Народний календар.
24 лютого-2 березня - Масниці.
Масляна складається з трьох частин: зустріч у понеділок, кульмінаційна точка або «перелом» у «широкий» четвер і «прощальна неділя».
«Не завжди котові масляна!»
МАСЛЯНА.
Масляна - це останній тиждень перед Великим постом. На перший день масляної, в «м'ясопустну» неділю, за стародавнім звичаєм готувався холодець з свинячих ніжок; тому цей день ще називався «ніжкові заговини».
- То неправда, що на «ніжкові заговини» не можна пити горілки, бо завушниця буде, - розказує селянин з Чернігівщини. - Що ж то за Масляна без питва?! Всі люди п'ють, і ми, було, вдома п'ємо, а завушниці у мене ніколи не було. Ще як був живий мій батько, царство йому небесне, було, прийдемо з церкви, посідаємо обідати, а він і каже: «Давай, сину, чарки та вип'ємо, щоб усе було гоже, а що не гоже - не дай, Боже!» Поналиває, бувало, і ми вип'ємо по першій. Пили всі: і мати моя, і сестра, і брат і гості, коли траплялися... А як закусимо по першій, то тато покладуть ложку на стіл і кажуть: «Ну, сину, піднось ще по склянці, бо після однієї не обідають - гріх!» Я піднесу... а тоді ще й по третій, четвертій... А коли вже вип'ємо по останній до вареників, то тато заспівають, бувало:
Ой, вип'ємо, родино,
Щоб нам жито родило,
І житечко, і овес -
І зібрався рід увесь.
На Слобожанщині хлопці та дівчата, після вечері на «ніжкові заговини» збирають зі столу кістки, виходять на подвір'я, стають під коморою і кидають кістками у ворота. Існує повір'я, що хто в цей вечір не докине від комори до воріт свинячою кісткою, той до Великодня не доживе.
Заміжні жінки увесь цей тиждень справляють «колодку». В понеділок зранку вони збираються в корчмі «колодкувати». Одна з них кладе на стіл невеличке поліно або палицю - це колодка. Інші беруть по черзі і вповивають її шматками полотна, потім знову кладуть на стіл. Це значить, що колодка народилася. Купують горілки, сідають за стіл навколо колодки, п'ють і поздоровляють одна одну з народженням.
Підпивши, жінки розходяться, а колодка залишається в шинку до наступного дня. Так п'ють до суботи, бо ж у понеділок колодка народилась, у вівторок христилась, у середу похрестили, в четвер колодка помирає, в п'ятницю її хоронять, а в суботу плачуть. Розуміється, ніхто за нею не плакав, а пили й гуляли однаковісінько - як при «народженні», так і при «смерті»...
Підпивши, жінки співають:
Масляна, воротися!
До Великодня простягнися,
Від Великодня до Петра,
А від Петра та до тепла...
Крім цього, в понеділок на Масляній заміжні жінки ще ходять по домах, де є дорослі хлопці або дівчата, і прив'язують матерям колодку до ноги. Це кара за те, що не оженили синів чи не повіддавали дочок впродовж останніх м'ясниць. Все це робиться з жартами, сміхом і горілкою.
Дівчата теж в'яжуть колодку, але тільки парубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Дівоча колодка оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп за колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою.
Як і молодиці, дівчата в цей день п'ють горілку і співають:
Не пускає мене мати
На вулицю погуляти,
А хоч пустить, то пригрустить:
- Іди, доню, не барися:
У сінечки та й вернися!
Бо на дворі піст наступає,
А хто його проскаче,
Той Великодня не побаче...
В четвер на цьому тижні господині збираються компаніями і спеціяльно п'ють та гуляють - «щоб телята водились!» Вони ж і не прядуть на цьому тижні - «щоб масло не гіркло!»
В п'ятницю - частунок тещі. Колись на Україні був звичай двічі на рік частувати тещу - «щоб горло не пересихало». Хто женився в осінні м'ясниці, той урочисто віз тещу до себе в гості на другий день Різдвяних Свят - якщо добра, або на третій - якщо зла. Хто ж оженився в різдвяні м'ясниці, той возився з тещею в п'ятницю на Масляну. Разом з тещею запрошувались ще й інші родичі. Частуючи гостей, зять говорив: «Пийте люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!» (натяк на
сварливість).
Погулявши отак цілий тиждень, наші люди говорили колись:
«Масляна, Масляна, яка ти мала, - якби ж тебе сім неділь, а посту одна!»
