Коли наступає та пора в житті, про яку говорять, що час збирати каміня? Чи буде така пора в житті кожного з нас, хто прийшов в цей світ? Чи кожен зрозуміє, що то саме той час? І чи буде що зібрати, коли за плечима з'явиться не один десяток років?
Людина з юних літ починає замислюватись над подібними питаннями. Саме молодість дає їй право зваженого вибору. Саме в молоді роки вона, людина, набирається розуму, пізнає світ, досягає звершень та мети. Але все життя людина йде до мудрості. Тому що розум без мудрості втрачає дуже багато...
Щаслива та мати, про яку син говорить з любов'ю та гордістю. Щасливою була мати нашого героя, Тетяна Іванівна, проста українська жінка з Івангорода Христинівського району, що на Черкащині. Щаслива тим, що зуміла в тяжкі повоєнні роки дати освіту синові, що привчила сина жити чесно, працювати на совість, вірити в Бога, любити людей, свою землю. Щаслива була при житті, коли син навідував її, раділа за його успіхи, молилась за нього тоді, коли було йому важко. Коли запросив її в 1985 році жити у нього на Півночі, вагалась. Звикла все життя працювати коло землі, незвично було їй сидіти в сургутській квартирі. Отож і повернулась в село, „повчала” сільських спеціалістів, як треба біля землі ходити, а голова колгоспу проводив „семінари” з агрономами на її городі.
...Дванадцять років тому не стало Тетяни Іванівни... І дванадцять років підряд, 9 травня, де б не був син, їде він на могилу матері, щоб поклонитись праху неньки, щоб вклонитись тій хаті, з якої провела мати його в життя...
Доля зробила все для того, щоб наш герой реалізував себе максимально. На три роки пізніше пішов він до школи: в 41-ому, коли збирався в перший клас сільської семирічки, почалася війна. Отож навчання прийшлося починати лише в 44-ому, після визволення рідної землі від загарбників. Після школи готувався в гірничий технікум, та мати не захотіла, щоб син був шахтарем... Син вибрав Чернівецький будівельний технікум. Коли приїхав після літнього відпочинку на четвертий курс – забрали до війська. На чотири довгих роки призвали майбутнього будівельника: 18 діб везли в Фергану щоб там вивчити через рік на авіамеханіка і назначити на службу в Білорусію. Армія стала хорошою школою для юнака, дала не тільки досвід, спеціальність, а й можливість забезпечити себе. З щедрими дарунками вернувся наш герой до матері, закінчив технікум в 1958 році, створив сім'ю. Трудову діяльність розпочав на будівництві сірчаного комбінату в Роздолі Львівської області. Починав муляром, був бригадиром. Та поїздка під час відпустки до Черкас, зустріч з одногрупниками змінили життя: саме тут, в Черкасах, відбулось професійне та соціальне становлення нашого героя. 1959 - 1975 роки – один із самих насичених періодів в житті, черкаський: робота майстром, начальником цеху, головним інженером, директором заводу залізобетонних виробів, начальником ПМК облагропромбуду, навчання в Київському інженерно-будівельному інституті, збільшення сім'ї (дочка і синок народились саме в Черкасах)... Звичайно, не все так швидко, не все так просто... Віра в свої сили, високий професіоналізм, принциповість, відданість справі, порядність в усьому. Надії на те, що тобі хтось допоможе, у нашого героя не було. Тому і пошуки на цьому не закінчились: з 5 березня 1976 року розпочинається новий етап біографії нашого героя. Сургутський...
Приємний затишок кабінету, вишуканість інтер'єру, тихий бій годинника, чиста, максимально наближена до літературної норми мова мого співрозмовника, його людська приємність – все це сприяє розмові щирій та відвертій. Ми говоримо про останній концерт Петрова в Сургуті, зрівнюємо стилі письма Толстого і Буніна, обговорюємо проблематику „Тихого Дону”, згадуємо героїв Теодора Драйзера, читаємо Єсєніна, з надією говоримо про майбутнє України, про її історію, сьогодення... Я не помічаю, як спливає час. І лише рідкі телефонні дзвінки, кіпа тек з важливими документами для розгляду нагадують про зайнятість мого співрозмовника та про те, що його робочий день закінчиться далеко за дев'яту вечора...
...Починати кар'єру в 42 роки непросто. Нові люди, нове місце, нові порядки... Але нашому героєві став у пригоді той досвід, який він одержав в Черкасах. В Сургуті починав з головного інженера, потім став начальником будівельного управління. Коли в 1981 році був створений будівельно-монтажний трест – запросили на посаду замісника керуючого по виробництву, через пару років призначили головним інженером, і з 1984 – керуючим тресту. Двадцять останніх років місця роботи наш герой не міняв. За цей час виросли діти, подружилися, народили чотирьох внучок, а старша внучка Оля - правнука з чудовим йменням – Данис.
За роки життя в Сургуті були різні періоди в роботі, багато досягнень, перемог, чимало поразок. Та поруч була сім'я, яка завжди дає сили перебороти труднощі, є опорою. Поруч були люди, з якими працював, відданий колектив. З гордістю говорить мій співрозмовник про те, що йому прийшлося працювати з Григорієм Михайловичем Кукуєвицьким, Іваном Андрійовичем Ганджою, Миколою Петровичем Захарченко, Аркадієм Марковичем Зборовським. Гордиться тим, що вже 20 років працює з Володимиром Леонідовичем Богдановим, і коли б був молодшим, ще пропрацював би з ним років 40. З теплотою говорить про єдиного близького родича – брата Володимира, який став майже рідним і завжди допомагав, чим міг...
За вікном – мінус сорок по Цельсію, а я слухаю про молодий сад, який посадив наш герой біля батьківської оселі. Сад вже плодоносить. В минулому році зібрав чудовий врожай і з виноградника, вино першого урожаю виграє поки що... Слухаю про захоплення народною піснею, рибалкою, полюванням, волейболом... Слухаю... Скільки енергії, бадьорості духу, оптимізму, відвертості і щирості в цій людині...
- Прийшов час збирати каміння,- говорить мій співбесідник, і я розумію, що йому дійсно є що зібрати. Але також певний у тому, що і є сили ще й розкидати...
Моїм співрозмовником був Заслужений будівельник Росії, академік Академії будівництва, володар всі можливих нагород ВАТ „Сургутнефтегаз”, керуючий будівельно-монтажним трестом №1, член ради „Української родини” Андрій Пилипович МУХА, якому 12 грудня виповнилося 70 років. Щиро вітаємо з ювілеєм!
Розмову вів Микола Ганущак.
Вельмишановний Андрію Пилиповичу!
„Українська родина” міста щиро вітає Вас з ювілеєм.
Зичимо Вам великої наснаги, натхнення,
мiцного здоров'я та щастя!
З перших днів існування нашої родини Ви є її творчим
авторитетом, надійною опорою та мудрим порадником.
Ваші старання щодо популяризації української культури
знаходять відлуння в душі кожного, хто причетний до України.
Ваша дiяльнiсть в родинi золотим рядком вписана в нашу iсторiю.
Вдячні Вам за чуйність, розуміння та готовність
допомогти в кожну хвилину словом і ділом,
за принциповий підхід до вирішення проблеми,
за оперативність та щире бажання допомоги.
Віримо в Вас, любимо Вас, пишаємося Вами, надіємося на Вас!
