Інтерв’ю з канадською вчителькою, котра після виходу на пенсію приїхала до України як волонтерка допомагати народові боротися за свою незалежність
Під час відвідин волонтерського осередку на столичній Троєщині зустріли канадійку Донну Фрозе (Donna Frose), учительку історії на пенсії, котра вже двічі перетинає цілий океан, щоб допомогти Україні перемогти нашого ворога.
Колишня вчителька історії приїхала в Україну влітку 2023 року - одразу після того, як вийшла на пенсію. "Те, що робить Росія - це неправильно", - переконана вона. Пані Донна вважає, що зараз - один з переломних моментів у світовій історії, і що кожен може вплинути на її перебіг...
Про те, що спонукало її допомагати Україні, Донна Фрозе розповіла Укрінформу.
- Пані Донно, звідки ви приїхали в Україну?
- Мене звуть Донна, я з Північної Альберти, Канада. Канада - дуже красива країна. На мою думку, найкрасивіша у світі. Але й Україна дуже красива.
Я учителька історії на пенсії. Найперша річ, на яку звертаю увагу, це те, що правильно і що неправильно. І я бачу, як історія повторюється знову і знову. Я бачу те, що Росія робить з Україною. Починаючи з 2014 року і навіть набагато раніше, ще в 30-х роках минулого століття, коли Україна була під Сталіним, усі знають про Голодомор. Те, що робить Росія - це неправильно. Я думаю, що зараз відбувається один із переломних моментів світової історії.
- Чому ви вирішили приїхати в Україну, де зараз так небезпечно?
- Я не думаю, що ми можемо просто дивитися і нічого не робити. І думаю, що важливо робити щось. Треба робити все, на що ми здатні. Я не здатна піти на фронт, тримати зброю в руках. Я не маю цих навичок. Але я можу допомогти. І це мій спосіб допомоги (волонтерити - ред.).
- Це ваш перший візит в Україну?
- Ні, вперше я завітала в Україну ще 2012 року, відвідала з екскурсіями Київ, Івано-Франківськ та Львів. В Альберті, де я проживаю, багато українських сімей. І моя тітка була одружена з українцем. Тому в мене є зв'язки, але я не українка.
2014 року була дуже зла на Росію за те, що вона вдіяла з Україною. Але тоді я перебувала у В'єтнамі в робочій справі. Я була вчителькою середньої школи за програмою міжнародного бакалавра в Міжнародній школі ООН у Ханої. Викладала історію, глобальну політику, теорію пізнання та була координаторкою розширеного реферату. Готувала учнів до вступу в університет.
А коли пішла на пенсію в червні 2023 року, то вже в серпні була тут, в Україні. І волонтерила до листопада, зробила невеличку відпустку додому на Різдво. А потім знову повернулася в Україну. І буду тут до червня, улітку знову відвідаю родину. І, швидше за все, повернусь у серпні-вересні сюди.
Зараз перебуваю то в Києві, то в Запоріжжі.
У Запоріжжі я працюю в українській благодійній організації "Magic Food Army". Ми готуємо гарячу їжу та доставляємо її спецназу на передову по всьому фронту з півночі на південь.
У Києві ходжу в Благодійний фонд "МУРАШКИ". Там готують сухпайки з довготривалим терміном зберігання. Сніданки, борщі, супи, другі страви, а також яблучно-горіхові десерти й галетне печиво висилають на передову та військовим, котрі виконують бойові завдання і не мають можливості готувати.
- Вам не страшно перебувати в країні, де йде війна?
- Я не боюся - я лише переживаю, що світ не зробить усе можливе, щоб допомогти Україні. Буча, Маріуполь чи Алеппо - це приклад того, що відбувається, коли Росію не зупинити. Війна в Україні - перший шанс, коли світ може насправді зупинити Путіна. Зупинити Росію.
Путін - це тоталітарний диктатор. Він бере те, що хоче. І він використовує жорстокість, щоб це робити. Якщо він щось не може отримати, він це знищує. Він так робив з Грузією, з Чечнею, з Сирією. І Україна - найперше місце, де ми як світ маємо шанс глобально протистояти йому. І це частково завдяки українцям.
У день, коли напала Росія, у Зеленського був шанс полетіти, а він сказав: "Дайте мені зброю!" І коли я була у В'єтнамі, я дивилася відео, яке він зняв, у якому він сказав: "Президент тут, міністри всі тут. Я нікуди не збираюсь. Це наш шанс сказати світу, що ми не будемо толерувати тоталітарний режим. Ми віримо в демократію, у права людей, і будемо її захищати".
Люди в Сирії не могли цього зробити. "Арабська весна" була чудовою нагодою для змін, але Асад і політики того регіону не дозволили втрутитися світові з допомогою. І Путін зруйнував ту країну. Я була там. Це була надзвичайно красива країна. Але, де він з'являється, - він усе руйнує. Він і надалі буде це робити. І намагається зробити це з Києвом. Намагається його знищити.
Тому світ повинен об'єднатися, і люди повинні робите все, щоб допомогти Україні.
- Як ви думаєте, одна людина може змінити ситуацію?
- Одна людина - це все, що світові потрібно, щоб світ змінився. Якщо ви хочете, щоб світ змінився, вам потрібно щось робити самотужки. Зміни - у всіх маленьких діях, які ми робимо кожен день. І зміни ви можете побачити знову й знову.
І ви можете подивитися історію - це дії однієї людини, яка розпочинає щось робити, починає волонтерити, розпочинає діяти. І додає зусиль. І це спочатку одна людина, потім ще одна, потім ще одна… І ось тоді починаються зміни.
І волонтери роблять усе, що вони можуть. Приходять сюди, ріжуть яблука, курку або важать інгредієнти для каші... Вони роблять усе, що можуть зробити.
- Дякуємо, Донно, за вашу неоціненну допомогу, небайдужість. Коли українці бачать такі вчинки, це дуже нас надихає. Стояти до кінця. До перемоги!
Івалана ГРИЦЮК, Київ (видання «Український дім, №3 за 2024 р.)
На світлині: Волонтерка з Канади Донна Фрозе.