Головною їжею на Масляну є вареники з сиром і сметаною, але й гречані млинці на маслі або на смальці смажені - теж обрядова їжа в ці дні на Україні. Такі млинці або щось подібне печуть і інші слов'янські народи. Цей звичай ведеться здавен-давна, бо вже в св. Письмі слов'янською мовою цар Давид народові «даяша по млину сковородному».
Німці, крім ковбас, їдять на Масляну також оладки з тіста.
Якесь ніби печиво з тіста (spirac) приносили в жертву Бахусові стародавні римляни. Все це, «імовірно, є символ... сонця». (Снєгірьов).
СИРОПУСТНА НЕДІЛЯ
Вареники на Масляну годиться варити щодня: «вареники доведуть, що і хліба не дадуть!» Але не всі цього правила дотримувались. На сиропустну ж неділю «і бусурмени вареники їдять!» - а, мовляв, про нас, православних, і мови не може бути.
Щоб побачити відьму, треба в сиропустну неділю при вечері, виколупати з останнього вареника сир, зав'язати у вузлик, покласти в рот і так тримати до ранку. Ранком, у «жилавий» понеділок, належить піти до церкви і вистояти всю обідню на одному місці, не поворухнувшись. Вдома, після обідні треба сховати
сир у гаманець і зберігати його разом з грішми аж до Великодня. «На Великдень, як переспівають «Христос Воскрес», стань на паперті. Котра з жінок до тебе підійде, та і єсть відьма...» (з оповідань Свирида Галушки).
Зберігши на запусти сир з вареника в роті, можна побачити не тільки відьму, а й домовика. Ось як про це розповідає Марія Д-ко, жінка понад 50 років з села Діхтярі на Чернігівщині:
«Коли починалися довгі осінні вечори, то звичайно мама або бабуся розповідали нам казки про всякі страхи... Я дівчинкою любила слухати про домовика і все хотіла його побачити. А я знала, що для того, щоб побачити домовика, треба на запусти залишити шматочок сиру з вареника в роті і так тримати його цілу ніч, а на всеношній перед Великоднем тримати його з собою у вузлику. Ранком на Великдень, прийшовши з церкви, треба було вилізти на хату і там можна було побачити домовика. Та все лихо було в
тому, що я ніяк не могла зберегти того сиру в роті. Як тільки, було, прокинуся ранком - сиру в роті вже нема. Так я домовика і не побачила...»
На цей тиждень припадає багато прикмет. Кажуть: «Яка погода на сиропустну неділю, така й на Великдень буде», «Як сонце сходить рано, то й весна рання буде» (записано від Євгена П-ка).
Увечорі на «постові заговини» старі люди ходили колись до рідних і знайомих «прощатися» - просити прощення за «кривди» чи «гріхи», заподіяні на протязі цілого року. Відвідують, бувало, і цвинтар, щоб і померлі родичі простили їм.
Як ідуть, бувало, до живих, то ввійшовши до хати, вклоняються тричі кожному, не виключаючи і малих дітей. При цьому відбувається такий діялог:
- Прости мені!
- Бог простить!
- І в другий раз прости!
- Бог простить!
- І в третій раз прости!
- Бог простить!
Колись вірили, що страшний суд відбуватиметься саме в цей вечір. Богобоязливі люди на сиропустну неділю з хати не виходили, горілки не пили, а сиділи вдома і пригадували, чи багато гріхів наробили в цьому році...
На Слобожанщині чоловік не лягав спати з жінкою - «щоб вовк поросят не з'їв».
«Кінець м'ясниць справлялось не в м'ясопустну неділю, а в сю. Ладять ліпшу вечерю. Бідніші купують ґелетку сира, вівчого чи коров'ячого, і діляться ним; купують теля, вечором ріжуть і розпаюють між себе. По вечері казять єйця о чоло, переступають через поріг і їдять, аби так борзо перейшов великий піст.
Який буде день на Пущеня, такий буде Великдень. Який буде перший понеділок посту, такий буде по Великодні. Так само повідають про вівторок, середу і т, д.
В перший понеділок посту рано не їдять, полощуть горівкою зуби». (М. Зубрицький. Нар. кал. с. Мшанці Старомиського повіту. Матер. до укр.-русь. етнології, т. III, Львів, 1900; стор. 40).
Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу».
На світлинах: Млинці - символ сонця. Українська Масниця. Святкуймо разом! З Масницею.
