорноморці”, 1882 його ж), Шевченкової Галі („Назар Стодоля”, 1882) та Квітчиної Уляни („Сватання на Гончарівці”). А ще: Аксюші з „Лісу” О. Островського (1891) та Йо із „Загибелі Надії” Гейєрманса. Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос – драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні.
Актриса знімалася в кіно: відтворила образ Наталки Полтавки (1910) та матері („Остап Бандура”, 1923).
Марія Заньковецька – людина високого інтелекту і культури, натура невичерпного темпераменту й життєвого оптимізму, виняткової пам’яті, спостережливості, працездатності. Жінка незвичайної краси і чарівності.
Талант М.К. Заньковецької був відомий не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Єлисаветград, Полтава, Київ, Чернігів, Харків, Ростов-на-Дону, Житомир, Одеса, Петербург, Москва... Від вистави до вистави зростала слава актриси. Свідчення критики: „потрясаюче враження ” приводило публіку в „шалений захват”, що викликало „численні зомлівання”, „істеричні крики і ридання дам”, сльози навіть „декотрих мужчин”.
Мистецтвознавці ставили Заньковецьку на рівень світових театральних зірок: італійки Елеонори Дузе, француженки Сари Бернар і росіянки Віри Комісаржевської. І не дивно, що Леся Українка вважала М.Заньковецьку єдиною актрисою, здатною втілити її задум на сцені, зокрема, образ Люби Гощинської у п’єсі „Блакитна троянда”.
Про велич і неповторність хисту Заньковецької відгукувалися: Толстой і Чехов, Тичина і Рильський... Та хто міг залишитись байдужим до знедолених героїнь талановитої актриси. Вона жила і вірила в краще майбутнє рідного краю та в національне мистецтво. Високо оцінив гру Марії Костянтинівни К. Станіславський: „Талант винятковий, свій, національний. Я б сказав – істинно народний”.
У 1923 р. багаторічне громадянське і мистецьке подвижництво Марії Костянтинівни по формуванню національного театрального мистецтва, розвитку драматургії, створенню школи сценічної майстерності було відзначено почесним званням Народної артистки України.
4 жовтня 1934 року її не стало. Поховано Марію Костянтинівну на Байковому кладовищі, де згодом було встановлено пам’ятник.
Микола ГАНУЩАК
“Українська родина”
№ 2 –2005
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
